8 КЛАС ГЕГРАФІЯ

Урок за 12.03.2020.

Тема. Кількість населення в світі  та Україні. Чинники, що впливають на кількість населення: природний рух, міграції.

Практична робота № 11. Обчислення показників природного та механічного руху населення в різних регіонах України.

Сьогодні вам пропонується дуже цікава тема, бо вона стосується кожного з нас. Населення… За цим простим, маловиразним словом криються долі багатьох мільйонів людей, що жили тисячі років тому, живуть зараз і будуть жити в майбутньому.

Історично і соціально-економічно обумовлений процес

постійного і безперервного поновлення людських поколінь –

відтворення населення

Пропоную скористатись сайтом «Население Земли – счетчик населения мира» –https://countrymeters.info/ru/World і дізнатись про сьогоднішню чисельність населення планети.

Так, сьогодні на планеті проживає майже 7.7 млрд осіб. Числа швидко змінюються. Сайт в режимі онлайн дає розгорнуту характеристику населенню світу і кожної країни окремо. Можна проводити аналогію і порівнювати показники і країни. Населення Землі в 5000 році до н.е. становило 5 млн. чоловік Люди жили мало, раніше народжували і раніше вмирали. А середня тривалість життя була 45-50 років. Середня тривалість життя сучасної людини становить 70-75 років. Щохвилини народжується близько 150 чоловік. Цікавим фактом є, приміром, і той момент, що перший свій мільярдний рубіж людство переступило в 1800 році. А за 127 років ця цифра була збільшена вдвічі.

Задайте на сайті у пошуку країни Китай і Індію та визначте їхні чисельності. Порівняйте із даними, що надаються у підручнику. Отже, за чотири роки Китай «зріс» майже на 31 млн осіб, а Індія – більше ніж 60 млн осіб. Ви легко скажете, що темпи росту населення в Індії вдвічі вищі, ніж у Китаї. І якщо різниця у чисельності цих двох країн у 2015 році складала 58 млн осіб, то сьогодні вона зменшилась до 28 млн осіб. Порівняйте, якою була чисельність на планеті у різні історичні часи (підручник, табл. «Зміна кількості населення Землі»). Чому відбуваються постійні зміни у характеристиках населення, до чого вони призводять, для чого вони потрібні і яка наука займається їх вивченням?

Нині в цивілізованих країнах переконані, що найбільша цінність – людина. Країна може бути багатою і розвиненою коли вона має інтелектуально розвинених і творчих людей, які є головний ресурсом країни. Знання про кількість населення, його склад, закономірності його розміщення необхідні будь-якій державі. І відомості розповідають про процеси, що відбуваються в країні, дозволяють прогнозувати кількість трудових ресурсів і аналізувати зміни в структурі населення, а також використовуються під час розміщення різних виробництв. Сьогодні ми дізнаємося про кількість населення в світі та Україні, чинники, що впливають на неї: природний рух, міграції. На наступних уроках ми вивчимо статеву і вікову структури, розселення, етнічний і релігійний склад, а також зайнятість населення.

Демографія (з грецьк. народоопис) – наука про склад і рух населення та закономірності його розвитку.

Населення – сукупність людей, які постійно проживають на певній території.

Проблемне запитання уроку

До чого призводить невпинне збільшення населення у світі і стрімке зменшення населення в Україні?

Прошу повернутися до сайту «Население Земли – счетчик населения мира», вибрати нашу країну і дізнатися про її чисельність.

Порівняйте останні дані сайту і інформацію підручника (Мал. 190. Зміна кількості населення України у ХХ-ХХІ ст.). Яка спостерігається картина? З 1897 р. до 1993 р. від 28.8 млн осіб до 52.2 млн осіб. А вже від 1993 р. до 2014 р. чисельність населення зменшилась майже на 7 млн осіб.

Які ж чинники впливають на кількість населення

Природній рух населення – зміна кількості населення внаслідок процесів народжуваності та смертності.

Природний приріст – різниця між показниками народжуваності і смертності.

Відтворення населення – безперервний, постійно повторюваний процес зміни поколінь через народження і смерть.

Механічний рух – переселення населення між територіями.

Демографічний вибух – різке збільшення кількості населення внаслідок стрибкоподібного зростання його природного приросту.

Старіння населення – зростання частки людей похилого віку у віковій структурі населення.

Депопуляція – зменшення кількості населення внаслідок від’ємного природного приросту. 
На карті «Природний рух населення. Україна» визначте всі характеристики населення. Чи допомагають вони схарактеризувати чисельність населення?

Порівняйте показники народжуваності, смертності та природного приросту в різних областях України. Чи є розходження між західними і східними областями? Які причини зумовлюють такі розходження?

Користуючись картою «Природний рух населення. Світ» порівняйте показники народжуваності, смертності та природного приросту в різних країнах.

Точну інформацію про кількість населення дозволяє нам отримати перепис населення. У 1874 році під керівництвом П. Чубинського було здійснено перший перепис населення у Києві. Останній Всеукраїнський перепис населення проведено в 2001 році. Його результати – 48 млн 923 тис. осіб. Але це застарілі дані. На 1 січня 2019 р. ця цифра становила 42 млн 153 тис. 656 осіб. Наступний перепис населення очікується у 2020 р. Але щороку здійснюється поточний облік населення, хоча у ньому не враховують багатьох показників. Ним займаються декілька організацій. Ось деякі з них.

Аналізуйте інформацію щодо причин зменшення населення України (с. 240). Дайте відповіді на проблемні питання уроку.

До чого призводить невпинне збільшення населення у світі?

·                     До збільшення чисельності голодуючих. Вперше з 1970 року кількість людей у світі, які голодують, перевищила один мільярд. За даними ООН, до цього призвела світова економічна криза та труднощі національних економік країн, що розвиваються. Щоб прогодувати таку кількість людей, на думку експертів, у найближчі 40 років необхідно подвоїти, а то й потроїти обсяг виробництва продовольчих товарів.

·                     Висока щільність населення веде до руйнування середовища проживання та виснаження природних ресурсів.

·                     Також, за оцінками експертів, на планеті намічається певне суперництво за лідерство між країнами. За неофіційними даними, Індія, яка мріє про статус великої держави і суперничає з Китаєм, має намір відстоювати право на “корону”.

До чого призводить стрімке зменшення населення в Україні?

·                     До погіршення демографічних характеристик працездатного населення і показників демографічного розвитку і як результат – зменшення величини сукупного національного доходу.

·                     До старіння населення, збільшення «навантаження» на працездатну його частину; скорочення тривалості життя як чоловіків, так і жінок; погіршення здоров’я нації; інтенсифікації міграційних процесів, вплив яких на демографічні та соціально-економічні показники суперечливий і нерідко негативний.

·                     До зростання кількості бідних та зменшення споживчого попиту, а механічна рухливість та інтенсивний відплив осіб молодого віку зумовлюють деформацію вікової структури працездатних

1.                   Україна входить до 5 держав світу за скороченням населення відповідно до  на підставі даних ООН. Гірші показники лише в Болгарії, Латвії, Молдови й Хорватії. За прогнозом ООН, до 2050 року населення України скоротиться на 18%.

2.                   В абсолютних цифрах найбільше людей, які потерпають від голоду, живуть в Азії – 520 мільйонів. Проте частка таких людей є найвищою в Африці, де від голоду потерпають 20 відсотків населення або 243 мільйони осіб. У Східній Африці частка людей, які потерпають від голоду, сягає майже 34 відсотків. Серед людей, які страждають від голоду переважна більшість – жінки. Найбільш несприятлива економічна ситуація склалася в Сомалі, Афганістані, Ефіопії, Іраку, Еритреї, Судані, Гаїті, Бурунді, Демократичній республіці Конго, Ліберії, Анголі, Монголії, Північній Кореї, Уганді, Таджикистані та Грузії.

3.                   За даними ООН Україна посідає « першість» за рівнем смертності та останнє місце серед країн Європейської спільноти за індексом тривалості життя.

4.                   Якщо в подальшому народжуваність не підвищиться, то кількість літніх людей набагато перевищить питому вагу працездатних у структурі населення, рівень демографічного навантаження досягне одиниці.

5.                   Найвищий коефіцієнт сумарної народжуваності у африканської країни Нігер (6,62), а найнижчий у азіатської держави Сінгапур (0,82).

6.                   Епіцентр світового демографічного “вибуху” сьогодні – це Африка.

7.                   Щохвилини населення Землі збільшується на 154 дитини.

