Вчитель Ляхов В.Г. - фізичне виховання
Шановні 9-класники!
Шановні 9-класники!
Прошу опрацювати цей матеріал:
З (16.03,17.03,19.03,23.03,24.03,26.03.2020.)
Тема: «Волейбол»
(дати 1 правильну відповідь)
Опрацювати: Історія виникнення і розвитку волейболу,переходьте за посиланням
Перегляньте відео https://www.youtube.com/watch?v=9YzQIUMp2kM&app=desktop https://www.youtube.com/watch?v=78YbppnFLJY&t=20s&app=desktop
Виконати ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ:
(дати 1 правильну відповідь)
1. Укажіть, із яких частин складається гра у волейбол.
· А - партій
· Б - таймів
· В - періодів
2. Укажіть розміри волейбольного майданчика.
· А - 9 м × 9 м
· Б - 9 м × 18 м
· В - 7 м × 12 м
3. Назвіть засновника волейболу.
· А - Нільс Хольгрен
· Б - Джеймс Нейсміт
· В - Вільям Морган
4. Укажіть, чим відрізняється м’яч для гри у волейбол для жінок і чоловіків.
· А - масою
· Б- нічим
· В - за кольором
5. Скільки гравців знаходяться на одній половині майданчику під час гри?
· А - 9 гравців
· Б - 6 гравців
· В -7 гравців
6. Із скількох партій складається гра?
· А - з 2-х або 3-х
· Б - з 3-х або 5-ти
· В - з 4-х або 5-ти
7. Чим відрізняються правила гри у вирішальній партії у волейболі?
· А - вирішальна партія проводиться за спеціальними правилами
· Б - вирішальна партія грається за тими ж правилами, що й інші, але до 15 очок
· В - вирішальна партія проводиться за тими ж правилами, що й всі інші, але до 25 очок
8. В яких із зон знаходяться гравці нападу?
· А - в зоні 3, 4, 5
· Б - в зоні 1, 2, 6
· В - в зоні 2, 3, 4
9. На якій висоті встановлюється верхній край сітки для хлопців?
· А - 2,24м
· Б - 2,43м
· В - 2,15м
10. М’яч «в майданчику». Відмітьте правильні вислови.
· А - м’яч вважається «в майданчику», коли він торкається його підлоги, включаючи обмежувальні лінії
· Б - частина м’яча, яка торкається підлоги, знаходиться повністю за обмежувальними лініями
· В - м’яч торкається антен, шнурів, стійок або сітки за межами бокових стрічок
Домашнє завдання:
1. згинання та розгинання рук в упорі лежачи
Дівчата- 3х 15 р.
Хлопці- 3х 30 р.
2. Дотримання рухового режиму дня:
Перегляньте відео та виконуйте ранкову гімнастику
https://www.youtube.com/watch?v=BNNYiqTH0hM&t=42s&app=desktop
Доброго дня учні та шановні батьки , всім вам бажаю міцного здоров'я та 36'6. Після подовження карантину в Україні , ми з вами навчаємся дистанційно. Карантині заходи посилились - тому і рухова активність дітей зменшилась на відсотків 50, тому велике прохання, перегляньте свій розпорядок дня і в ведіть до нього : Ранкову зарядку, руханки , фізкультхвилинки для перепочинку між опрацюванням уроків та домашніх завдань. Дорогі батьки, дідусі та бабусі долучайтесь до виконання ранкової зарядки разом з дітьми Ранкову зарядку робим перед сніданком, прокинулись і на зарядку. Краща ранкова зарядка це та після якої ви отримаєте прилив сил і бадьорість ,тому після неї не повинно бути відчуття втоми. До вашої уваги пропоную два комплекси ранкової зарядки, які для вас продемонструє Злата Шаповал. Перший комплекс розпочинаємо ( зверху до низу) з м’язів шиї і закінчуємо гомілковостопним суглобом
Перейдіть за посиланням https://drive.google.com/open?id=1NuVtEPPfUcZv7QDsaLMfWVLaRdc_5n7A
Другий комплекс РЗ ( знизу до верху )
1. В. п. права вперед на носок –кругові оберти стопою в праву сторону 10 разів-в ліву сторону 10разів. Лівою робим те саме.
8. В. п. широка стійка-робим вправу «млинок» -доторкаючись пальцями до носочків -10 раз. Перейдіть за посиланням
Діти, звертаю вашу увагу на ранкову зарядку та розминку , це не одне те саме До комплексу Р-З входять, прості за технікою виконання вправи, без особливих фізичних навантажень- завдання Р-З : прилив сил та бадьорості, підняття тонусу організму, без відчуття втоми.
https://drive.google.com/open?id=1SBVBqIorxOtzjFd1Qb1jfzmhSQa4xQDg
https://drive.google.com/open?id=1txfPZkp3gVdmovahaQ7uzMUcHW1HR-wO
https://drive.google.com/open?id=1GBicES1WgiDbfskLDE7AVNldeMcUIV0H
Легка атлетика — один з найдавніших видів спорту. За багато століть до нашої ери деякі народи Азії і Африки влаштовували легкоатлетичні змагання. Але справжній розквіт цього виду спорту настав в Стародавній Греції. Перші Олімпійські ігри давнини, про які збереглись достовірні записи, відбулися в 776 році до н.е. Тоді в програму змагань входив лише біг на 1 стадій (192,27 м). У 724 році до н.е. проводився біг вже на 2 стадія, а ще через чотири роки відбувся перший олімпійський забіг на довгу дистанцію — 24 стадія. Перемога на іграх цінувалася дуже високо. Чемпіонам надавали великі почесті, обирали на почесні посади, в їх честь будували монументи. Великою популярністю в Стародавній Греції користувалися стрибки в довжину і естафетний біг (лампадеріомас), учасники якого передавали один одному палаючий факел. Пізніше в програму Олімпійських ігор були включені метання диска і метання списа, а 708 року до н.е. вперше були проведені змагання з багатоборства — пентатлону, в який входив біг на 1 стадій, метання диска, списа, стрибок в довжину (під час розбігу атлет тримав в руках гантелі масою від 1,5 до 4,5 кг) і боротьба (панкратіон). У 393 році н. е. Олімпійські ігри припинили своє існування у зв’язку з втратою Грецією самостійності та переходом її під владу Римської імперії. Разом з Олімпійськими іграми античності на довгий час зник і грецький ідеал виховання гармонії тіла й духу, фізичної краси й духовного благородства. Більше тисячоліття повинно було пройти, щоб у новій ситуації, тепер вже не на національному, а на міжнародному рівні було відроджено Олімпійські ігри[2].
Доброго дня учні та шановні батьки , всім вам бажаю міцного здоров'я та 36'6. Після подовження карантину в Україні , ми з вами навчаємся дистанційно. Карантині заходи посилились - тому і рухова активність дітей зменшилась на відсотків 50, тому велике прохання, перегляньте свій розпорядок дня і в ведіть до нього : Ранкову зарядку, руханки , фізкультхвилинки для перепочинку між опрацюванням уроків та домашніх завдань. Дорогі батьки, дідусі та бабусі долучайтесь до виконання ранкової зарядки разом з дітьми Ранкову зарядку робим перед сніданком, прокинулись і на зарядку. Краща ранкова зарядка це та після якої ви отримаєте прилив сил і бадьорість ,тому після неї не повинно бути відчуття втоми. До вашої уваги пропоную два комплекси ранкової зарядки, які для вас продемонструє Злата Шаповал. Перший комплекс розпочинаємо ( зверху до низу) з м’язів шиї і закінчуємо гомілковостопним суглобом
1 Вихідне положення - основна стійка --руки внизу -плечі підняті на 1-4 рахунки -колові рухи головою ліворуч на 5-8 р праворуч.
2 В. п. ноги нарізно-кисть правої руки на голові-нахили голови вправо з допомогою руки,
теж саме в ліву сторону з допомогою лівої руки 5 р в кожну сторону, Рухи робим повільно.
3.В. п. стійка ноги нарізно-руки внизу-нахили голови на 1-2 вліво на 3-4 вправо на 5-6 вперед 7-8 назад вправу робим на 24 рахунки.
4. В. п. стійка ноги нарізно-руки внизу-кругові оберти в плечовому суглобі на рахунок 1-5 вперед, 6-10 назад.
5. В. п. стійка ноги нарізно-руки внизу- робим 5 великих обертів руками вперед-5 назад – кисті до плечей 5 обертів вперед-5 назад.
6. В. п. ноги на ширині плечей –руки на поясі-нахили тулуба на 1-2 вправо на 3-4 вліво вправу робим 3 рази.
7.В.п. стійка ноги на ширині плечей-руки на поясі-кругові оберти тазом на 1-5 вліво на 6-10 вправо.
8.В.п. стійка ноги нарізно- руки внизу-кругові оберти в тазостегновому суглобі, лівою ногою зігнутою в коліні на рахунок 1-5 вперед, на рахунок 6-10 назад. Теж саме правою ногою.
9. В. п. ноги разом-руки на колінах-колові оберти в колінних суглобах на рахунок 1-5 вліво, на рахунок 6-10 вправо.
10. В. п. широка стійка-руки на колінах-кругові оберти в колінних суглобах на рахунок 1-5 до себе, на рахунок 6-10 від себе.
11. В. п. стійка ноги разом-руки внизу-піднімаємся на носках догори –вгорі затримуємся –опускаємся вниз – вправу робим 10 раз.
12. В. п. стійка ноги нарізно-руки на поясі –ліву в сторону на носок -5 кругових обертів в гомілковостопному суглобі в перед,-5-назад.Теж саме правою ногою.
Другий комплекс РЗ ( знизу до верху )
1. В. п. права вперед на носок –кругові оберти стопою в праву сторону 10 разів-в ліву сторону 10разів. Лівою робим те саме.
2. В. п. стійка ноги на ширині плечей-руки внизу-кругові оберти в колінному суглобі,-робим правою ногою 10р вправо-10р. вліво-Те саме робим лівою.
3. В. п. широка стійка-руки на колінах-на рахунок 1-присідаєм стопи розводим в сторони-на рахунок 2-в.п. вправу робим 10 р.
4. В. п. стійка ноги на ширині плечей-руки на поясі-кругові оберти тазом, вправо-в ліво- по 10 р.
5. В. п. стійка ноги нарізно-кругові рухи стегном правої -10 р. в перед-10 р. назад. Те саме робим стегном лівої.
6. В. п. ноги на ширині плечей-руки на поясі- кругові оберти тулуба-10 р. в право 10 р. в ліво
7. В. п. ноги на ширині плечей-руки внизу-кругові рухи плечами в перед 10 р. назад 10 р.
8. В. п. широка стійка-робим вправу «млинок» -доторкаючись пальцями до носочків -10 раз.
9. В. п. стійка ноги нарізно-руки внизу-великі круги руками-10 р. в перед-10 р. на зад.
10. В. п. стійка ноги нарізно- руки прямі в переді-кругові оберти в ліктьових суглобах 10р. в перед-10 р. назад.
11. В. п. стійка ноги на ширині плечей-руки в переді в замок-колові оберти кистей 10 р. від себе-10 р. до себе
12. В. п. о. с.-руки на поясі-оберти голови вправо-вліво-підборідям доторкнутися до плеча- по 5 р. в кожну сторону.
13. В. п. о. с.-руки внизу-нахили голови-вправо-вліво-вухом доторкнутися до плеча по 5 р. в кожну сторону.
14. В. п. о. с.-руки внизу-кругові оберти головою-вправо-вліво-робим по 3 р.
15. В. п. широка стійка носочки розвернуті в сторони-руки в замку за спиною-спина пряма-на рахунок 1 на пів присід-на 2-піднімаємся-на 3 повний присід-на 4 піднімаємся. Вправу робим 10 р.
16. Згинання та розгинання рук в упорі лежачи-10-12 р. для тих хто може, хто не може в упорі на колінах 12-15 р.
Діти, звертаю вашу увагу на ранкову зарядку та розминку , це не одне те саме До комплексу Р-З входять, прості за технікою виконання вправи, без особливих фізичних навантажень- завдання Р-З : прилив сил та бадьорості, підняття тонусу організму, без відчуття втоми.
