Спроби модернізації Османської імперії Дата:18.03.2020 Мета:сформувати в учнів уявлення про Османську імперію у другій половині XIX-на початку ХХ ст.; аналізувати причини й наслідки реформ в Османській імперії в другій половині XIX-на початку ХХ ст.; розглянути причини, перебіг подій й наслідки революцій в Османській імперії на початку ХХ ст.; порівняти Османську імперію та Російської імперії наприкінці XIX-на початку ХХ ст.; розвивати в учнів уміння оцінювати діяльність провідних держав, висловлювати власну думку щодо впливу релігії на державу. Хід уроку ПЕРЕВІРКА ДОМАШНЬОГО ЗАВДАННЯ 1. Перевірка виконання завдань підручника. Проблемне запитання. Що заважало Туреччині стати на шлях модернізації? ІV. ПОЯСНЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ 1. Османська імперія в XIX ст. Опрацюйте підручник с. 175, виділіть становище Османської імперії у ХІХ ст. Робота з терміном Танзимат ( «впорядкування») — період в історії Османської імперії, що був позначений спробами модернізації економіки та державного устрою, а також назва самих цих реформ. Початком доби Танзимата вважають оприлюднення маніфесту Гюльханейського хат-і шеріфа (1839 рік), а завершенням — проголошення конституції Османської імперії (1876 рік) або ж переворот Абдул-Гаміда II і встановлення деспотичного режима «зулюма» -гніт. 1. Молодотурецька революція 1908. Перевірка випереджального домашнього завдання (складання таблиці) Керівники таємна організація «Єднання і прогрес». Причини деспотичний режим султана Абдули-Гаміда II невдоволення народних мас, протест в колах буржуазної інтелігенції (особливо офіцерства). Передумови масові виступи офіцерів в Македонії за конституцію. Послані на придушення заворушень війська підтримали повсталих, і Стамбул опинився перед загрозою збройного захоплення повсталими. ХІД - Султан під таким тиском пішов на поступки і в ніч 23/24 липня 1908 видав указ про відновлення конституції і відкриття парламенту. - Товариство "Єднання і прогрес", здобувши переважну більшість місць у парламенті, перетворилося на провідну політ. партію в д-ві. - Однак молодотурки не мали єдиного розуміння напрямів і шляхів подальшої модернізації д-ви. Користуючись анархією, у цей час Болгарія оголосила про свою повну незалежність, а Австро-Угорщина анексувала Боснію і Герцеговину. Це спричинило падіння авторитету молодотурків і спробу реваншистського перевороту з боку консерваторів 13 квітня 1909. Молодотурки змогли придушити збройне повстання і на цій підставі усунули від влади Абдул-Гаміда II, поставивши на престол його перестарілого брата Мегмеда V - Уряд молодотурків після нових виборів до парламенту 1912 поступився урядові, сформованому партією "Свобода і згода", яку представляли консервативні сегменти сусп-ва – вища бюрократія, духовенство, компрадорська буржуазія. - У відповідь на це в січні 1912 група офіцерів на чолі з Енвер-беєм силою зброї змусила уряд піти у відставку. Новий уряд молодотурків встановив у країні диктаторський режим. - Зміцнивши свою владу, молодотурки незабаром остаточно втратили колишню, хоч і обмежену революційність. Проголошену ними доктрину османізму («Рівність усіх Османів») вони направили на примусове навернення народів імперії у османську культуру. Політика млодотурків 1909-1918 - Реформи армії, поліції, жандармерії; - Загострення нац. питання (заборона самовизначення вірменів, греків, арабів та курдів); - Доктрина османізму (насильницьке потуречення) Підсумки революція, по суті, зазнала поразки. З 1913 р. після здійсненого Енвером державного перевороту, конституція і парламент практично втратили значення. Невирішені молодотурецькою революцією завдання склали історичні підвалини, що незабаром зробили можливою Кемалістську революцію. Фронтальне опитування 1. В чому полягала антидемократичність режиму Абдул-Гаміду ІІ? 2. Коли відбулася Молодотурецька революція? 3. Які шари населення стали рушійною силою революції? 4. До чого призвів контреволюційний заколот 1909? 5. Чи відрізнявся режим млодотурків від репресивного режиму Абдул-Гаміду ІІ? 6. В чому полягала суть політики «османізму»? 7. Як можна оцінити результат млодотурецької революції? ЗАКРІПЛЕННЯ ВИВЧЕНОГО МАТЕРІАЛУ 1. Виконання завдань підручника. 2. Робота з візуальними джерелами (ілюстрації підручника). 3. Робота з історичною картою. ПІДСУМКИ Який період в історії Туреччини називають Танзіматом? Проблемне запитання. Що заважало Туреччині стати на шлях модернізації? Молодотурки так і не виконали обіцянок і не стали на шлях модернізації, це пояснюється особливістю структури суспільства, де турки були панівною нацією, а будь-яка модернізація призвела б до втрати цього статусу та розпаду імперії, що згодом і сталося ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ 1. Опрацюйте матеріал §25. 2. Виконайте завдання підручника. 3. Творче завдання Чи простежується взаємопвплив революції початку ХХ ст. в Туреччині та в Російській імперії Дата: 25.03.2020 Тема: Урок контролю і корекції навчальних досягнень учнів із розділу «Модернізація країн Європи та Америки в останній третині ХІХ – на початку ХХ ст. Пробудження Азії» Мета: узагальнити й систематизувати знання за темою; розвивати вміння аналізувати історичні факти й події, узагальнювати фактичний матеріал, робити висновки, давати характеристику історичним діячам, розкривати їх місце і значення в історичному процесі, визначити рівень засвоєння учнями знань за темою; розвивати вміння давати письмові відповіді, самостійно працювати, виховувати повагу до модернізаційних процесів країн Європи та Америки, Азії. ІІІ. Домашнє завдання Повторити матеріал розділу І рівень (0,5 бала) 1. Основні положення виборчої реформи 1867 р. в Англії: а) ліквідація «гнилих містечок»; б) запровадження виборчого права для чоловіків, що досягли 21 року; в) запровадження виборчого права для жінок; г) зниження майнового цензу; д) надання виборчих прав жителям колоній. 2. У якому році було створено дуалістичну державу – Австро-Угорську імперію? а) 1860 р. б) 1867 р. в) 1870 р. г) 1877 р. 3. Лідер лібералів Великої Британії у 1868-1902 рр. а) В.Гладстон; б) Б.Дізраелі; в) Р.Солсбері; г) Артур Джеймс Балфур. 4. Вкажіть поняття, яке відповідає визначенню «Рух за скасування рабства»: а) Аболіціонізм б) Резервація в) Гомстед г) Домініон 5. Назвіть події Першого періоду Громадянської війни в США. 1) Спроба реалізації плану «удавного оточення»; 2) рейди армії Півдня на Вашингтон; 3) скасування рабства; 4) захоплення представниками півдня форту Самтер; 5) битва при Геттісберзі; 6) «марш до моря» генерала Шермана; 7) акт про гомстеди. 6. Світова економічна першість Англії в 50–60-х рр. Полягала у тому, що: а) була єдиною країною, де відбувався промисловий переворот; б) англійські товари були найбільш конкурентоспроможними на світових ринках; в) займалася піратством; г) за рівнем розвитку сільського господарства посідала 1 місце у світі; ІІ рівень (1 бал) 7. Установіть відповідність між історичною особистістю та країною в якій він правив. 1. Отто фон Бісмарк А Австро-Угорщина 2. Адольф Тьєр Б Японія 3. Франц Йосиф В Китай 4. Муцухіто Мейдзі Г Німеччина Д Франція 8. Відновіть хронологічний порядок подій. 1) Проголошення Німецької імперії; 2) утворення Північнонімецького союзу; 3) війна Пруссії та Австрії проти Данії; 4) війна Пруссії проти Франції; 5) війна Пруссії проти Австрії. 9. Внаслідок яких подій до складу Пруссії увійшли наведені території? 1. Війна з Австрією А Приєднання Ельзасу і Лотарінгії, контрибуція у 5 млрд франків 2. Війна з Францією Б Нассау, Гессен, Франкфурт 3. Анексія всередині німецьких держав В Австрія мала вийти з Німецького союзу і відмовитися від Шлезвіга ІІІ рівень (1,5 бала) 10. Заповніть пропуски в тексті. 1) Д. Мадзіні створив організацію __ . Він був прихильником перетворення Італії в __ . Відкидав перетворення держави шляхом __ . 2) «Пороховим погребом» Італії була __ . Король Франциск II Бурбон встановив __ режим. 3) На допомогу повсталим у Палермо прибула __ На чолі з Гарібальді. Гарібальді урочисто вступив до столиці Королівства обох Сицилій __ . Але незабаром Гарібальді поступився владою без боротьби __ . 11. Про кого йде мова? «Його називають «батьком імперії». Він фактично керував державою протягом 20 років. З його ім’ям пов’язана політика «Культуркампр». IV рівень (3 бали) 12. Заповніть пропуски в хронологічній таблиці. Дата Події Війна Пруссії та Австрії проти Данії 1866 р. утворення Північнонімецького союзу 1870–1871 рр. проголошення Німецької імперії (ЩО НЕ ЗРОЗУМІЛО ПИШІТЬ У ВАЙБЕР НАДІШЛЮ МАТЕРІАЛ ПО ВАЙБЕРУ, ЧОМУСЬ МАТЕРІАЛ ВІДОБРАЖАЄТЬСЯ ТІЛЬКИ В ДАНОМУ ВИГЛЯДІ((()
Тема. Міжнародні відносини наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст..
