Тема: Революція Гідності 2013—2014 рр.Агресія Рсії проти України.
Дата:
16.03.2020
Мета: охарактеризувати суспільно-політичні та революційні
події в Україні в період листопада 2013 - лютого 2014 рр.; ü відпрацювати навички роботи із візуальними, текстовими джерелами
інформації, співпраці в групах, аналітичного та критичного мислення; ü вдосконалювати комунікативну, аналітичну, інформаційну компетенцію учнів; ü формувати навички медіаграмотності учнів; ü утверджувати світоглядну позицію неприйняття будь-якої
форми насильства над особою, свідоме розуміння загрози авторитарних режимів для
державного будівництва та розвитку суспільства; ü виховувати учнів у дусі патріотизму, національної
свідомості та гідності, шанобливого ставлення до народу, його демократичних,
гуманістичних традицій, акцентування уваги на співучасті у творенні історії
сьогодення.
3 Основні терміни:
суспільно-політична криза, революція, Революція Гідності, Євромайдан,
Автомайдан, самооборона, волонтерський рух, Небесна сотня.
ХІД
УРОКУ
Добрий
день, шановні учні. Історія - наука про минуле. Але творцями історії є ми з
вами - сучасники. Одним із прикладів творення історичних подій є суспільно-
політична криза в Україні в 2013-2014 рр., яка змінила вектор розвитку та
відвернула від нашого суспільства загрозу авторитаризму і втрати національного
суверенітету. Тема сьогоднішнього уроку присвячена складному, але важливому
питанню сучасного державотворення - "Революції Гідності: листопад 2013 -
лютий 2014 рр. на тлі суспільно-політичної кризи української державності
2013-2014 рр."
Ø
Отже, мета
нашого уроку: систематизувати наші знання про події суспільно-політичної кризи
2013-2014 рр. на основі власних знань і досвіду отриманого нами як сучасниками
подій і нових історичних відомостей, спробувати об'єктивно оцінити причини,
перебіг, характер і наслідки Революції Гідності, навчитися використовувати
елементи медіаграмотності та медіаосвіти в процесі дослідження різних джерел
інформації
Ø Постановка
проблемних питань
Досліджуючи героїчні і трагічні
події Революції Гідності, ми спробуємо відповісти на декілька питань
· Революція Гідності - подвиг героїв чи марно втрачені життя?
· Який життєвий досвід ми отримаємо, досліджуючи суспільно- політичну кризу
2013-2014 рр.?
Крім того на уроці ми продовжимо вдосконалювати не тільки
навички аналітики, порівняння, резюме, але й попрацюємо над медіаграмотністю, що
надасть вам можливість вберегти себе від інформаційної омани і допоможе
формувати об'єктивне ставлення до подій історії.
ІІ МОТИВАЦІЯ
ПІЗНАВАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ УЧНІВ
Ні для кого не є
секретом те, що байдужість є найстрашнішою вадою як для людей, так і для
суспільства в цілому. Події суспільно-політичної кризи 2013-2014 рр. стали
стрижнем сьогоднішнього розвитку українського суспільства і держави,
продемонструвавши небайдужість громадян до майбутнього України. Кожен з нас як
невід'ємна частина нашого суспільства опосередковано або безпосередньо є
учасником цих подій. Але нам, пересічним українцям, складно розібратися в
суперечливих подіях Революції Гідності. Кожне явище в історії має причини й
наслідки. Отже, наше з вами завдання дослідити події Революції Гідності і
здобути досвід, який допоможе нам громадянам нашої країни, збудувати
демократичне суспільство, де права і свободи людини будуть найвищою цінністю.
ІІІ АКТУАЛІЗАЦІЯ ЗНАНЬ УЧНІВ
Ø Завдання для учнів. Метод історичної ретроспективи
До
кожної традиції треба дібрати історичні приклади. - Звернувшись до минулого,
спробуйте сформулювати основні суспільно-політичні традиції українства.
З'ясувавши основні суспільно-політичні ідеали української
нації, давайте визначимо, чи відповідала політика команди В. Януковича цим
традиціям. Політичні прорахунки лідерів Помаранчевої
революції, призвели до втрати ними авторитету і приходу до влади В. Януковича і
Партії Регіонів. Природа цього режиму була антинародною та антидемократичною,
що зовсім не відповідало політичним традиціям українського народу. Це стало
передумовою суспільно-політичної кризи 2013-2014 рр.
ІV.ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ
1.
Причини та привід суспільно-політичної кризи 2013-2015
рр.
Ø Опрацюйте матеріал
"Революція Гідності 2013-2014 рр. та агресія Росії проти України" ( параграф
18,ст.102-105)
Ми з вами з'ясували, що основною
передумовою кризи державотворення і загострення суспільно-політичних відносин
стає антинародний режим В. Януковича. Сама політична система підтримувала
негативні тенденції, причиною яких був сам президент зі своєю командою.
Ø Завдання для учнів. Вправа "Визнач
пріоритети"Вправа
Визначено
причини суспільно-політичної кризи 2013 -2014 рр. Виділіть основні та
розташуйте їх за пріоритетністю і логічним зв'язком. Визначте яка з причин
стала поштовхом до Революції Гідності
Причини:
- корупція і хабарництво в органах
влади;
- погіршення соціально-економічного рівня життя;
- порушення прав і свобод громадян;
- несправедливий податковий кодекс;
- політичні репресії;
- падіння авторитету влади;
- відмова від асоціації з Європейським Союзом;
- декларативна євроінтеграція;
- грабунок країни олігархічними кланами, рейдерство.
2. Революція Гідності
21 листопада 2013 року ввійшло в історію нашої країни як
день початку мирних протестів громадян України проти відмови уряду Азарова-
Януковича від асоціації з ЄС.
Ø Робота з
хронологічною таблицею:
Хронологічні межі
|
Характеристика етапу
|
Узагальнюючий висновок
|
23 листопада – 1 грудня 2013 р
|
||
22 січня – 22 лютого 2014 р.
|
3.Наслідки
Революції Гідності
Революція Гідності продемонструвала готовність
українського суспільства до захисту своїх конституційних прав і свобод. Мирний протест
через антинародну політику влади, її небажання йти на поступки народу,
трансформувався у масове збройне протистояння. Для України ця революція стала
найкривавішою за роки незалежності. 14 Український народ заплатив велику ціну
за збереження демократії. Небесна Сотня стала символом боротьби з
авторитаризмом, свідомої самопожертви заради розвитку і благополуччя
українського народу.
Наслідками
Революції Гідності вважаємо наступне:
· відновлення основних громадянських свобод, порушених
«диктаторськими законами»;
· припинення визиску ресурсів країни кланом Януковича;
· відновлення можливостей для реформування країни;
· відновлення руху України до Європи;
· становлення України у світовій громадській думці як
держави з власною самобутністю, історією та гідністю;
· зростання самоповаги, патріотизму та солідарності
громадян України.
V.ПІДБИТТЯ ПІДСУМКІВ УРОКУ
Отже, сьогодні
ми дізналися про причини, події і наслідки Революції Гідності листопада 2013 -
лютого 2014 рр. Ця подія стала важливим актом здійсненням народом своєї
суверенної волі - розбудова демократичної і вільної України. Спроби встановити
авторитарний режим і позбавити Україну незалежності у вирішенні внутрішніх і
зовнішніх питань було відкинуто. Також сьогодні ми познайомилися з поняттями і
технологіями медіаграмотності, які стали помічниками у дослідженні та аналзі
сьогодняшнього історичного матеріалу.
VІ.ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ
1.
Опрацювати
навчальний матеріал §18 , дати відповідь письмову на запитання
ст. 105. ( в робочому зошиті, буде перевірено, можна скидати скриншот на вайбер)
2.
Підготувати міні-проекти на тему «Державні символи України».
Практичне заняття: Пам'ятки історії( пам'ятники рідного краю)
Дата: 23.03.2020
Мета: навчитися розрізняти пам'ятки історії за епохами; прочитати символіку пам'ятників історичним подіям і особам рідного краю; розповісти про пам'ятку історії або пам'ятник у рідному краї, із яким ви ознайомилися.
Завдання опрацювати за підручником ст. 106. в зошитах ( скидайте скриншоти по вайберу, якщо не має можливості перевірю після закінчення карантину в школі)
Практичне заняття: Пам'ятки історії( пам'ятники рідного краю)
Дата: 23.03.2020
Мета: навчитися розрізняти пам'ятки історії за епохами; прочитати символіку пам'ятників історичним подіям і особам рідного краю; розповісти про пам'ятку історії або пам'ятник у рідному краї, із яким ви ознайомилися.
Завдання опрацювати за підручником ст. 106. в зошитах ( скидайте скриншоти по вайберу, якщо не має можливості перевірю після закінчення карантину в школі)
Тема:
Урок контролю і корекції навчальних досягнень учнів із теми «Історія України в
пам’ятках»
Дата:23.03.2020
Мета: систематизувати,
узагальнити та закріпити знання учнів з даної теми, визначити якість засвоєння
знань, перевірити вміння систематизувати матеріал, складати розповідь,
висловлювати власну думку, застосовувати набуті знання; виділити й
актуалізувати в пам’яті учнів найважливіші явища і процеси; виховувати
зацікавленість історією.
ХІД УРОКУ
І.
Організаційна частина уроку
ІІ.
Виконання завдань
ІІІ.