Розминка -це теж комплекс фізичних вправ завдання яких- розігріти м*язи ,підготувати всі системи організму до подальшого фізичного навантаження. Тому розминку ми робим на початку уроку чи тренування.
Комплекс вправ для розминки, який можна виконувати перед будь яким фізичним навантаженням,
до вашої уваги. Комплекс розрахований на 18-20 хвилин.
Комплекс для вас продемонструє Шаповал Злата.
1.В. п. стійка ноги нарізно, руки внизу –нахили голови в право, в ліво, в перед, назад –в кожну сторону -10 р. Робим плавно, без різких рухів.
2.В.п. те саме – кругові оберти голови- з права на ліво підборіддя до плеча – 10р. –з ліва на право – 10 р.
3.В. п. те саме-руки переді, зігнуті в ліктях –кисті в замку розслаблені – кругові оберти кистями, 10 р. вправо, 10 р. вліво – кисті стискаєм- робим 10 обертів в одну та другу сторону.
4.В. п. те саме—рук зігнуті в ліктях в сторони—кругові оберти в ліктьовому суглобі до себе 10 р.—від себе 10 р.
5. В. п. те саме—руки зігнуті в ліктях прижаті до тулуба –кисті долонями в низ –руки різко згинаєм в ліктях кистями до плечей, долонями в перед—повільно опускаєм до в. п. робим 10 р.
6. В. п. те саме—руки внизу—кругові оберти прямими руками –вперед 10 р. назад 10 р.
7. В. п. те саме—руки прямі в сторони— на 1-2 ножиці прямими руками на рівні грудей—3-4 відведення прямих рук назад. Вправу робим 10 раз, з максимальною амплітудою.
8.В. п. те саме – права рука вверху—ліва внизу—відведення прямих рук назад -10р Зміна положень рук—робим відведення прямих рук назад 10 р.
9. В. п. широка стійка—руки зігнуті в ліктях перед собою-на кожний рахунок круговий оберт тулуба в право—в ліво—з кожним наступним рухом збільшуєм амплітуду. Робим по 10 р. в кожну сторону.
10. В. п. широка стійка—руки на поясі—кругові оберти тулубом – по 5 р.-в кожну сторону—ноги на місці, не рухається
11В. п. те саме –кругові оберти тазом-по 10 р. в кожну сторону—ноги і плечі не рухаються. Рухи робим з великою амплітудою.
12 В. п. стійка ноги разом – на 1-2 руки до верху- тягнемся до верху- 3—4 нахил –тягнемся до низу-робим 10 р. Спина пряма, ноги не згинаєм в колінних суглобах
13.В. п. широка стійка-нахил-кистями рук доторкаємся до землі-10 покачувань в тазостегновому суглобі до низу.
14. В. п. широка стійка—вправа (млинок)—пальцями кисті правої руки доторкаємся до носочка лівої ноги
-пряму ліву руку відводим назад—зміна положень рук-пальцями кисті лівої-доторкаємся до носочка правої-пряму праву відводим назад-робим по 10.р. в кожну сторону.
15. В. п. стійка ноги нарізно-одна нога піднята зігнута в колінному суглобі, стегно знаходиться паралельно підлозі-кругові оберти в тазостегновому суглобі в перед-10р. назад 10р.-лівою ногою потім правою.
16. В. п. ноги нарізно-руки на коліні—обертальні рухи коліном в одну і в іншу сторону по 10 р. на кожну ногу.
17. В. п. стійка ноги разом-трохи присядьте-руки на колінах-обертальні рухи колінами в одну і в іншу сторону по 10 р.
18. В. п. широка стійка-присідаєм-10 р.-не відриваючи пятки.
19. В. п.-ліву вперед на носок-руки внизу-обертальні рухи в гомілковостопному суглобі в одну і іншу сторону по 10 р., на кожну ногу.
20.В. п. стійка ноги разом—руки внизу-перекатом з пятки на носок піднімаємся до гори 10 р. як найвище –перекат з боку вбік, на стопах-10р. кожний бік.-кругові перекати по 10 р .в кожну сторону.
21.В. п. стійка ноги нарізно-заводим ліву руку зігнуту в лікті за голову –правою рукою за лікоть тягнем до низу-по 10 р. на кожну руку.
22.В. п. стійка ноги нарізно –захвачуємо правою рукою, плече лівої руки-тягнем на себе-10р.,на одну та іншу руку.
23.В. п. стійка ноги разом-стрибком ноги нарізно-руки через сторони в верх-стрибком в. п.-руки вниз –в швидкому темпі-30 секунд
24. В. п. – в упорі лежачи- по черзі згинаєм ногу в колінному суглобі підтягуючи її до грудей-починаєм з лівої ноги-в швидкому темпі-по 16 р на кожну ногу.
25. Біг на місці з високим підніманням стегна-30-сек.
Розминку ми звами включаєм до кожного нашого уроку, перед виконанням основних вправ .Розклад уроків, складаєм так щоб у вас було не менше трьох уроків на тиждень якщо є час та бажання, займайтесь 4-5 разів. Протягом 12 уроків ми будемо вивчати тему: Легка атлетика –коротко ознайомимся з історією виникнення та розвитком л. а. в світі, та в Україні. Здобутками українських атлетів на Олімпійських іграх. Опрацюєм також теоретичний курс з основ виконання техніки легкоатлетичних вправ. Структура практичних занять: 1 розминка-18-20 хв. 2.Виконання комплексу основних вправ, до яких будуть входити спеціально-підвідні вправи для розвитку фізичних якостей та техніки рухів. 20-25хв. 3.Комплекси вправ направлених на покращення загально фізичної підготовки. 20-25хв. Комплекси вправ робим, перший в один день, другий в другий день ,третій в третій день, потім знову робим перший і т. д На початку кожного заняття, ви повинні себе, гарно почувати – перевіряєм ЧСС-якщо вам 10-12років норма 80—100 ударів в 1хв.-13—15 років-норма 75—90 ударів—16—17років-норма70—80 ударів за 1 хв. Все в нормі – розпочинайте заняття.
Перший день: 1. Розминка—18-20 хв. 2. Основні вправи-20-25 хв. 1) Біг з високим підніманням стегна з опорою руками об стіну 2—3 підходи по 20сек.Перерви між підходами 1хв. 2)Лежачи на спині, ноги вгору, рухи ногами як при бігу-зі зниженням швидкості рухів. 2—3 підходи по 20сек.Перерви між підходами 1хв. 3)Імітація бігу однією ногою на місці. Проносячи махову ногу назад, ступнею швидко і енергійно торкаємся землі-2—3 підходи по 10—15р. кожною ногою. Перерви між підходами до 1 хв. 4) Лежачи на спині-руки за головою-піднімання тулуба в сід-20—25р. –хлопці—15—20-дівчата по 3 підходи. 5)Біг на місці в легкому темпі з переходом на ходьбу-1хв.
Другий день:1. Розминка-18-20 хв. 2. Основні вправи 1) Біг з закиданням гомілки назад з опорою об стіну 2—3 підходи –по15—20сек. 2) Біг на місці з високим підніманням стегна, зі зниженням швидкості-2—3-підходи по 15—20сек. 3)Імітація дріботливого бігу на місці 2—3 підходи по 15—20сек. 4)Стрибки з ноги на ногу з невеликим просуванням вперед 2—3 підходи по 15—20сек. 5) Лежачи на животі –руки в замку за головою-піднімання тулуба-2—3 підходи по 10-12р. дівчата—12—15р. хлопці. 6) Легкий біг на місці з переходом на ходьбу 30сек.
Третій день: 1. Розминка 18—20 хв. 2. Основні вправи 1) Стрибки з підтягуванням зігнутих ніг 3—4 підходи по 10—12 р. 2)Вистрибування з присіду 2—3 підходи –по 8—10 р. 3) Пружинне відхилення назад стоячи на колінах 2—3 підходи 10—15р. 4) Стрибки з висоти 40—50 см. з подальшим стрибком вгору 2—3 підходи по 8-10р. 5)Повільний біг на місці з переходом на ходьбу 1хв.
Дотримуйтесь, перерви на відпочинок між підходами 1 хв.—між вправами 1.5—2 хв.
В кого із вас є можливість, робити бігові вправи в русі-робіть, спробуйте разом з Златою Шаповал –техніку: низького старту та розбігу—зробіть 5-6 підходів –бігові вправи робіть по4—5 р. по 2-3 підходи. В кінці пробіжіть 300—400м. легким бігом-перейдіть на ходьбу-30-40м.
Перейдіть за посиланням https://drive.google.com/open?id=1PvYF7kwdCxJr_k3MDUS5cVFefsq78JJX
https://drive.google.com/open?id=1SBVBqIorxOtzjFd1Qb1jfzmhSQa4xQDg
https://drive.google.com/open?id=1txfPZkp3gVdmovahaQ7uzMUcHW1HR-wO
https://drive.google.com/open?id=1GBicES1WgiDbfskLDE7AVNldeMcUIV0H
https://drive.google.com/open?id=1SBVBqIorxOtzjFd1Qb1jfzmhSQa4xQDg
https://drive.google.com/open?id=1txfPZkp3gVdmovahaQ7uzMUcHW1HR-wO
https://drive.google.com/open?id=1GBicES1WgiDbfskLDE7AVNldeMcUIV0H
Легка атлетика — один з найдавніших видів спорту. За багато століть до нашої ери деякі народи Азії і Африки влаштовували легкоатлетичні змагання. Але справжній розквіт цього виду спорту настав в Стародавній Греції. Перші Олімпійські ігри давнини, про які збереглись достовірні записи, відбулися в 776 році до н.е. Тоді в програму змагань входив лише біг на 1 стадій (192,27 м). У 724 році до н.е. проводився біг вже на 2 стадія, а ще через чотири роки відбувся перший олімпійський забіг на довгу дистанцію — 24 стадія. Перемога на іграх цінувалася дуже високо. Чемпіонам надавали великі почесті, обирали на почесні посади, в їх честь будували монументи. Великою популярністю в Стародавній Греції користувалися стрибки в довжину і естафетний біг (лампадеріомас), учасники якого передавали один одному палаючий факел. Пізніше в програму Олімпійських ігор були включені метання диска і метання списа, а 708 року до н.е. вперше були проведені змагання з багатоборства — пентатлону, в який входив біг на 1 стадій, метання диска, списа, стрибок в довжину (під час розбігу атлет тримав в руках гантелі масою від 1,5 до 4,5 кг) і боротьба (панкратіон). У 393 році н. е. Олімпійські ігри припинили своє існування у зв’язку з втратою Грецією самостійності та переходом її під владу Римської імперії. Разом з Олімпійськими іграми античності на довгий час зник і грецький ідеал виховання гармонії тіла й духу, фізичної краси й духовного благородства. Більше тисячоліття повинно було пройти, щоб у новій ситуації, тепер вже не на національному, а на міжнародному рівні було відроджено Олімпійські ігри[2].
Шотландські середньовічні змагання з метання молота
У середньовіччі великих змагань з легкої атлетики не проводилося, хоча є відомості, що в святкові дні люди розважалися, змагаючись в метанні каменів, стрибках в довжину і у висоту, в бігу на швидкість. Пізніше в Західній Європі біг, стрибки і метання увійшли в систему фізичного виховання лицарів. Чітких правил змагань в цей період ще не було, тому на кожному змаганні вони встановлювались за домовленістю між спортсменами. Однак поступово правила ставали все більш стабільними. Одночасно вдосконалювалися і легкоатлетичні снаряди. Після винаходу в XIV сторіччі вогнепальної зброї від метання важкого каменю перейшли до штовхання металевого гарматного ядра. Ковальський молот поступово замінили молотом на ланцюгу, а згодом ядро на ланцюгу (на сьогодні - ядро на сталевому дроті з ручкою).