Дата: 08.04.2020
Мета уроку:
Навчальна:
- навчити визначати зовнішньополітичні орієнтири провідних
держав світу в останній чверті XIX ст.;
- навчити аналізувати
причини утворення Союзу трьох імператорів, Троїстого союзу та оформлення
франко-російського альянсу;
- навчити характеризувати головні міжнародні конфлікти та
кризи, їх наслідки;
- розкрити суть гонки озброєнь.
Розвивальна:
- розвивати в учнів уміння давати оцінку міжнародним конфліктам,
висловлювати власну думку про міжнародні відносини.
Виховна:
- сприяти вихованню в учнів почуття неприйняття війни як
засобу вирішення міжнародних конфліктів,
- сприяти становленню ціннісних орієнтацій школярів на світ
без воєн і насильства, на мирні способи врегулювання міжнародних суперечок.
Хід уроку:
«Історична розминка»
1. Як називають держави, які відіграють провідну роль в
міжнародних відносинах?
2. Які держави Європи XIX століття можна віднести до числа
"великих держав"?
3. Яка назва відповідає позначенню загального курсу держави
в міжнародних справах?
4. Дайте визначення поняттю експансія?
5. Дайте характеристику поняттю колоніалізм
6. Як називаються держави, що мають колонії?
7. Який півострів в Європі знаходився в центрі уваги політиків
Росії та Австро-Угорщини?
Початок
70-х рр. ХІХ ст. був позначений великими змінами в міжнародній обстановці.
Головною причиною цього було посилення нерівномірності розвитку окремих країн. Після
1871 р. в Європі запанував «озброєний мир» – такий мир, під прикриття якого
відбувалася підготовка до нового переділу територій.
Поразка
Росії в Кримській війні, об’єднання Німеччини та Італії, поразка Франції у
франко-пруській війні – все це змінило співвідношення сил у Європі і загострило
міжнародні відносини. Поява в центрі Європи могутньої, мілітаризованої,
агресивної Німецької імперії викликало занепокоєння сусідніх держав. В цей
період зовнішньополітичний курс Німеччини визначав Отто фон Бісмарк, який намагався
закріпити повне перевагу своєї країни в Європі.
Фігура Отто фон Бісмарка є досить неординарною, значимою,
яка вплинула на хід європейської історії. ( прочитати обов’язково біографію
Бісмарка)
Отже, в Європі відбулася нова
розстановка сил. Хоча Великобританія залишалася найбільшою колоніальною
імперією, за темпами економічного розвитку її потіснили на третє місце США і
Німеччина. Економічний розвиток Франції в результаті поразки помітно
загальмувався, і країна опинилася в ізоляції на міжнародній арені. В Європі
заговорили про відродження Священного союзу.
(Прочитати про «Союз трьох імператорів» )
Отже, у 1873 р. склався «Союз
трьох імператорів» — союз Німеччини, Австро-Угорщини та Росії, який проіснував
до 1887 р. (записати в зошит)
У 1882 р. почалося створення Троїстого союзу.
чинники, що сприяли
створенню військово-політичних блоків.
• промисловий переворот,
що відбувся у багатьох країнах;
• збільшився
військово-технічний та економічний потенціал країн;
• «нові держави» потребували ринків збуту товарів, «старі
держави» не хотіли поступатися вже поділеними територіями;
8 квітня
1904 р. в Лондоні підписано
англо-французьку таємну угоду. Англія визнавала право Франції на Марокко, а Франція
– право Англії на Єгипет. Договір отримав назву Антанта. 31 серпня 1907 р. була
укладена англо-російська конвенція про розмежування сфер впливу в Ірані,
Афганистані та Тибеті. Так було завершено формування Антанти.
Заповніть таблицю «Війни
і військові конфлікти кін. XIX ст.».
Дата
|
Військові дії
|
Результат
|
На початку ХХ ст.
провідні держави витратили на воєнній потреби більше 20 млрд. доларів і
збільшили чисельність своїх військових сил майже на 30%. Лідерство залишалося
за Німеччиною. Спираючись на свій економічний потенціал, Німеччина зуміла
швидше за інші країни підготуватися до війни.
Дайте визначення поняттю
«гонка озброєнь», відповідь запишіть у зошит.
1).Виправте помилкові твердження.
1) «Союз трьох
імператорів» був створений завдяки ініціативі німецького канцлера фон Бюлова.
2) Після 1871 р. в
Європі встановився збройний мир — держави почали скорочувати кількість озброєнь
(Починається гонка озброєнь)
3) До Антанти входили Австро-Угорщина, Франція і Росія
3) До Антанти входили Австро-Угорщина, Франція і Росія
4) Франція у
другій половині XIX ст. здійснювала політику «блискучої ізоляції»
2). Співвіднесіть дати і події.
1 Англо-французька
таємна угода
А_1900 р.
2 Англо-бурська війна
Б 1904 р.
3 Триполітанська війна
В 1911-1912рр. Г 1899–1902 рр.
3). Відновіть хронологічну послідовність.
а) Створення Троїстого союзу;
б) японо-китайська війна;
в) франко-прусська війна;
г) марокканська криза;
д) створення «Союзу трьох імператорів».
Домашнє завдання §26
Додаток 1
Отто фон Бісмарк як політик
Аналіз життя та
діяльності рейхсканцлера Отто фон Бісмарка залишається актуальним і нині, коли
проходить процес переформатування незалежної Української держави в умовах
небачених для неї викликів, зокрема відверто агресивної окупаційної політики з боку
Російської Федерації. Розуміння ролі політичних лідерів у державному
будівництві, захисті національних інтересів і реформуванні
соціально-економічної системи суспільства має важливе значення для визначення
місця окремих особистостей як в історичному минулому, так і на сучасному етапі
державотворення.
На шляху до політичної та
дипломатичної кар'єри О. фон Бісмарка існувала низка перешкод. У родині
Бісмарка не було традиції дипломатичної служби. Його батько, Фердинанд Бісмарк,
був типовим юнкером.
Сімейні традиції швидше
могли підштовхнути молодого Бісмарка до думки про військову кар'єру. Протягом
трьох століть його предки брали участь у війнах проти Франції. Його батько
разом із шістьма іншими родичами відзначився в боях із Наполеоном. Пізніше
Бісмарк неодноразово шкодував, що не вибрав військової кар'єри. Він
звинувачував у цьому свою маму, яка вийшла з чиновницько-професорської сім'ї і
не поділяла військових прагнень молодого юнкера, віддаючи перевагу успіхам
свого сина на дипломатичній арені.
Як представник
поміщицького класу Бісмарк потрапив у 1847 p. до прусського сейму замість
хворого депутата Брауміга. За його словами, він дотримувався ліберальних ідей,
успадкованих від діда по материнській лінії, який був міністром.
У лютому 1849 p.
відбулися вибори обох палат ландтагу, на яких було висунуто з-поміж інших
кандидатуру Бісмарка.
У липні 1851 p. Бісмарк
був призначений представником Пруссії у Союзному сеймі. Очевидно, вважали, що
ця "сильна людина" буде енергійно обстоювати у сеймі консервативні
прусські інтереси.
8 жовтня 1862 p. Бісмарк
був офіційно призначений державним міністром і виконувачем обов'язків
міністра-президента Пруссії.
Призначення Бісмарка
головою прусського уряду поклало початок його більш як чвертьвіковому
співробітництву з королем Вільгельмом І. Смерть короля (тоді вже імператора) у
1888 p. по суті зумовила кінець блискавичної кар'єри "залізного
канцлера", хоча він до початку 1890 р. залишався рейхсканцлером.
У громадській думці
утвердився образ Бісмарка як політика не тільки зухвалого і талановитого, а й
геніального. За невеликий проміжок часу він перетворився у "національного
героя". Недаремно ще в 1864 p. французький письменник П. Меріме сказав:
"На жаль, на кожне століття припадає по одній великій людині. Для нашого –
Бісмарк". Донині історики розбираються у хитросплетіннях бісмарківської
зовнішньої та внутрішньої політики, його дипломатичних кроках, що сформувалися
ще на початку державницької діяльності першого канцлера Німецької імперії.
Додаток 2
Союз трьох імператорів
Залякуючи Францію, О. фон
Бісмарк одночасно піклувався про те, щоб
вона не змогла знайти собі союзників. Він прагнув привернути на сторону
Німецької імперії можливих друзів Франції. Таким чином канцлер розраховував
тримати Францію у стані політичної ізоляції. За влучним висловом російського
дипломата графа П. Шувалова, О. фон Бісмарка переслідував "жах
коаліцій". "Союз трьох імператорів" – ось та комбінація, до якої
прагнув німецький канцлер. Створення австро-російсько-німецького союзу було тим
дипломатичним маневром, яким він розраховував запобігти можливості коаліції
Австрії, Франції і Росії, а також менш жахливої, але все-таки достатньо
небезпечної подвійної франко-російської комбінації.
На початку 70-х pp.
обставини складалися сприятливо для задуманої О. фон Бісмарком комбінації –
союзу трьох імператорів.
У вересні 1872 р. в
Берліні відбулася зустріч трьох імператорів.
На початку травня 1873 р.
Вільгельм І приїхав з візитом до Петербурга в супроводі О. фон Бісмарка і Г.
Мольтке. Там і була підписана російсько-німецька військова конвенція. Підписали
конвенцію два генерали – Г. Мольтке і граф Берг. Того ж дня, б травня, вона
була ратифікована обома монархами.