Домашнє завдання
Повторити § 9-18
Дата
___________ Клас_____ Прізвище, ім’я _______________________
І рівень (0,5 бала)
1. У якому році
Володимир Великий охрестив Київську Русь?
а) 953 б) 988 в) 1036 г) 899
2.
Коли було утворене кримське ханство?
а) 1241 б)1475 в) 1449 г) 1578
3.
В якому році розпочались мітинги у Києві в знак підтримки входження України
до Євросоюзу ?
а) 2012 б) 2014
в) 2013 г) 2015
4.
Хто очолив Національно-визвольну війну
а) Б. Хмельницький б) І. Богун в) М. Грушевський г) Д. Вишневецький
5.
Коли ухвалили Конституцію України
а) 24 серпня 1991 б) 16 липня 1990 в) 28 червня 1996 г) 28 серпня 1195
6.
В якому році розпочалась друга світова
війна?
а) 1941 б)
1939 в) 1945 г)1946
ІІ рівень (1 бал)
7.
Про якого з князів йде мова?
Заложив город – великий Київ, а города
цього ворота є Золоті. Заложив він також церкву святої Софії, премудрості Божої
митрополії… ____________________________
8. В якому документі зазначені дані положення?
«Україна - суверенна, незалежна, демократична,
соціальна, правова держава. Державною мовою в Україні є українська.»
________________________________________________________
ІІІ рівень (1,5 бала)
9.
Встанови відповідність
1. 1917-1921 А) Революція гідності
2. 1932-1933 Б) Друга світова
війна
3. 1939-1945 В) Українська
революція
4. 2013-2014 Г) Голодомор
1. ____; 2.____; 3.____; 4.____
10.
Що таке візуальні джерела? Яку роль вони відіграють у вивчені історії? ____________________________________________________________________________________________________________________________________
________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
IV рівень (4 бала)
12.
Дайте характеристику історичним пам’яткам або пам’ятникам свого села.
______________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
______________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
____________________________________________________________________________________________________________________________________
______________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
____________________________________________________________________________________________________________________________________
______________
оцінка
Тема:Головні цілі пізнання минулого. Фах історика. Що таке історичний факт,
історична особа, історичне дослідження
Дата:
06.04.2020
Мета:
розширити
і поглибити знання про головні цілі вивчення історії; сформувати уявлення про
фах історика; з’ясувати зміст понять «історичний факт», «історична особа»,
«історичне дослідження»; стимулювати активну пізнавальну діяльність; розвивати
абстрактне мислення за допомогою візуалізації; встановити зв’язки одержаних
знань з практикою.
«Народ,
що не знає своєї історії, є народ сліпців» О.Довженко
Хід уроку
«Для чого ми вчимо історію?» На основі
відповідей укладіть інформаційне гроно. (Схему)
Схарактеризувати за
поданим планом пам’ятки ( на власний вибір)
План:
1. Назва пам’ятки.
2. До якої категорії
належить (усна, писемна чи речова).
3. Де знаходиться.
4. До якого історичного
періоду належить.
5. З якими подіями
пов’язана.
Засвоєння нових знань.
1.
Фах
історика. Найвідоміші українські історики.
«Отже, історик - це освічена і всебічно
розвинена людина, яка вміє мислити, узагальнювати, аналізувати і висловлювати,
аргументуючи, власну думку. Саме тому історик може досягти вершин у будь-якій сфері, не тільки в
освіті. Хіба історики не могли б бути найкращими політиками? Адже їм, як нікому
іншому, відомі всі успіхи і помилки політичних діячів минулого, та наслідки цих
успіхів та помилок. Вони усвідомлюють та розуміють усі сучасні суспільні
процеси. Зараз ми познайомимося з деякими відомими українськими історичними
діячами».
Ознайомтесь із пунктами 1 і 2 §23. Назвіть діяча, про якого дізналися, та коротко
охарактеризуйте його внесок у розвиток української історичної науки. (усно)
Запишіть у зошити визначення поняття «історичний
факт» на ст. 143, «історична особа» на ст. 153, наведіть приклади історичних фактів та наведіть приклади історичних осіб.
«Важливими
завданнями істориків є: з’ясувати за допомогою джерел інформацію про певні
події минулого; визначити, які події є фактами, а які – вигадкою авторів (якщо
джерела є писемними або усними); з’ясувати всі обставини цієї події, тобто
передумови, причини, привід до події, її суть, результат і наслідки».
Проведіть власне історичне дослідження, аналізуючи події, які
засвідчують історичні джерела (ст. 125, 147, 152-153 підручника).
Аналіз проводять за планом:
1. Визначити назву та вид
джерела.
2. Назвати
автора/авторів.
3. З’ясувати, якого
історичного періоду стосується та які події/подію засвідчує.
4. Що в цьому уривку
вважаєте історичним фактом, а що - художнім вимислом?
Домашнє завдання.
Опрацювати §19. Провести власне історичне дослідження
за допомогою будь-якого джерела (на вибір) ( за бажанням).
Тема:Історія, історики, письменники
та поети
Дата:13.04.2020
Мета:визначити розвиток
історичної науки в Україні та видатних українських істориків, якою є роль
літератури у вивченні історії; стимулювати активну пізнавальну
діяльність; продовжити навчатись аналізувати історичне джерело; виховувати
любов до власного історичного минулого.
Хід уроку.
Запитання до
попередньої теми:
1. Що таке
історичний факт?
2. Якими є його
основні ознаки?
3. Чим між собою
різняться історичні події, явища, процеси?
4. Що таке
історичний образ? За допомогою чого створюють історичні образи?
5. Хто такі
історичні особи? Яку роль вони
відіграють в історії?
ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ
1. Розвиток української історичної
науки. Шлях розвитку української
історичної науки налічує вже майже тисячу років. Першими історичними творами
були літописи. Батьком української історії сучасні історики вважають ченця
Києво-Печерського монастиря Нестора. У 1113 р. Нестор склав літопис «Повість минулих
літ». Його можна вважати істориком, тому що він, по-перше, описує не лише
сучасні йому події, а й ті, що відбувалися за сотні років до нього. По-друге,
він чітко визначив мету своєї праці: звідки пішла Руська земля, хто в ній почав
спершу княжити і як Руська земля виникла. По-третє, він не лише оповідає про
події, а й дає їм оцінку.
Твір Нестора-літописця мав важливе
значення у вивченні історії. Він став головним, а іноді єдиним джерелом
інформації про далекі часи. Невипадково сьогодні «Повість минулих літ» належить
до списку 100 найвідоміших і найдавніших книг світу. Своєю працею Нестор заклав
традицію літописання, яка тривала майже до кінця XVII ст. Наступні автори
намагалися доповнити твір Нестора сучасними їм подіями.
Наприкінці XVII ст. почали
з’являтися вже не літописи, а перші справді історичні дослідження. У 1672 р.
ректор Києво-Могилянського колегіуму Феодосій Сафонович склав «Хроніку із
літописців стародавніх». Перша частина цього твору охоплює історію Русі до кінця
XIII ст., друга переважно розповідає про події, що відбувалися на українських
землях протягом кінця XIII — XVII ст.
У 1674 р. з’явився короткий
історичний огляд подій Русі та Московської держави — «Синопсис». Цей твір
протягом декількох століть був своєрідним підручником з історії та витримав
близько 30 видань. Багато істориків вважають, що автором «Синопсису» був
архімандрит Києво-Печерської лаври Іннокентій Гізель.
На початку XVIII ст. була створена
низка творів, які отримали узагальнену назву козацькі літописи. їхніми авторами
були такі діячі козацької доби, як Р. Ракушка-Романовський, С. Величко та Г.
Грабянка. Вони не просто описали події часів Національно-визвольної війни
українського народу під проводом Б. Хмельницького та наступні події козацької доби,
а намагалися пояснити їх.
Пробудження зацікавленості до
минулого України на початку XIX ст. створило передумови для остаточного
переходу процесу накопичення історичних знань у наукову стадію. Першим
істориком України називають Дмитра Бантиш-Каменського (1788—1850). У своїй
«Історії Малої Росії» він уперше послідовно виклав історію українських земель
від давніх часів до 1760-х рр. Розповідаючи про події минулого, автор не лише
констатував факти, але й описував культуру, народні звичаї, будівництво соборів
і монастирів, походження козацтва, давав оцінку діяльності гетьманів та інших
осіб, що відіграли важливу роль в історії України.
У другій половині XIX ст. завдяки
науковій діяльності багатьох істориків остаточно сформувалося бачення історії
України. У науковому доробку видатного українського історика Миколи Костомарова
(1817—1885) налічується понад 300 праць, серед яких «Богдан Хмельницький»,
«Руїна», «Мазепа», «Павло Полуботок» та інші. М. Костомаров розглядав народ як
головну рушійну силу історії. Він відстоював ідею самостійності української
нації, окремішності українського історичного процесу, який є втіленням
волелюбного духу українського народу.
Зі
спогадів учня В. Антоновича
...Буваючи в хаті професора, ми,
самі всі українці зроду, вперше тут довідалися й побачили, що є на світі
книжки, написані нашою рідною мовою, що є українські книжки якраз для нас
цікаві, і пам'ятаю, випросивши у професора через його сина галицький «Дзвінок»
або «Лиса Микиту», ми один в одного їх виривали, щоб собі прочитати. Згодом за
дитячими книжками пішли й поважніші, як, наприклад, «читанки», популярна
українська історія з малюнками.