Стрибок з жердиною (ілюстрація 1861)
Легка атлетика як вид спорту почала складатися лише наприкінці першої половини XIX ст. Були зафіксовані результати в стрибку з жердиною в 1789 (1,83 м, Д. Буш, Німеччина), в бігу на одну милю в 1792 (5.52,0, Ф. Павелл, Велика Британія) та в бігу на 880 ярдів в 1830 (2.06,0, А. Вуд, Велика Британія), в стрибках у висоту в 1827 (1,575, А. Вілсон, Велика Британія), в метанні молота в 1838 (19,71 м, Район, Ірландія), в штовханні ядра в 1839 (8,61 м, Т. Каррадіс, Канада) тощо. Вважається, що початок історії сучасної легкої атлетики поклали змагання в бігу на дистанції близько 2 км серед учнів коледжу в англійському Рагбі в 1837, після чого такі змагання стали проводитися в інших навчальних закладах Англії. Пізніше до програми змагань стали включати біг на короткі дистанції, біг з перешкодами, метання ваги, а в 1851 - стрибки в довжину і висоту з розбігу. У 1864 між університетами Оксфорда і Кембриджа були проведені перші змагання, які сталі надалі щорічними та започаткували традиційні двосторонні матчі, як формат легкоатлетичних змагань.
У 1865 був заснований Лондонський атлетичний клуб, що популяризовував легку атлетику, організовува змагання та наглядав за дотриманням аматорського статусу спортсменів. Вищий орган британського легкоатлетичного спорту - Любительська атлетична асоціація, - що об'єднала всі легкоатлетичні організації Британської імперії, був організований в 1880. Дещо пізніше, ніж в Англії, стала розвиватися легка атлетика в США (в 1868 був організований легкоатлетичний клуб в Нью-Йорку, а 1875 - студентський спортивний союз), яка швидко стала популярною в університетах. Це забезпечило в наступні роки (до 1956) провідне становище американских легкоатлетів в світі. У 1880-1890 в багатьох країнах світу були організовані любительські легкоатлетичні асоціації, які об'єднали окремі клуби, ліги і отримали права вищих органів з легкої атлетики.
Широкий розвиток сучасної легкої атлетики пов'язане з відродженням Олімпійських ігор (1896), в яких, віддаючи данину давньогрецьким олімпіадам, їй відвели найбільше місце. Олімпійські ігри і на сьогодні продожують залишатись потужним стимулом для розвитку легкої атлетики в усьому світі.
Зігфрід Едстрьом, перший президент ІААФ
17 липня 1912 в Стокгольмі була створена Міжнародна аматорська легкоатлетична федерація або ІААФ (англ. International Amateur Athletics Federation) як керівний легкоатлетичний орган в цілому світі. Першим президентом ІААФ був обраний швед Зігфрід Едстрьом, який залишався на цьому посту до 1946. На момент створення федерації до неї входили 17 країн, а зараз вона вже налічує більше 200 країн-членів. Починаючи з 2002, федерація змінила власну назву, зберігши колишню абревіатуру (IAAF) і стала називатись Міжнародною асоціацією легкоатлетичних федерацій (англ. International Association of Athletic Federations).
Для керівництва розвитком легкої атлетики в країнах Європи і регулювання календаря європейських змагань та їх проведення створена Європейська легкоатлетична асоціація, яка об'єднує легкоатлетичні федерації європейських країн. Подібні асоціації і конфедерації створені і в інших регіонах світу: Азійська легкоатлетична асоціація, Легкоатлетична асоціація Північної, Центральної Америки і Карибського басейну, Південноамериканська легкоатлетична конфедерація, Африканська легкоатлетична конфедерація, Легкоатлетична асоціація Океанії[3].
Подальші віхи розвитку світової легкої атлетики складались із наступних подій:
· 1914 - третій Конгрес ІААФ затвердив перші технічні правила проведення змагань та перші світові легкоатлетичні рекорди.
· 1921 - у Парижі створюється Міжнародна жіноча спортивна федерація, до якої увійшли національні организации шести країн. Тоді ж, на паризькому стадіоні «Персен»[fr] відбулися перші Всесвітні жіночі ігри. Популярність цих Ігор сприяла тому, що в 1928 п'ять жіночих видів легкої атлетики були включені до олімпійської програми. Всесвітні жіночі ігри проводилися ще тричі - в 1926 (Гетеборг), 1930 (Прага) і 1934 (Лондон). У 1936 Міжнародна жіноча федерація об'єдналася з ІААФ.
· 1922 - в Женеві вперше побачив світ міжнародний легкоатлетичний щорічник, підготовлений Морісом Лойшем. Видання містило велику кількість статистичних матеріалів (рекорди, результати великих змагань, списки кращих атлетів). Після виходу другого видання в 1923, його випуск після смерті автора перервався на довгі роки.
· 1940 - перший показ змагань легкоатлетів по телебаченню. Це відбулося під час чемпіонату американських атлетів в приміщенні знаменитого Медісон-сквер-гарден в Нью-Йорку.
· 1946 - новим, другим за ліком, президентом ІААФ стає олімпійський чемпіон-1928 з бігу на 400 метрів з бар'єрами Девід Берглі
· 1950 - у Брюсселі була створена Асоціація легкоатлетичних статистиків (англ. Association of Track and Field Statisticians). Починаючи з 1951 Асоціація поновлює, після 28-річної перерви, випуск щорічного статистичного видання «ATFS International Athletics Annual».
· 1951 - у Буенос-Айресі проводяться перші Панамериканські ігри, а у Нью-Делі проходять перші Азійські ігри.
· 1961 - у швейцарському Лугано проводяться перші командні змагання ІААФ зі спортивної ходьби, що отримали назву «Трофей Лугано», а пізніше стали Кубком світу, трансформованим у Командний чемпіонат світу зі спортивної ходьби.
· 1965 - у Штутгарті проходить перший фінал розіграшу Кубку Європи, а у Браззавілі - перші Африканські ігри.
· 1966 - у Дортмунді відбулися перші Європейські ігри в приміщенні, які в 1970 були перетворені в чемпіонат Європи в приміщенні.
· 1973 - ІААФ бере під свою юрисдикцію міжнародні змагання з кросу, що проводяться з 1903, перетворивши їх на чемпіонат світу з кросу.
· 1975 - ІААФ приймає рішення про автоматичне відсторонення від змагань спортсменів, викритих у застосуванні анаболічних стероїдів.
Адріан Паулен, третій Президент ІААФ
· 1977 - у Дюссельдорфі вперше розіграний Кубок світу. Також набирає чинності рішення ІААФ про обов'язкову автоматичну фіксацію результатів з точністю до 0,01 с для реєстрації рекордів світу в спрінтерском бігу на дистанціях до 400 метрів включно.
· 1985 - вперше проводиться серія комерційних турнірів на запрошення «IAAF / Mobil Grand Prix». В японській Хіросімі проводиться перший Кубок світу з марафонського бігу. Починаючи з 1997, його розіграш включений до програми чемпіонатів світу.
· 1987 - в американському Індіанаполісі проводиться перший чемпіонат світу в приміщенні. За два роки до цього в Парижі пройшли так звані Всесвітні ігри в приміщенні. Їх успіх і привів до створенням нового чемпіонату світу.
· 1989 - ІААФ посилює заходи щодо боротьби з вживанням допінгу, зобов'язуючи національні федерації застосовувати санкції до порушників існуючих правил.
· 1998 - організатори шести найбільш престижних етапів Гран-прі ІААФ, об'єднавши зусилля і фінанси, створюють нову форму змагань - «Золоту лігу», з найбільшим призовим фондом в історії легкої атлетики (1 мільйон доларів), що діставався атлетам, які перемогли на всіх шести етапах цього щорічного змагання.
· 1999 - від розриву серця вмирає четвертий президент ІААФ Прімо Небіоло. Відповідно до Статуту ІААФ, виконуючим обов'язки президента стає перший віце-президент, сенегалец Ламін Діак, якого на наступному Конгресі в 2001 в Едмонтоні обрали повноправним, п'ятим за рахунком президентом ІААФ.
Спорт у Російській імперії, як і в інших країнах Європи, почав розвиватися, набувати організаційних форм, ділитися на види лише з середини XIX століття. На ці роки припадають і перші відомі нам згадки про змагання з легкої атлетики, передусім з бігу. Так, у Миколаєві 21 травня 1858 відбулися змагання з бігу, влаштовані військово-морськими офіцерами для матросів і солдатів, 52 чоловіки, розподілені на три забіги, долали півтораверстову відстань уздовж дороги. Того ж дня було проведено й фінальний забіг для визначення переможця[6]
Загалом, виникнення легкої атлетики у Російській імперії пов'язане з організацією в 1888 спортивного гуртка в Тярловому, біля Петербурга. Вперше чемпіонат Російської імперії з легкої атлетики був проведений у 1908. У ньому взяли участь біля 50 спортсменів. У 1911 була створена Всеросійська спілка любителів легкої атлетики, яка об'єднала біля 20 спортивних спілок Петербурга, Москви, Києва, Харкова, Мелітополя, Риги та інших міст. Незважаючи на погані умови проведення змагань, деякі українські спортсмени, в основному кияни, демонстрували високі на той час результати. До їх числа можна віднести бігуна на 400 метрів А. Фукса, Н. Попову (100 метрів, стрибки у висоту та довжину), В. Рожкову (штовхання ядра, метання списа) та інших.
В Україні легкою атлетикою почали вперше займатися в Одесі (1893). Дещо пізніше виникають легкоатлетичні гуртки в Катеринославі (1905), Києві та Харкові (1910). У 1913 вперше проводиться міжміський матч Москва-Київ, в якому перемогу здобули москвичі[7].
10-18 серпня 1921 в Харкові була проведена перша Всеукраїнська олімпіада, яка включала змагання з легкої атлетики. У змаганнях брали участь легкоатлети з Києва, Житомира, Чернігова та інших міст України. Без перебільшення можна сказати, що саме в цей період в Україні були закладені основи для розвитку всіх видів легкої атлетики. Спортивні зв'язки України з іншими країнами були започатковані в 1924, коли українські спортсмени вперше зустрічали в Харкові легкоатлетів із Фінляндії. Глибокий слід у історії української легкої атлетики залишили Василь Калина, Марко Підгаєцький, Олександр Безруков, Володимир Кожушко, Тетяна Васіна, Лідія Зубенко, Анфіса Спиридонова. У тридцятих роках прославились Зоя Синицька, Зосима Синицький, Микола Виставкін, Олександр Канакі, Гаврило Раєвський, Григорій Артамонов, Зінаїда Борисова, Василь Сидорко.
Подальший розвиток легкої атлетики став можливим не тільки у зв'язку з підвищенням якості тренування, але й у результаті значної роботи зі створення наукової школи фізичної культури і спорту. На початку радянського етапу розвитку вітчизняної «королеви спорту» період були зроблені перші спроби організації тренування протягом усього року. У навчальних і дослідних інститутах почали ширше розроблятися питання навчання і тренування, готувалися нові програми для секцій легкої атлетики і методичні посібники. Успішному становленню системи тренування легкоатлетів сприяли навчально-тренувальні збори. У цей час принцип цілорічної підготовки в одному виді легкої атлетики стає домінуючим.
У 1933–1934 спортсмени починають тренуватись уже двічі на день, проводячи тренування замість ранкової зарядки. Вперше починають проводити і зимові змагання з легкої атлетики, у зв'язку з чим і виникло питання про необхідність будівництва легкоатлетичних манежів. Річний обсяг тренування в цей період досягає 400–500 годин. У 1935 учені вперше взяли участь у тренувальному зборі легкоатлетів для проведення досліджень. Також вперше висувається ідея тренування в гірських умовах і в барокамері (1935). Впродовж 1930-х публікуються багато науково-методичних робіт, присвячених різним питанням спортивного тренування: основам методики тренування, особливостям тренування в різні періоди, підготовці спортсмена до фізичних навантажень, всебічному тренуванню, загальним і спеціальним фізичним вправам легкоатлета, плануванню багаторічного тренування легкоатлетів, тренуванню в зимовий період, перехідному періоду тренування тощо.