У червні того ж року
Олександр II у супроводі О. М. Горчакова відправився до Відня. То був перший
візит російського царя в австрійську столицю після Кримської війни. Таким
чином, поїздка набула демонстративно-політичного значення. Росія начебто
заявляла про забуття тієї "невдячності", якою Австрія "здивувала
мир" в 1853-1856 pp. Цар і О. М. Горчаков спробували схилити австрійських
правителів долучитися до російсько-німецької конвенції. Але ті відмовилися. На
їх думку, це могло залучити Австрію у війну проти Англії. Замість військової
конвенції австрійці запропонували Росії іншу угоду. Вона і була підписана 6
червня в Шенбрунні, під Віднем. Документ мав форму договору між монархами, і
під ним стояли тільки їх підписи. Обидва імператори зобов'язувалися домовлятися
в разі виникнення розбіжностей у конкретних питаннях, щоб ці розбіжності
"не запанували над міркуваннями вищого порядку". У разі загрози
нападу з боку третьої держави обидва монархи зобов'язувалися домовитися один з
одним "про спільну лінію поведінки". Якби в результаті цієї угоди
були потрібні військові дії, характер їх повинна була б визначити спеціальна
воєнна конвенція.
Легко побачити, що угода
від 6 червня 1873 р. носила досить розпливчатий характер. 23 жовтня, після
приїзду до Австрії, Вільгельм І приєднався до Шенбруннської угоди. Вона-то й
отримала неточну назву союзу трьох імператорів.
1.Утворення Троїстого союзу й Антанти
Наприкінці ХІХ — на
початку ХХ ст. завершувався поділ світу, що зумовило посилення суперечностей
між провідними європейськими країнами. Взаємні претензії європейських держав
призвели до утворення ворогуючих військово- політичних союзів (блоків) —
Троїстого союзу й Антанти. До Троїстого союзу ввійшли, підписавши відповідний
договір,2 Німеччина й Австро-Угорщина (1879), а також Італія (1882, розірвала
договір у 1915). Кра- їною-лідером у цьому «трикутнику» була Німеччина.
Натомість Англія, Франція та Росія для боротьби з Троїстим союзом у 1907 р.
завершили утворення Антанти, де провідна роль належала Великій Британії.
Антанта була незвичним союзом, адже Британія не мала жодних формальних
зобов’язань перед Францією та Росією захищати їх у разі війни з Німеччиною.
Антанта існувала на підставі окремих англо-французької (1904) та англо-росій-
ської (1907) угод. Угода між Францією та Росією існувала ще з 1891 р. Спільного
договору між трьома державами не було до початку Першої світової війни.
Словничок Військово-політичний союз (блок) - союз або угода держав з метою
спільних дій для досягнення політичних, економічних і військових цілей.
Троїстий союз - військово-політичний блок Німецької імперії, Австро-Угор- ської
імперії та Королівства Італія, який утворився в 1879-1882 рр. і був спрямований
проти Французької республіки, Російської імперії та Великої Британії. Антанта
(з фр. згода) — військово-політичний союз Великої Британії, Франції та Росії,
який сформувався впродовж 1904-1907 рр. для боротьби з Троїстим союзом.
Англо-французький договір мав на меті врегулювання територіальних суперечок і
зміцнення співпраці проти передбачуваної загрози від Німеччини. Велика Британія
поширила свій вплив на Єгипет, а Франція — на Марокко. Що ж до
англо-російського договору, то переговори між Великою Британією та Росією
розпочалися в 1903 р., і через чотири роки суперництво між державами
поступилося взаєморозумінню. Поразка Росії у війні проти Японії заспокоїла
Англію щодо російських апетитів на Далекому Сході, а на Балканах, де Англія вже
давно протистояла поширенню російського впливу, споруджена німцями стратегічна
залізниця Берлін-Багдад, що проходила через Константинополь (нині Стамбул),
блокувала наміри Росії контролювати чорноморські протоки Босфор і Дарданелли.
Отже, два давні райони, що були «яблуком роз- брату» між Британією та Росією,
більше не турбували англійців. У серпні 1907 р. між Росією та Великою Британією
було досягнуто домовленості щодо розподілу інтересів в Афганістані та Персії
(сучасний Іран); Тибет передали під управління Китаю. У результаті утворення
Троїстого союзу й Антанти Європою3 пролягла невидима «лінія ворожнечі» між
найбільшими європейськими державами.
1.
Початок боротьби за переділ колоніального світу
Заснування європейськими
державами колоній, яке розпочалося в XVI ст. після великих географічних
відкриттів, до середини XIX ст. в основному завершилося. З другої половини XIX
ст. колоніалізм став важливою складовою політики провідних держав. Потік
фабричних товарів з метрополій перетворював колонії й залежні країни Сходу на
ринки сировини й збуту товарів. У цей період у відносинах між Європою та рештою
світу відбулися вражаючі зміни. Наймогут- ніші європейські держави зробили
останню й найбільш рішучу спробу територіального переділу світу. У 70-х роках
ХІХ ст. розпочалася серйозна боротьба між європейськими державами за володіння
колоніями в Африці, і до початку Першої світової війни весь Африканський
континент, за винятком християнської Абіссінії (Ефіопії) і Ліберії, був
поділений між європейськими державами. Упродовж останніх 30 років XIX ст.
Британська імперія наполовину розширила свою територію, а кількість підданих
королеви Вікторії збільшилася на третину. Англія, яка не брала участі у війнах
у Європі, стала лідером у колонізації інших народів. Серйозну конкуренцію
Великій Британії з часом становила Німеччина Починаючи з 1890 р. кайзер
Вільгельм II активно утверджував Німеччину на Сході та в Африці. Та все ж на
початок ХХ ст. Німецька колоніальна імперія була в 3,5 раза менша за Французьку
та в 11,5 разів менша за Британську. Росія не втручалася в боротьбу за
заморські колонії, оскільки була зайнята освоєнням величезної території від
Сибіру до Далекого Сходу. У середині ХІХ ст. почалася агресія країн Заходу проти
Китаю. У результаті «опіумних» воєн були укладені нерівноправні договори з
Англією, Францією, США й іншими країнами. Фактично на початок ХХ ст. Китай став
напівколонією. Утворення троїстого союзу Утворення Антанти4 Отже, колоніальна
система стала явищем світового масштабу, а роль колоній як ринку сировини,
дешевої робочої сили, збуту товарів стрімко зростала
Тема: Міжнародні кризи та збройні
конфлікти на початку ХІХ століття.
Україна в геополітичних планах Російської, Німецької, Австро-Угорської імперій
на зламі ХІХ століть.
Дата: 15.04.2020
Мета: на засадах
компетентсніного підходу навчити розрізняти на історичній карті колоніальні
володіння та сфери впливу колоніальний держав, країни Троїстого союзу та
Антанти, характеризувати основні тенденції міжнародних відносин у другій
половині 19 – початку 20 ст, пояснювати причини міжнародних криз і збройних
конфліктів початку 20 ст.,створення військово-політичних блоків,визначати
наслідки боротьби європейських держав за переділ світу, пояснити поняття
«військово- політичний союз», «гонка озброєнь», виховувати інтерес до
всесвітньої історії та плекати відчуття патріотизму.
Хід уроку
Бесіда (усно)
1.Як
війни за іспанську й австрійську спадщину (перша половина XVШ ст.) змінили
співвідношення сил на міжнародній арені Європи?
2.Які події призвели до
ліквідації Речі Посполитої?
3.Які європейські держави виявляли
найбільший інтерес до Польщі?
Утворення Троїстого союзу й Антанти Наприкінці ХІХ — на
початку ХХ ст. завершувався поділ світу, що зумовило посилення суперечностей
між провідними європейськими країнами. Взаємні претензії європейських держав
призвели до утворення ворогуючих військово- політичних союзів (блоків) —
Троїстого союзу й Антанти
2.Міжнародні кризи та
збройні конфлікти на початку хх ст.
Іспано-американська війна 1898 р. за Кубу стала провісником майбутніх
серйозніших збройних конфліктів. Початок ХХ ст. позначився погіршенням
міжнародних відносин. Через боротьбу за ринки збуту загострилися економічні
відносини між Німеччиною й Великою Британією, а також з Росією. Результатом
зіткнення інтересів провідних держав у боротьбі за територіальний переділ стала
перша марокканська криза 1905 р., спричинена тим, що Німеччина вирішила
застерегти Францію, яка шукала союзу з Англією й Росією. Внутрішня ситуація в
Марокко, яка займала вигідне стратегічне положення на півночі Африки біля
Гібралтарської протоки, у 1905 р. була нестабільною. Німеччина не мала тут
серйозних інтересів, оскільки Марокко належало до сфери інтересів Франції.
Згідно з угодою, яку підписала й Німеччина, жодна країна не мала права вживати
в Марокко заходів, попередньо не проконсультувавшись з іншими країнами-
підписантами. На початку 1905 р. Франція порушила цю домовленість, вимагаючи
від марокканського султана контролю над армією й поліцією. Німеччина вирішила
скористатися цим приводом і «поставити на місце» французів, а також ослабити
угоду між Францією й Англією. Оскільки Росія ще не отямилася від поразки в
російсько-японській війні 1904-1905 рр., Німеччина могла не боятися, що вона
втрутиться в марокканські події. Німецький канцлер Б. Бюлов порадив Вільгельму
II відвідати марокканського султана й запевнити його у своїй підтримці. Це мало
стати попереджувальним сигналом для Франції. Кайзер не бажав такої ризикованої
подорожі й намагався ухилитися від неї. По-перше, він боявся замаху на своє
життя в неспокійній країні, а по-друге, не хотів, щоб його візит до Марокко
спровокував війну з Францією. Тоді Б. Бюлов передав до преси інформацію про те,
що візит відбудеться. Пізніше він непереконливо виправдовувався, що, мовляв,
уже пізно було щось змінити. Наприкінці березня 1905 р. Вільгельм II прибув до
столиці Марокко Танжера. Його приїзд супроводжувався кумедними подіями.