Коли ж почали ми заводити власну
громадську бібліотеку, то добрий професор надарував нам дуже цінні книжки.
Незабаром у нас була така переважно історична бібліотека, що й ціни їй не
скласти.
...Пригадую собі, скільки разів за
моєї пам'яті водив він нас в археологічний та нумізматичний музеї в
університеті та докладно, години дві-три, водячи від вітрини до вітрини, читав
нам українською мовою блискучі, змістовні, а разом із тим так, що й мала дитина
все зрозуміє, лекції з української археології, якій він був батьком. Бувало,
збереться близько десятка людей, і Володимир Антонович ніколи не відмовиться
повести й усе розказати...
1) Чому в середині XIX ст. було
сутужно з українськими книжками?
2) Які факти свідчать, що до В.
Антоновича тогочасна молодь ставилася з надзвичайною пошаною?
3) Що хотів донести своїм слухачам,
учням В. Антонович? ( усно)
Ключові моменти історії українського
народу вивчав Володимир Антонович (1834—1908). Йому належать твори «Про
походження козацтва», «Про гайдамацтво», «Уманський сотник Іван Гонта» та інші
праці з історії України. Він фактично першим серед українських істориків почав
використовувати термін «Україна-Русь». В. Антонович зібрав і видав вісім томів
«Архіву Південно-Західної Росії», куди увійшли цінні матеріали з історії
Правобережної України XVI—XVIII ст.
Широта художньої уяви в поєднанні з
дослідницьким талантом обумовили різнобічність творчих інтересів першої
жінки-історика Олександри Єфименко (1848—1918). Найвідомішими серед її праць
стали «Турбаївська катастрофа», «Нариси з історії Правобережної України»,
«Історія українського народу».
Дослідженню історії українського
козацтва присвятив своє життя Дмитро Яворницький (1855—1940). Підсумком його
багаторічної дослідницької роботи стала «Історія запорозьких козаків» у трьох
томах.
Творчу спадщину історика Михайла
Грушевського (1866—1934) складають понад 2 тисячі праць. Чільне місце серед них
посідає найповніше узагальнююче дослідження історії України від найдавніших
часів до другої половини XVII ст. «Історія України-Руси» в десяти томах.
Завдяки М. Грушевському сформувалося нове бачення окремої від історії інших народів
української національної історії.
Вивчення минулого нашої Батьківщини
триває і сьогодні. Зараз наука історія України зібрала достатньо фактів, щоб
відтворити історичне минуле нашої Батьківщини. Це заслуга багатьох поколінь
українських вчених-істориків.
Сьогодні історичних праць
накопичилося дуже багато, тож здійснити ґрунтовне дослідження без попереднього
огляду спеціалістами просто неможливо. Історик має опрацювати літературу й
дізнатися, якими були думки щодо цих подій його попередників. Наука, що вивчає
розвиток історичної думки, називається історіографією. Розвиток історіографії є
свідченням зрілості історичної науки.
2. Історія в літературних образах. Історія є об’єктом наукових досліджень, але
водночас вона надихає письменників на написання художніх творів. Заплутаність
перебігу історичних подій іноді перевершує будь-який вигаданий художній сюжет.
Заслугою письменників і поетів є те, що вони створюють образ епохи, постатей,
що допомагає краще зрозуміти минуле. Крім того, історичні твори мають
просвітительський характер. Вони є своєрідними посібниками для вивчення історії
України і згуртовують народний дух. Наприклад, пам’ятка давньої літератури
«Слово о полку Ігоревім» зображує події, пов’язані з походом князя Ігоря проти
половців.
«Великий кобзар» Т. Шевченко у
багатьох своїх творах створив цілу низку історичних образів, зокрема Б.
Хмельницького, І. Гонти, М. Кривоноса, Д. Байди (Вишневецького) та інших
козацьких ватажків. У поемі «Гайдамаки» поет звернувся до доби козаччини,
відтворивши події гайдамацького руху.
Першим історичним романом української
літератури є «Чорна рада» П. Куліша. Історію рідного народу та його боротьбу за
незалежність змальовано в художніх творах І. Франка («Захар Беркут»), М.
Старицького («Останні орли», «Оборона Буші») та інших українських письменників.
Чимало творів присвячено козацькій
добі. Серед них виділяються «Таємний посол» В. Малика, «На брата брат» Ю.
Мушкетика, «Орда» Р. Іваничука, «Собор» О. Гончара та інші.
Не лише давні часи, а й драматичні
героїчні події XX ст. стали джерелом для створення багатьох літературних образів.
Через літературні твори відбулося осмислення подій Першої та Другої світових
воєн, революції, Голодомору і репресій 1920—1930-х рр. тощо.
Світової слави зажив роман І.
Багряного «Сад Гетсиманський», у якому передано трагедію українського народу, спричинену
репресіями, нищенням української інтелігенції. У ньому змальовані жахіття
більшовицького терору, безглуздість звинувачень, огидні методи катувань
в’язнів. Цій самій темі присвячений і роман письменника «Тигролови» (перша
назва «Звіролови»).
Історичну тематику впродовж усієї
творчості розробляв П. Загребельний. Йому належить роман «Диво», тема якого
пов’язана з будівництвом Софійського собору. «Роксолана» — твір про легендарну
полонянку Настю Лісовську з Рогатина, яка, ставши дружиною султана, мала
можливість впливати на події в Османській імперії. Роман «Я, Богдан» про
гетьмана Б. Хмельницького належить до кращих історичних творів української
літератури.
Запитання та завдання
1. Хто такі історики?
2. Кого з видатних українських
істориків ви знаєте? Розкажіть про одного з них.
3. Кого вважають батьком української
історії, а кого — першим істориком України?
4. Хто з українських істориків
створив 10-томну «Історію України-Руси»?
5. Який український історик
присвятив своє життя вивченню українського козацтва?
6. Обговоріть у групах. Яким є
головний здобуток праці істориків?
7. Які художні твори про минуле
України ви вивчали на уроках літератури?
8. Хто був автором першого
історичного роману?
9. Якою є роль художньої літератури
у вивченні історії?
10. Поясніть вислів «Література допомагатиме
нам вдивлятися у криниці минулого, щоб побачити небо сучасного і майбутнього».
11. За допомогою додаткових джерел
інформації дізнайтеся, у яких літературних творах було відображено сучасні
події, що відбулися в Україні.
12. Визначте, який із наведених
текстів науково-популярний, а який — літературний.
Текст для читання
1) Аж ось піднявсь страшенний,
невгасимий пожар із Запорожжя — піднявсь на ляхів і на всіх недругів отчизни
батько Хмельницький. Чого вже не робили тії старости і комісари з городовими
козаками, тії косистенти-ротмістри з своїми жовнірами, да й наші
перевертні-недоляшки з надвірною сторожею. Як уже не вмудрялись, щоб погасити
теє полом'я! Як уже не перегороджували степові дороги своїми заставами, щоб не
пустити нікого з України на Запорожжє, так де ж? Кидає пахар на полі плуг із
волами, кидає пивовар казани в броварі, кидають шевці, кравці і ковалі свою
роботу, батьки покидають маленьких дітей, сини — немощних батьків і матірок, і
всяке манівцем да ночами, степами, тернами да байраками чимчикує на Запорожжє
до Хмельницького. І отоді-то вже «розлилась козацька слава по всій Україні...».
2) У той час як Богдан і не думав
про роль козацького ватажка, Україна переживала один зі спокійних періодів
власної історії. Проте спокій цей був лише затишшям перед бурею. Поляки силою
змусили українців тихо нести ярмо, але така ситуація не могла довго залишатися
незмінною. Народ наш не заслуговував на такі умови життя, а іноземне гноблення
настільки сильно гальмувало його розвиток, що в 1648 р. передумови національної
революції вже були повністю сформовані. У різних сферах розвитку українського
суспільства визріли гострі суперечності, обумовлені тогочасним статусом України
у складі Речі Посполитої, її політикою в українському питанні, усталеними в ній
суспільно-політичним ладом і системою соціально-економічних відносин.
Тести:
(письмово)
1. Які складові не належать до історичної події?
(Кількість балів 1.00)
o А
результат
o Б
наслідки
o В
передумови
o Г
причини
o Д
привід
o Е
висновки
2. Що є підсумком роботи історика?
(Кількість балів 1.00)
o А
історична подія
o Б
історичне явище
o В
історичне дослідження
3. Хто із перелічених діячів НЕ є істориком?
(Кількість балів 1.00)
o А
Д. Яворницький
o Б
М. Грушевський
o В
М. Костомаров
o Г
М. Скрипник
4. Хто був автором першого історичного роману української
літератури «Чорна рада»?
(Кількість балів 1.00)
o А
П. Куліш
o Б
Т. Шевченко
o В
І. Котляревський
5. Яка історична наука вивчає розвиток історичної
думки?
(Кількість балів 1.00)
o А
топографія
o Б
історіографія
o В
етнографія
ПРАКТИЧНА РОБОТА. Повідомлення з історії родини, презентація родового дерева.
Дата:
27.04.2020( 23.04.2020 – для першої школи)
Мета:
випробувати себе в ролі дослідників минулого; дослідити й описати історію своєї
родини; скласти родинне дерево.