У спортивній практиці 1937–1941 для багатьох провідних спортсменів було значно збільшено обсяг силових вправ, кількість занять досягла 5–6 разів на тиждень, іноді вони проводились щоденно і двічі на день. Тренування стало цілорічним. Передвоєнні роки характеризуються широким творчим пошуком тренерами, спортсменами, ученими, медиками шляхів подальшого удосконалення системи тренування. Апробується «світлолідер» по бровці 400-метрової доріжки, робляться спроби застосовувати в тренуванні обтяжуючі пояси і жилети, більш важкі прилади для метань. Використовуються пристрої для навчання переходу через планку в стрибку з жердиною, блокові тренажери для розвитку сили. Тренери намагаються змінювати умови тренування (м'який ґрунт, тверді перешкоди у стрибках, вузько поставлені стійки у стрибках з жердиною), використовувати засоби психологічної підготовки, застосовувати гандикапи в тренуванні спринтерів. У ці роки ще не було детально вивчено системи спортивного тренування, але принципова схема його побудови практично вже була приведена в дію. Передвоєнні роки відмічені масовим розвитком легкоатлетичного спорту, проведенням численних змагань. Так, у 1935 відбулася перша спартакіада вузів, у 1936 – перша колгоспна спартакіада.
По закінченні Другої світової війни, з 1945 відновлюються майже всі традиційні змагання з легкої атлетики. У період 1946–1948 у спортивній практиці одержало визнання планування цілорічного тренування, обов'язкове ведення щоденника спортсмена і журналу тренера, широко використовувались ранкові тренування, були зроблені перші кроки у розробці тижневого циклу. У книзі «Тренування легкоатлета» (1949) Микола Озолін виклав основні засоби і методи спортивного тренування, форми і зміст тренувальних занять, періодизацію і планування спортивної підготовки. У підручнику міститься ряд нових положень: про побудову тижневого тренувального циклу; методи розвитку швидкості і використання з цією метою доріжки з нахилом, а також бігу за мотоциклом; про методику розвитку гнучкості; чотириетапну побудову річного тренування бігунів на середні дистанції і стаєрів тощо. Ця праця була широко використана для удосконалення методики тренування в окремих видах легкої атлетики.
Володимир Голубничий (1964)
Минає небагато часу і вже невпізнанною стає спортивна Україна: незважаючи на тяжкі наслідки війни, розгортається інтенсивне будівництво широкої мережі спортивних споруд, фізична культура і спорт міцно входять у повсякденне життя громадян. На цій основі підвищується майстерність, народжується багато нових імен спортсменів високого класу, здатних гідно представляти Україну на всесоюзних і міжнародних турнірах. На штурм рекордів сміливо вийшли легкоатлети Катерина Адаменко, Василь Гордієнко, Микола Редькін, Юрій Кутенко, Петро Денисенко, Віктор Цибуленко, Володимир Сіткін, Петро Чевгун, Євген Буланчик, Людмила Лисенко, Віра Крєпкіна, Володимир Голубничий, Василь Анисимов, В'ячеслав Скоморохов і багато інших відомих тідерів вітчизняної легкої атлетики.
Євген Аржанов (1972)
У 1952 українські легкоатлети вперше взяли участь в XV Олімпійських іграх у Гельсінкі. XVІІ Олімпійські ігри ознаменувалися появою нових чемпіонів серед легкоатлетів України. І одним з перших став скороход Володимир Голубничий. Він народився, виріс, почав займатися спортом і все своє життя провів у мальовничому українському місті Сумах. На Римській Олімпіаді талановитий спортсмен дебютував у 24 роки. Він завоював блискучу перемогу на дистанції 20 км. Однак через чотири роки, в Олімпійському Токіо, В. Голубничий посів лише третє місце. Через чотири роки скороход із Сум знову здивував усіх – виграв золоту медаль на ХІХ Олімпіаді в Мехіко. Пізніше у Мюнхені В. Голубничий здобув ще й срібну нагороду. І вже зовсім він здивував спортивний світ, коли в 1974, в 38-річному віці, вперше став чемпіоном Європи на своїй улюбленій дистанції. Володимир Голубничий виступав і на п'ятій своїй Олімпіаді – в Монреалі. І хоч у товаристві найсильніших спортсменів світу, багато з яких чи не вдвоє були молодші за нього, сорокарічному ветеранові важко було розраховувати на великий успіх, він і цього разу продемонстрував неабияку спортивну мужність.
На XVІІ Олімпійських іграх перемогу Людмили Лисенко в бігу на 800 метрів вважали закономірністю: дніпропетровська спортсменка була світовою рекордсменкою в цьому виді. Та лаври Олімпійської чемпіонки їй дісталися в дуже запеклій боротьбі. Щоб завоювати золоту медаль, Л. Лисенко довелося повторити свій світовий рекорд, а це потребувало надзвичайного напруження сил в умовах нестерпної римської спеки. Перемога киянки Віри Крєпкіної на змаганнях зі стрибків у довжину була цілком несподіваною для всіх. У першій же фінальній спробі вона встановила рекорд Олімпійських ігор – 6 м 37 см і виграла золоту медаль. Завершив зусилля українського золотого «золотого» квартету в Римі метальник списа з Києва Віктор Цибуленко. Це була його третя Олімпіада. У Гельсінкі він посів четверте місце, в Мельбурні став бронзовим призером.
Валерій Борзов (1974)
Наталія Добринська (2013)
Героєм ХХ Олімпійських ігор одноголосно визнано видатного спринтера, киянина Валерія Борзова. Першим з європейців Валерій Борзов завоював на одній Олімпіаді 2 золоті медалі за перемогу в бігу на 100 і 200 метрів, а також срібну нагороду в естафеті 4×100 метрів. Спортивним бійцем найвищого класу показав себе на цій Олімпіаді і десятиборець з Одеси Микола Авілов, який виграв золоту медаль зі світовим рекордом (8454 очки). З першої ж спроби став Олімпійським чемпіоном киянин Анатолій Бондарчук, більш як на 2 м перевищивши попередній олімпійський рекорд (75 м 50 см) з метання молота.
На ХХІ Олімпійських іграх у Монреалі, під час нагородження переможців змагань з метання молота, на п'єдесталі пошани стояли вже два богатирі з України. Золоту медаль здобув молодий київський метальник Юрій Сєдих, а бронзову – Анатолій Бондарчук.
Серед прославлених імен українських легкоатлетів-чемпіонів і рекордсменів України, СРСР, Європи та світу достойне місце по праву займають Леонід Бартенєв, Надія Коняєва, Валерій Брумель, Ігор Тер-Ованесян, Іван Беляєв, Микола Смага, Людмила Комлєва, Віктор Кудинський, Абрам Кривошеєв, Валентина Козир, Геннадій Блізнєцов, Вадим Архипчук, Леонід Литвиненко, Євген Аржанов, Тетяна Пророченко, Людмила Аксьонова, Ніна Зюськова, Надія Ткаченко, Н. Олізаренко, Віктор Бураков, Володимир Кисельов, Василь Архипенко, Валерій Підлужний, Тетяна Скачко, Юрій Тамм, Олена Жупієва, Володимир Ященко, Рудольф Поварніцин, Геннадій Авдєєнко, Ольга Бризгіна, Віктор Бризгін, Людмила Джигалова, Марія Пінігіна, Тетяна Самоленко-Доровських, Інеса Кравець, Олена Красовська, Юрій Білоног, Наталія Добринська, Ірина Ліщинська, Інга Бабакова, Олександр Багач, Олександр Крикун, Олена Говорова, Роман Щуренко, Віта Стьопіна, Тетяна Терещук-Антіпова, Олена Антонова, Наталія Тобіас, Денис Юрченко, Жанна Пінтусевич, Вікторія Павлиш, Анжела Балахонова, Іван Гешко, Віта Паламар, Юрій Кримаренко, Богдан Бондаренко, Юлія Левченко та багато інших.
Справжньою легендою українського легкоатлетичного спорту є Сергій Бубка. Цей надзвичайно талановитий спортсмен з 1983 по 1997 шість разів здобував звання чемпіона світу. С. Бубка є переможцем Кубків світу та Європи (1985), чемпіоном Європи (1986). У 1988 він став чемпіоном XХІV Олімпійських ігор у Сеулі. Він встановив 35 світових рекордів і тричі визнавався кращим спортсменом світу[8].
БІГ НА КОРОТКІ ДИСТАНЦІЇ
Техніка бігу на короткі дистанції
Біг на короткі дистанції - спринт - умовно поділяється на чотири фази: старт, стартовий розбіг, біг по дистанції, фінішування.
Найбільш важкими елементами спринтерського бігу є старт і перші кроки стартового прискорення. Саме вони вимагають від бігуна високою швидкості, сили, координації.
Початок бігу - старт. У спринті застосовується низький старт. Розрізняють звичайний, «зближений», і «розтягнутий» старт. Для швидкого виходу зі старту використовуються стартові колодки (рис. 2.4). Стартові колодки в обов'язковому порядку використовуються у всіх легкоатлетичних змаганнях на дистанціях до 400 м включно і не використовуються на інших дистанціях. Колодки можуть мати будь-яку конструкцію і оформ- лення за умови, що не заважають іншим спортсменам. Коли стартові колодки встановлені на доріжку, ніяка їх частина нс повинна заходити за лінію старту або на іншу доріжку. Стартові колодки повинні бути жорсткими, фіксуватися на доріжці декількома шипами.
Мал. 2.4. Стартові колодки спринтера
У бігу на короткі дистанції широко поширений звичайний старт, при якому передня колодка встановлюється на відстані 1,5-2 стопи від стартової лінії, а задня - на відстані 2,5-3 стоп (або довжини гомілки від передньої колодки). Опорна площадка передньої колодки нахилена під кутом 45-50 °, задній - 60-80 °. Відстань по ширині між колодками одно 18-20 см. При «розтягнутому» старті відстань від стартової лінії до першої колодки збільшено до 2-3 стоп, від першої до другої - від 1,5 до 2 стоп. При «зближеному» старті відстань від стартової лінії до першої колодки - 1,5 стопи, від першої до другої - 1 стопа. При «вузькому» старті відстань від стартової лінії до першої колодки не змінюється, а змінюється відстань від першої до другої колодки від 0,5 стопи і менше.
За командою «На старт!» (Рис. 2.5) бігун займає положення низького старту, яке характеризується наступними розташуванням частин тіла. З положення упор зігнувшись, бігун найсильнішої поштовховою ногою рухом спереду назад упирається в площадку передньої колодки, а іншою ногою - в задню колодку. Ставши па коліно ззаду стоїть ноги, бігун приймає положення упору - ставить руки впритул до стартової лінії.
Мал. 2.5. Виконання команди «На старт!»
Пальці рук утворюють пружний звід, кисть паралельна лінії старту. Прямі ненапружені руки розставлені на ширину плечей. Голова продовжує вертикаль тулуба, спина рівна або трохи напівкругла. Погляд спрямований вниз за лінію старту. Вага тіла рівномірно розподілена між руками, стопою попереду стоїть ноги і коліном іншої ноги. Стопи спираються на поверхню колодок так, щоб носок шиповок стосувався поверхні доріжки.
За командою «Увага!» (Рис. 2.6) бігун злегка випрямляє ноги, відриває коліно ззаду стоїть ноги від доріжки. Цим він кілька переміщує ЗЦМ тіла вгору і вперед, плечі висуваються за лінію старту. Тепер вага тіла розподіляється між руками і ногою, що стоїть попереду. Ступні щільно впираються в опорні майданчики колодок. Таз піднімається вище рівня плечей на 10-15 см. М'язи сідниць напружені, ноги заряджені на рух. Тулуб тримається прямо. Голова залишається в незмінному положенні по відношенню до тулуба. Погляд спрямований вниз. Положення бігуна, прийняте по команді «Увага!», Не повинно бути надто напруженим і скутим. Але в той же час спринтер повинен перебувати в стані стислої пружини, бути готовим стартувати.
Мал. 2.6. Техніка низького старту. Основні команди
Проміжок часу між командою «Увага!» І сигналом до початку бігу правилами не регламентований. Інтервал може бути змінений стартером у зв'язку з різними причинами. Це зобов'язує бігунів зосередитися для сприйняття сигналу.