Спочатку у воду впав німецький посланник, який поспішав привітати імператора,
потім з’ясувалося, що текст промови Вільгельма до султана не підготовлений, а
арабський скакун, присланий султаном у подарунок кайзеру, злякавшись феєрверку,
скинув із себе імператора. На тлі цих5 подій Вільгельм II виголосив промову, у
якій запевнив, що Німеччина підтримає султана проти домагань Франції.
Робота з джерелом
Ознайомтеся з повідомленням німецького посланника й
визначте, чому промову Вільгельма II Франція вважала провокаційною. Чи мала, на
Вашу думку, Франція підстави почуватися приниженою через промову німецького
імператора?
«Його
Величність відзначив, що він розглядає султана як правителя вільної й
незалежної імперії, яка не підлягає жодному іноземному контролю; усе, чого він
бажає, щоб Німеччина мала тут такі ж пільги в торгівлі, як і інші країни, і що
надалі він воліє вести переговори безпосередньо із султаном...»
Це був відкритий виклик Франції. Повернувшись до Німеччини,
Віль- гельм ІІ продовжував наполягати на тому, що майбутнє Марокко має стати
предметом розгляду на міжнародній конференції. Французький уряд не почувався
достатньо сильним, щоб рішуче покласти край таким заявам. Зрештою
відповідальність узяв на себе міністр закордонних справ Франції, який подав у
відставку.
Конференція, що її так прагнув Вільгельм ІІ, відбулась у
квітні 1906 р. в Іспанії. Однак Німеччина, яку підтримала лише Австро-Угорщина,
нічого на ній не досягла. Хоча на конференції домовилися про незалежність
Марокко, проте «підтримання законності й порядку» у країні було доручено
Франції та Іспанії. Франція отримала право контролювати марокканські митниці й
постачання зброї. Це, по суті, узаконило французьке панування в країні. Та
найголовніше, що конференція виявила настороженість європейських держав щодо
зростання апетитів Німеччини.
Неспокійно було й на Балканському півострові. У 1908 р. там
спалахнула Боснійська криза. Від
самого заснування Австро-Угорської імперії в ній існували напружені відносини
між австрійським, угорським і слов’янським населенням. «Захисником інтересів
слов’ян» самочинно проголосила себе Росія. На Берлінському конгресі 1878 р.
Австро- Угорщина отримала повноваження управляти двома сусідніми з нею
провінціями — Боснією й Герцеговиною. Жителі цих провінцій були переважно
сербами, і Сербія з нетерпінням чекала того дня, коли Боснія й Герцеговина
приєднаються до неї.
Восени 1908 р.
Австрія захопила ці провінції. Росія заявила протест. Виникла загроза
зіткнення, причому не так між Сербією й Австро-6 Угорщиною, як між
Австро-Угорщиною та Росією. Бути чи не бути збройному конфлікту, значною мірою
залежало від того, як поведе себе Німеччина. Німці дозволили австрійцям лише
«похизуватися в блискучих військових шатах». Річ у тім, що Німеччина ще не була
готова до війни. Не була готова до неї й Росія, принижена тим, що нею
зневажили. Зрештою обійшлося без кровопролиття, хоча відносини між Росією та
Німеччиною й Австро-Угорщиною були ще більше зіпсовані.
Друга марокканська криза 1911 р.
Після 1906 р. французький вплив у Марокко збільшився, однак це не заважало
решті країн вільно торгувати там, а французькі й німецькі промисловці
співпрацювали у видобуванні корисних копалин. Коли в 1911 р. місцеве населення повстало проти султана й
він звернувся до французів по допомогу, з Франції до Марокко прибули війська,
які зайняли столицю країни.
На початку липня 1911 р.
на рейді порту Агадір несподівано з’явився німецький військовий корабель
«Пантера» і став на якір. Це суперечило рішенням міжнародної конференції 1906
р. Німеччина пояснила свої дії тим, що, мовляв, корабель прибув для «захисту
німців», які проживали в Агадірі. Проте справжні причини були іншими: по-перше,
побрязкати зброєю й залякати французів; подруге, випробувати сили англо- французької
Антанти.
Англія рішуче стала на
захист Франції. Якийсь час здавалося, що війни не уникнути. Однак до листопада
1911 р. напруження потроху ослабло. Франція поступилася Німеччині певною
територією в Конго в обмін на свободу дій у Марокко. Німеччина відчувала себе
приниженою й побачила в зміцненні Антанти доказ того, що Англія здатна оточити
німців щільним кільцем ворогів.
Італія Й ТРІПОЛІ. Того ж року Італія вирішила захопити
Тріполі (територія сучасної Лівії) — останню частину Османської імперії в
Північній Африці. У вересні 1911 р. Італія оголосила Османській імперії війну й
зайняла Тріполі. Коли бойові дії поширилися на о. Крит, османи закрили для
судноплавства протоку Босфор. Тепер уже Росія мала проблеми з експортуванням
зерна через Середземне море, і полум’я старої ворожнечі між Росією й Османською
імперією спалахнуло з новою силою. У результаті італійці, самі того не бажаючи,
спровокували нову кризу на Балканах.
Балканські війни 1912-1913 рр. У
1912 р. Греція, Сербія, Чорногорія й Болгарія об’єдналися в Балканську лігу. Для них настав сприятливий момент для
захоплення всіх територій, які ще залишалися в Європі за Османською імперією.
Перша балканська війна розпочалася в листопаді 1912 р. перемогами
військ Балканської ліги. За шість тижнів майже всі європейські володіння
Османської імперії, за винятком Константинополя, були захоплені військами ліги.
Цей блискавичний успіх стурбував як Австро-Угорщину, так і Росію, оскільки вони
втрачали свій вплив на Балканах.
Крапку у війні поставив Лондонський мирний договір (травень 1913
р.). Під контролем Османської імперії залишилися Константинополь і Босфор.
Решта її володінь у Європі були поділені між чотирма членами ліги.
Однак договір не
гарантував миру. Розподіл османських володінь не задовольнив Сербію, яка
розраховувала розширити територію на південь до Адріатичного моря. Щоб не
допустити цього, Австро-Угорщина підтримала створення держави Албанія.
Болгарія, чий внесок у
розгром Османської імперії був найбільшим, також була незадоволена. Болгари
вважали, що головні здобутки від перемоги дісталися іншим членам ліги. Тепер
уже Болгарія оголосила війну трьом своїм вчорашнім союзникам: Греції, Сербії й
Чорногорії. Розпочалася друга балканська
війна у червні-липні 1913 р. Сподіваючись повернути втрачені території,
Османська імперія виступила у війні на стороні Болгарії. Однак болгари швидко
втратили чимало з того, що отримали за Лондонським договором.
Згідно з Бухарестським мирним договором (серпень
1913 р.), Македонія була поділена між Грецією та Сербією. Греки отримали
також о. Крит. Румунії дісталася частина болгарської провінції Добруджа;
болгари мусили відмовитися від Адріанополя (нині м. Едирне в Туреччині).
Однак остаточний поділ
здобичі важить набагато менше, ніж загальні результати двох балканських воєн.
Найбільш негативним наслідком балканських воєн та інших збройних
конфліктів було те, що в європейських столицях запанувала хибна впевненість у
швидкоплинності й «нешкідливості» майбутньої великої європейської війни, яка,
мовляв, нагадуватиме «старі добрі кабінетні війни ХУШ ст.». Кожна держава прагнула зробити все
можливе, щоб у разі війни бути сильнішою за супротивника. Між Троїстим союзом
та Антантою набирала обертів гонка
озброєнь. Це стимулювало обопільну пропаганду й психологічно готувало
народи до збройного зіткнення. Уряди країн Антанти й Троїстого союзу не
шкодували зусиль і коштів для масових пропагандистських акцій.
Результати балканських
воєн
• Погані відносини між Австро-Угорщиною
й Сербією стали ще гіршими. Австро-Угорщина була сповнена рішучості не допустити Сербію до моря, а
також придушити слов’янський націоналізм. Територіальні претензії
Австро-Угорщини на південному сході Балкан могли бути задоволені лише за однієї
умови — Сербія мала зникнути з політичної карти. Сербія ж прагнула створити
незалежну від Австро- Угорщини потужну слов’янську державу.
• Балканські війни недвозначно
показали, як розподіляються симпатії великих держав: Німеччина обіцяла
підтримку Австро- Угорщині проти сербів; Росія готова була підтримати сербів
проти Австро-Угорщини; Болгарія, розчарована поразкою, готова була підтримати
австрійців; Італія — союзник Австро-Угорщини — відмовилася допомогти австрійцям
на Балканах. Небезпечно загострилися
відносини між Австро-Угорщиною та Сербією. Відчуваючи підтримку Німеччини,
Австро-Угорщина терпляче чекала приводу для атаки на Сербію. Цей привід серби
надали австрійцям у серпні 1914 р.
3.Україна
в геополітичних планах Російської, Німецької та Австро-Угор- ської імперій на
межі ХІХ-ХХ ст.
Оскільки в період
«довгого» XIX ст. українська нація була позбавлена власної державності, Україна
стала об’єктом, а не рівноправним учасником міжнародних відносин. «Українську
карту» у різний час намагалися розіграти Росія (яка вважала загарбані
українські землі «своїми»), Німеччина та Австро-Угорщина. Менше опікувались
«українським питанням» Велика Британія та Франція.