(За
підручником ст.117-118)
Дата: 27.04.2020
Тема: Урок контролю і корекції
навчальних досягнень учнів із розділу
«Дослідники історії»
Мета: перевірити рівень підготовки
учнів з теми відповідно до програмових
вимог: рівень теоретичних знань дат, фактів, подій, понять та їх розуміння і
використання; перевірити рівень набутих умінь і сформованих навичок; оцінити
рівень навчальних досягнень учнів з вивченої теми.
І рівень (0,5 бала)
1. «Повість минулих літ» — це …
а) епічний твір про роки князювання Ярослава Мудрого;
б) белетристична повість про давні часи;
в) історична і літературна пам’ятка, у якій історичні події викладено у
формі літературних творів різних жанрів;
г) хроніка життя руських князів.
2. Укажіть, що означає термін «літопис»?
а) переказ;
б) оповідання;
в) хроніка;
г) розповідь.
3. Укажіть твір, у якому вміщено легенду про заснування Києва:
а) «Літопис Самійла Величка»;
б) «Історія України-Русі»;
в) «Повість минулих літ»;
г) «Слово про Закон і Благодать».
4. Нестор Літописець, на відміну від інших ченців...
а) розташував відомості в літописі у
хронологічній послідовності;
б) дав назву «Повісті...»;
в) вилучив зі свого літописного твору окремі біблійні легенди;
г) вважав уведення християнства на Русі поспішною справою.
5. На скільки
частин поділяється Літопис Самійла Величка?
а) десять;
б) вісім;
в) шість;
г) чотири.
6. Назвіть хронологічні рамки матеріалу викладеного в
«Історія-Русі» М. Грушевським:
а) від прадавніх часів до другої половини XV ст.;
б) від прадавніх часів до другої половини XVI ст.;
в) від прадавніх часів до другої половини XVII ст.;
г) від прадавніх часів до другої половини XVIII ст.
ІІ рівень (1 бал)
7. Дайте визначення термінів:
Козацькі літописи — це …
8. Заповніть пропуски в
тексті.
Історичний твір XI-XVII ст., у якому найголовніші події записувалися у
вигляді оповідей в хронологічному порядку по роках (літах) називається …… Першим професійним істориком Київської Русі,
батьком усієї нашої історії називають …....
Він – автор літопису ………. У ньому
зібрані в певному порядку відомості від 852
до …… року. Історико-літературні твори другої половини XVII — середини XVIII століття, присвячені козацьким війнам
називаються …… Автором найбільшого з
усіх творів цього жанру є …… . Літопис С. Величка мав великий вплив на творчість …..
ІІІ рівень (3 бала)
9. Які з тверджень стосуються Михайла Грушевського?
1. Вивчав події Національно - визвольної війни та Руїни;
2. Автор праці «Історія запорозьких козаків»;
3. За 50 років наукової діяльності надрукував понад 240 праць;
4. Автор праці «Історія Малої Росії»;
5. Перший серед українських істориків почав використовувати термін
«Україна-Русь»;
6. Автор 10-томної «Історії України –Русі»;
7. Автор найповнішого узагальнюючого дослідження історії України від
найдавніших часів до середини XVIIІ ст.
10. Розв’яжіть історичну задачу. Скільки
років минуло від створення
«Повісті минулих літ» до сьогодення?
____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
Тема. Праця і господарство: колись і
сьогодні.
Дата:
04.05.2020 (07.05.2020 – для першої школи.)
Мета: охарактеризувати працю людей та стан сільського
господарства у першій
половині ХІХ ст. та сьогодні; пояснити поняття
«натурального» та «ринкового» господарства; розповісти як досягнення науки та
техніки вплинули на промисловість та сільське господарство; розвивати
уважність, вміння порівнювати, виховувати працелюбність та повагу до людей
робочих професій.
Хід уроку
1.
Людина і навколишнє середовище
Розвиток людської спільноти залежить
поряд з іншими факторами від особливостей географічного розташування і
природних умов, на яких вона існувала. Українські землі розташовані у
південно-східній частині Європи.
Майже не дві третини території
українських земель складали розлогі чорноземи, що завжди були головним
багатством народу, а в одночас – постійною причиною зазіхань сусідів на
них.
Життя на цих землях впливало на
формування характерних рис суспільного життя українців. Родючі ґрунти дозволяли
українським селянам успішно вести одноосібні господарства на відміну від їхніх
північних сусідів – росіян, де бідні ґрунти і суворий клімат примушували
селян об’єднувати свої зусилля для спільної праці. Ці особливості спричинили
формування різної ментальності і соціально-економічної організації народів.
Переважну більшість українського народу
наприкінці XVIII ст. складали селяни, які здавна трудилися коло землі,
жили в мальовничих селах і не квапилися зміняти їх на міські житла. Промислова
революція поступово впливала на цю ситуацію, однак і наприкінці ХІХ ст.
селяни складали 95% населення України.
2. Зміни в житті українців під імперською владою
Наприкінці XVIII ст. землі,
заселені українцями, опинились у складі Австрійської та Російської імперських
політичних систем, життя в яких суттєво відрізнялося від звичних умов. Обидві
імперії були величезними територіальними об’єднаннями, що складалися з центру
та підвладних територій, заселених різними народами.
Імперії мали централізовану структуру
управління з особою імператора на верхівці владної піраміди. Виконання законів
і розпоряджень імперського уряду покладалося на численне чиновництво. З-поміж
різноманітних завдань, що покладалися на імперське чиновництво, найважливішим
було збирання податків. Але використовувалися вони не на місцеві потреби, а на
реалізацію імперських планів і, ясна річ, на потреби самих чиновників. Усіма
засобами впливу імперія виховувала в них покору і вірність, наголошуючи, що це
є головним моральним і релігійним обов’язком громадян. Відтак більшість
населення поступово пристосовувалася до імперських порядків і вважала їх цілком
розумними.
Велике значення в управлінні
підвладними територіями поряд із чиновництвом надавалося армії. Для місцевого
населення військовий ставав звичною постаттю, а для суспільної еліти військова
служба була можливістю зробити непогану кар’єру. Одночасно з цим утримання
імперської армії стало важким тягарем для населення українських земель.
Особливістю життя у складі імперій
стала його детальна регламентація. В українському суспільстві попередньої доби
суспільна влада – як козацька старшина, так і польська шляхта –
ніколи не захоплювалися виданням значної кількості документів стосовно
впорядкування питань повсякденного життя. Імперська влада, навпаки, вважала за
необхідне регламентувати життя своїх багатонаціональних підданих на місцях,
згідно з єдиними стандартами, чисельними розпорядженнями зі столиці.
Ставлення обох імперій до українських
земель, загарблених ними наприкінці XVIII ст., мало значні відмінності.
Австрійська імперія була гуртом різних народів, з-посеред яких жоден не мав
абсолютної більшості. Внаслідок цього австрійський уряд ніколи не намагався
стверджувати, що українські землі є корінними імперськими землями, і лише
доводив своє право володіти ними, визнаючи при цьому, що їх населяють інші
народи.
Російська імперія ніколи не визнавала,
що підкорила землі, заселені іншим народом; навпаки, російський уряд постійно
підкреслював, що землі Наддніпрянщини є давньою і невід’ємною частиною Росії,
яку було раніше у неї відібрано, а тепер повернуто. Український народ уважали «малоросами»
і часткою «великоросійського народу». Лише наприкінці ХІХ ст. внаслідок
розгортання українського національного руху в імперських верхах про них дедалі
частіше з майже неприхованим роздратуванням почали казати як про «інородців».
Наявність в імперії російського народу, який складав більшість населення,
спричиняли політику насильницької русифікації всіх сфер суспільного життя.
Внаслідок цього питання збереження народної культури, історії та мови стало,
без перебільшення, питанням виживання українців як етносу.
3. Ментальність українського народу
Для розуміння життя українців під
імперською владою важливим є зрозуміти те, як вони сприйняли дійсність, що
відчували і чим переймалися, або визначити риси їхнього менталітету. Для
нього були притаманні такі риси:
· населення
українських земель від часу своєї появи займалося рільництвом. Земля була
водночас і засобом існування, і найбільшим багатством, за яке постійно велася
боротьба і яке належало захищати від зазіхань сусідів;
· розташування України
на межі впливу двох світів спричинили формування двох основних типів реакції
українців на навколишні реалії. Загроза поневолення і втрати рідної землі
штовхала найрішучіших присвячувати своє життя захисту Батьківщини. Саме з них
сформувалося славнозвісне українське козацтво. Інший тип українського народу
складали ті, хто намагався пристосуватися до життя в умовах постійної
небезпеки. Головним для них було вижити, сховатися від ворогів, приховати свої
почуття і навчитися жити під владою загарбників. Саме звідси бере початок
одвічне намагання українців пристосуватися до існуючої влади за принципом
«нічого, потерплю, могло бути й гірше». Так склалися «малоросійська
ментальність» («синдром малоросійства») і «рутенство». Кількість осіб першого,
козацького, типу, схильного до боротьби за свої права, завжди була меншою,
оскільки велика їх частина гинула, захищаючи рідну землю;
· особливістю
національного характеру українського народу була його неагресивність. Протягом
віків вони ніколи не намагалися захопити землі сусідів, лише бажали мати
можливість жити спокійно на власній землі.