Почувши постріл (або стартовий сигнал - команду «Марш!»), Бігун блискавично спрямовується вперед. Дуже важливо відпрацьовувати моторний, а не сенсорний тип реакції. З цією метою необхідно привчати займаються відчувати, чекати сигнал, а не слухати його. Стартове рух починається з миттєвого відриву рук, як би випереджаючого сигнал, і потужного швидкого відштовхування двох ніг від колодок зі значним тиском на стартові майданчики, при цьому виконується вистрибування-вибігання вперед. Стартові зусилля переростають в різнойменну роботу ніг. Нога, що стоїть ззаду, лише злегка розгинається і швидко виноситься стегном вперед з мінімально можливим згинанням в коліні, щоб стопа пройшла низько над доріжкою (п'яту не підхльостувати). Одночасно з цим нога, що знаходиться попереду, різко випрямляється, спрямовуючи тіло бігуна вперед. Разом з відштовхуванням від колодок починається активна робота рук (частіше різнойменну), зігнутих в ліктьових суглобах, з частотою вище, ніж частота ніг. Це робиться для того, щоб бігун активно виконував кроки на перших метрах дистанції, особливо перший крок. Рухи при виході зі старту слід виконувати максимально швидко і потужно (рис. 2.7).
Мал. 2.7. Рухи бігуна в першому кроці стартового розбігу
Стартовий розбіг . Перший крок закінчується повним випрямленням ноги, відштовхується від передньої колодки, і одночасним підйомом стегна іншої ноги. Стегно махової ноги піднімається вище прямого кута але відношенню до опорної ноги. При правильному нахилі тіла стегно не доходить до горизонталі і помахом створює зусилля, спрямоване значно більше вперед, ніж вгору.
У бігу з низького старту всі зусилля повинні бути спрямовані на рух вперед. У першому кроці дуже важливо утримувати низьке положення ОЦМ і виконувати відштовхування з передньої колодки ближче до напрямку вектора горизонтальної швидкості. Правильне і стрімке виконання перших кроків зі старту залежить від виштовхування тіла під більш гострим кутом до доріжки. Початківцям бігунам можна привести образне порівняння, ніби вони штовхають вагонетку вперед: чим гостріше кут штовхання, тим більше зусиль вони докладають для створення швидкості. В даному випадку вагонетка - це тіло бігуна, а ноги - штовхачі.
Перший крок закінчується активним опусканням ноги вниз-назад і переходить в енергійне відштовхування. Бігуну в першому чи в двох перших кроках доводиться ставити ногу на доріжку ззаду проекції ЗЦМ тіла, в наступні кроки нога ставиться па проекцію ОЦМ тіла, а потім - попереду неї. Важливе значення для прискорення відштовхування, а значить, і просування бігуна вперед має швидке опускання ноги вниз-назад (по відношенню до тулуба). Чим швидше виконується цей рух в сукупності з швидким зведенням стегон, тим енергійніше відбувається наступне відштовхування. Чим активніше бігун ставить ногу на доріжку, тим швидше нарощується швидкість бігу. Перші кроки бігун виконує в нахилі, як би пробиваючи потилицею шлях для руху, потім з шестого- сьомого кроку починається підйом тулуба. Одночасно з наростанням швидкості і зменшенням величини прискорення нахил тіла зменшується, і техніка бігу поступово наближається до техніки бігу по дистанції. В кінці стартового розбігу бігунові важливо скинути з себе максимальну напругу і, немов продовжуючи біг по інерції, підтримувати швидкість. Природно, при цьому стомлення буде наростати повільніше.
Довжина перших кроків зі старту зростає приблизно так: 1-й крок (від передньої стартовою колодки) - 3,5-4 стопи, 2-й - 3,5-4, 3-й - 4-4,5, 4-й - 4,5-5,5-й - 5-5,5,6-й - 5,5-6, далі до 8-8,5 стоп на 12-14-му кроці. Довжина кроку збільшується завдяки тому, що разом з поступовим випрямленням тулуба кут відштовхування стає більше, польотна фаза подовжується. Але головне - це прискорення відштовхування за рахунок прикладання сили поштовху до тіла, що рухається з наростаючою швидкістю. Збільшення довжини кроків дозволяє навіть при постійній їх частоті підвищувати швидкість бігу. Разом з тим, не можна допускати надмірного збільшення довжини кроків, інакше вийде біг стрибками і станеться порушення ритму бігових рухів. Тільки вихід на оптимальне поєднання довжини і частоти кроків дозволить бігунові набрати максимальну швидкість бігу і придбати ефективний ритм бігових рухів. Оптимальну середню довжину кроку на ділянці стартового розбігу (0-25 м) рекомендується визначати шляхом множення довжини стогони на коефіцієнт 6,3. Щоб домогтися кращого результату в спринті, дуже важливо після старту швидше досягти максимальної швидкості в фазі стартового розбігу. Зазвичай його довжина 20-25 м. Закінчення стартового розбігу характеризується припиненням бурхливого зростання швидкості. Стартовий розгін вважається закінченим, коли спортсмен досягне 92-95% від максимальної швидкості, довжини і частоти кроків. Далі, приблизно до 45-55-го метра дистанції, швидкість бігу підвищується дуже повільно. У всіх випадках бігун прагне якомога швидше досягти швидкості, з якою пробігає дистанцію. Однак максимальну швидкість треба досягти без зайвої напруги, легко, вільно.
Велике значення мають енергійні рухи рук вперед-назад. У стартовому розбігу вони в основному такі ж, як і в бігу по дистанції, але з більшою амплітудою в зв'язку з широким розмахом стегон у перших кроках зі старту. На перших кроках зі старту, коли швидкість ще не розвинена і стійкість бігуна недостатня, стопи ставляться трохи ширше, ніж в бігу по дистанції. У зв'язку з цим стартові колодки доцільно розташувати трохи ширше і опорними площадками злегка всередину. При такій розстановці колодок положення бігуна на старті і на перших кроках після початку бігу буде стійкіше. Зі збільшенням швидкості ноги ставляться все ближче до середньої лінії. По суті, біг зі старту - це біг по двох лініях, що сходяться в одну до 12-15-му метру від старту. Якщо порівняти результати в бігу на 30 м зі старту і з ходу, показані одним і тим же бігуном, то легко визначити час, що витрачається на старт і нарощування швидкості. У хороших бігунів воно повинно бути в межах 0,8-1 с.
Біг по дистанції . Біг - циклічний рух, де цикл включає подвійний крок. Характерною особливістю бігового циклу є наявність безопорного положення - польоту. У циклі рухів виділяють два періоду опори і два періоди польоту. Період польоту починається фазою виносу ноги і завершується опусканням ноги на опору. У період опори входять фази подседания на поштовхової нозі і відштовхування з випрямлення ноги. Висота положення тулуба відносно опори в момент вертикалі має назву «бігова посадка».
Рухи рук і ніг у бігу узгоджені, виконують перехресну роботу. Зустрічний перехресний поворот таза і плечей в напрямку руху дозволяє зберегти рівновагу і протидіє боковому розвороту тіла бігуна. На коротких дистанціях руки, зігнуті в ліктьових суглобах, рухаються вперед, кілька всередину, і тому, кілька назовні, з великим розмахом у плечових, і зміною кута ліктьових суглобів. Тулуб бігуна трохи нахилене вперед або майже вертикально.
У період польоту нога, яка закінчила відштовхування, розгинається в тазостегновому суглобі, згинається в колінному, стегно прискорено рухається вперед-вгору, здійснюючи винос ноги. При цьому гомілка переносний ноги, продовжуючи уповільнено згинатися в колінному суглобі (відбувається «складання» ноги), починає прискорено розгинатися, здійснюючи так званий вихлест вперед. Коли це рух в колінному суглобі сповільнюється, стегно починає опускатися вниз; стопа ж ще продовжує сповільнюється винос вперед щодо таза. При найбільшому видаленні стопи від таза вперед починається наступна фаза бігу.
Фаза опускання ноги на опору характеризується активним прискореним рухом ніг: одна розганяється вгору-вперед, а інша - вниз-назад. Спостерігається активне зведення стегон. Однак завдання полягає не тільки в максимально швидкому зближенні стегон, а в найбільш швидкому опусканні стопи на опору. Загрібати рух ноги, що опускається на опору, знижує «посадкову швидкість» стопи і сприяє більш активному перекату відразу ж з початку опори. До моменту постановки стопи на опору руки продовжують прискорено наближатися до тулуба, допомагаючи цим зближенню ніг.
Максимальна швидкість бігуна залежить від його можливостей учащати кроки, скорочувати їх тривалість. З підвищенням частоти кроків створюються величезні прискорення ніг. Це вимагає великих витрат енергії на перенесення кожної ноги - на її розгін (збільшення швидкості при винесенні і при опусканні до опори) і її гальмування (для припинення виносу). Кінетична енергія, створена при розгоні, переходить в потенційну енергію пружно розтягнутих м'язів-антагоністів при гальмуванні ніг в польоті. Слідом за цим починається миттєвий зворотний перехід потенційної енергії м'язів в кінетичну енергію ніг (пружна віддача м'язів), що зближуються в польоті. Найбільш ефективно скорочується тривалість кроку в фазі опускання до опори (в польоті), коли обидві ноги рухаються назустріч одна одній.
Фаза подседания в опорному періоді бігу характеризується амортизацією ланок ОДА при уповільненому їх опусканні вниз і деяким гальмуванням в результаті наталкиванием на опору. Амортизація починається з моменту постановки ноги на опору і триває до моменту вертикалі, коли проекція ОЦМ знаходиться над точкою опори. Тут спостерігається згинання ноги в колінному, тазостегновому суглобах, компенсаторні руху в гомілковостопному, нахил поперечної осі таза в бік махової ноги, значне зниження ОЦМ. Протягом фази руки з крайнього нижнього положення починають прискорено підніматися вгору, відповідно, одна - вперед, інша - назад. Виникаючі сили інерції рук спрямовані вниз і посилюють напругу м'язів опорної ноги до кінця подседания. У фазі відштовхування спортсмен випрямляє ногу в тазостегновому, колінному суглобах, завершуючи рух згинанням в гомілковостопному суглобі. Випрямляючи ногу, спортсмен просуває таз і пов'язані ланки ОДА вперед і вгору від місця опори. Прискорений винос ноги в період опори збільшує швидкість ЗЦМ. Закінчуючи розгін, спортсмен починає гальмування махового перенесення стегна, виносить вперед гомілку (здійснює «вихлест»), і в подальшому продовжує розгинати ногу в колінному суглобі. Протягом цієї фази руки досягають найвищого положення, що підвищує розташування ЗЦМ тіла до початку польоту.
На які ж кінематики-динамічні характеристики бігового кроку вчителю слід звертати увагу, щоб сформувати у займаються правильну орієнтовну основу дій?
Щоб встановити вертикальні коливання тіла при бігу, різними дослідниками були проаналізовані руху голови, тазу, тазостегнового суглоба і загального центру мас. Всі фахівці вказують, що руху тіла хвилеподібні, по думки про точну формі цих рухів різні. При аналізі спринтерського бігу автори приходять до висновку: період польоту є вільне падіння. Багато з них вказують, що після відриву від землі ОЦМ описує параболічну траєкторію, переміщаючись на коротку відстань вгору, а потім опускаючись на іншому шляху польоту. У момент контакту ноги з опорою ОЦМ продовжує знижуватися, швидко досягаючи найнижчої своєї точки, і потім піднімається в фазі відштовхування. Підйом тіла, а також переміщення центру ваги (щодо тулуба), викликане рухами кінцівок, відбувається в періоді опори, причому пік досягається в момент відриву від землі. З ростом швидкості бігу вертикальне переміщення ЗЦМ в одному циклі зменшується. Рухи рук призводять до синхронного підйому і зниження центру ваги тіла, тоді як ноги викликають асинхронне переміщення центру ваги.
Під час відштовхування нахил тулуба зменшується, а в польотної фазі він збільшується. Нахил тулуба при бігу по дистанції становить приблизно 10-15 ° по відношенню до вертикалі. Голова на півдорозі польоту завжди знаходиться вище, ніж в момент завершення відштовхування.