Виконання практичної роботи

Заповнити таблицю «Демографічні процеси у різних частинах України». Запишіть формули і зробіть обчислення, а також проаналізуйте поняття про природний та механічний рух населення та їх вплив на зміну чисельності, на основі статистичний даних дослідіть особливості прояву демографічних процесів у різних частинах України.

ПП (%) = Н (народжуваність) – С (смертність).

Порівняйте результати, що вийшли з даними сайту «Население Земли – счетчик населения мира» і зробіть висновок про зменшення чисельності населення в Україні на 447 тис. 786 осіб. І це за неповні три роки. Майже в усіх областях природний приріст від’ємний, окрім Києва і Закарпатської області.

Пригадайте всі нові та вже відомі раніше поняття, що використовувались на цьому уроці. І як підтвердження цього здійснюють пошук в інтернет-ресурсах міських і обласних виданнях новин, що стосуються нової теми.

V. Домашнє завдання

1.                   Опрацювати §42, вміти читати діаграми, схеми, таблиці, прочитати додаткові рубрики «Україна дивовижна», «Рекорди України».

2.                   Попрацювати із сайтом «Население Земли – счетчик населения мира» –https://countrymeters.info/ru/World. Використовуючі згаданий сайт (за бажанням) створити власний медіапродукт з будь-якої запропонованої чи іншої теми:

·                     темпи зростання чисельності світу, чи України (за хвилину, за годину);

·                     можна обчислити за зразком народжуваність чи смертність світу і України;

3.                   Вивчити всі нові поняття.

4.                   Скласти три різнорівневі цифрові тести за новим матеріалом.

17.03.2020

Механічний рух населення.

1. На які групи поділяється населення за віком?

2. У чому полягають відмінності між країнами Європи та Африки у віковому складі населення?

3. Які особливості має статевий склад населення країн Європи, у тому числі й України?

4. Яку інформацію містить статево-вікова піраміда?

5. Від чого залежить тривалість життя? Наведіть приклади країн із найбільшою тривалістю життя.

Великий вплив на розміщення населення, його кількість в окремих регіонах світу має механічних рух населення, або міграції. Сьогодні ми визначимо, що спричинює міграції людей, які наслідки має процес переселення, які міграційні процеси відбуваються в Україні.

Міграція населення (лат. Migratio — переселення) — механічні переміщення людей через кордони тих чи інших територій зі зміною місця проживання назавжди, на більш-менш тривалий час або з регулярним поверненням до нього.

Міграція населення — складний суспільний процес, що впливає на різні сторони соціально-економічного життя людства. Людей, які вчиняють міграцію, називають мігрантами. Особи, які переселилися за межі країни, — емігранти, які переселилися в країну — іммігранти. Різниця між кількістю іммігрантів і емігрантів — міграційне сальдо (чиста міграція) — безпосередньо впливає на кількість населення країни. Сума кількості іммігрантів і емігрантів дає обсяг валової міграції. Кількість мігрантів по всьому світові 1910 року дорівнювала 33 млн осіб, 1965 року це число подвоїлось і сягнуло позначки 65 млн осіб, 1990 року у світі було вже 120 млн, а на початку XXI століття — 175 млн мігрантів. Статистичні дані міграційних процесів широко використовуються у різних соціальних науках і прикладних дисциплінах. Наприклад, у кримінології, при аналізі стану злочинності певної території, визначенні складності оперативної обстановки, виявленні причин скоєння правопорушень тощо^.

Міграції за напрямком потоків поділяються на:

·                 Внутрішні, такі що відбуваються між окремими адміністративними одиницями різного рівня однієї держави, містами, сільською і міською місцевістю тощо. У XX столітті в усіх країнах світу активізувалися такого типу міграції, що тісно пов'язано з процессами урбанізації, освоєння до того неосвоєних земель (наприклад, освоєння цілинних і перелогових земель Росії та Казахстану, пасовищ Австралії, пампи і кампосу Бразилії).

·                 Зовнішні, такі що відбуваються між державами, регіонами планети, континентами;

еміграція (виїзд громадян конкретної держави закордон),

імміграція (в'їзд іноземних громадян до конкретної держави),

рееміграція (повернення колишніх, або дійсних громадян держави на свою батьківщину),

репатріація (повернення людей на батьківщину, що були насильно вивезені).

Міграції за тривалістю поділяються на:

·                 постійні (безповоротні) — переміщення на постійне або довгострокове місце проживання;

·                 тимчасові — переміщення на відносно короткий строк;

·                 сезонні — щорічні переміщення, пов'язані з роботою, відпочинком на курортах, кочова міграція;

·                 маятникові — регулярні щоденні, або щотижневі поїздки на роботу або навчання за межі місця проживання.

Різні типи міграції включають:

·                 сезонну міграцію туристів і сільськогосподарських робітників,

·                 міграцію з сільської місцевості в міста, яка відбувається в країнах, що розвиваються, в процесі індустріалізації (урбанізація),

·                 міграцію з міст у сільську місцевість, поширенішу в розвинених країнах (руралізація),

·                 кочівництво і паломництво,

·                 тимчасову і довгострокову,

·                 маятникову,

·                 прикордонну або транзитну.

За формами організації міграції бувають:

·                 суспільно організовані (керовані), або неорганізовані;

·                 добровільні, або примусові;

·                 легальні, або нелегальні.

Головні чинники міграцій:

·                 Економічні — пошук людьми кращих умов життя, виїзд з метою працевлаштування, освоєння нових земель та наукової діяльності. Наприклад, у США при оформленні імміграційних віз переваги мають кваліфіковані спеціалісти, наукові працівники, люди рідкісних професій та родичі громадян цієї країни. У світі налічується приблизно 70 млн офіційних трудових мігрантів.

·                 Політичні — пов'язані з війнами, зі зміною державних кордонів, з дискримінацією певних соціальних груп населення, утиском релігійних груп. Відомі певні «хвилі» міграцій, пов'язані зі зміною політичної ситуації у світі (Перша і Друга світові війни, локальні війни, дискримінація людей залежно від їх політичних поглядів, виїзд дисидентів).

·                 Стихійні — викликані природними катастрофами (виверження вулканів, землетруси), стихійними лихами (повені, урагани)^[

Зовнішня міграція в Україні.

Зовнішня міграція для України була тривалий час бурхливим явищем, що мало своїм витоком драматичну історію українського народу, гноблення різноманітними окупантами та відсутність власної державності. Згідно з даними Національного інституту стратегічних досліджень, у 1990-х року з України щороку емігрувало 300 тис. осіб (переважно євреїв та німців), одночасно щороку до України на постійне проживання прибувало близько 300 тис. мігрантів із сусідніх країн. На батьківщину реемігрують українці з Росії, Далекого Сходу, Сибіру, Казахстану; до Криму повертаються депортовані кримські татари. Наразі в Україні переважає еміграція. Найбільш інтенсивним залишається обмін населенням між Україною і колишніми республіками СРСР, проте його обсяги значно зменшилися. Так 2008 року брутто-міграція становила 44,8 тис. осіб, тобто була майже в 15 разів меншою, ніж у перші роки після розпаду СРСР.

Для початку 1990-х років для України було типовим значне переважання в'їзду над виїздом; додатне міграційне сальдо швидко збільшувалося (1989 рік — 44,3 тис., 1992 рік — 288 тис. осіб). Міграційний приріст забезпечувався передусім поверненням на батьківщину вихідців з України; з «гарячих точок» прибували представники корінного населення (62 тис. біженців із Придністров'я (Молдова); 3 тис. осіб з Абхазії (Грузія); 2 тис. з Ічкерії (Росія); 5 тис. осіб з Таджикистану. У середині 1990-х відбулося значне скорочення імміграції, вперше за повоєнний період сальдо міграції було від'ємним (1994 рік -91,6 тис. осіб). Після стабілізації економіки міграція між новоутвореними республіками набула паритетного характеру, 1999 від'ємне сальдо впало до –0,5 тис., а від 2004 набуло додатного значення (2008 рік додатне сальдо у 15 тис. осіб). За період 1991—2008 років до України з країн колишнього СРСР прибуло понад 2,2 млн осіб, вибуло приблизно 2 млн, додатне сальдо становило приблизно 250 тис. осіб^[4]. За період 1991—2008 років з України до країн Заходу виїхало понад 600 тис. громадян, в'їхало приблизно 150 тис. (більшість військовослужбовці Радянської армії, що виводилася з країн Центральної Європи). Пік еміграції припав на 1990 рік (понад 90 тис. осіб, понад 60 % становили євреї), 2008 року еміграція становила 7,5 тис. осіб (лише 5,6 % з них євреї). Окрім етнічного забарвлення змінилася і географія країн призначення: 1995 року до Ізраїлю прямували 38,9 % емігрантів, 2008 року — більше половини до США і Німеччини, до Ізраїлю лише 14,3 %^.