Після того як
Російська імперія ліквідувала автономію Гетьманщини, для представників
колишньої козацької старшини внаслідок зрівняння у правах із російським
дворянством відкрилися можливості для блискучої кар’єри. Типовим прикладом
прояву «малоросійської ментальності» в цих умовах стало висловлювання нащадка
генерального судді Василя Кочубея – Віктора Кочубея, який став одним із
друзів російського імператора Олександра І. «Хоч і народився я хохлом,–
казав він,– я більший росіянин, ніж хто інший... моє становище підносить мене
над усякими дріб’язковими міркуваннями. Я розглядаю турботи ваших губерній
(Наддніпрянської України) під кутом зору спільних інтересів усього нашого
суспільства. Малоросійські погляди мене не обходять». «Малоросійство» було
хворобою не лише українського народу; аналогічні явища спостерігалися в усіх
народів, поневолених імперіями. А втім, варто зазначити, що ті, хто розпочав
процес українського національного відродження на Лівобережжі, також вийшли з
лав малоросійського дворянства.
4. Традиційні види господарської
діяльності українців
Заняттями українського народу здавна
були рільництво, скотарство, бджільництво, рибальство і мисливство. Вагомість
кожного з цих занять у господарстві змінювалася протягом століть, одначе
найголовнішим завжди було рільництво. Найпоширенішою системою обробітку ґрунту
в ХІХ ст. залишалося трипілля. Для обробітку землі до 80-х рр.
ХІХ ст. використовували традиційний український важкий плуг, що його
називали тоді малоросійським, новоросійським, степовим. На початку
40-х рр. ХІХ ст. поряд із ним розпочали застосовувати легкий плуг,
винахідником якого вважався полтавський селянин Стеценко. Посівні роботи
виконувались, як і перше, вручну. Сіяли жито, пшеницю, ячмінь, овес, гречку,
просо. Для збирання врожаю застосовували серп і косу. Промислова революція
спричинила появу різноманітних сільськогосподарських машин, але більшість селян
в силу різних обставин продовжувала використовувати давні знаряддя праці.
Городництво було переважно жіночою
справою. Город української господині не можна було уявити без соняшників
(попервах їх використовували лише як декоративну рослину) і кукурудзи, що були
завезені в Україну з Америки. Протягом першої половини ХІХ ст. на Півдні
з’явилися помідори, які згодом поширились і в інших регіонах. Відтоді почали
вирощувати баклажани і перець. Славились і херсонські кавуни, що їх вирощували
на Півдні з XVI ст. Ними торгували не лише в Україні та Росії, а й вивозили
за кордон. У 1764 р. на українських землях з’явилася картопля. Ця
південноамериканська культура швидко завоювала прихильність серед українців і
перетворилася на «другий хліб». Поряд із новими культурами не забувались і
звичні: буряки, капуста, гарбузи, часник, цибуля, огірки, морква тощо.
Невід’ємною складовою пейзажу
українського села був славнозвісний «садок вишневий коло хати». Вирощували
також яблука, груші, вишні, сливи, а на Півдні – черешні, горіхи,
абрикоси, персики, у Причорномор’ї та Закарпатті – виноград. Українські
селяни здавна вміли прищеплювати дерева і вивели чимало сортів з високими
смаковими якостями. Лише в Подільській губернії, за свідченнями сучасників, у
ХІХ ст. існувало близько сотні сортів яблук, з-поміж яких були й такі, де
кожне яблуко важило близько 600 г. Кілька сортів плодових дерев навіть було
вивезено з України на Американський континент.
Із рільництвом було органічно пов’язане
скотарство. Особлива увага приділялася розведенню волів, які в першій половині
ХІХ ст. були основною тягловою силою. На Півдні звичною картиною пейзажу
були отари тонкорунних овець-мериносів і табуни коней. Недарма ці землі
порівнювали з американським Диким Заходом, а колоритні фігури чабанів – із
ковбоями.
Бджільництво завжди відігравало значну
роль у господарстві українців. Справжню революцію в пасічництві здійснив
український вчений П.Прокопович, який 1814 р. сконструював рамочний вулик.
Проте використовувати його винахід почали в Німеччині, а вдома – лише
через кілька десятиліть.
Мисливство у ХІХ ст. вже не
відігравало великої ролі в господарстві. У всіх регіонах України, крім Полісся,
селяни не користувалися правом полювання. А для поміщиків протягом першої
половини ХІХ ст. це було улюбленою розвагою. Вони влаштовували полювання
гоном на конях із великими зграями гончих собак.
Протягом ХІХ ст. риба, як і перше,
посідала чільне місце у харчовому раціоні населення українських земель. Після
приєднання Російською імперією південноукраїнських земель і здобуття виходу до
Чорного моря тут стали виникати приватні риболовецькі компанії та артілі, що
ловили чимало риби – осетрів, судаків, ляща, тарані тощо. Чумацькі валки
везли з Півдня солону і в’ялену рибу до інших українських регіонів. У чисельних
українських річках й озерах було чимало раків, різних порід риби. Для бідних
селян риболовля ставала засобом збагачення їхнього харчового раціону. Водночас
рибальство для більшості населення стало однією з форм проведення дозвілля.
Сучасний стан сільського господарства
Україна – це країна з потужним
агропромисловим потенціалом та величезними перспективами розвитку сільського
господарства. Вона володіє сприятливими кліматичними умовами і якісними
земельними ресурсами, наявність яких свідчить про можливість ефективного
розвитку сільськогосподарського виробництва.
Аграрний сектор є важливою
стратегічною галуззю української національної економіки, яка забезпечує
продовольчу безпеку та продовольчу незалежність нашої держави, дає значній
частині сільського населення робочі місця. Він формує 16-17% валового внутрішнього
продукту. У Білорусії та Казахстані, наприклад, цей показник становить
13%, в Росії - майже 7%, в Грузії - більше половини, Вірменії, Киргистані та
Узбекистані - близько третини. Але економічні можливості аграрного сектора
України використовуються не повністю. Аграрний сектор забезпечує
близько 60% фонду споживання населення, займає друге місце серед секторів
економіки у товарній структурі експорту і залишається практично єдиною галуззю,
яка багато років поспіль забезпечує позитивне зовнішньоторгівельне сальдо.
Основним нормативно-правовим документом, який виражає державну підтримку
аграрного сектору сьогодні є Закон України «Про державну підтримку сільського
господарства України» від 24.06.2004р. [3].
Незважаючи на певні досягнення в
розвитку аграрної сфери, в Україні ще багато питань чекають на вирішення. Для
того щоб сільське господарство в нашій країні розвивалося і процвітало потрібні
суттєві зміни у ціновій політиці. Сільському господарству потрібні стабільні
ціни, орієнтуючись на які фермери могли б визначати оптимальний обсяг
виробництва продукції. Ціновий механізм повинен стати головною ланкою
постреформованого аграрного виробництва.
Важливу роль відіграє утворення у
сільському господарстві кластерів. Кластерні локальні мережі територіально-виробничих
систем є джерелами і факторами забезпечення високого рівня та якості життя
населення, економічного зростання й сталого розвитку території. У центральних,
південних і східних областях України формуються зерново-олійні кластери, які
мають високу ефективність [2].
Щодо земельних відносин, в
Україні ще не в повній мірі вирішені питання щодо формування ринку
землі:
- не
визначено місце землі в системі економічного обігу;
- не
створено належних умов для реалізації громадянами права власності на землю;
- потребує
удосконалення інфраструктура ринку землі.
Необхідно звернути увагу на
розвиток фермерських господарств. Держава повинна запровадити заходи, які б
сприяли збільшенню кількості такого виду господарств, адже за даними
статистики, в Україні спостерігається тенденція до зменшення кількості
фермерств. Найважливішою проблемою у створенні фермерських господарств є
відсутність стартового капіталу, на основі якого можна було б побудувати
ефективно функціонуюче виробництво. Цю проблему можна усунути шляхом надання
підприємцям вигідних кредитів. Потрібно забезпечити гарантії збуту всієї
виготовленої сільськогосподарської продукції за вигідними цінами; створити
умови за яких фермерські господарства матимуть можливість змінювати свою
технічну базу на сучаснішу [4].
Сьогодні фінансово-економічна підтримка аграрного сектора
здійснюється переважно через комплекс програм, кожна з яких має на меті
підвищення ефективності виробництва та дохідності товаровиробника. При цьому,
через брак коштів Державного бюджету України, ця підтримка на 80 %
здійснюється за рахунок сприятливої податкової політики, що є непрямою формою
субсидіювання галузі.
Відомо, що сільське господарство є специфічною галуззю
економіки. Це проявляється в тому, що, на відміну від багатьох інших галузей економіки,
результати його діяльності значно залежать від природно-кліматичних умов. Тому
одним із важливих напрямків розвитку сільськогосподарського виробництва є
зменшення ризиків від природно-кліматичних умов та забезпечення подальшого
розвитку аграрного сектора шляхом удосконалення системи захисту господарств
[7].
Значним бар’єром для успішного
розвитку і функціонування аграрного сектору в Україні є недосконалість
нормативно-правових актів щодо аграрної політики держави. Тому їх необхідно
переглянути і сформувати правову базу, яка б захищала інтереси виробників
сільськогосподарської продукції. Особливістю функціонування
організаційно-правового механізму підтримки розвитку аграрного сектора сьогодні
в Україні є те, що, з одного боку, відсутнє в повному обсязі фінансове
забезпечення законів, що приймаються, а з іншого – невиконання вже прийнятих
законів та інших нормативно-правових актів, тобто низька виконавча дисципліна в
державних органах влади [4].