Зі збільшенням швидкості бігу змінюється спосіб постановки ноги на опору. Нога ставиться на опору все більше з передньої частини стопи і ближче до проекції центра ваги. Подібне явище спостерігається у більш талановитих бігунів. Цілком очевидно, що бігуни нижчою підготовленості ставлять ногу на опору під більш гострим кутом. Неважко помітити, що коли стегно махової ноги вже виконало значний шлях в прискореному підйомі, толчковая нога ще не випрямлена, хоча перейшла в кілька похиле положення. Швидке випрямлення поштовхової ноги відбувається в той момент, коли стегно махової ноги піднято досить високо (рис. 2.8). Відштовхування завершується не тільки повним випрямлення опорної ноги, а й розгинанням в гомілковостопному суглобі (підошовне згинання). У польотної фазі відбувається активне, як можна більш швидке зведення стегон. Нога після закінчення відштовхування але інерції кілька рухається назад-вгору, а потім, згинаючись в коліні, починає швидко рухатися стегном вниз-вперед, і махова нога, розгинаючись, стрімко йде вниз.
Ще важливіше енергійне і швидке рух махової ноги вниз і назад, цей рух повинен бути швидким і яскраво вираженим, щоб до моменту вертикалі знизити гальмівний вплив при постановці ноги і посилити наступне відштовхування. Стопа приймається на себе. Особливо це важливо при початку руху стегна вниз-назад для постановки ноги. Лише в останній момент перед постановкою стопа активно опускається вниз, і приземлення відбувається на передню її частину з низьким положенням п'яти над доріжкою. У спринтерському бігу по прямій дистанції стопи треба ставити носком прямо-вперед. При зайвому розвороті їх назовні погіршується відштовхування.
Мал. 2.8. Основи техніки спринтерського бігу (контурограмма)
З настанням стомлення нога ставиться на опору йод гострішим кутом, відстань по відношенню до проекції ЗЦМ збільшується на 5-6 см. В першу чергу це пов'язано з пасивної постановкою ноги на опору. Ці втрати можна зменшити за рахунок постановки ноги на опору активним рухом під себе, що значно покращує рекуперацію рухового потенціалу бігуна. У бігу важливе значення має просування по прямій лінії без відхилень. Це зберігає ритм бігу і рівновагу.
Коли стопа стосується землі, суглоби ноги (тазостегновий, колінний, гомілковостопний) короткочасно згинаються, амортизуючи приземлятися тіло. Як тільки тіло досить просунулася вперед, кінцівку розгинається, рухаючи тіло вгору і вперед. У хорошого бігуна коліно згинається сильніше під час періоду опори і у нього ширше можливий діапазон розгинання колінного суглоба під час поштовху. Тривалість згинання та розгинання коліна під час періоду опори зменшується при збільшенні швидкості бігу. Під час опори хороші бігуни повністю і швидко розгинають тазостегновий суглоб, роблячи це раніше, ніж стопа покидає землю. У поганого бігуна повного розгинання в тазостегновому суглобі до завершення відштовхування не відбувається.
Детальному аналізу піддавалися руху в фазі опорного періоду, так як саме з цієї фазою дослідники пов'язують головний механізм локомо переміщення людини в просторі. Фахівці виділяють в опорному періоді фази амортизації і відштовхування. Є три окремі фази періоду опори: «гальмування», «натиснення» і «поштовх». Дані, отримані при двох швидкостях бігу - помірною та максимальної, показали, що зменшення часу опори при більш високій швидкості пов'язано переважно із зменшенням тривалості «поштовху». Час фази «натискання» залишається незмінним, тоді як тривалість фази «гальмування» дещо знижується.
Аналізуючи техніку бігу на короткі дистанції, фахівці приділяють велику увагу роботі ніг, положення тулуба і зазвичай дають лише зовнішнє опис динамічної роботі рук. Аналіз роботи рук в спринтерському бігу не тільки незаслужено ігнорується, а й, мабуть, стоїть на останньому плані в практичній діяльності педагогів. Біомеханічний аналіз показав, що амплітуда руху рук знаходиться в прямій залежності з рухами ніг, оскільки окремі частини тіла в біговому кроці строго узгоджуються один з одним. Так, наприклад, зміна напрямку руху стегон з крайніх положень відбувається одночасно зі зміною напрямків в рухах рук. При оптимальної амплітуді спринтерського кроку досягається і оптимальна амплітуда розгинання руки в момент вертикалі.
Більшість фахівців сходяться в тому, що рухи рук дозволяють зберігати рівновагу в бігу, в окремих випадках вони служать інструментом збільшення частоти і довжини кроків. Встановлено, що вперед рука рухається зігнутою в ліктьовому суглобі, а тому з деяким випрямленням в момент переходу вертикалі. Вперед рука рухається майже до підборіддя і середньої лінії тіла, а лікоть в зворотному маху піднімається майже до рівня плечей. Рухи руками вперед виконуються трохи всередину, а тому - кілька назовні. Кут згинання в ліктьовому суглобі непостійний: при винесенні вперед рука згинається більше, при відведенні вниз-назад злегка розгинається. Кут згинання змінюється в зв'язку з інерційними силами, і навмисне змінювати його не потрібно. Згинання рук дуже індивідуально і залежить від форми і амплітуди руху ніг. Кисті під час бігу напівстиснуті або розімкнуті (з випрямленими пальцями). Не рекомендується ні напружено випрямляти кисть, ні стискати її в кулак. Енергійні рухи руками не повинні викликати підйом плечей і сутулість - перші ознаки надмірного напруження.
Аналіз залежності між довжиною і частотою кроків спринтерів, з одного боку, і швидкістю - з іншого, показує, що спочатку швидкість бігу зростає переважно за рахунок подовження кроку, тоді як при більш високих швидкостях збільшення швидкості відбувається внаслідок зростання частоти кроків. У літературі можна зустріти різні точки зору на співвідношення довжини і частоти кроків, найконсервативніших показників швидкості в спринтерському бігу. Вважається, що більш довгий крок є одним з головних відмінностей між хорошими і середніми бігунами, що більш підготовлені бігуни в умовах заданого темпу рухів долають контрольну дистанцію за меншу кількість кроків, тобто при більшій їх довжині. Так, при низьких швидкостях (3,5- 6,5 м / с) довжина кроку збільшується практично лінійно але міру того, як зростає швидкість.
Разом з гем, в дослідженнях показано, що в спринтерському бігу особливо важливих вважається підвищення частоти кроків. Слід звернути увагу на істотну суперечливість даних, отриманих в різних дослідженнях. Ряд авторів вважає, що середня і максимальна швидкість бігу в більшій мірі визначаються частотою бігових кроків, інші віддають перевагу довжині кроків. Більшість авторів сходяться на думці, що в період з 8 до 11 років максимальна швидкість бігу підвищується за рахунок збільшення частоти бігових кроків, а потім - за рахунок збільшення довжини кроку. При низьких швидкостях довжина кроку збільшується практично лінійно зі зростанням швидкості.
Крок можна розділити на дві окремі фази: фазу опори і фазу польоту. Час одиночного кроку дорівнює сумі часу польоту і опори. Тимчасові співвідношення між періодами польоту і опори, вплив цих періодів на загальну тривалість одиночного кроку аналізувалися багатьма вченими. На думку ряду авторів, величина часу опори є важливою ознакою технічної майстерності. Скорочення часу опори одиночного кроку при збільшенні швидкості бігу зумовлює зменшення часу одиночного кроку. Іншими словами, це означає, що збільшення частоти кроків відбувається за рахунок скорочення часу контакту ноги з опорою. Фахівці стверджують, що найкращі бігуни витрачають менше часу на опору в порівнянні з польотом, ніж погані бігуни.
Оптимальна довжина кроку у бігуна може бути розрахована в кількості власних стоп. Довжина кроку у хорошого спринтера дорівнює 7% - 9 стопах (у В. Борзова - 233-246 см). Оптимальну довжину кроку слід визначати за коефіцієнтом - відношенню довжини кроку до довжини ноги. Цей «модуль кроку» для початківців бігунів становить 2,7-2,5 од. Є рекомендації визначати оптимальну довжину кроку але відношенню до довжини тіла як добуток відповідного коефіцієнта на довжину стогони. Деякі дослідники доводять, що довжина кроку спринтера повинна бути дорівнює відстані від підлоги до кінчиків пальців піднятою вгору руки.
За деякими даними найвища швидкість бігу, частота кроків і оптимальна довжина кроку досягаються до 50-55-му метру дистанції або на 5-6-й секундах бігу. Бігуни будь-якої кваліфікації і віку на 1-й секунді досягають 55% максимальної швидкості, на 2-й - 76%, на 3-й - 91%, на 4-й - 95%, на 5-й - 99%. Спринтери високого класу виходять на рубіж максимальної швидкості до 45-60-му метру, діти 12-13 років - до 25-35-му. На останніх 20-15 м дистанції швидкість знижується на 3-10% за рахунок зменшення частоти кроків, збільшення часу польоту на 0,012-0,015 с. При цьому знижується на 25% швидкість згинання стегна, зменшується амортизація в гомілковостопному суглобі (на 5-60%), в колінному суглобі (на 100%). Найбільші зміни відбуваються в фазі гальмування маху, де зусилля зменшується на 74%, і триває воно значно довше.
Финиширование (рис. 2.9). Максимально розвинену швидкість в спринтерському бігу необхідно підтримувати до кінця дистанції, а при можливості прискорити до фінішу.
Біг закінчується в момент, коли бігун торкнеться тулубом вертикальної площини, що проходить через лінію фінішу. Той, що біжить першим, стосується стрічки (нитки), простягнутою на висоті грудей над лінією, що позначає кінець дистанції. Щоб швидше її торкнутися, треба на останньому кроці зробити різкий нахил грудио вперед, відкидаючи руки назад. Цей спосіб називається «кидок грудио».
Мал. 2.9. Финиширование в спринтерському бігу
При кидку на стрічку прискорюється не просування бігуна, а момент зіткнення його з площиною фінішу за рахунок прискорення руху верхньої частини тіла (тулуба) при відносному уповільненні нижньої. Небезпека падіння при кидку на фініші запобігає швидким виставлянням маховою ноги далеко вперед після зіткнення з фінішній стрічкою. Застосовується й інший спосіб, при якому бігун, нахиляючись вперед, одночасно повертається до фінішної стрічці боком так, щоб торкнутися її плечем. В обох способах можливість дотягнутися до площини фінішу практично однакова.
Біг на короткі дистанції - спринт - умовно поділяється на чотири фази: старт, стартовий розбіг, біг по дистанції, фінішування.
Найбільш важкими елементами спринтерського бігу є старт і перші кроки стартового прискорення. Саме вони вимагають від бігуна високою швидкості, сили, координації.
Початок бігу - старт. У спринті застосовується низький старт. Розрізняють звичайний, «зближений», і «розтягнутий» старт. Для швидкого виходу зі старту використовуються стартові колодки (рис. 2.4). Стартові колодки в обов'язковому порядку використовуються у всіх легкоатлетичних змаганнях на дистанціях до 400 м включно і не використовуються на інших дистанціях. Колодки можуть мати будь-яку конструкцію і оформ- лення за умови, що не заважають іншим спортсменам. Коли стартові колодки встановлені на доріжку, ніяка їх частина нс повинна заходити за лінію старту або на іншу доріжку. Стартові колодки повинні бути жорсткими, фіксуватися на доріжці декількома шипами.
Мал. 2.4. Стартові колодки спринтера
У бігу на короткі дистанції широко поширений звичайний старт, при якому передня колодка встановлюється на відстані 1,5-2 стопи від стартової лінії, а задня - на відстані 2,5-3 стоп (або довжини гомілки від передньої колодки). Опорна площадка передньої колодки нахилена під кутом 45-50 °, задній - 60-80 °. Відстань по ширині між колодками одно 18-20 см. При «розтягнутому» старті відстань від стартової лінії до першої колодки збільшено до 2-3 стоп, від першої до другої - від 1,5 до 2 стоп. При «зближеному» старті відстань від стартової лінії до першої колодки - 1,5 стопи, від першої до другої - 1 стопа. При «вузькому» старті відстань від стартової лінії до першої колодки не змінюється, а змінюється відстань від першої до другої колодки від 0,5 стопи і менше.
За командою «На старт!» (Рис. 2.5) бігун займає положення низького старту, яке характеризується наступними розташуванням частин тіла. З положення упор зігнувшись, бігун найсильнішої поштовховою ногою рухом спереду назад упирається в площадку передньої колодки, а іншою ногою - в задню колодку. Ставши па коліно ззаду стоїть ноги, бігун приймає положення упору - ставить руки впритул до стартової лінії.