Відкриття кордонів створило можливості для досягнення громадянами основної мети еміграції — підвищення рівня життя шляхом тимчасових поїздок за кордон з метою заробітку. Це спричинило зростання тимчасової трудової міграції, яка в 2010-х роках сягнула 2–3 млн осіб (Росія — 1 млн заробітчан, Польща — 300 тис. заробітчан, Італія — 200 тис., Чехія — 200 тис., Португалія — 150 тис., Іспанія — 100 тис., Туреччина — 35 тис., США — 20 тис. заробітчан). Трудова міграція забезпечує добробут багатьох сімей, є джерелом валютних надходжень (у 2010-х роках 4–6 млрд доларів США щорічно) Серйозною проблемою залишається нелегальна трудова міграція, торгівля людьми, зокрема продаж жінок у сексуальне рабство.

Крім виїзду за кордон власних громадян, включення у світові міграційні процеси виявилося для України в тому, що після здобуття незалежності Україною та включення її у світові міграційні процеси територія держави стала використовуватись в якості як транзитного коридору для нелегальних мігрантів, так і кінцевого місця призначення шукачів притулку громадян країн Африки й Азії. Близько 2 тис. іноземців щорічно клопочуться про набуття статусу біженця в Україні. Офіційно в України перебувають біженці з понад 40 країн світу, найбільше серед них афганців. Упродовж 1991—2008 років на кордонах України було затримано понад 100 тис. нелегальних мігрантів (1991 рік — 148 осіб, 1999 рік — 14,6 тис. осіб). Найбільше серед них громадян Молдови, Російської Федерації, Індії, Пакистану, Афганістану. Посилення охорони державного кордону, удосконалення візового контролю дали змогу загальмувати наростання нелегальної міграції через Україну.

В Україні питання міграційних процесів регулюються правовими нормами законів України: «Про біженців» (1993), «Про правовий статус іноземців» (1994), «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» (1994), «Про туризм» (1995) тощо.

Внутрішня міграція в Україні

Міграція сприяє підвищенню мобільності населення України, змінює соціальну структуру населення регіонів і впливає на урбанізаційні процеси. Постійні внутрішні міграції в Україні загалом відбувалися на початку 1990-х років між містами: 40% — переважно з малих міст у великі, 30% припадає на переселення з села в місто, 15% — з міста в сільську місцевість і тільки 10% — між селами. 70% усіх цих потоків зосереджено в межах своїх областей. У середині 1990-х років ця загальна тенденція дещо порушилася через невизначеність з умовами проживання у містах у період економічної кризи. Проте пізніше вона знову набрала попереднього вигляду.

Незначні міжобласні потоки мігрантів в основному спрямовуються із західного регіону на схід та у південні області. Частину з них в минулому становили організовані мігранти, переселення яких стимулювала держава. Найбільше додатне сальдо міжрегіональних міграцій 1999 року було характерне для Києва (6,7‰, тобто 6,7 на 1000 осіб) та Дніпропетровської, Черкаської, Полтавської областей, міста Севастополя (0,8‰), найменше — для Кіровоградської (-2,0‰).

Маятникові міграції, як правило, здійснюються у великі міста з сіл і малих міст. На території України сформувалися два великі райони інтенсивних маятникових трудових міграцій: східний (Донецька і Луганська області) та західний (Львівська, Івано-Франківська, Чернівецька, Закарпатська). Цьому сприяли густа сітка транспортних шляхів у них, а також високий рівень розвитку індустрії на Донбасі та велика густота сільського населення у західних областях.

Практична робота

1. Використовуючи інформацію про показники механічного руху населення (кількість прибулих та вибулих) у різних областях України, обчисліть сальдо зовнішньої і внутрішньої міграції.

2. Порівняйте отримані результати із середніми показниками по Україні.

3. Визначте області, де показники найбільше (найменше) відрізняються від середніх, та згрупуйте їх за цим принципом.

1. Що таке міграції?

2. Якими чинниками можуть бути викликані міграції?

3. Назвіть основні світові центри імміграції.

4. Які особливості мають сучасні зовнішні міграції України?

5. Дайте визначення поняття «діаспора».

6. У яких країнах світу проживає найчисленніша українська діаспора?

Сьогодні ви переконалися в тому, що міграція с потужним процесом, який впливає на кількість і склад населення країн світу, їх забезпеченість трудовими ресурсами. Наша держава також с частиною цього процесу.

VII. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

1. Опрацюйте §43 підручника.

2. За матеріалом параграфа складіть таблицю «Позитивні й негативні наслідки трудової міграції з території України».

3. Повторіть матеріал про кількість населення, статевий та віковий склад, міграції. Підготуйтеся до поточного контролю знань.

4. Дослідження. З'ясуйте, як формувалася українська діаспора в одній із країн світу (за власним вибором).

5. Використовуючи інтернет-джерела, складіть перелік країн, що мають найвищу в світі густоту населення.

Дата: 19.03.2020

Статево-віковий склад населення світу й України. Тривалість життя населення. Практична робота № 12 «Аналіз статево-вікових пірамід України та окремих країн світу».

Запишіть у зошит позитивні (негативні) ознаки української трудової міграції (заробітчанства).

Україна — одна з найбільших країн-донорів робочої сили в Європі, де зовнішня трудова міграція стала об’єктивною реальністю сьогодення. Потоки заробітчанства сформувалися в умовах низької заробітної плати в зареєстрованому секторі економіки, підвищеного рівня безробіття та вимушеної неповної зайнятості, поширення бідності та високого рівня маєтного розшарування населення, значного розриву в рівнях оплати праці в Україні і зарубіжних країнах (особливо в перерахунку на іноземну валюту за офіційним курсом).

Навіть економічний підйом, що певний час тривав в Україні з 2000 р., так і не спричинив ні реального покращення умов життя широких верств населення, ні зростання попиту на робочу силу. Більшість показників соціально-економічного розвитку все ще далекі від європейських стандартів. Можливості працевлаштування на офіційному ринку праці України залишилися обмеженими, до того ж зайнятість у зареєстрованому секторі економіки держави не лише не гарантує добробуту, а часто не забезпечує й потреб відтворення робочої сили працівника.

Серед позитивних ознак трудової міграції насамперед слід назвати пом’якшення напруження на ринку праці та підвищення добробуту окремих прошарків населення. Крім того, наслідком тривалого перебування індивіда в країнах Заходу та Центральної Європи стає засвоєння ринкової свідомості, цінностей і норм цивілізованого суспільства. Водночас не може не непокоїти те, що громадяни України є зовсім незахищеними від сваволі роботодавців та посередників, багатьом мігрантам при цьому загрожує небезпека опинитися в нелюдських умовах існування та праці, реальною є загроза потрапити в тенета торговців людьми. Наші співгромадяни переважно займаються роботами, які мало сприяють підвищенню їхньої кваліфікації, набуттю навичок, потрібних для майбутньої продуктивної діяльності в Україні. А тривале перебування за межами держави спричиняє послаблення сімейних зв’язків, що негативно впливає на демографічну ситуацію.

Вік і стать — найголовніші чинники, що мають вплив на склад населення. Дані населення стосовно віку й статі затребувані практично в усіх сферах суспільного життя.

Приміром, дитина ще не з’явилась на світ, проте відомості щодо чисельності жінок різного віку й рівень народжуваності минулого року допоможуть досить чітко визначити, скільки буде новонароджених на певній території в певному році. їхня чисельність дозволяє оцінити на найближчу перспективу потреби в кількості місць (ліжок) для вагітних і породіль, лікарів-акушерів. Немовлятам та їхнім матерям потрібні не тільки медичні послуги, але й дитячі візочки, ліжечка, підгузки, дитяче харчування. Цією інформацією користуються фірми і підприємці, які займаються виробництвом та продажем товарів для немовлят. Ці дані потрібні для фонду соціального страхування для планування своїх витрат для виплати допомоги при народженні дитини.

Відомості про кількість дітей більш старшого віку необхідні для оцінки потреб у дошкільних навчальних закладах, лікарях - педіатрах, дитячій одежі та взутті, дитячих книжках та іграшках. Перелік сфер використання даних щодо кількості населення подальших вікових груп дуже великий. Це — школи та інші освітні заклади, армія, житлове будівництво, виробництво товарів, надання послуг, медична допомога, пенсійне забезпечення та багато - багато інших.