Значну роль повинна відігравати
інноваційна діяльність. Пріоритетним напрямом інноваційної діяльності в
аграрному секторі є впровадження найбільш перспективних агротехнологій і на цій
основі підвищення продуктивності виробництва з метою зниження витрат на одиницю
продукції та зміцнення її конкурентоспроможності на внутрішньому і світовому
ринках.
Серед напрямків інноваційного
розвитку аграрного сектора слід визначити такі:
1) створення та впровадження у
виробництво високопродуктивних сортів і гібридів сільськогосподарських культур,
нових порід тварин і птиці;
2) стимулювання агроекологічної
діяльності, зокрема розвитку альтернативного органічного агровиробництва;
3) формування високоосвічених
професійних кадрів [4].
Отже, незважаючи на
проблеми, які притаманні сучасному етапу розвитку сільськогосподарського виробництва,
Україна повинна розвивати виробничі потужності сільського господарства, щоб у
найближчі декілька років наша сільськогосподарська продукція могла вийти на
світовий ринок і конкурувати з продукцією інших розвинутих країн світу.
5. Поселення і житло
Оскільки більшість населення
українських земель на початку ХІХ ст. складали селяни, міста й містечка
були лише невеликими торговельними та адміністративними центрами для найближчих
околиць. Перехід під імперську владу спричинив зміни у вигляді і значенні
українських міст. Внаслідок того, що міста Наддніпрянщини стали центрами
зосередження імперської адміністрації, у кожному губернському й повітовому
місті з’явився адміністративний центр з площею, навколо якої споруджували
адміністративні установи. Центральні вулиці й площі деяких міст вимощувалися
бруківкою та освітлювалися гасовими ліхтарями. Однак переважна більшість вулиць
залишалася незабрукованою і майже непрохідною у дощову пору року.
Більшість міст і містечок були
невеликими і їхнє населення не перевищувало 1–2 тис. осіб. На середину
ХІХ ст. із 850 міст і містечок усіх українських земель лише 62 мали понад
10 тис., а 5 – понад 50 тис. жителів.
Центрами міського життя були традиційно
церкви і, звісна річ, базари.
Перша половина століття стала часом,
коли у великих містах стало з’являтися дедалі більше кількаповерхових цегляних
будинків. Проте у невеликих містах, як і перше, переважали одноповерхові
дерев’яні оселі. Зовні стіни фарбувалися, прикрашалися різьбою, у вікна інколи
вставляли кольорове скло. Всередині будинки заможних господарів були
багатокімнатними, мали, за європейською модою, парадні зали, вітальні, кімнати
для гостей і слуг, кухні та господарські приміщення. Обставлялися кімнати
меблями, які, відповідно до побажань і фінансових можливостей господаря,
завозилися з Європи або виготовлялися місцевими майстрами. Окрасою їх були
дзеркала, годинники, картини, гобелени тощо. Оселі ж міської бідноти нагадували
селянські хати.
Села складали переважну більшість
поселень українських земель. Народне житло – сільська хата – мало в
кожному регіоні свої особливості. Українська хата була уособленням спадковості
традицій, естетичних засад народу. «Біла, з теплою солом’яною стріхою, порослою
зеленим оксамитовим мохом,– писав про неї у ХХ ст. Олександр Довженко,–
архітектурна праматір пристановища людського. Незамкнена, повсякчас відкрита
для всіх, без стуку у двері, без «можна?» і без «увійдіть!», житло просте, як
добре слово, й законне, немовби створили його не людські руки, а сама природа,
немовби зросло воно, як плід, серед зелені і квітів».
Одначе підпорядкування імперській владі
вплинуло і на традиційне обличчя українського села. Імперське тяжіння
впорядкувати все життя за єдиним шаблоном спричинило у Наддніпрянщині появу
розпоряджень стосовно впорядкування вигляду сіл. Місцевій владі доручалося
прослідкувати, щоб у центрі кожного села було створено майдан, від якого
розходилися б вулиці до околиць. На майдані селянам оголошувалися найважливіші
рішення імперської адміністрації, влаштовувалися покарання винних тощо.
Прагнення малоросійського дворянства та правобережної польської шляхти наслідувати
тогочасну європейську моду призвели до поширення нового елементу в культурному
ландшафті Наддніпрянщини – поміщицьких маєтків. До наших часів збереглися
лише одиниці, одначе більшість із них можна віднести до пам’яток світового
значення. Серед них – садово-парковий комплекс Софіївка в Умані графа
Потоцького, маєтки Ґалаґанів у Сокиринцях і Тарновського в Качанівці на
Чернігівщині та ін.
Домашнє завдання.
1. Прочитати параграф 21
2.Описати сучасний
стан сільського господарства свого села. (Високий рівень)
Тема. Місто та
село. Заняття та умови життя населення в українських містах і селах у минулому
і сьогодні
Дата: 18.05.2020(14.05.2020 – для
першої школи)
Мета: сформувати в учнів уявлення про заняття та умови
життя населення в українських містах і селах у минулому і тепер; створити умови
для розуміння причин піднесення міст; визначити особливості життя в місті і
селі; охарактеризувати найбільш відомі міста в Україні; розвивати увагу,
пам'ять, мислення, вміння аналізувати та робити висновки, висловлювати власну
думку; удосконалювати навички роботи з історичними джерелами, історичними та
контурними картами, текстом підручника; виховувати зацікавленість до вивчення
історії Батьківщини.
Хід уроку
Перевірка
домашнього завдання.
Заповніть схему.
РОЗВИТОК
ГОСПОДАРСТВА
Привласнююче ………………….. Ринкове
↓ ↓ ↓
………… - скотарство
…………..
- землеробство
1.
Вправа
«Так – Ні».
·
Перші
жителі України полюбляли селитися подалі від лісів та річок.
·
Найдавніші
поселенці займалися землеробством та скотарством.
·
Першими
прирученими тваринами були вівці.
·
Капіталістичне
господарство – форма промислового виробництва, що характеризується поділом праці між найманими працівниками та використанням ручної праці.
·
Капіталістичне
господарство почало розвиватися після скасування кріпацтва.
·
Кріпаки
були не зацікавлені у ефективності своєї праці тому що, не отримували за це
винагороди.
·
Мануфактура
– комплекс суспільних наукових дисциплін про господарство, а саме — про організацію та управління матеріальним виробництвом, ефективне використання ресурсів, розподіл, обмін, збут і споживання товарів та послуг.
.
I.
Вивчення нового матеріалу.
Людська історія
України починається з селища Королеве Виноградівського району на
Закарпатті. Сліди діяльності пітекантропів виявлено неподалік с. Рокосове в Закарпатті, с. Лука-
Врублівецька на Дністрі та Амвросіїіка в Донбасі,
у передгір’ї Криму тощо. Їх багато досліджено в печерах Криму,
відомими стоянками також є поселення на Закарпатті, в Подністров’ї, на Житомирщині та
ін. На території України існування неандертальців
засвідчене відкриттям не лише жител чи стоянок, а й решток самої людини! У
печері Киїк-Коба (Крим)
було розкопано неандертальське поховання, в якому археологи знайшли кістяк жінки
віком 35 років.
Надзвичайну
історичну вагу мають знахідки, можливо, найдавніших в Європі примітивних серпів
і мотик з пізньопалеолітичних стійбищ Наддністрянщини, що може змінити
дотеперішні уявлення про час і місце зародження первісного землеробства. На
території нашої держави досліджено кількасот стоянок пізнього палеоліту.
Найвідоміші: Мізин на Чернігівщині, Межиріч на Черкащині, Доброничівка та Кирилівська
стоянка на Київщині. Мізинська стоянка. Вчені підрахували, що в кожному
пізньопалеолітичному селищі жило від 25 до 70 осіб.
·
Трипільська культура (кінець V - середина ІІV тис. до н.е.) була
відкрита ще у 1893 році археологом В.Хвойкою поблизу с. Трипілля, Київщина. Батьківщина трипільців – береги Південного Бугу й
Дністра, а звідти вони розселилися на схід до Середнього Подніпров’я, на захід
до Румунського Прикарпаття. Житла трипільців були дерев’яними, з глиняною
піччю, могли бути двоповерховими, про що свідчать численні поселення. Найвідоміші
– Майданецьке, Тальянки та ін. площею 250-400 га, в
яких проживало до 10-20 тисяч осіб!
·
Як ви гадаєте ,чому давні греки
переселялися на територію України?
·
Опрацюйте текст підручника(§22).
·
Дайте відповідь на запитання: Чи схоже античне
грецьке поселення на сучасне місто? Чим саме?
Ольвія в перекладі означає «Щаслива». Розташована
на правому березі Бузького лиману біля сучасного с. Парутине Очаківського
району Миколаївської області. Це комплекс пам’яток відомого античного
міста-держави, який знаходиться за 40 км від обласного центру. Ольвія була заснована грецькими переселенцями на початку
VI ст. до н.е. і проіснувала майже тисячу років. Це місто згадував у своїх
творах Геродот. В епоху розквіту територія міста досягала 55 га, його некрополя
– до 500 га, а по берегах Бузького, Дніпровського і Березанського лиманів
розмістилися півтори сотні сільськогосподарських поселень, що складали сільську
околицю міста. Цікавою в північному Причорномор’ї є
ольвійська система водопостачання. Тут збереглися
резервуари для води, фрагменти кам’яного жолоба, по якому вода подавалася за
допомогою так званого сифона до побутових споруд. Типовою для стародавнього
архітектурного ансамблю є агора — майдан розміром
біля двох тисяч квадратних метрів. Навколо нього розміщувались торгові,
адміністративні, культурні, навчальні і спортивні споруди. http://7chudes.in.ua/nominaciyi/olviya-mykolajivska-obl/
1.