Мал. 2.5. Виконання команди «На старт!»
Пальці рук утворюють пружний звід, кисть паралельна лінії старту. Прямі ненапружені руки розставлені на ширину плечей. Голова продовжує вертикаль тулуба, спина рівна або трохи напівкругла. Погляд спрямований вниз за лінію старту. Вага тіла рівномірно розподілена між руками, стопою попереду стоїть ноги і коліном іншої ноги. Стопи спираються на поверхню колодок так, щоб носок шиповок стосувався поверхні доріжки.
За командою «Увага!» (Рис. 2.6) бігун злегка випрямляє ноги, відриває коліно ззаду стоїть ноги від доріжки. Цим він кілька переміщує ЗЦМ тіла вгору і вперед, плечі висуваються за лінію старту. Тепер вага тіла розподіляється між руками і ногою, що стоїть попереду. Ступні щільно впираються в опорні майданчики колодок. Таз піднімається вище рівня плечей на 10-15 см. М'язи сідниць напружені, ноги заряджені на рух. Тулуб тримається прямо. Голова залишається в незмінному положенні по відношенню до тулуба. Погляд спрямований вниз. Положення бігуна, прийняте по команді «Увага!», Не повинно бути надто напруженим і скутим. Але в той же час спринтер повинен перебувати в стані стислої пружини, бути готовим стартувати.
Мал. 2.6. Техніка низького старту. Основні команди
Проміжок часу між командою «Увага!» І сигналом до початку бігу правилами не регламентований. Інтервал може бути змінений стартером у зв'язку з різними причинами. Це зобов'язує бігунів зосередитися для сприйняття сигналу.
Почувши постріл (або стартовий сигнал - команду «Марш!»), Бігун блискавично спрямовується вперед. Дуже важливо відпрацьовувати моторний, а не сенсорний тип реакції. З цією метою необхідно привчати займаються відчувати, чекати сигнал, а не слухати його. Стартове рух починається з миттєвого відриву рук, як би випереджаючого сигнал, і потужного швидкого відштовхування двох ніг від колодок зі значним тиском на стартові майданчики, при цьому виконується вистрибування-вибігання вперед. Стартові зусилля переростають в різнойменну роботу ніг. Нога, що стоїть ззаду, лише злегка розгинається і швидко виноситься стегном вперед з мінімально можливим згинанням в коліні, щоб стопа пройшла низько над доріжкою (п'яту не підхльостувати). Одночасно з цим нога, що знаходиться попереду, різко випрямляється, спрямовуючи тіло бігуна вперед. Разом з відштовхуванням від колодок починається активна робота рук (частіше різнойменну), зігнутих в ліктьових суглобах, з частотою вище, ніж частота ніг. Це робиться для того, щоб бігун активно виконував кроки на перших метрах дистанції, особливо перший крок. Рухи при виході зі старту слід виконувати максимально швидко і потужно (рис. 2.7).
Мал. 2.7. Рухи бігуна в першому кроці стартового розбігу
Стартовий розбіг . Перший крок закінчується повним випрямленням ноги, відштовхується від передньої колодки, і одночасним підйомом стегна іншої ноги. Стегно махової ноги піднімається вище прямого кута але відношенню до опорної ноги. При правильному нахилі тіла стегно не доходить до горизонталі і помахом створює зусилля, спрямоване значно більше вперед, ніж вгору.
У бігу з низького старту всі зусилля повинні бути спрямовані на рух вперед. У першому кроці дуже важливо утримувати низьке положення ОЦМ і виконувати відштовхування з передньої колодки ближче до напрямку вектора горизонтальної швидкості. Правильне і стрімке виконання перших кроків зі старту залежить від виштовхування тіла під більш гострим кутом до доріжки. Початківцям бігунам можна привести образне порівняння, ніби вони штовхають вагонетку вперед: чим гостріше кут штовхання, тим більше зусиль вони докладають для створення швидкості. В даному випадку вагонетка - це тіло бігуна, а ноги - штовхачі.
Перший крок закінчується активним опусканням ноги вниз-назад і переходить в енергійне відштовхування. Бігуну в першому чи в двох перших кроках доводиться ставити ногу на доріжку ззаду проекції ЗЦМ тіла, в наступні кроки нога ставиться па проекцію ОЦМ тіла, а потім - попереду неї. Важливе значення для прискорення відштовхування, а значить, і просування бігуна вперед має швидке опускання ноги вниз-назад (по відношенню до тулуба). Чим швидше виконується цей рух в сукупності з швидким зведенням стегон, тим енергійніше відбувається наступне відштовхування. Чим активніше бігун ставить ногу на доріжку, тим швидше нарощується швидкість бігу. Перші кроки бігун виконує в нахилі, як би пробиваючи потилицею шлях для руху, потім з шестого- сьомого кроку починається підйом тулуба. Одночасно з наростанням швидкості і зменшенням величини прискорення нахил тіла зменшується, і техніка бігу поступово наближається до техніки бігу по дистанції. В кінці стартового розбігу бігунові важливо скинути з себе максимальну напругу і, немов продовжуючи біг по інерції, підтримувати швидкість. Природно, при цьому стомлення буде наростати повільніше.
Довжина перших кроків зі старту зростає приблизно так: 1-й крок (від передньої стартовою колодки) - 3,5-4 стопи, 2-й - 3,5-4, 3-й - 4-4,5, 4-й - 4,5-5,5-й - 5-5,5,6-й - 5,5-6, далі до 8-8,5 стоп на 12-14-му кроці. Довжина кроку збільшується завдяки тому, що разом з поступовим випрямленням тулуба кут відштовхування стає більше, польотна фаза подовжується. Але головне - це прискорення відштовхування за рахунок прикладання сили поштовху до тіла, що рухається з наростаючою швидкістю. Збільшення довжини кроків дозволяє навіть при постійній їх частоті підвищувати швидкість бігу. Разом з тим, не можна допускати надмірного збільшення довжини кроків, інакше вийде біг стрибками і станеться порушення ритму бігових рухів. Тільки вихід на оптимальне поєднання довжини і частоти кроків дозволить бігунові набрати максимальну швидкість бігу і придбати ефективний ритм бігових рухів. Оптимальну середню довжину кроку на ділянці стартового розбігу (0-25 м) рекомендується визначати шляхом множення довжини стогони на коефіцієнт 6,3. Щоб домогтися кращого результату в спринті, дуже важливо після старту швидше досягти максимальної швидкості в фазі стартового розбігу. Зазвичай його довжина 20-25 м. Закінчення стартового розбігу характеризується припиненням бурхливого зростання швидкості. Стартовий розгін вважається закінченим, коли спортсмен досягне 92-95% від максимальної швидкості, довжини і частоти кроків. Далі, приблизно до 45-55-го метра дистанції, швидкість бігу підвищується дуже повільно. У всіх випадках бігун прагне якомога швидше досягти швидкості, з якою пробігає дистанцію. Однак максимальну швидкість треба досягти без зайвої напруги, легко, вільно.
Велике значення мають енергійні рухи рук вперед-назад. У стартовому розбігу вони в основному такі ж, як і в бігу по дистанції, але з більшою амплітудою в зв'язку з широким розмахом стегон у перших кроках зі старту. На перших кроках зі старту, коли швидкість ще не розвинена і стійкість бігуна недостатня, стопи ставляться трохи ширше, ніж в бігу по дистанції. У зв'язку з цим стартові колодки доцільно розташувати трохи ширше і опорними площадками злегка всередину. При такій розстановці колодок положення бігуна на старті і на перших кроках після початку бігу буде стійкіше. Зі збільшенням швидкості ноги ставляться все ближче до середньої лінії. По суті, біг зі старту - це біг по двох лініях, що сходяться в одну до 12-15-му метру від старту. Якщо порівняти результати в бігу на 30 м зі старту і з ходу, показані одним і тим же бігуном, то легко визначити час, що витрачається на старт і нарощування швидкості. У хороших бігунів воно повинно бути в межах 0,8-1 с.
Біг по дистанції . Біг - циклічний рух, де цикл включає подвійний крок. Характерною особливістю бігового циклу є наявність безопорного положення - польоту. У циклі рухів виділяють два періоду опори і два періоди польоту. Період польоту починається фазою виносу ноги і завершується опусканням ноги на опору. У період опори входять фази подседания на поштовхової нозі і відштовхування з випрямлення ноги. Висота положення тулуба відносно опори в момент вертикалі має назву «бігова посадка».
Рухи рук і ніг у бігу узгоджені, виконують перехресну роботу. Зустрічний перехресний поворот таза і плечей в напрямку руху дозволяє зберегти рівновагу і протидіє боковому розвороту тіла бігуна. На коротких дистанціях руки, зігнуті в ліктьових суглобах, рухаються вперед, кілька всередину, і тому, кілька назовні, з великим розмахом у плечових, і зміною кута ліктьових суглобів. Тулуб бігуна трохи нахилене вперед або майже вертикально.
У період польоту нога, яка закінчила відштовхування, розгинається в тазостегновому суглобі, згинається в колінному, стегно прискорено рухається вперед-вгору, здійснюючи винос ноги. При цьому гомілка переносний ноги, продовжуючи уповільнено згинатися в колінному суглобі (відбувається «складання» ноги), починає прискорено розгинатися, здійснюючи так званий вихлест вперед. Коли це рух в колінному суглобі сповільнюється, стегно починає опускатися вниз; стопа ж ще продовжує сповільнюється винос вперед щодо таза. При найбільшому видаленні стопи від таза вперед починається наступна фаза бігу.
Фаза опускання ноги на опору характеризується активним прискореним рухом ніг: одна розганяється вгору-вперед, а інша - вниз-назад. Спостерігається активне зведення стегон. Однак завдання полягає не тільки в максимально швидкому зближенні стегон, а в найбільш швидкому опусканні стопи на опору. Загрібати рух ноги, що опускається на опору, знижує «посадкову швидкість» стопи і сприяє більш активному перекату відразу ж з початку опори. До моменту постановки стопи на опору руки продовжують прискорено наближатися до тулуба, допомагаючи цим зближенню ніг.
Максимальна швидкість бігуна залежить від його можливостей учащати кроки, скорочувати їх тривалість. З підвищенням частоти кроків створюються величезні прискорення ніг. Це вимагає великих витрат енергії на перенесення кожної ноги - на її розгін (збільшення швидкості при винесенні і при опусканні до опори) і її гальмування (для припинення виносу). Кінетична енергія, створена при розгоні, переходить в потенційну енергію пружно розтягнутих м'язів-антагоністів при гальмуванні ніг в польоті. Слідом за цим починається миттєвий зворотний перехід потенційної енергії м'язів в кінетичну енергію ніг (пружна віддача м'язів), що зближуються в польоті. Найбільш ефективно скорочується тривалість кроку в фазі опускання до опори (в польоті), коли обидві ноги рухаються назустріч одна одній.
Фаза подседания в опорному періоді бігу характеризується амортизацією ланок ОДА при уповільненому їх опусканні вниз і деяким гальмуванням в результаті наталкиванием на опору. Амортизація починається з моменту постановки ноги на опору і триває до моменту вертикалі, коли проекція ОЦМ знаходиться над точкою опори. Тут спостерігається згинання ноги в колінному, тазостегновому суглобах, компенсаторні руху в гомілковостопному, нахил поперечної осі таза в бік махової ноги, значне зниження ОЦМ. Протягом фази руки з крайнього нижнього положення починають прискорено підніматися вгору, відповідно, одна - вперед, інша - назад. Виникаючі сили інерції рук спрямовані вниз і посилюють напругу м'язів опорної ноги до кінця подседания. У фазі відштовхування спортсмен випрямляє ногу в тазостегновому, колінному суглобах, завершуючи рух згинанням в гомілковостопному суглобі. Випрямляючи ногу, спортсмен просуває таз і пов'язані ланки ОДА вперед і вгору від місця опори. Прискорений винос ноги в період опори збільшує швидкість ЗЦМ. Закінчуючи розгін, спортсмен починає гальмування махового перенесення стегна, виносить вперед гомілку (здійснює «вихлест»), і в подальшому продовжує розгинати ногу в колінному суглобі. Протягом цієї фази руки досягають найвищого положення, що підвищує розташування ЗЦМ тіла до початку польоту.