Статевий склад населення — це співвідношення кількості чоловіків і жінок, що залежить від біологічних, історичних і соціальних причин. Загалом у світі чоловіків трохи більше, ніж жінок. Серед країн, де переважає чоловіча половина населення, — Китай, Індія, Туреччина. Переважання чоловіків у цих країнах зумовлено історично несприятливим становищем жінок (ранні шлюби, численні й ранні народження дітей, особливості ментальності і т. п.) У світі з розвитком цивілізації існує загальна тенденція до зростання середньої тривалості життя, але серед країн цей показник істотно відрізняється

За допомогою підручника працюємо над визначеннями терміну «вікова структура населення», особливості в різних типах країн.

Використовуючи розділ «Населення та міграція» сайту http://www.ukrstat.gov.ua/, обчислити кількість осіб у кожній з вікових груп 1990 і року, найближчому до поточного. Визначити віковий склад населення України (показники у % до всієї кількості населення країни).

Вплив демографічної ситуації на показники вікової структури населення. Пояснення демографічного процесу «старіння нації».

Використовуючи знання щодо відмінностей показників народжуваності і смертності в окремих регіонах (країнах) світу, визначте країну, групи країн або світу загалом, яким відповідають наступні показники вікового складу населення. Свій вибір обґрунтуйте.

Чад; світ загалом; розвинуті країни; країни; що розвиваються.

Країна, група країн, світ загалом	Менше 15 років, %	Більше 65 років, %
	26	8
	16	17
	28	6
	48	1

Відповідь. Правильна послідовність у табличці: світ загалом, розвинуті країни, країни, що розвиваються, Чад.

За допомогою підручника працюємо над визначеннями терміну «статева структура населення».

Використовуючи розділ «Населення та міграція» сайту http://www.ukrstat.gov.ua/, обчислити частки чоловіків і жінок у постійному населенні України у році, найближчому до поточного. Порівняйте показник статевої структури населення даного року з 1990-м роком.

Обговорення питання відмінностей у статевій структурі населення в різних країнах і регіонах світу під впливом прояву цих чинників.

Запитання. Чи має істотний вплив на статеву структуру населення стан демографічної ситуації? Чи чітко проявляється наступна залежність: демографічна криза → перевищення кількості жінок, демографічний вибух → перевищення кількості чоловіків?

Очікувана тривалість життя населення

(дані Population Reference Bureau. 2015 World Population Data Sheet)

Країни	Загальна	Чоловіки	Жінки
Лесото	44	43	46
ЦАР	50	48	52
Сінгапур	83	80	85
Швейцарія	83	81	85
Сан-Марино	87	84	89

Наскільки істотним для очікуваної тривалості життя є показники смертності серед немовлят (до 1 року), дитячої (до 5 років) і материнської (під час вагітності або 42 діб після її закінчення) смертності?

Графічне зображення розподілу населення за віком та за статтю, яке за формою візуально більш-менш нагадує піраміду. На такому графіку число людей кожної вікової категорії (або їх відсоток) зображено горизонтальною смугою у відповідному масштабі. Ці смуги розміщені одна над одною в порядку збільшення значень віку. Зліва зображують дані про кількість чоловіків, справа — жінок.

Практична робота № 12 «Аналіз статево-вікових пірамід України та окремих країн світу».

Завдання. Використовуючи статево-вікові піраміди Нігеру та Німеччини і не здійснюючи жодних вимірів та обчислень, дайте відповіді на такі запитання.

У У якій країні (Нігері або Німеччині) вища народжуваність, тривалість життя населення, більша частка людей працездатного віку, більша частка жінок?

V У кожній з країн визначте переважання статі (хлопчиків чи дівчаток) до 5 років. У якій з цих країн середня тривалість життя жінок вища, ніж у чоловіків?

Використовуючи статево-вікові піраміди України за 2014 і 2045 рр. (друга — прогнозна), дайте відповіді на наступні запитання: на скільки відсотків зміниться прогнозована чисельність населення України 2014 р. порівняно з 2014 р.? Порівняйте частку дітей і підлітків до 15 р. в нашій країні 2014 і 2045 рр. На скільки тис. більше жінок, ніж чоловіків, було у віковій групі понад 80 років 2014 р.? Як зміниться зовнішній вигляд статево-вікової піраміди України із одночасним зростанням народжуваності і зменшенням смертності; зі зростанням трудової еміграції з України?

 ЗАКРІПЛЕННЯ ВИВЧЕНОГО МАТЕРІАЛУ

Методичний прийом «Самостійна робота»

Складіть чотири тестових завдання (з чотирьох варіантів — одна правильна відповідь) за матеріалами сьогоднішнього уроку.

Який реальний захід (допомогу) ви би змогли організувати для тих, хто перебуває в будинку для літніх людей, будинку дитини ?

.

 ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

1. Опрацюйте § 44 підручника.

2. За матеріалом підручника складіть у зошиті схему «Чинники, що впливають на статевий та віковий склад населення».

3. Дізнайтеся про кількість населення нашої області, його статево-вікову структуру, очікувану тривалість життя.

4. Випереджальне завдання. На офіційному сайті державного комітету статистики України (http://www.ukrstat.gov.ua/) знайдіть статистичну інформацію щодо міграції (еміграції та імміграції) в різних регіонах України. Перепишіть її у зошит або на окремий аркуш.

5. Продовжте підготовку до географічного турніру

6. Пригадати приказки або афоризми, у змісті яких акцентовано повагу до старших людей.

Дата: 24.03.2020.

Густота населення

а) На контурній карті світу знаком «+* позначте 3 країни світу, у яких спостерігається демографічний вибух.
б) На контурній карті України знаком «-» позначте 3 області з найменшим показником природного приросту населення.
в) На контурній карті світу літерою Л позначте 3 країни світу, де частка літніх людей перевищує частку дітей і підлітків.
г) На контурній карті України літерою П позначте 3 області України з найвищим позитивним сальдо міграції.
д) На контурній карті світу позначте 3 країни світу з найчисельнішою Східною українською діаспорою літерами, з яких починаються назви цих країн.
є) На контурній карті світу позначте 3 країни, у статевій структурі населення яких переважають чоловіки.
ж) На контурній карті світу знаком «-» позначте 3 країни світу, у яких спостерігається демографічна криза.
з) На контурній карті України знаком «+» позначте 3 області з найбільшим показником природного приросту населення.
и) На контурній карті світу позначте літерою Д 3 країни світу, де частка дітей і підлітків перевищує частку літніх людей.
і) На контурній карті України літерою Н позначте 3 області України з найвищим негативним сальдо міграції.
ї) На контурній карті світу позначте 3 країни світу з найчисельнішою Західною українською діаспорою літерами, з яких починаються назви цих країн.
к) На контурній карті світу позначте 3 країни, у статевій структурі населення яких переважають жінки.
Методичний прийом «Міні-дискусія»
У Швеції середній вік вступу жінок у перший шлюб 2013 р. становив 33 роки, в Україні в 2011 р. — 24,1 років, в 1990 р. — 21,6 років. В окремих країнах світу, в Індії, зокрема, цей вік — помітно нижчий за 20 років. Які чинники, на вашу думку, визначають вік вступу жінок до шлюбу?
Методичний прийом «Моделювання ситуації»
Проведення соціологічного опитування. Підготуйте анкету-опитування «Моє планування сім’ї» у вигляді п’яти запитань.
Населення на нашій планеті розміщується дуже нерівномірно. Наявність питної води, близькість до моря, родючі ґрунти, сприятливі кліматичні умови та інші природні чинники визначали кількість розміщення населення в тому чи іншому регіоні світу. З розвитком цивілізації до них додаються соціальні, економічні, екологічні чинники. Простежити особливості розміщення населення дасть змогу показник густоти населення.