Словничок
Гонка
озброєнь -
прискорене накопичення запасів зброї та військової техніки; якісне й кількісне
суперництво у військовій силі між країнами, які протистоять одна одній.
Робота з історичним
джерелом
З виступу Ланселота Лоутона в палаті громад Великої Британії
29 травня 1935 р.
«Офіційна російська
політика замовчувала або чинила перешкоди будь- яким згадкам про Україну за
кордоном. Від середньовіччя до XVШ ст. Україна часто фігурувала в європейській
літературі. Однак із другої половини ХІХ ст. Заходу належало забути, що існує
або колись існував такий народ. Доля українців Галичини під австро-угорською
владою теж не була щасливою, проте кращою, ніж у тих, хто опинився під владою
самодержавної Росії... Кожна з цих великих держав, між якими була поділена
Україна, підтримувала національний рух на території іншої. Зо- крема, Росію
стурбувало пробудження українського національного духу в Галичині. Її
напівофіційні газети писали, що внаслідок цього дедалі важче придушувати
національні змагання українців у самій Росії. А потім почалася лицемірна
агітація за звільнення мільйонів українців, що стогнуть у Галичині під
чужоземним ярмом. Фактом, не настільки широко відомим, як мало б бути, є те, що
однією з причин світової війни був конфлікт між Росією та Австрією через
українське питання».
Жодна з країн не
переймалася визвольними прагненнями українців і не бажала допомогти їм у
боротьбі за відновлення власної держави. Росія, Німеччина й Австро-Угорщина
використовували «українське питання» у власних цілях у дипломатичних
розрахунках «великої політики».
В’ячеслав Липинський,
український політичний діяч (Листи до братів хліборобів. Про ідею та
організацію українського монархізму. Писані 1919-1926 рр. - Відень, 1926. - С.
98) «Ніхто в Європі сильної
та великої Української держави не бажає. Навпаки, є багато сил, що зацікавлені
в тому, щоб ніякої України не було, або щоб вона була як- найслабша. Тому при
відбудовуванні нашої державно-національної традиції. ми не тільки не можемо
покладати надії на допомогу якоїсь «орієнтації», а навпаки мусимо бути готові,
що різні зовнішні сили будуть нам у тому наскільки можливо заважати»
Росія
• Російська імперія розглядала окуповані українські землі як
«власну» територію, населену «малоросами».
• Стратегічною метою політики щодо
України було приєднання до українських етнічних земель Галичини, Буковини й
Закарпаття, які на межі XIX- ХХ ст. входили
до складу Австро-Угорської монархії.
• Національний український рух,
насамперед у Галичині, розглядався як загроза «цілісності» Російської імперії. Галичина вважалася епіцентром
українського «сепаратизму».
• Морально й матеріально підтримувала в Україні
москфофільські настрої. Насаджувала на українських землях
Російську православну церкву, за- бороняла українську мову, проводила жорстку
русифікацію з метою придушення найменших проявів українського національного
духу.
Німеччина
• Україна — один з етапів «походу на
Схід» (Drang nach Osten); джерело забезпечення продуктами
харчування (житниця Європи), багата на природні ресурси й сировину країна.
• Звільнення України з-під російської
окупації було одним із кроків до створення «Серединної Європи» — союзу держав,
у якому Німеччина була б економічним і політичним лідером.
• Припускала можливість виникнення
після розпаду Російської імперії українського державного утворення, що
перебувало б під впливом Німеччини.
Австро-Угорщина
• Україна цікавила Габсбурзьку монархію насамперед як
сировинний і продовольчий ресурс.
• Змагалася з Росією за вплив у слов’янському світі.
• За сприятливої міжнародної ситуації готова була приєднати
до Габс- бурзької монархії ще й Волинь і Поділля.
• Прагнула прихилити на свою сторону не лише галицьких
українців, а й українців Наддніпрянщини («рутенів»).
• Активно підтримувала український рух за межами Австро-
Угорської імперії. Як далекосяжна мета розглядалося навіть створення за
австрійської підтримки «Великої України» аж до р. Дону.
Отже, на межі ХІХ-ХХ ст. Україна посідала важливе місце в
геополітичних планах Російської, Німецької та Австро-Угорської імперій. Усі три
імперії переслідували корисливі цілі й сприймали українські землі як арену
боротьби за власні імперські інтереси.
Запитання.
1. Поясніть історичні
поняття «військово-політичний союз», «гонка озброєнь».
2. Опишіть процес створення Троїстого союзу й
Антанти. У чому полягали основні суперечності між цими союзами?
3. Чому провідні країни
світу вели боротьбу за володіння колоніями? Який континент був епіцентром цієї
боротьби?
4. Які статистичні дані
Ви можете навести на підтвердження думки, що на початок ХХ ст. провідні
колоніальні держави завершили територіальний поділ світу?
5.
Використовуючи історичну карту атласу, охарактеризуйте причини й природу
основних міжнародних криз і конфліктів на початку ХХ ст.11
6.Проаналізуйте
наведені висловлювання. Які, на Вашу думку, почуття посилювала в людях гонка
озброєнь і пропаганда війни? Як Ви вважаєте, кому було вигідне поширення таких
настроїв? «...Гонка озброєнь створює
відчуття того, що війна неминуча: і хоч уряди заявляли, ніби підготовка до
оборонної війни підтверджує їхнє прагнення миру й волю за- побігти агресії,
насправді засоби залякування настільки ж провокують, наскільки стримують. У той
час, коли деякі уряди були майже готові розпочати війну, жоден уряд не був
здатний відвернути її, його дії наближали початок війни».
Джеймс Джолл, англійський історик
(Истоки Первой мировой войны. — Ростов-на-Дону: Феникс, 1998. — С. 5-6)
«Справедлива й необхідна війна не більш жорстока, ніж
хірургічна операція. Краще завдати хворому трохи болю й трохи замастити свої
руки кров’ю, ніж дозволити хворобі розростися в ньому настільки, що він стане
собі й усьому світу осоружним і помре в повільній агонії».
Сідней
Лоу, англійський публіцист (Langer W. L. The Diplomacy of Imperialism. — New York, 1951. — P.
90)
«Ми повинні прийняти її [війну] у всій її
дикій поезії. Коли людина кидає себе в неї, це не
інстинкти оновлюють її, але чесноти, яких вона знову набуває... Це війна все
оновлює».
Абель Боннар, французький письменник (Le Figaro. — 1912. — 29 Oct.)
6. Складіть у зошиті таблицю «Міжнародні кризи
й збройні конфлікти на початку ХХ ст.».
Дата
|
Країни- учасниці
|
Причини конфлікту
(кризи)
|
Хронолог ія
|
Наслідки
|
7. Якого значення
надавали на межі ХІХ-ХХ ст. «українському питанню» Росій- ська, Німецька й
Австро-Угорська імперії?
Домашнє завдання
Опрацювати §27 (перегляньте за темою)
Урок контролю та корекції
навчальних досягнень учнів із розділу
«Міжнародні відносини
(друга половина ХІХ –
початок ХХ століття)»
9 клас
Дата:22.04.2020
1.Коли було створено ІІ
Інтернаціонал?
А)
1864 р.Б)1889 р.В)1919 р.
2. Конфлікт між якими державами був
ключовим на початку XX ст.?
А)
США та Англією Б) Росією та Японією В) Англією та Німеччиною
3. Коли було створено Союз трьох
імператорів?
А)
1864 р.Б) 1873 р.В) 1882 р.
4. Колонія – це:
А)
територія, яка перебувала у складі економічно розвинутої держави;
Б)
невелика територія у складі конфедерації;
В)
автономія у складі домініону;
Г)
напівзалежна територія у складі федерації.
5. Метрополіями в останній третині
ХІХ ст. були:
А)
Португалія, Іспанія, Голландія, Англія та Німеччина;
Б)
Португалія, Іспанія, Голландія, Англія та США;
В) Португалія,
Іспанія, Голландія, Англія та Франція;
Г)
Португалія, Іспанія, Голландія, Російська та Австро-Угорська імперії.
6. Країни-колонії знаходилися в:
А)
Азії;
Б)
Африці;
В)
Америці;
Г)
Азії, Африці та Америці.
7. Франція у 1830 році відновила свої
колоніальні загарбання, захопивши територію африканської країни:
А)
Туніс;
Б)
Марокко;
В)
Алжир;
Г)
Судан.
8. У І половині ХІХ ст. Капська
колонія на півдні Африки і Аден на півдні Аравійського півострова стали
володінням:
А)
Англії;
Б)
Франції;
В) Голландії;
Г)
Португалії.
9. У зовнішній політиці Китай
дотримувався політики:
А)
«відкритих дверей»;
Б)
«регіоналізму»;
В)
«самоізоляції»;
Г)
«глобалізації».
10. Наслідком англо-китайської війни
1840-1842 рр. (Перша «опіумна війна») та англо-франко-китайської війни
1856-1860 рр. (Друга «опіумна війна») став:
А)
вплив Російської імперії в Китаї;
Б)
вплив Португалії і Голландії в Китаї;
В)
вплив Російської імперії, Португалії, Голландії та Франції в Китаї;
Г)
вплив Англії та Франції в Китаї.
11. Опишіть збройні конфлікти на
початку ХІХ століття.
Тема: Наука і техніка.
Література і мистецтво. (кінець ХVІІІ – п.ХХ ст..)
Дата: 29.04.2020,
06.05.2020
Мета: скласти уявлення про основні досягнення науки і культури, літератури
та мистецтва; виявити основна тенденції в їх розвитку; познайомитись з найбільш визначними науковими
відкриттями періоду; формувати в учнів уміння аналізувати й узагальнювати
історичний матеріал; виховувати дух поваги до здобутків світової культури.