На які ж кінематики-динамічні характеристики бігового кроку вчителю слід звертати увагу, щоб сформувати у займаються правильну орієнтовну основу дій?
Щоб встановити вертикальні коливання тіла при бігу, різними дослідниками були проаналізовані руху голови, тазу, тазостегнового суглоба і загального центру мас. Всі фахівці вказують, що руху тіла хвилеподібні, по думки про точну формі цих рухів різні. При аналізі спринтерського бігу автори приходять до висновку: період польоту є вільне падіння. Багато з них вказують, що після відриву від землі ОЦМ описує параболічну траєкторію, переміщаючись на коротку відстань вгору, а потім опускаючись на іншому шляху польоту. У момент контакту ноги з опорою ОЦМ продовжує знижуватися, швидко досягаючи найнижчої своєї точки, і потім піднімається в фазі відштовхування. Підйом тіла, а також переміщення центру ваги (щодо тулуба), викликане рухами кінцівок, відбувається в періоді опори, причому пік досягається в момент відриву від землі. З ростом швидкості бігу вертикальне переміщення ЗЦМ в одному циклі зменшується. Рухи рук призводять до синхронного підйому і зниження центру ваги тіла, тоді як ноги викликають асинхронне переміщення центру ваги.
Під час відштовхування нахил тулуба зменшується, а в польотної фазі він збільшується. Нахил тулуба при бігу по дистанції становить приблизно 10-15 ° по відношенню до вертикалі. Голова на півдорозі польоту завжди знаходиться вище, ніж в момент завершення відштовхування.
Зі збільшенням швидкості бігу змінюється спосіб постановки ноги на опору. Нога ставиться на опору все більше з передньої частини стопи і ближче до проекції центра ваги. Подібне явище спостерігається у більш талановитих бігунів. Цілком очевидно, що бігуни нижчою підготовленості ставлять ногу на опору під більш гострим кутом. Неважко помітити, що коли стегно махової ноги вже виконало значний шлях в прискореному підйомі, толчковая нога ще не випрямлена, хоча перейшла в кілька похиле положення. Швидке випрямлення поштовхової ноги відбувається в той момент, коли стегно махової ноги піднято досить високо (рис. 2.8). Відштовхування завершується не тільки повним випрямлення опорної ноги, а й розгинанням в гомілковостопному суглобі (підошовне згинання). У польотної фазі відбувається активне, як можна більш швидке зведення стегон. Нога після закінчення відштовхування але інерції кілька рухається назад-вгору, а потім, згинаючись в коліні, починає швидко рухатися стегном вниз-вперед, і махова нога, розгинаючись, стрімко йде вниз.
Ще важливіше енергійне і швидке рух махової ноги вниз і назад, цей рух повинен бути швидким і яскраво вираженим, щоб до моменту вертикалі знизити гальмівний вплив при постановці ноги і посилити наступне відштовхування. Стопа приймається на себе. Особливо це важливо при початку руху стегна вниз-назад для постановки ноги. Лише в останній момент перед постановкою стопа активно опускається вниз, і приземлення відбувається на передню її частину з низьким положенням п'яти над доріжкою. У спринтерському бігу по прямій дистанції стопи треба ставити носком прямо-вперед. При зайвому розвороті їх назовні погіршується відштовхування.
Мал. 2.8. Основи техніки спринтерського бігу (контурограмма)
З настанням стомлення нога ставиться на опору йод гострішим кутом, відстань по відношенню до проекції ЗЦМ збільшується на 5-6 см. В першу чергу це пов'язано з пасивної постановкою ноги на опору. Ці втрати можна зменшити за рахунок постановки ноги на опору активним рухом під себе, що значно покращує рекуперацію рухового потенціалу бігуна. У бігу важливе значення має просування по прямій лінії без відхилень. Це зберігає ритм бігу і рівновагу.
Коли стопа стосується землі, суглоби ноги (тазостегновий, колінний, гомілковостопний) короткочасно згинаються, амортизуючи приземлятися тіло. Як тільки тіло досить просунулася вперед, кінцівку розгинається, рухаючи тіло вгору і вперед. У хорошого бігуна коліно згинається сильніше під час періоду опори і у нього ширше можливий діапазон розгинання колінного суглоба під час поштовху. Тривалість згинання та розгинання коліна під час періоду опори зменшується при збільшенні швидкості бігу. Під час опори хороші бігуни повністю і швидко розгинають тазостегновий суглоб, роблячи це раніше, ніж стопа покидає землю. У поганого бігуна повного розгинання в тазостегновому суглобі до завершення відштовхування не відбувається.
Детальному аналізу піддавалися руху в фазі опорного періоду, так як саме з цієї фазою дослідники пов'язують головний механізм локомо переміщення людини в просторі. Фахівці виділяють в опорному періоді фази амортизації і відштовхування. Є три окремі фази періоду опори: «гальмування», «натиснення» і «поштовх». Дані, отримані при двох швидкостях бігу - помірною та максимальної, показали, що зменшення часу опори при більш високій швидкості пов'язано переважно із зменшенням тривалості «поштовху». Час фази «натискання» залишається незмінним, тоді як тривалість фази «гальмування» дещо знижується.
Аналізуючи техніку бігу на короткі дистанції, фахівці приділяють велику увагу роботі ніг, положення тулуба і зазвичай дають лише зовнішнє опис динамічної роботі рук. Аналіз роботи рук в спринтерському бігу не тільки незаслужено ігнорується, а й, мабуть, стоїть на останньому плані в практичній діяльності педагогів. Біомеханічний аналіз показав, що амплітуда руху рук знаходиться в прямій залежності з рухами ніг, оскільки окремі частини тіла в біговому кроці строго узгоджуються один з одним. Так, наприклад, зміна напрямку руху стегон з крайніх положень відбувається одночасно зі зміною напрямків в рухах рук. При оптимальної амплітуді спринтерського кроку досягається і оптимальна амплітуда розгинання руки в момент вертикалі.
Більшість фахівців сходяться в тому, що рухи рук дозволяють зберігати рівновагу в бігу, в окремих випадках вони служать інструментом збільшення частоти і довжини кроків. Встановлено, що вперед рука рухається зігнутою в ліктьовому суглобі, а тому з деяким випрямленням в момент переходу вертикалі. Вперед рука рухається майже до підборіддя і середньої лінії тіла, а лікоть в зворотному маху піднімається майже до рівня плечей. Рухи руками вперед виконуються трохи всередину, а тому - кілька назовні. Кут згинання в ліктьовому суглобі непостійний: при винесенні вперед рука згинається більше, при відведенні вниз-назад злегка розгинається. Кут згинання змінюється в зв'язку з інерційними силами, і навмисне змінювати його не потрібно. Згинання рук дуже індивідуально і залежить від форми і амплітуди руху ніг. Кисті під час бігу напівстиснуті або розімкнуті (з випрямленими пальцями). Не рекомендується ні напружено випрямляти кисть, ні стискати її в кулак. Енергійні рухи руками не повинні викликати підйом плечей і сутулість - перші ознаки надмірного напруження.
Аналіз залежності між довжиною і частотою кроків спринтерів, з одного боку, і швидкістю - з іншого, показує, що спочатку швидкість бігу зростає переважно за рахунок подовження кроку, тоді як при більш високих швидкостях збільшення швидкості відбувається внаслідок зростання частоти кроків. У літературі можна зустріти різні точки зору на співвідношення довжини і частоти кроків, найконсервативніших показників швидкості в спринтерському бігу. Вважається, що більш довгий крок є одним з головних відмінностей між хорошими і середніми бігунами, що більш підготовлені бігуни в умовах заданого темпу рухів долають контрольну дистанцію за меншу кількість кроків, тобто при більшій їх довжині. Так, при низьких швидкостях (3,5- 6,5 м / с) довжина кроку збільшується практично лінійно але міру того, як зростає швидкість.
Разом з гем, в дослідженнях показано, що в спринтерському бігу особливо важливих вважається підвищення частоти кроків. Слід звернути увагу на істотну суперечливість даних, отриманих в різних дослідженнях. Ряд авторів вважає, що середня і максимальна швидкість бігу в більшій мірі визначаються частотою бігових кроків, інші віддають перевагу довжині кроків. Більшість авторів сходяться на думці, що в період з 8 до 11 років максимальна швидкість бігу підвищується за рахунок збільшення частоти бігових кроків, а потім - за рахунок збільшення довжини кроку. При низьких швидкостях довжина кроку збільшується практично лінійно зі зростанням швидкості.
Крок можна розділити на дві окремі фази: фазу опори і фазу польоту. Час одиночного кроку дорівнює сумі часу польоту і опори. Тимчасові співвідношення між періодами польоту і опори, вплив цих періодів на загальну тривалість одиночного кроку аналізувалися багатьма вченими. На думку ряду авторів, величина часу опори є важливою ознакою технічної майстерності. Скорочення часу опори одиночного кроку при збільшенні швидкості бігу зумовлює зменшення часу одиночного кроку. Іншими словами, це означає, що збільшення частоти кроків відбувається за рахунок скорочення часу контакту ноги з опорою. Фахівці стверджують, що найкращі бігуни витрачають менше часу на опору в порівнянні з польотом, ніж погані бігуни.
Оптимальна довжина кроку у бігуна може бути розрахована в кількості власних стоп. Довжина кроку у хорошого спринтера дорівнює 7% - 9 стопах (у В. Борзова - 233-246 см). Оптимальну довжину кроку слід визначати за коефіцієнтом - відношенню довжини кроку до довжини ноги. Цей «модуль кроку» для початківців бігунів становить 2,7-2,5 од. Є рекомендації визначати оптимальну довжину кроку але відношенню до довжини тіла як добуток відповідного коефіцієнта на довжину стогони. Деякі дослідники доводять, що довжина кроку спринтера повинна бути дорівнює відстані від підлоги до кінчиків пальців піднятою вгору руки.
За деякими даними найвища швидкість бігу, частота кроків і оптимальна довжина кроку досягаються до 50-55-му метру дистанції або на 5-6-й секундах бігу. Бігуни будь-якої кваліфікації і віку на 1-й секунді досягають 55% максимальної швидкості, на 2-й - 76%, на 3-й - 91%, на 4-й - 95%, на 5-й - 99%. Спринтери високого класу виходять на рубіж максимальної швидкості до 45-60-му метру, діти 12-13 років - до 25-35-му. На останніх 20-15 м дистанції швидкість знижується на 3-10% за рахунок зменшення частоти кроків, збільшення часу польоту на 0,012-0,015 с. При цьому знижується на 25% швидкість згинання стегна, зменшується амортизація в гомілковостопному суглобі (на 5-60%), в колінному суглобі (на 100%). Найбільші зміни відбуваються в фазі гальмування маху, де зусилля зменшується на 74%, і триває воно значно довше.
Финиширование (рис. 2.9). Максимально розвинену швидкість в спринтерському бігу необхідно підтримувати до кінця дистанції, а при можливості прискорити до фінішу.
Біг закінчується в момент, коли бігун торкнеться тулубом вертикальної площини, що проходить через лінію фінішу. Той, що біжить першим, стосується стрічки (нитки), простягнутою на висоті грудей над лінією, що позначає кінець дистанції. Щоб швидше її торкнутися, треба на останньому кроці зробити різкий нахил грудио вперед, відкидаючи руки назад. Цей спосіб називається «кидок грудио».
Мал. 2.9. Финиширование в спринтерському бігу
При кидку на стрічку прискорюється не просування бігуна, а момент зіткнення його з площиною фінішу за рахунок прискорення руху верхньої частини тіла (тулуба) при відносному уповільненні нижньої. Небезпека падіння при кидку на фініші запобігає швидким виставлянням маховою ноги далеко вперед після зіткнення з фінішній стрічкою. Застосовується й інший спосіб, при якому бігун, нахиляючись вперед, одночасно повертається до фінішної стрічці боком так, щоб торкнутися її плечем. В обох способах можливість дотягнутися до площини фінішу практично однакова.
.jpg){kind=link}
Комментариев нет:
Отправить комментарий