Методичний прийом «Nota bene» (замітка на полях)
Густота (щільність) населення — ступінь населеності певної території; розраховується діленням наявного населення на площу території, країни загалом чи окремого регіону.
На розміщення (щільність) населення впливають історичний та природний чинники. Історичний виражений в історії заселення окремих територій — відкритті, колонізації та освоєнні нових земель. Найбільш яскраво проявилась дія цього фактору для Росії, Канади, СІНА, країн Африки, Латинської Америки, Австралії. Наслідки прояву природного чинника:
- Основна частина населення світу проживає на рівнинах, більше половини його — на низовинах, в горах — лише 8% населення світу.
- Більшість населення світу проживає в помірному і субтропічному кліматичних поясах. Менше всього заселені арктичні й тропічні пустелі, тайга, тундра й вологі екваторіальні ліси.
- Найвища щільність населення спостерігається в долинах великих річок (Інд, Ганг, Брахмапутра, Янцзи, Хуанхе, Ніл, Волга, Міссісіпі).
- Населення концентрується поблизу узбережжя морів і океанів.
- Родючі ґрунти сприяють розвитку землеробства й «притягують» населення.
Визначте показник чисельності населення України на певну дату і площу країни.
Станом на 1 січня 2015 р. населення України разом з Кримом становило 42928,9 тис. + 1895,9 тис. = 44824,8 тис. Площа за даними Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру становить 603549 км квадратний.
Середня густота населення — 74 особи/км2. На зазначену дату найвищі показники густоти населення були в Донецькій (162 особи/км квадратний), Львівській (116 осіб/км квадратний), Чернівецькій (112 осіб/км квадратний), Дніпропетровській (103 особи/км квадратний). Найнижчі — мали Чернігівська — 33 особи/км квадратний, Херсонська — 38 осіб/км квадратний.
Використовуючи дані Укрстату, обчисліть, на скільки відсотків змінився показник густоти населення за останнє десятиліття для області, у якій ви проживаєте.
Обчисліть показник густоти населення Миколаївської області.
Обчисліть частку Чернівецької області до загальної площі країни, якщо станом на 1 січня 2015 р. густота населення становила 112 осіб/км2.
Обчисліть гіпотетичну чисельність населення України, якби показник щільності населення становив такий, як: а) в Бангладеш; б) в Австралії.
Методичний прийом «Географічне дослідження»
Визначення регіонів України з найбільшою і найменшою густотою населення.

Слід урахувати, що на зміни в розміщенні населення, загалом на демографічну ситуацію, істотний вплив мають військові дії в Донецькій і Луганській областях. Державна служба статистики постійно уточнює показники населення цих регіонів України.

Визначте три країни (регіони) світу, для яких характерний високий  і низький показник густоти населення.
Певний вплив на густоту населення мають природні чинники. Так, зокрема, висока лісистість, значна заболоченість, низька родючість ґрунтів, високогір’я, дефіцит прісної води, зони екологічної біди визначають зменшення щільності населення.

VII. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ
1. Опрацюйте § 45 підручника.

2 Дослідження. Визначення регіонів України з найбільшою і найменшою густотою населення (записати у зошити).

Урок за 26.03.2020.

Міські і сільські населені пункти. Критерії їх розмежування в Україні та країнах світу. Класифікація міст за кількістю населення та функціями. Міське і сільське населення.

1. Якою є середня густота населення України?

2. Де вища народжуваність: у містах чи сільській місцевості? Чому?

3. Чи впливають особливості розселення на рівень і темпи урбанізації? Чому?

Розселення населення країни значною мірою визначається розвитком і розміщенням господарства. Залежно від зайнятості населення в тій чи іншій сфері господарської діяльності виділяють міські та сільські населені пункти. Розглянемо особливості розселення .

1. Міське і сільське населення. Типи населених пунктів. Типи міст за розмірами та функціями

Усе населення країни проживає в населених пунктах (поселеннях). Усі поселення пов’язані між собою різноманітними зв’язками й разом складають систему розселення.

Розселення населення неоднакове в різних регіонах країни. Це залежить від багатьох чинників: від історичних подій минулого, виникнення та розміщення природних особливостей місцевості, виробництва та багатьох інших факторів.

Результатом розселення людей є мережа населених пунктів.

Завдання. За схемою дайте відповіді на питання. Які типи поселень розрізняють? За якими ознаками виділяють міські та сільські населенні пункти. Що називають містом? селом? селищем міського типу? (знайдіть у словнику, енциклопедії)

Сільське населення – населений пункт, що сформувався в основному на базі сільськогосподарського виробництва і має незначну кількість населення, де переважають невеликі житлові будівлі з присадибними ділянками. Зараз в Україні близько 30 тис. сільських поселень. Кількість сільського населення в Україні постійно скорочується, насамперед це викликано несприятливою демографічною ситуацією, а також міграцією із села до міста.

Проаналізуйте додаток № 4 підручника

-У яких областях частка сільського населення найбільша? У яких областях - низька? Чому в західних областях України частка сільського населення вища, ніж у східних?

При цьому сільське розселення може бути двох типів:

а) групове (Західна Європа, Японія, Китай, Росія, Україна, краї­ни, що розвиваються);

б) розкидане або фермерського типу (США, Канада, Австралія). Ці типи сільського розселення можуть поєднуватися, утворюю­чи проміжний тип.

Міське населення

-Що таке місто? (енциклопедія, словничок).- Місто – більше 10-12 тис. чол.

Завдання

За схемою та відповідною картою атласу дайте відповідь на питання. На які групи поділяються міста за людністю? за функціями? Наведіть приклади міст малих та середніх за людністю. В якому регіоні України сконцентровані великі міста? Поясніть. Назвіть приклади міст-курортів. Які функції виконує ваше місто (найближче до вас місто)? Які функції виконують міста-мільйонери?

Які функції виконує місто Ковель? Ялта? Кіровоград? Харків? Львів? Шостка? Кам’янець-Подільський?

Назвіть найбільші міста світу.

Самостійна робота

Складіть порівняльну характеристику двох областей України й оформіть її у вигляді таблиці. (Наприклад Київська і Хмельницька; Дніпропетровська і Закарпатська).

Ознаки	Область	Область
1. Площа
2. Кількість населення
3. Кількість мешканців
4. Кількість сільських мешканців
5. Рівень урбанізації
6. Прирісні населення,
7. Кількість міських населених пунктів.
8. Кількість міських населених пунктів.
9. Густота населення.
10. Густота сільського населення.

Діти, ми навчилися аналізувати демографічну ситуацію в областях з різними рівнями урбанізації на основі знань про вікову структуру населення і його розміщення на території, а також пояснювати причини скорочення кількості населення в сільській місцевості й у цілому по країні.

ІХ. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

- Опрацювати конспект уроку.

-Опрацювати текст § 46 підручника; відповісти на запитання.

·                          
 Урок за 07.04.2020

Міські агломерації. Мегаполіси. Світові міста. Відмінності в рівнях і темпах урбанізації в Україні і світі. Субурбанізація. Хибна урбанізація.

1.Урбанізація

В історії будь-якої країни спостерігався і продовжується безперервний процес підвищення ролі міст і зростання кількості міського населення. Цей процес називається урбанізацією. Доказом динаміки цього процесу є співвідношення міського і сільського населення в Україні: 1959 р.— 46/54%;1979— 61/39; 1994— 68/32%.; 2014р. – 69/31%.

До найбільш урбанізованих країн, де міське населен­ня становить понад 4/5 жителів, належить Великобританія, ФРН, Швеція, Ісландія, Австралія, Уруґвай, Кувейт, Ізраїль, Японія. Урбанізація може набувати різних видів. Так, наприклад, виділяють тенденцію до субурбанізації (підвищення ролі передмість, які «відтягають» на себе частину населення і функцій міст) і псевдоурбанізації (зростання населення міст відбувається за рахунок неконтрольованого притоку безробітних, що створює соціально-економічні проблеми).

Зростання міст і посилення зв’язків між ними призводять до виникнення такої форми розселення, як міська агломерація. Міська агломерація — це компактне просторове угруповання поселень (головним чином міських), об’єднаних в одне ціле інтенсивними виробничими, трудовими, культурно-побутовими і рекреаційними зв’язками. Найбільші міські аґломерації світу сформувалися на­вколо Токіо, Нью-Йорка, Мехіко, Сан-Паулу, Лондона, Парижа, Ріо-де-Жанейро та інших міст.

Якщо зона урбанізована цілком, міські аґломерації на цій тери­торії зливаються, утворюючи мегалополіс — найбільшу форму роз­селення. У світі наприкінці ХХ ст. було шість найбільших мегало­полісів. Найбільший за кількістю жителів — японський Токкайдо (понад 80 млн. чол.). Три мегалополіси знаходяться в США: Бос - Ваш (близько 50 млн. чол.), Приозерний (близько 35 млн. чол.), Каліфорнійський (18 млн.чол.). В Європі ще два мегалополіси по 35 млн. чол. — Англійський та Прирейнський.