ХІД УРОКУ
Бесіда:
1.
Як ви розумієте вираз «технічний прогрес»? Чим на вашу думку
він може бути спричинений?
2.
Як ви вважаєте, які відкриття можливі у культурі?
Вивчення нового матеріалу
1. Відкриття європейців
На початку ХІХ ст.. незважаючи на епоху
Великих географічних відкриттів – європейцям були відомі лише прибережні райони
більшості континентів. Не дослідженими
практично були внутрішні райони Азії Африки, Північної Америки, Австралії.
Експедиції європейців частіше мали розвідувальний характер і були підготовкою
до майбутніх колоніальних загарбань.
Робота з табличкою
«Екпедиції відкривачів»
Відкривачі
|
Роки експедиції
|
Відкриття
|
Тадей Беллінсгалузен та
Михайло Лазарєв (російська морська експедиція
|
1820
|
Антрактида
|
Девід Лівінгстон
(Британський дослідник)
|
Середина ХІХ ст..
|
Подорож Центральною і
Південною Африкою. Відкрив водоспад Вікторія
|
Генрі Стенлі (англієць)
|
Перетнув Африку зі
сходу на захід. Відкрив і дослідив р.Конго
|
|
Роберт Берк і Віллс О’Хора (англійці)
|
1860-1861
|
Вперше перетнуто
Австралію з півдня на північ
|
Микола Міклухо-Маклай
(українець)
|
Досліджував населення
Океанії, жив серед аборигенів Нової Гвінеї і вивчав їх життя
|
|
Петро
Семенові-Тян-Шанський та Микола Преживальський (росіяни)
|
Досліджували внутрішні
райони Сибіру і Центральної Азії
|
|
Французькі дослідники
|
Першими досягли столиці
високогірного Тибету - Лхаси
|
|
Дж. Еверст і Г. Остін
|
Проникли в Гімалаї і
уклали опис найвищої вершини світу Джомолунгми
|
На кінець ХІХ ст.. були складені
достатньо повні карт материків. А єдиною недослідженою частиною світу - Антрактида.
-
Як ви вважаєте, чому Антрактида не «піддавалась»
дослідженням?
2.
Розвиток науки і техніки
Опрацювати самостійно за
параграфом
3.
Література
n
Робота з таблицею
основні напрямки літератури та їх риси
неокласицизм
романтизм реалізм
натуралізм символізм
4.
Мистецтво
На початку ХІХ ст..
музичне мистецтво розвивалось під знаком пошуку засобів вираження всього
різноманіття людських почуттів. Під впливом ідей романтизму європейських країнах виникають музичні школи:
чеська, польська, австрійська, німецька, фінська, тощо. Композитори – романтики
використовують народні мелодії. Найбільш популярними музичними жанрами в даний
період є вальс, опера, інструментальні п’єси. Центром музичної культури стає
Віденська придворна опера.
-
Підготуйте повідомлення(
на вибір)
А. Внесок Людвіга ван
Бетховена
Б. Італійський скрипаль та
композитор Нікколо Поганіні
В. Реформатор Джузеппе
Верді
Г. Російський композитор М.
Глинка
Щодо архітектури, то
набуває поширення «електризм» (поєднання різних стилів; бажання святковості громадських
будівель, багаті наліпні прикраси). Використовують ові будівельні матеріали:
залізо, скло, сталь (для будівництва мостів – Бруклінський міст у Нью-Йорку),
металеві конструкції (1889 р. створено 300 метрову вежу Гюставом Ейфелем),
поява хмарочосів
Бесіда: - Чим зумовлена зміна в архітектурі?
-
Як ви вважаєте, що призвело до появи нового історичного
явища – мосова культура?
Отже, На початку ХІХ ст.. змінилось місце культури в житті суспільств.
Здобутки культури стали доступними широким масам, зріс її вплив на суспільне
життя і свідомість людей.
Домашє завдання
-
Опрацювати параграф 28
Практичне заняття. Зародження массової
культури
Дата: 13.05.2020
Мета: визначити, що таке масова
культура, які її ознаки; на підставі аналізу наведеного
тексту визначити, якими були причини
появи масової культури; шляхом дискусії
сформувати уявлення про вплив масової
культури на суспільство.
Завдання за підручником – ст. 247
Урок
контролю та корекції навчальних досягнень учнів із розділу «Розвиток культури і
повсякденне життя (кінець 18 ст – початок 20ст)»
Дата:
20.05.2020
Завдання:
1.
Головним завданням
університетів було..
А)поєднання
навчання з науковими дослідженнями;
Б)готування
фахівців з різних галузей знань;
В) формування
інтелектуальної еліти.
2. Мета тогочасної освіти…
3. Порівняйте погляди ідеалістів та матеріалістів
Ідеалісти
|
Матеріалісти
|
4. Поставте у відповідності
А)Енштейн 1. Ренгенівське
випромінювання;
Б)Полюй 2. Теорія відносності
В)Герц 3. Електрон
Г Лоренц 4. Електромагнітні хвилі
5. Поставте у відповідності:
1.
Модернізм А) напрям в
мистецтві,який орієнтувався на стародавню культуру Риму та Греції;
2.
Романтизм Б)напрям в
мистецтві,для якого характерні стилізація і символіка;
3.
Класицизм В) напрям в літературі
та мистецтві,шо виступав проти обмежень класицизму.
6. Які нові відкриття були зроблені в науці?
Поставте їх у відповідності
А) автомобілебудування 1)Ренген
Б)Ренгенівське
випромінювання 2) Бенц
В)
періодичний закон елементів 3)
Морган
Г)
генетика
4) Меделеєв
7.
Чим відрізняється масова культура від елітарної?
8.
Які нові напрямки з΄явились у музиці?
9
Поштовхом в моді стали: стиль
модерн,швацька машинка,індустріалізація,захоплення спортом(продовжи думку)
10
Революцію в моді здійснив модельер…
Узагальнення
до курсу «Основні ідеї, здобутки, виклики "довгого" XIX століття»
Дата:
27.05.2020
Мета: характеризувати основні
тенденції суспільно-політичного та економічного розвитку світу; визначати
хронологічні межі періоду; висловлювати судження щодо значення «довгого» XIX
ст. в подальшому розвитку світу; пояснювати
і застосовувати поняття: «"довге" XIX століття».
ХІД УРОКУ
|
Період
|
Європа
|
Азія
|
||
|
Кінець XVIII — початок XIX ст.
|
• 14 липня 1789 р. — початок революції у Франції;
• 26 серпня 1789 р. — ухвалення Декларації прав
людини і громадянина;
• 3 вересня 1791 р. — затвердження першої
Конституції Франції;
• 10 серпня 1792 р. — повалення монархії;
• 14 липня 1789 р. — взяття Бастилії;
• 26 серпня 1789 р. — прийняття Декларації прав
людини і громадянина;
• 1791 р. — прийняття Конституції;
• 1792 р. — страта короля, Франція проголошена
республікою;
• 2 червня 1793 р. — якобінці прийшли до влади;
• 24 червня 1793 р. — прийняття нової Конституції;
• 27 липня 1794 р. — падіння якобінської диктатури;
• 27 липня 1794 р. — прихід до влади термідоріанців;
• 1795-1799 рр. — влада Директорії;
• 1796-1797 рр. — італійський похід Наполеона;
• 1798-1799 рр. — єгипетський похід Наполеона;
• листопад 1799 р. — перехід влади до трьох
консулів;
• 1802 р. — сенат призначив Наполеона довічним
консулом;
• 1804 р. — Наполеон стає імператором всіх
французів;
• 1807 р. — набуває чинності Цивільний кодекс;
• 24 червня 1812 р. — початок вторгнення Наполеона в
Росію;
• 26 серпня 1812 р. — Бородинська битва;
• жовтень 1813 р. — битва під Лейпцигом;
• квітень 1814 р. — перша реставрація Бурбонів;
• 20 березня 1815 р. — 22 червня 1815 р. — «сто
днів» Наполеона;
• 18 червня 1815 р. — битва при Ватерлоо;
• Вересень 1814 р. — червень 1815 р. — робота
Віденського конгресу;
• 26 вересня 1815 р. — утворення Священного союзу
|
• 1644-1911 рр. — правління династії Цинь
|
||
|
Доба революцій і національного об’єднання (1815-1870
рр.)