Словникова робота.
Гардарикі («країна міст (городів)») — назва в давньоскандинавській епічній літературі території Київської Держави з великою
мережею міст і фортець («градів»), де, як свідчать дані сучасної археології, окрім слов'янського також була велика частка скандинавського (норманського) населення.
2.Опрацюйте текст підручника (с. 124 –
130).
·
Складіть 3-5 запитань до тексту.
·
Стисло перекажіть текст за планом:
А.
Як ззовні виглядали селянські хати?
Б.
Яким було їхнє внутрішнє опорядження?
В.
Як харчувалися селяни?
3.Хронологічна задача.
Місто Миколаїв було засновано в 1789 р.
Обчисліть, у якому році святкуватиметься його 250-річчя.
4.Робота з контурною картою.
·
Позначте
на контурній карті найдавніші стоянки первісних людей на території України.
5.Продовжте речення.
·
Людська історія
України починається з…
·
Найвідомішими
стоянками зі слідами землеробства є…
·
Трипільська
культура була відкрита…
·
На
території Криму розташовувалися…
·
Головна
площа грецького міста – це…
·
Країною
міст називали…
·
Українські
селяни 18 – 19 ст. займалися…
·
Українська
хата була…
·
Українське
місто мало вигляд…
Домашнє
завдання.
1)
Опрацювати
§ 22 підручника.
2) Описати село, у якому проживають учні.
3)
Підготувати
міні-проект про харчування людей у минулому: ілюстрація, повідомлення.
Тема. Наука та освіта. Школи та університети на
українських теренах.
Дата: 25.05.2020 (21.05.2020 – для першої
школи)
Мета: сформувати в учнів уявлення про розвиток
української освіти; створити умови для розуміння причин розвитку науки;
визначити основні віхи розвитку української освіти; розглянути найвідоміші
українські освітні заклади; розвивати увагу, пам'ять, мислення, вміння
аналізувати та робити висновки, удосконалювати навички роботи з атласом та
текстом підручника; виховувати інтерес до вивчення теми.
Хід уроку
1.
Складіть зв’язну розповідь про розвиток українського
міста і села за планом.
1)
Перші поселення на території України.
2)
Трипільці.
3)
Греція в Криму.
4)
«Країна міст».
Бесіда.
(усно)
·
Чи
вирішили ви, ким хочете стати коли виростите?
·
Чи
відомо вам де можна отримати відповідну освіту?
·
На
сьогоднішній день лише в м. Харків знаходиться 40 вищих навчальних закладів.
Який же із них був першим? Хто та коли його відкрив? Чому саме там навчали? Про
це та інші університети України, що стали першими, ми сьогодні з вами і
поговоримо.
Вивчення нового матеріалу.
Поміркуйте над значенням слова
«освіта». Для цього доберіть 5 – 7 спільнокореневих. Чи випадковий збіг
пов’язує слова «освіта» й «світло»?
Осві́та — цілеспрямована пізнавальна діяльність людей з отримання знань, умінь та навичок або
щодо їх вдосконалення.
·
Чи завжди, на вашу думку, існувала освіта?
·
Чи завжди люди вільно навчалися та були освіченими?
Робота з історичним
джерелом.
·
Прочитайте
фрагмент історичного джерела. Поясніть, як автор ставився до освіти.
«Так, як без світла не буває радости
для ока, що жадає світ побачити,
бо ж все прекрасне є назавжди видиме,
так і душа, не знаючи писемности,
не відає про суть Закону Божого…»
·
Отже, з фрагменту
історичного джерела ми дізналися, що ще за часів Русі-України, люди розуміли,
що навчання та освіта – є необхідними для життя людини.
Ще у
989
р. князь Володимир заснував школу. Літописці говорили про нього: «почав брати у визначних людей дітей й давати їх у книжну
науку». Перші школи були утворені при кафедральних церквах, вчителями й
вихователями ставало освічене духовенство. У школах вчили читати, писати й рахувати.
Основними книгами в школах були богослужебні книги, найчастіше Псалтир. Порядок
навчання передбачав спершу освоєння абетки, потім окремих складів, слів, надалі
йшло читання прози і поетики, в кінці переходили до вивчення граматики, вчили
числа. Однак в математиці не йшли далі чотирьох арифметичних дій, які практично
необхідні для лічби. Відомо також про бібліотеку Ярослава Мудрого.
У 1576 р.
на Волині в м. Острозі князем К.Острозьким була відкрита перша вища школа в
Україні — Острозька Академія. Її наукові сили були з Греції, Риму, Польщі
та України.
У 1632 р.
завдяки
митрополиту Петру Могилі постала широко відома
світової слави Києво-Могилянська Академія в Києві. Саме в ній навчалися відомі
українські гетьмани, музиканти та науковці.
У 1661 р. розпочалася історія Львівського університету імені Івана Франка.
Спочатку у ньому працювало лише два факультети, хоча планувалося чотири. У 1784 р. було урочисто відкритий новий
університет.
·
На основі тексту підручника с. 133 створіть візитівку
Харківського університету початку 19 ст. за планом:
Назва
закладу:
Засновник:
Рік
створення:
Факультети:
Ректор:
·
Назвіть діячів, про яких ішлося. Дайте їм стислу
характеристику, дібравши до імені кожного 2-3 прикметники, 2-3 дієслова.
Робота з таблицею.
·
За допомогою тексту підручника, заповніть таблицю.
1834 р. – заснування Київського університету імені Святого
Володимира.
Михайло Максимович
|
Володимир Антонович
|
Розподіліть
твердження у відповідні колонки.
Харківський
університет
|
Київський
університет
|
Львівський
університет
|
А. Заснований В. Каразіним
Б. Створений за зразком Віденського
університету.
В. Першим ректором був Михайло Максимович.
Г. Видавав перший в Україні
літературно-мистецький та науковий журнал «Український вісник».
Д. Працював Володимир Антонович.
Е. Був заснований у 1784 році.
Є. Був заснований у 1834 р.
Ж. Носив ім’я Святого Володимира
З. Відкрився у 1805 р.
Домашнє завдання.
1)
Опрацювати
§ 23 підручника.
Контрольна
робота з історії
II рівень
III рівень
IVрівеньКлас
5
Дата:
15.01.2021
Тема:Пам’ятки і пам’ятники історії.
(усно)
1.Пригадайте, що таке історичне джерело?
2.Які види історичних джерел ви знаєте?
Вивчення нового
матеріалу
Здавна люди звертали увагу на речі,
що дійшли до них від предків, цікавились їх минулим. Часто збирання старовинних
речей, документів та оповідей робилось навмисно - щоб довести, що твій рід
славетний та має право на привілеї. У
народі з вуст в уста передавались спогади, легенди та перекази про історичне
минуле – так народ пояснював свій родовід, свої звичаї, доводив своє право на
існування на цій землі. Усе це називається історичною пам’яттю.
Запишіть у словники
виділені поняття:
Історична
пам'ять – це усі знання та уявлення суспільства про
спільне минуле.
Історичну пам'ять
зберігають у собі пам’ятки історії та пам’ятники.
Пам'ятки
історії – це місця, споруди та предмети, пов’язані з
важливими історичними подіями та життям видатних осіб.
Пам'ятки
культури – це незамінні визначні споруди, твори
мистецтва та культури народу.
1. Пам'ятки історії та культури. Україна має багатовікову історію
та культуру. Свідченням цього є пам’ятки історії та культури, які допомагають
зберегти історичну пам’ять. Вони є в кожному регіоні України. Це справжній
скарб і гордість нашої Батьківщини. Завдяки пам’яткам місто або село стає
відомим у світі. З усіх куточків земної кулі приїздять туристи, щоб побачити ці
безцінні скарби. До наших днів збереглися замки, фортеці, палаци та садиби,
парки, монастирі й храми, промислові підприємства та багато інших архітектурних
витворів мистецтва. Іноді із сукупності пам’яток постають цілі ансамблі, які
відтворюють атмосферу минулих часів. Найвідомішими з них, зокрема, є ансамблі
пам’яток історичного центру Львова, старої частини міста Кам’янця-Подільського,
Києво-Печерської лаври тощо.Проте не лише споруди є пам’ятками історії. До них
належать також пам’ятні місця й предмети, пов’язані з історичними подіями, розвитком
суспільства й держави, твори матеріальної та духовної творчості, які становлять
історичну, наукову, художню або іншу культурну цінність. Це можуть бути
археологічні пам’ятки (залишки давніх поселень, укріплень, поховань, кам’яні
скульптури, наскельні зображення тощо).
Запишіть у словники виділені поняття:
Історична пам'ять — сукупність знань та уявлень
суспільства про спільне минуле. Вона покликана передавати досвід та знання про
минуле для самоусвідомлення. Важливу роль у збереженні історичної пам'яті
відіграють пам'ятки історії.
Історичну цінність мають місця масових поховань померлих та загиблих у
війнах і під час трагічних подій, місця загибелі бойових кораблів, залишки
бойової техніки, озброєння. Цікавими є твори різних видів мистецтв,
документальні пам’ятки — акти органів державної влади й управління, інші
письмові та графічні документи, наприклад Остромирове Євангеліє, Пересопницьке
Євангеліє, Руська правда, Конституція П. Орлика тощо. Цінними також є кіно-,
фотодокументи й звукозаписи, стародавні рукописи й архіви, записи фольклору й
музики, рідкісні друковані видання. Тобто все те, що становить історичну й
культурно-мистецьку цінність.