Незважаючи на швидке зростання міст, половина населення світу нині проживає в сільській місцевості. Сільське населення пе­реважає в таких країнах, як Банґладеш (понад 70% кількості), Індія, Пакистан, Індонезія, Китай. У деяких країнах Африки воно становить близько 80% усього населення.

Найбільші агломерації стають центрами економічних проблем, тому, що в них спостерігається високий рівень концентрації виробництва. Тому населення прагнуло перебратись до кримської зони, де умови існування безпечніші. А сьогодні?

Ми з'ясували, що в Україні високий рівень урбанізації, особливо в східних районах. Висока густота населення України обумовлена природними умовами й історичними чинниками заселення.

ПРАКТИЧНЕ ЗАСТОСУВАННЯ НАБУТИХ ЗНАНЬ

1. Завдання

Що таке урбанізація, псевдоурбанізація, агломерація, мегаполіс?

-Які розходження є в темпах урбанізації різних країн світу і різних частин України? Назвіть причини цих розходжень.

2. Завдання. За картосхемами визначте  агломерації  України. У колі позначено число жителів населеного пункту (у тис. чол.). Дайте характе­ристику міського розселення цих районів. Визначте назви міст, що є «центрами тяжіння»

За картою населення світу визначіть міські агломерації, мегаполіси, світові міста

VIІ. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

- Опрацювати текст підручника §

- За картою знайти міста-мільйонери світу. Source: https://lectures.7mile.net/geography-8/naselennia/rozselennya-urbanizatsiya-prichini-shcho-jiji-zumovlyuyut.html

Прочитайте додатковий матеріал (3-4 рівень)

Урбаніза́ція (від лат. Urbanus — міський) — зростання значення міст в розвитку суспільства, яке супроводжується ростом і розвитком міських поселень, зростанням питомої ваги міського населення, поширенням міського способу життя в певному регіоні, країні, світі.

За підрахунками вчених господарські втрати від хвороб урбанізації (перш за все шуму, стресу, забруднення) перевищують втрати від страйків.

Характерні риси.

Сучасна урбанізація як всесвітнє явище має три спільні риси, притаманні для більшості країн.

Перша риса — швидкі темпи зростання кількості міського населення.

приклад: У 1800 р. в містах проживало близько 14% населення світу, у 1950р.— 29%, а в 1990 р.— 46%. У середньому міське населення щороку збільшується приблизно на 50млн осіб.

Друга риса — зосередження населення і господарства переважно у великих містах. Це пояснюється насамперед характером виробництва, ускладненням його зв'язків з наукою, освітою. Крім того, великі міста зазвичай повніше задовольняють духовні потреби людей, краще забезпечують достаток і різноманітність товарів і послуг, доступ до даних.

Приклад: На початку XX сторіччя у світі налічувалося 360 великих міст (із населенням понад 100 тис. мешканців), у яких проживало тільки 5% усього населення. Наприкінці 80-х рр. таких міст було вже 2,5 тис., а частка їх у світовому населенні перевищила ¼. У Радянському Союзі, за переписом 1959 р., великих міст було 148, а за переписом 1989 р.— близько 300. 3-поміж великих міст прийнято окремо виділяти найбільші міста-«мільйонери» з населенням понад 1 млн мешканців. На початку XX ст. їх було всього 10, на початку 80-х рр.— понад 200.

Третя риса — «розповзання» міст, розширення їхньої території. Для сучасної урбанізації особливо властивим є перехід від простих до групових форм міського розселення — від звичайного «точкового» міста до міських агломерацій — компактних територіальних угруповань міських і сільських поселень. Ядрами найбільших міських агломерацій стають переважно столиці, найважливіші промислові і портові центри.

Рівні і темпи урбанізації

Незважаючи на спільні риси, урбанізація в різних країнах і регіонах має певні відмінності, зокрема неоднакові рівні і темпи. За рівнем урбанізації всі країни світу можна поділити на три великі групи. Але найбільша різниця помітна між більш і менш розвинутими країнами. У розвинутих країнах рівень урбанізації в середньому становить 71%, а в країнах, що розвиваються,— 33%. Темпи урбанізації багато в чому залежать від її рівня. У наші дні міське населення в країнах, що розвиваються, зростає в 3 рази швидше, ніж у розвинутих. На них тепер припадає 1/6 усього щорічного приросту міських мешканців. Стадії урбанізації

Вважається, що процес урбанізації пройшов три стадії:

1.    Від виникнення міст до XVIII ст.;

2.    Кінець XVIII — початок XX ст., коли відбувалося швидке зростання розмірів і чисельності міст;

3.    Метрополізація, яка характеризується зосередженням людей, багатств, політичних, економічних, культурних установ у містах у XX ст.

Іноді виділяють четверту стадію — дезурбанізацію, тобто зростання передмість, міграцію у сільські райони, планування нових міст тощо.

Стан на кінець XX ст

У 1990 р. у містах світу мешкало близько 45% населення світу. У середньому міське населення щорічно збільшувалося приблизно на 50 млн осіб. Наприкінці 1980-х рр. у світі було 2,5 тис. великих міст, а частка їх у світовому населенні перевищувала 1/3. Більше 200 з них мали населення понад 1 млн осіб. Відбувався перехід від компактного міста до міських агломерацій — територіальних угруповань міських і сільських поселень. Ядрами найбільших міських агломерацій найчастіше ставали столиці, найважливіші промислові та портові центри. Найбільші міські агломерації склалися навколо Мехіко, Токіо, Сан-Пауло та Нью-Йорку, з чисельністю населення по 16-20 млн осіб.

Субурбаніза́ція (від лат. Sub — під, біля та лат. Urbanus — міський), процес зростання і розвитку приміської зони великих міст, унаслідок чого формуються міські агломерації.

Субурбанізація є подальшим етапом урбанізації. Характеризується вищими темпами збільшення кількості жителів приміських поселень і міст-супутників порівняно з містами — центрами агломерацій.

Субурбанізації сприяє те, що з середини 1960-х років йде процес зменшення у найбільших містах агломерацій робочих місць і зайнятості в оброблювальній промисловості й пов'язаних з нею галузях. Виробництво відділяється від управління ним, розвивається транспорт і зв'язок. За рахунок розвитку комп'ютерних мереж зростають можливості для роботи вдома. Тому економічно активне населення надає перевагу проживанню в ізольованих місцях, в оточенні природи, у невеликих містечках.

Урбанізаційні процеси в Україні найбільш активно протікали у XX ст. Урбаніза́ція (від лат. urbanus — міський) — зростання значення міст в розвитку суспільства, яке супроводжується ростом і розвитком міських поселень, зростанням питомої ваги міського населення, поширенням міського способу життя в певній області, країні, світі.

Частка міського населення у 1897–1900рр

процес урбанізації на території України розпочався у XIX столітті. Особливо він прискорився після скасування кріпацтва в 1861 році та початку швидкого розвитку промисловості. Але міське населення продовжувало складати незначну частку всього населення. Частка міського населення за переписом 1897 р. становила:

·                 Волинська губернія — 7,8%

·                 Катеринославська губернія — 11,4%

·                 Київська губернія — 12,9%

·                 Курська губернія — 9,3%

·                 Подільська губернія — 7,4%

·                 Полтавська губернія — 9,9%

·                 Таврійська губернія — 20,0%

·                 Харківська губернія — 14,7%

·                 Херсонська губернія — 28,9%

·                 Чернігівська губернія — 9,1%

За переписом населення 1926 року в УРСР міське населення становило 5373.5 тис.(18.5%) з усього населення 29018.2 тис.

Політика радянської урбанізації склалася ще у 1930-ті роки й базувалася на концепції соціалістичного розселення населення й створення нових підприємств з прилеглими містами — «соцміст», які повинні були забезпечити підприємства робочою силою, формування нової людини, стати «бастіонами» держави пролетарської диктатури у сільських районах, щоб забезпечити свою соціальну базу для здійснення форсованої індустріалізації та створення потужного ВПК.

Форсована індустріалізація, суцільна колективізація, голодомор 1932–1933рр. та масові репресії посилили урбанізаційні процеси, які, як і міграційні, мали керований характер. В Україні будувалися нові міста, реконструювалися старі, зростала чисельність міського населення, в першу чергу за рахунок керованих міграцій сільського населення, що призводило до зростання робочого класу. У 1940 р. в Україні вже було 255 міст, у тому числі 79 — республіканського та обласного підпорядкування, 459 селищ міського типу.

Перепис 1939 року.