|
• Січень-лютий 1848 р. — початок революції в Італії;
• 22 лютого 1848 р. — початок революції у Франції;
• 23 лютого 1848 р. — початок повстання в Парижі;
• 25 лютого 1848 р. — проголошення Франції республікою;
• 3 березня 1848 р. — початок революції в Німеччині;
• 13-15 березня 1848 р. — народне повстання у Відні;
• 14-18 березня 1848 р. — народне повстання в
Берліні;
• березень 1848 р. — серпень 1849 р. — Угорська
революція;
• 23-26 червня 1848 р. — повстання робітників у
Парижі;
• листопад 1848 р. — прийняття Конституції Другої
республіки;
• 5 грудня 1848 р. — конституція Пруссії;
• 7 березня 1849 р. — розпуск парламенту в Австрії;
• 1849 р. — створення Прусського союзу;
• 22 серпня 1849 р. — завершення італійської
революції;
• 2 грудня 1851 р. — бонапартистський переворот;
|
• 1823 р. — проголошення «доктрини Монро»;
• 1828 р. — утворення демократичної партії;
• 1854 р. — утворення республіканської партії;
• 1859 р. — повстання під проводом
Дж. Брауна;
• 1861-1865 рр. — Громадянська війна в США;
• 1861 р. — створення Конфедерації південних штатів;
• 1862 р. — закон про гомстеди в США;
• 1 січня 1863 р. — скасування рабства;
• 14 квітня 1865 р. — вбивство А. Лінкольна;
• 1865-1877 рр. — «реконструкція» Півдня;
• 1867 р. — надання статусу домініону Канаді
|
• 1840-1842, 1856-1860 рр. — «опіумні війни»;
• 1857-1859 рр. — повстання сипаїв;
• 1850-1864 рр. — рух тайпінів;
• 1867-1868 рр. — ліквідація влади сьогуна та
відновлення влади імператора в ході революції Мейдзі та громадянської війни;
• 1868-1912 рр. — «освічене правління» — доба Мейдзі
|
|
|
|
• 2 грудня 1852 р. — встановлення Другої імперії;
• 1853 р. — «відкриття» Японії для іноземних держав;
• 1853-1856 рр. — Кримська війна;
• 1859 р. — франко-італо (п’ємонтсько)- австрійська
війна;
• 1860 р. — після плебісциту Флоренція, Парма,
Модена приєднуються до П’ємонту;
• 1860 р. — входження півдня Італії до П’ємонту;
• 1860 р. — похід «тисячі» Дж. Гарібальді;
• 1861 р. — скасування кріпацтва;
• 17 березня 1861 р. — проголошення Італійського
королівства;
• 1864 р. — земська та судова реформи;
• 1862 р. — призначення міністром-президентом
Пруссії Отто фон Бісмарка;
• 1866-1867 рр. — утворення Північнонімецького
союзу;
• 1867 р. — Друга парламентська реформа у Великій
Британії
|
|
|
|
|
Остання третина XIX — початок XX ст.
|
• 4 вересня 1870 р. — революція і проголошення
Третьої республіки;
• 1870 р. — здобуття Рима королівськими військами,
об’єднання Італії;
• 1870-1871 рр. — франко-прусська війна;
• 18 січня 1871 р. — утворення Німецької імперії;
• 1871-1890 рр. — канцлер Отто фон Біс-
марк;
• 1872-1876 рр. — культуркампф;
• 1873 р. — «Союз трьох імператорів»;
• 1873 1877 рр. — економічна криза;
• 25 лютого 1875 р. — прийняття Конституції Третьої
республіки;
• 1878 р. — Сан-Стефанський договір, берлінський
трактат;
• 1879 р. — Австро-Німецький союз;
• 1882 р. — утворення Троїстого союзу;
• 1891-1893 рр. — утворення франко-російського
союзу;
• 1899-1902 рр. — англо-бурська війна;
• 1906 р. — утворення Лейбористської партії;
• 1904-1907 рр. — утворення Антанти
|
• 1 травня 1886 р. — розстріл демонстрації
в Чикаго;
• 1890 р. — закон Шермана;
• 1898 р. — війна США з Іспанією
|
• 1889 р. — прийняття Конституції Японії;
• 1894-1895 рр. — японо-китайська війна;
• 1885 р. — утворення Індійського національного
конгресу;
• 1898-1900 рр. — повстання іхетуанів;
• 1905-1911 рр. — революція в Ірані;
• 1908 р. — Молодотурецька революція. Відновлення
дії конституції в Туреччині;
• 1911-1913 рр. — Сінхайська революція в Китаї
|
|
|
Кінець XVIII — почато XIX ст.
|
Вольтер,
ПІ. Монтеск’є,
Д. Дідро,
Ж.-Ж. Руссо,
Людовік XVI,
Г. Мірабо,
М. Лафайєт,
М. Робесп’єр,
Ж. Дантон,
Марат,
Жак Ру,
Шометт,
Ебер,
П. Баррас,
Наполеон Бонапарт,
Ф. Бабеф,
Е. Ж. Сійєс,
Р. Дюко,
Нельсон,
М. Кутузов,
Олександр І,
Людовік XVIII,
Меттерніх, Франц І,
Фрідріх-Вільгельм III
|
|
|
|
|
Доба революцій і національного об’єднання (1815-1870
рр.)
|
Буланже Жорж,
O. фон Бісмарк,
Вільгельм II,
Б. фон Бюлов,
Е. Бернштейн,
К. Лібкнехт,
А. Бабель,
P. Люксембург,
К. Каутський.
Франц-Йосиф І,
Вільгельм І,
Олександр II
|
Т. Рузвельт,
В. Форд,
Дж. Рокфеллер,
Дж. Шерман
|
Цисі,
Хун Сюцюань,
Б. Тілак
|
|
|
Остання третина XIX — початок XX ст.
|
Луї-Філіп,
Наполеон III,
Фрідріх Вільгельм IV,
Дж. Гарібальді,
Фердінанд І,
Франц-Йосиф,
Дж. Мадзіні,
К. Б. Кавур,
Фрідріх Вільгельм IV,
Олександр II,
Олександр III,
Микола II,
С. Вітте,
О. Герцен,
М. Чернишевський,
В. Ленін,
М. Туган-Барановський.
Вікторія,
Б. Дізраелі,
Дж. Чемберлен,
В. Гладстон.
Отто фон Бісмарк,
Вільгельм І
|
Дж. Монро,
A. Лінкольн,
B. Шерман,
Е. Лі,
У. Грант,
C. Болівар
|
Токуґава, імператор Муцухіто
|
|
Дата: 18.01.2021
Тема:Основні тенденції соціально-економічного і політичного
розвитку провідних країн Західної Європи та Америки
Вивчення нового матеріалу:
1.
Економічний розвиток
Остання третина XIX ст. - початок XX ст.
характеризувалися подальшим розвитком у провідних країнах світу
індустріального суспільства, яке у вказаний період переживало період індустріалізації -
створення великої машинної індустрії, що виготовляє машини та обладнання і є
базовою для подальшого розвитку промисловості За цей
період промислове виробництво виросло майже втричі. Особливо
швидко розвивалася важка промисловість.
Найбільших успіхів було досягнуто в металургії, машинобудуванні,
транспорті. Виплавка сталі, чавуну, добування вугілля, виробництво
машин та обладнання стали показниками могутності країн. Разом з появою нових галузей
- електротехнічне, хімічної - це докорінно змінило повсякденне життя людей.
Розгортання індустріалізації, тобто створення великих підприємств,
потребувало нових форм організації виробництва І великих фінансових вкладень.
Для залучення капіталу з метою вирішення великих економічних завдань набуло
поширення акціонування - об'єднання капіталу декількох власників із подальшим
отриманням прибутку та розподілом його залежно від внесеної частки. Те, що значні фінансові
ресурси були зосереджені в руках вузького елітарного прошарку
банкірів І промисловців, І зумовило їхнє панування в економічному та,
політичному житті суспільства. Цей вузький прошарок дістав назву фінансової
олігархії.
Створення великої машинної індустрії призвело до концентрації виробництва і
до народження нових форм виробничих об'єднань - картелів, синдикатів, трестів,
концернів, тобто монополій. і раніше
інших країн цей процес розпочався у США і набув там
найбільшого розмаху. Монополії намагалися встановити своє монопольне
панування на ринку в провідних галузях промисловості, їм ставало дедалі тісніше
в національних кордонах від "надлишку" капіталу. Експансія його в
слаборозвинені країни давала можливість одержувати вищі прибутки. їх
отримували, наприклад, завдяки процентам за позички, субсидіюванню будівництва
залізниць, розробленню сировинних ресурсів.
Монополія - не
встановлення підприємцем або групою підприємців контролю над однією чи кількома
галузями виробництва з метою збільшення прибутків і ліквідації конкуренції.
Основними
формами монополістичних об'єднань стали картелі, синдикати, трести й концерни.
Картель -
об'єднання підприємств однієї галузі. Учасники об'єднання укладають угоди щодо
цін і розподілу ринків збуту, зберігаючи свою власність і комерційну самостійність.
Синдикат -
об'єднання підприємств, що виробляють однорідну продукцію. Учасники синдикату
зберігають власність на засоби виробництва і виробничу самостійність, але
втрачають самостійність комерційну. Вироблена продукція реалізується як власність
синдикату через створену для цього контору.
Трест -
об'єднання підприємств, які втрачають будь-яку самостійність. Власники
підприємств отримують акції на суму внесеного паю.
Концерн -
об'єднання підприємств різних галузей господарювання - торговельних фірм,
банків, транспортних компаній, що перебувають під єдиним фінансовим контролем
одного чи кількох підприємців.
Монополізація
промисловості стала серйозним випробуванням принципу ринкової економіки -
вільної конкуренції. Вона призвела й до зміни ділових взаємин підприємців. В
окремих галузях господарства монополісти почали обмежувати вільну конкуренцію,
а іноді й гальмували поширення прогресивних технологій. Проте, монополізація не
знищила конкуренцію, вона лише перенесла її в іншу площину: розгорталася
боротьба між Монополістичними об'єднаннями вже на світовому ринку.
Стрімке
зростання промисловості зумовило, з одного боку, розширення внутрішніх ринків, а з іншого - сприяло зростанню -
зовнішньої торгівлі,
яка, спираючись на вдосконалення транспорту, стала вагомим чинником
економічного життя, а ще - основним стимулом для збільшення виробництва.