Одна з найзагадковіших пам'яток природи та історії — це «Кам'яна могила»,
розташована в Запорізькій області. Насправді це не поховання, а природне
нагромадження каменів заввишки 15 метрів, які утворюють чимало гротів. Із
давніх-давен люди вважали цю місцевість таємничою. Тут проходили релігійні
обряди. Гроти розписані наскельними малюнками, які залишили жителі цих степів
ще з Первісної доби. Вони є цінними історичними джерелами.
Запишіть у словники виділені поняття:
Меморіал — архітектурний ансамбль, скульптурна композиція, яка є витвором
мистецтва і, як правило, увічнює трагічні події.
Пам'ятник — споруда, яка є витвором мистецтва, призначена для увічнення і
створення образу людей, подій, об'єктів, іноді тварин, літературних і
кінематографічних персонажів тощо.
Запам’ятайте:
2. Збереження історичної пам'яті. Пам'ятники. Усі пам’ятки історії
та культури, розташовані на території України, перебувають під охороною
держави. Лише Державний реєстр нерухомих пам’яток України налічує близько 56
тисяч об’єктів історичної спадщини.
Пам’ятки історії та культури, що розташовані на території України, є
невід’ємною складовою світової культурної спадщини. Вони є безцінними
історичними джерелами, які допомагають розвитку науки, освіти й культури. Крім
того, вони сприяють формуванню почуття патріотизму та естетичному вихованню.
У той самий час пам’ятки потребують охорони й захисту від руйнування та
знищення. Це важливе завдання державних органів і громадських організацій.
Дбайливе ставлення до пам’яток історії та культури — обов’язок кожного
громадянина України.
Із давніх часів людина намагалася зберегти пам’ять про певні визначні події
(перемоги, етапи розвитку, важливі зрушення в житті тощо). Ще із часів
Античності склалася традиція увічнення подій у вигляді монументів (споруд),
меморіалів (людині або події), пам’ятників. Кожен монумент не тільки зберігає,
але й створює образ людини, події. Крім того, монументам належить важлива
функція організації життєвого простору громади. Пам’ятники споруджували в
центрі міста, площі, на пам’ятних місцях, вони були орієнтирами.Проте не завжди
символи й образи, які були відтворені в монументі, відповідали дійсності.
Траплялися випадки, коли за допомогою монументів правителі намагалися нав’язати
людям певну думку про минуле. Метою цього було бажання зміцнити владу, показати
велич свого правління. Коли обман викривали й народ скидав правителів, то
нищили і пам’ятники тієї доби. Також пам’ятники гинули під час іноземного
вторгнення, коли загарбники для придушення опору намагалися знищити пам’ять
підкореного народу
Домашнє
завдання:
1. Прочитати
§ 9
2. Порівняйте пам'ятку історії та пам’ятник (заповніть
таблицю)
Пам'ятка історії та пам'ятник
Відмінне
Спільне
Клас
5
Дата:
15.01.2021
Тема:Пам’ятки і пам’ятники історії.
(усно)
1.Пригадайте, що таке історичне джерело?
2.Які види історичних джерел ви знаєте?
Вивчення нового
матеріалу
Здавна люди звертали увагу на речі,
що дійшли до них від предків, цікавились їх минулим. Часто збирання старовинних
речей, документів та оповідей робилось навмисно - щоб довести, що твій рід
славетний та має право на привілеї. У
народі з вуст в уста передавались спогади, легенди та перекази про історичне
минуле – так народ пояснював свій родовід, свої звичаї, доводив своє право на
існування на цій землі. Усе це називається історичною пам’яттю.
Запишіть у словники
виділені поняття:
Історична
пам'ять – це усі знання та уявлення суспільства про
спільне минуле.
Історичну пам'ять
зберігають у собі пам’ятки історії та пам’ятники.
Пам'ятки
історії – це місця, споруди та предмети, пов’язані з
важливими історичними подіями та життям видатних осіб.
Пам'ятки
культури – це незамінні визначні споруди, твори
мистецтва та культури народу.
1. Пам'ятки історії та культури. Україна має багатовікову історію
та культуру. Свідченням цього є пам’ятки історії та культури, які допомагають
зберегти історичну пам’ять. Вони є в кожному регіоні України. Це справжній
скарб і гордість нашої Батьківщини. Завдяки пам’яткам місто або село стає
відомим у світі. З усіх куточків земної кулі приїздять туристи, щоб побачити ці
безцінні скарби. До наших днів збереглися замки, фортеці, палаци та садиби,
парки, монастирі й храми, промислові підприємства та багато інших архітектурних
витворів мистецтва. Іноді із сукупності пам’яток постають цілі ансамблі, які
відтворюють атмосферу минулих часів. Найвідомішими з них, зокрема, є ансамблі
пам’яток історичного центру Львова, старої частини міста Кам’янця-Подільського,
Києво-Печерської лаври тощо.Проте не лише споруди є пам’ятками історії. До них
належать також пам’ятні місця й предмети, пов’язані з історичними подіями, розвитком
суспільства й держави, твори матеріальної та духовної творчості, які становлять
історичну, наукову, художню або іншу культурну цінність. Це можуть бути
археологічні пам’ятки (залишки давніх поселень, укріплень, поховань, кам’яні
скульптури, наскельні зображення тощо).
Запишіть у словники виділені поняття:
Історична пам'ять — сукупність знань та уявлень
суспільства про спільне минуле. Вона покликана передавати досвід та знання про
минуле для самоусвідомлення. Важливу роль у збереженні історичної пам'яті
відіграють пам'ятки історії.
Історичну цінність мають місця масових поховань померлих та загиблих у
війнах і під час трагічних подій, місця загибелі бойових кораблів, залишки
бойової техніки, озброєння. Цікавими є твори різних видів мистецтв,
документальні пам’ятки — акти органів державної влади й управління, інші
письмові та графічні документи, наприклад Остромирове Євангеліє, Пересопницьке
Євангеліє, Руська правда, Конституція П. Орлика тощо. Цінними також є кіно-,
фотодокументи й звукозаписи, стародавні рукописи й архіви, записи фольклору й
музики, рідкісні друковані видання. Тобто все те, що становить історичну й
культурно-мистецьку цінність.
Одна з найзагадковіших пам'яток природи та історії — це «Кам'яна могила»,
розташована в Запорізькій області. Насправді це не поховання, а природне
нагромадження каменів заввишки 15 метрів, які утворюють чимало гротів. Із
давніх-давен люди вважали цю місцевість таємничою. Тут проходили релігійні
обряди. Гроти розписані наскельними малюнками, які залишили жителі цих степів
ще з Первісної доби. Вони є цінними історичними джерелами.
Запишіть у словники виділені поняття:
Меморіал — архітектурний ансамбль, скульптурна композиція, яка є витвором
мистецтва і, як правило, увічнює трагічні події.
Пам'ятник — споруда, яка є витвором мистецтва, призначена для увічнення і
створення образу людей, подій, об'єктів, іноді тварин, літературних і
кінематографічних персонажів тощо.
Запам’ятайте:
2. Збереження історичної пам'яті. Пам'ятники. Усі пам’ятки історії
та культури, розташовані на території України, перебувають під охороною
держави. Лише Державний реєстр нерухомих пам’яток України налічує близько 56
тисяч об’єктів історичної спадщини.
Пам’ятки історії та культури, що розташовані на території України, є
невід’ємною складовою світової культурної спадщини. Вони є безцінними
історичними джерелами, які допомагають розвитку науки, освіти й культури. Крім
того, вони сприяють формуванню почуття патріотизму та естетичному вихованню.
У той самий час пам’ятки потребують охорони й захисту від руйнування та
знищення. Це важливе завдання державних органів і громадських організацій.
Дбайливе ставлення до пам’яток історії та культури — обов’язок кожного
громадянина України.
Із давніх часів людина намагалася зберегти пам’ять про певні визначні події
(перемоги, етапи розвитку, важливі зрушення в житті тощо). Ще із часів
Античності склалася традиція увічнення подій у вигляді монументів (споруд),
меморіалів (людині або події), пам’ятників. Кожен монумент не тільки зберігає,
але й створює образ людини, події. Крім того, монументам належить важлива
функція організації життєвого простору громади. Пам’ятники споруджували в
центрі міста, площі, на пам’ятних місцях, вони були орієнтирами.Проте не завжди
символи й образи, які були відтворені в монументі, відповідали дійсності.
Траплялися випадки, коли за допомогою монументів правителі намагалися нав’язати
людям певну думку про минуле. Метою цього було бажання зміцнити владу, показати
велич свого правління. Коли обман викривали й народ скидав правителів, то
нищили і пам’ятники тієї доби. Також пам’ятники гинули під час іноземного
вторгнення, коли загарбники для придушення опору намагалися знищити пам’ять
підкореного народу
Домашнє
завдання:
1. Прочитати
§ 9
2. Порівняйте пам'ятку історії та пам’ятник (заповніть
таблицю)
|
Пам'ятка історії та пам'ятник |
|
|
Відмінне |
Спільне |
|
|
|
Комментариев нет:
Отправить комментарий