·                 міське населення 11190.4 тис.(36.2%)

·                 сільське населення 19755.8 тис.(63.8%)

У 1930–1940 р. лідером урбанізаційних процесів став Донбас. Міське населення цього регіону становило 74% від усього населення. У Ворошиловградській області міське населення становило 65,7% усієї чисельності населення області. У Сталінській (Донецька) області міське населення досягло 78,1%. Кількість міст досягла 54, а поселень міського типу −144. Шість міст мали понад 100 тис. мешканців.

У 1952 р. частка міського населення на Донбасі становила вже 78,4%, тоді як у СРСР в цілому вона дорівнювала 40%, а в Україні — 37,6%.

Слідом за Донецькою та Луганською областями за рівнем урбанізованості йшли Харківська та Дніпропетровська області — тут 53% населення мешкало у містах. Найменше у містах мешкало у Вінницькій, Київській, Хмельницькій областях — 12%, Рівненській — 13%, Тернопільській, Черкаській — 14%, Волинській, Чернігівській — 16%, Кіровоградській, Сумській −19%, Полтавській — 20% і т. д. Тільки у Запорізькій та Одеській областях міське населення наблизилося до 40% — воно становило 39% і 38% відповідно, а у найбільш урбанізованій на заході України Львівський області — 32%.

Порівняно з Всесоюзним переписом 1939 р. перепис населення 1959 р. зафіксував високу динаміку зростання як чисельності міського населення загалом, так й кількості міських населених пунктів. Усього чисельність міського населення за цей період збільшилася на 41,1%, у тому числі населення міст — на 35,7%, інших міських поселень — на 65,5%.

За даними перепису 1959 р. в Українській PCP нараховувалось 1076 міських поселень, з них — 332 міста та 744 селища міського типу. При цьому, міст із населенням до 3 тисяч осіб нараховувалось 9, міст із населенням у 3-5 тисяч осіб — 25, міст із населенням від 5 до 10 тисяч осіб — 61, міст із населенням від 10 до 20 тисяч осіб — 98, міст із населенням від 20 до 50 тисяч осіб — 90, від 50 до 100 тисяч осіб — 25, від 100 до 500 тисяч осіб — 19, від 500 тисяч осіб — 5.

Перепис 1959 року

·                 міське населення 19147.4 тис.(45.7%)

·                 сільське населення 22721.6 тис.(54.3%)

Перепис 1970 року

·                 міське населення 25688.6 тис.(54.5%)

·                 сільське населення 21437.9 тис.(45.5%)

Перепис 1979 року

·                 міське населення 30168.9 тис.(60.8%)

·                 сільське населення 19440.4 тис.(39.2%)

Найбільш урбанізованим залишався Донецько-Придніпровський економічний район. У Донецькій області міське населення склало 89%, у Ворошиловградській (Луганській) області міське населення досягло 85 %, у Дніпропетровській — 80%, Харківській — 75%, у Запорізькій — 71%, а у Кіровоградській, Сумській областях міське населення перевищило 50%, у Полтавській міське населення майже дорівнювало сільському. На заході України єдиною урбанізованою областю була Львівська область, де чисельність міського населення досягла 53% від загальної чисельності населення області. До неї наближалася Київська область, у якій міське населення склало 45%. Далі йшли Житомирська, Черкаська і Чернігівська області, де частка міського населення становила від 44 % від чисельності населення цих областей, в Волинській області міське населення досягло 40%.

Зміна чисельності населення районних центрів та міст обласного підпорядкування (за 1970 — 1989)

Проте у 7 областях чисельність міського населення тільки перевищувала 30% й колива-лася у межах від 31% до 38%. До них відносилися Вінницька, Закарпатська, Івано-Франківська, Рівненська, Тернопільська, Хмельницька, Чернівецька області. Найменш урбанізованими були Вінницька, Рівненська, Тернопільська і Хмельницька області, де частка міського населення коливалася від 31% до 36%. Загалом найбільш урбанізованим залишався Донецько-Придніпровський район, за ним йшли Південний і Південно-Західний райони. При цьому найбільша частка сільського населення фіксувалася у Південно-Західному районі.

За даними перепису 1989 р. частка міського населення в Україні перевищила 2/3 населення: Перепис 1989 року

·                 міське населення 34297.2 тис.(66.7%)

·                 сільське населення 17154.8 тис.(33.3%)

Зростання у 1979-1989 рр. міського населення за рахунок переважно механічного приросту в результаті екстенсивного розвитку промисловості призводило до постійного зменшення чисельності сільського населення. У ці роки чисельність сільського населення зменшилася з 19,3 млн осіб до 17,1 млн осіб, а в 1990 р. — до 17 млн осіб.

У 1989-1992 рр. продовжувався екстенсивний розвиток промисловості, який потребувала нових робочих рук. Це прискорило урбанізаційні процеси. Обсяги міграцій сільського населення постійно були високими. Внаслідок цього міське населення у 1989 р. склало 67%, а на 1 січня 1992 р. — 68% від загальної чисельності населення України, а сільське населення зменшилося відповідно до 33% і 32%, що свідчило про остаточне перетворення України на урбанізовану країну. Кількість міст зросла до 435 у 1989 р. і 437 у 1990 р., при цьому все більше ставало великих міст, а п'ять міст були мільйонниками, тривало формування і розвиток агломерацій, перш за все промислових. В Україні було вже 19 міських агломерацій — моноцентричних, біцентричних і поліцентричних, з'явилися протоагломерації. Агломерації в Україні не стали адміністративними одиницями, а тільки категорією містобудування і повсякденного життя мешканців великих міст. В основі територіального зростання агломерацій було промислове, громадянське і житлове будівництво, що йшло майже до кінця 1980-х років. У 1980-ті рр. більш виразним став процесс субурбанізації — зростання населених пунктів у приміських зонах.

Перехід до нового, більш складного ступеню розвитку викликав появу нових проблем, що було пов'язано з розвитком та удосконаленням транспортної (у т.ч. зовнішнього транспорту), інженерної, соціальної інфраструктури, загостренням екологічних проблем.

У СРСР на 1 січня 1991 р. міське населення досягло 66,1% населення. Україна з 67,5% міського населення ледве перебільшила середній показник по СРСР й відставала від рівня урбанізації РФ (73,9%), Литви (68,8%), Вірменії (68,2%) та Естонії (71,5%).

Разом з тим, урбанізаційні процеси в Україні у зазначений період мали незакінчений, ущербний, однобічний характер, що було наслідком формування урбанізації як побічного продукту індустріалізації, зневажання потребами людей у місті, соціальній сфері та ін. При цьому якість міського середовища була низькою, зростали екологічні проблеми міст. Процесу урбанізації були притаманні асиметричність міського розселення, деформація функціональної структури міст, переважання монопрофільних вузькоспеціалізованих центрів.

Найвищий рівень урбанізації був у Донецькій, Дніпропетровській, Київській, Луганській, Харківській, Запо-різькій областях, найнижчий — у Закарпатській, Тернопільській, Івано-Франківській, Чернівецькій областях.

Специфічними ознаками містобудування й урбанізаційних процесів за радянської України були: будівництво поселень тільки за затвердженим планом, заборона самовільного будівництва; нормативно задана система містобудівної проектної документації, яка розроблялась на основі планових директив, які визначали місця розміщення промислових підприємств, а відповідно, й нових міст, чисельність їх населення; жорсткі і стандартизовані проектні рішення, у т.ч. способи забудови мікрорайонів, районів, міст, промислових зон та ін.; масове будівництво будинків за типовими проектами з використанням індустріальних методів будівництва; жорсткі обмеження на використання земель для потреб недержавного і індивідуального житлового будівництва; будівництво виключно централізованих систем інженерного облаштування; низькі ціни на енергоносії, бюджетне покриття витрат на функціонування і розвиток житлово-комунального господарства; високі показники щільності забудови, стандартні розміри квартир і житлової забезпеченості, містобудівна одноманітність по усій країні.

За даними перепису населення 2001 року урбанізація в Україні характеризувалася наступними цифрами:

·                 міське населення 32574.0 тис.(67.2%)

·                 сільське населення 15883.0 тис. (32.8%)

Станом на 1 січня 2013 року

·                 міське населення 31378.6 тис. (68.9%)

·                 сільське населення 14174.4 тис. (31.1%)

Урок за 09.04.2020.

Етноси. Найпоширеніші мовні сім’ї. Однонаціональні та багатонаціональні країни.

Сучасна Україна — багатонаціональна держава, де прожи­вають більше 100 націй та народностей. Усі вони складають український народ.

Вивченням культури, побуту, походження та розселення на­родів займається етнографія (грец. Ethnos — «народ», grapho — «пишу»).