Національним виробникам робилося затісно на внутрішньому ринку (товарів
вироблялося більше, ніж їх міг купити власний споживач), і вони прагнули
завоювати нові ринки збуту. Це зумовлювало гостру боротьбу за контроль над
ринками. Для витіснення конкурентів почали
застосовувати різні способи і методи. Найбільш поширеним став демпінг, тобто імпорт тих чи Інших товарів
за заниженими цінами з метою розчавити конкурентів, захопити ринок,
а вже потім диктувати свої умови. У
відповідь на захист національного виробника ставала держава, яка за
допомогою різних заходів починала
обмежувати доступ іноземних товарів (вводилися високі ввізні мита, встановлювалися ліміти тощо). Така
державна політика, що заступила вільну торгівлю (фритредерство),
дістала назву протекціонізму. Іноді
введення жорстких протекціоністських заходів призводило до загострення
міждержавних відносин, "митних війн" і, відповідно, до дестабілізації
міжнародного становища. Економічний фактор ставав вагомим і в міждержавних
відносинах.
Обмеження в
торгівлі, висока вартість доставляння товару і, відповідно, зростання
собівартості зумовили появу нового явища в економічному розвитку. Замість
вивозу товару промислово розвинені країни почали вивозити капітал у ті країни,
де норма прибутку є значно вищою. Вивіз капіталу зробився вагомим чинником в
остаточному формуванні світового ринку. Це зв'язало багато регіонів світу з
європейськими центрами промисловості та банків. Лідерами у вивозі капіталу були
Англія, Франція, Бельгія та ін.
Ще однією важливою тенденцією в розвитку провідних країн світу було
зростання ролі держави в економічних процесах. Держава перетворювалася
з "нічного охоронця" в регулятора економічних процесів.
Державні субсидії, замовлення, регулювання ставали вагомими
чинниками економічного розвитку, особливо в тих країнах, які дещо
забарилися з початком промислового розвитку: Німеччині, Росії, Італії, Австро-Угорщині,
Японії.
2. Розвиток
сільського господарства
У розвитку сільського господарства чітко визначилися два напрями,
два варіанти господарювання: фермерський, що яскраво проявився у
США й Канаді, та прусський (еволюція поміщицького господарства).
Сутність цих напрямів полягала в переході сільського господарства
від натурального до товарного. Фермерський шлях передбачав
здійснення цього процесу відразу, тоді як прусський полягав у
поступовому пристосуванні відносин, що склалися на той час, до
потреб ринкової економіки. У Європі мало місце поєднання цих напрямів. Незалежно від того,
в який спосіб розвивалося сільське
господарство, виробництво його продукції помітно зросло, проте воно не встигало за розвитком
промисловості.
Сільське господарство європейських країн, що базувалося на дрібному
селянському господарстві, починаючи з 70-х pp. XIX ст. вразила тривала криза. Розвиток транспорту привів до того, що
сільськогосподарська продукція зі США, Канади, Аргентини, Австралії була значно
дешевшою від європейської.
Європейські
селяни, потрапивши в лабети конкуренції, масово
розорялися, продавали свої ділянки, майно і переселялися до міст,
де поповнювали найбідніші верстви міського населення. В Англії такий прошарок
суспільства, як селянство, взагалі зник.
Ті, хто зміг
витримати конкуренцію, були вимушені пристосовувати своє господарство до нових
умов, вимог ринку, запроваджувати нові технології. Процес пристосування до
нових умов був тяжким і дошкульним. Іноді він супроводжувався значними
селянськими виступами, особливо в країнах Східної Європи.
3.
Колоніальна експансія. Імперіалізм
Формування світової системи господарства на основі експансії європейського капіталу нерідко
здійснювалося насильницькими методами. На зламі XIX-XX ст. завершився процес створення колоніальних імперій. Вони стали основною ознакою
великих держав - Великої Британії,
Франції, Німеччини, США, Росії, Японії.
Ці нові явища в
розвитку країн послужили підґрунтям для створення різних економічних і
політичних теорій, які прагнули пояснювати те, що діється в світі.
Англійський
економіст Дж. Гобон у книзі "Імперіалізм" (1902 р.) описав нові
особливості капіталізму. Він відзначив, що Англія почала
отримувати прибуток від вивозу капіталу у 5 разів більший, ніж від експорту
товарів. Також він дійшов висновку, що фінансисти прагнуть і політичного
диктату в країнах, де знаходяться найприбутковіші капіталовкладення. Банки, не
докладаючи ніяких зусиль для розвитку промисловості, отримували значні
прибутки, надаючи позики іншим державам. Зовнішня політика Англії та Франції
сприяла забезпеченню ринків для вигідного вкладення капіталів. Отож,
колоніальна експансія була безпосередньо пов'язана з переростанням промислових
груп (монополій) у держави-кредитори.
Розуміння
сутності імперіалізму прагнули розширити німецький соціал-демократ Р.
Гільфердінг і російський соціал-демократ В. Ленін. Останній, зокрема, зробив
висновок, що імперіалізм - це найвища та остання стадія капіталізму, коли
особливо посилюється нерівномірність розвитку держав і зростає їхня агресивність.
Він сформулював основні ознаки імперіалізму:
• поєднання
вільної конкуренції та монополії;
• злиття
промислового і банківського капіталу та утворення фінансової олігархії;
• територіальний
та економічний поділ світу;
• переважний
вивіз капіталу;
• встановлення тісних зв'язків фінансового капіталу
з державою.
У повному
обсязі ці ознаки були притаманні лише групі великих держав. До того ж ринкове
господарство виявило значний потенціал пристосування до змінних умов життя, і
період імперіалістичної експансії не став останньою стадією розвитку ринкової
економіки. Але В. Ленін, не бажаючи скоригувати свої висновки згідно з реаліями
життя, використав їх для виправдання необхідності здійснення революції в Росії,
як "найслабшої в ланцюгу імперіалістичних держав".
Отже,
наприкінці XIX ст. завершився
процес становлення індустріального суспільства в країнах Західної й Центральної
Європи та Північної Америки. Ці країни утворювали зону "передового
розвитку", так званий перший ешелон.
Південна,
Південно-Східна і Східна Європа, Росія, Японія, які теж стали на шлях
індустріального розвитку, належали до другого ешелону
Решта країн
були економічно відсталими і потребували про- ведення модернізації
господарства. Наявний у них традиційний спосіб виробництва не забезпечував
прогресу. Під цим кутом зору можна говорити про певні позитивні риси
колоніалізму, який руйнував старе, традиційне господарство _і включав колонії у
прогресивніший на той час економічний процес. Згодом це пришвидшило розвиток,
хоч і однобічний, відсталих регіонів.
4.
Політичний розвиток. Робітничий рух
Попри значну кількість революцій у XVIII-XIX ст., в Європі зберігалося
чимало пережитків минулого. Тут утворилося лише три республіки - Франція,
Швейцарія, Сан-Марино, в інших державах
так і залишилася монархія. У політичному житті важливу роль продовжувала
відігравати родова аристократія, яка складала військову еліту та бюрократію.
Економічні
зміни привели до того, що найчисленнішим класом
суспільства стали наймані робітники. На відмиту від селян і ремісників вони були позбавлені власних засобів
виробництва, а отже,
гарантованих можливостей до існування. Вони заробляли собі на прожиття, продаючи свою робочу силу власникам
підприємств, та були постійними жертвами нестійкого, циклічного розвитку
ринкової економіки. Втрата роботи ставала для них справжньою життєвою
катастрофою, відкидала до межі голодного існування.
Природне прагнення
робітників до забезпечення відносних гарантій своєї соціальної стабільності,
породило масовий робітничий і соціалістичний рух, домінуючою Ідеологією якого у
другій половиш XIX - на
початку XX ст., став
марксизм.
До
початку XX ст.
робітничий рух домігся значних успіхів. Майже в усіх країнах було створено
профспілки й соціал-демократичні партії, які координували свою діяльність у
межах 2-го інтернаціоналу, що був. утворений замість 1-го Інтернаціоналу в 1889
р.
Серед соціалістів не було єдності щодо способів боротьби за інтереси робітників. Ліві течії
вважали, що вони можуть бути задоволені лише знищенням існуючих відносин через
соціалістичну революцію",
"диктатуру пролетаріату" і усуспільнення власності.
Помірковані
соціалісти бачили можливість задовольнити основні вимоги робітників, удавшись
до реформування суспільних структур через представницьку демократію та
соціальне законодавство.
Робітничий рух
став основною силою в боротьбі за демократію. Політичний устрій більшості
європейських держав був ще далеким від неї. Загальне виборче право, до того ж
тільки для чоловіків, існувало в кількох країнах. У більшості правом
голосу користувалася незначна частка
населення. Представницькі органи відігравали допоміжну роль.
Під тиском
робітничого та різноманітних демократичних рухів у країнах Заходу почалась "епоха реформізму". Вона
забезпечила відносний соціальний мир з 1870 р, до 1917 р. її
ініціаторами були здебільшого ліберальні партії. Завдяки реформам, що їх пощастило
провести у країнах Заходу, було створено перші системи соціального страхування, зміцнено демократичні інститути,
закладено основи механізмів державного регулювання соціально-економічних
процесів.
ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ
1. Прочитати
§ 15.
2.Дайте
відповідь на запитання(письмово):
1. Які нові риси в розвитку індустріального суспільства з'явилися наприкінці XIX - на початку XX cm.?
2. Що таке монополія ? Які типи монополій існують ?
3. Чому нові явища в розвитку провідних країн світу назвали імперіалізмом?
Які його основні риси?
4. З ясуйте основні риси політичного розвитку індустріальних країн Заходу.
5. Охарактеризуйте зміни, що сталися в соціальній структурі індустріального
суспільства.
6. Як вплинув робітничий рух на демократичні процеси кінця XIX - початку XX cm.?
Комментариев нет:
Отправить комментарий