В етнографії прийнято виділяти три стадії формування етносу: плем’я, народність, нація.

I                

1. Поняття про етнос. Нація як вища форма етносу.

А) Етнічний склад населення

Етнос — стійка спільнота людей, що історично склалася на певній території. У ній люди мають власну мову, культуру, усвідомлюють свою єдність і відмінності від інших етносів. У ході розвитку етносу формуються характерні ознаки матеріальної та духовної культури, етнічна самосвідомість. Основними формами етносу є плем’я, народність, нація.

Плем’я — це група людей, що має свою територію, примітивну економічну єдність, звичаї та складається з кількох родів. Поступове змішування племен призвело спочатку до виникнення союзів, а потім і народностей.

Народність — це спільнота людей, яка історично склалася на основі об’єднання племен і має спільні територіальні, мовні та економічні ознаки. Коли спільні ознаки мови, культури, єдності території набувають стійкого характеру, народність пере­творюється в націю.

Нація (від лат. Паііоп — народ) — це населення певної терито­рії, яке має спільні звичаї, походження, історію розвитку, мову.

Культуру, побут, походження та розселення народів вивчає наука етнографія.

Більшість вчених вважає, що у сучасному світі існує від 3 до 5 тис. малих і великих народів. За статистичними даними, 321 народ налічує у своєму складі понад 1 млн. осіб, 7 народів — більше ніж 100 млн. (китайці (ханьці) — 1190 млн, хіндустанці — 265, бен-ґальці — 225, американці — 205, бразілійці — 175, росіяни — 150, японці — 123).

Етнічний склад населення постійно змінюється. Інтенсивні міграції та урбанізація сприяють консолідації (гуртуванню) та асиміляції (розчиненню) етносів. Прикладом консолідації є формування сучасної швейцарської нації на підставі німецького, французького, італійського та романського (нащадків древніх римлян) етносів. Процеси асиміляції, на думку деяких вчених, відбуваються в США навколо англо-американського етносу.

Класифікація країн за національним складом населення

За національним складом населення у світі виділяють три групи країн: однонаціональні, двонаціональні та багатонаціональні. Одно національними вважають країни, в яких понад 90 % населення складають представники однієї нації (Данія, Швеція, Портуґалія, Італія, Ірландія, Греція, Південна Корея, Японія, Ємен, Банґладеш, Саудівська Аравія та ін.). Класичним прикладом двонаціональної країни є Бельґія, де проживають фламандці і валлони. Більшість країн світу є багатонаціональними. Найбільш строкатий етнічний склад в азіатських країнах — Індії та Індонезії, в них проживає по­над 100 народів. Саме у країнах з багатонаціональним складом на­селення часто виникають міжетнічні суперечності.

В) Мови народів світу

Головною ознакою народу є спільність мови. Тому найбільш уживана класифікація народів базується на мовному факторі. У сучасному світі нараховується близько 5 тис. різних мов. Детально встановити їх кількість дуже важко, бо деякі області земної кулі недостатньо вивчені в лінгвістичному плані. 3/4 всіх мов не мають писемності. Найбільше мов реєструється там, де етнічний розвиток відбувається на рівні племен або народностей. «Світовим рекордсменом» за чисельністю мов є острів Нова Ґвінея, де нараховується понад 1 тис. мов.

За ступенем спорідненості мови об’єднують у мовні сім’ї і мовні групи.

VІ. ПРАКТИЧНЕ ЗАСТОСУВАННЯ НАБУТИХ ЗНАНЬ

Завдання 1. Мовні сім’ї і мовні групи

- Проаналізуйте карту народів світу в атласі. Визначте, які мовні сім’ї є найбільш розповсюдженими, де вони пошире­ні, які мовні групи поєднують.

- До якої мовної сім’ї, групи належать українці, татари, німці, вірмени ... (по карті «Населення світу»).

Найбільша з них — індоєвропейська, нею розмовляють понад 150 народів (45% населення світу, в Європі — 94,5 %). Китайсько- тибетська мовна сім’я — друга за чисельністю (22,6 % населення світу).

-Визначте по карті найбільш поширені мови світу.

До найбільш поширених мов світу належать: китайська (кількість осіб, що розмовляє цією мовою, на початку XXI ст. становила 1,3 млрд осіб), англійська (450 млн осіб), хінді і урду (350), іспанська (300), російська (240), бенґальська, індонезійська, арабська (по 180), портуґальська (170), японська (123), німецька та французька (по 100). Цими умовами розмовляє майже 70 % населення світу.

Завдання 2

- Чим, на вашу думку, пояснюється поширеність мови:

а) китайської; б) англійської; в) іспанської; г) російської?

Політичні кордони не завжди збігаються з етнічними.

Етнічні проблеми у світі постійно впливають на політичну та соціальну обстановку в багатьох країнах. Часто загострені національні відносини призводять до збройних конфліктів. Національно-релігійні конфлікти переростають у збройні, ведеться боротьба за національну незалежність, автономію, права релігійних меншин.

-Назвіть «гарячі точки планети», що виникли на протистояннях етносу, національних відносин. (Югославія, Туреччина, Грузія, Вірменія, Придністров’я…).

Цілком природним є той факт, що на території України проживають етноси сусідніх держав. Кордон України багаторазово змінював свої обриси, у прикордонних районах населення практично завжди змішане. Так, 95 % угорців України проживає в Закарпатті, що межує з Угорщиною; болгари — у південних районах України (Одеська, Запорізька області). Багато молдаван в Одеській і Чернівецькій областях. Румуни компактно розселені в Чернівецькій і Закарпатській областях (після Першої світової війни Північна Буковина була частиною Румунії). Уздовж північних і західних кордонів України проживають поляки (найбільше — у Житомирській області). Полонізація західноукраїнських земель почалася з XIV ст., часом влада Польщі поширювалася до Дніпра. Як наслідок цих процесів на території України в 30-ті рр. проживало понад 2 млн. поляків, нині — трохи більше 200 тис. Причини зменшення кількості поляків: депортація 1939–1941 рр., утрати під час окупації і внаслідок польсько-українських міжнаціональних конфліктів, обмін українсько-польським населенням у перші післявоєнні роки. Дещо не вписується у вищезазначену тенденцію розміщення білорусів, які проживають у південних і східних районах України, чимало на Донбасі (вони переїхали в післявоєнні роки на підприємства і шахти Донбасу).

- Які етноси сусідніх країн проживають в Україні? Де вони розміщені? Які зміни в їхній кількості відбулися останніми десятиліттями?

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

- Опрацювати текст підручника.

- За картою знайти найпоширеніші етноси Кіровоградщини

Урок за 14. 04. 2020

Тема уроку: Національний склад населення України: особливості та регіональні відмінності. Національні меншини та етнічні групи, основні райони їх розселення.

ІНФОРМАЦІЙНЕ ПОВІДОМЛЕННЯ

1.        Національний склад населення – це поділ населення за національною або етнічною ознакою.

У наслідок міграційних потоків в Україні за останні десятиліття збільшилася кількість азербайджанців, узбеків, казахів, вірменів, грузинів, корейців, в’єтнамців тощо. Ці й інші народи, що населяють Україну, складають національні меншості нашої держави.

2. Формування національного складу населення України

Україна має унікальне географічне положення, тому здавна разом з корінним етносом — українцями — тут жили представ­ники інших народів. Вони створювали матеріальні багатства: будували міста, розорювали цілинні землі, втілювали в життя наукові проекти.

У багатонаціональних державах (до яких, безсумнівно, належить і Україна) завжди в національному питанні присутні різновекторні процеси: з одного боку, злиття, певна асиміляція - злиття націй  (приміром, за рахунок змішаних шлюбів, однакової системи освіти тощо) народів, а з іншого — зміцнення внутрішньої са­мосвідомості, гордість за належність до певної нації, почуття національної гідності.

Корінною нацією є українці. Їхня частка в кількості населен­ня становить 77,8 %. Практично в усіх областях більша частина жителів — представники українського етносу (виняток становить Автономна Республіка Крим). Розміщення українців по областях нерівномірне: українці становлять більшу частку в складі насе­лення на заході і в центральних регіонах; у Донбасі, Криму та Одеській області — меншу.

Українці — це одна зі східних гілок слов’янських наро­дів. Українці мають багату матеріальну і духовну культуру. Мелодійна і виразна мова, що успадкувала всі особливості давньослов’янської, розвинулась і вдосконалилася протягом сторіч, українська писемність сформувалася на базі кирилиці. У духовній культурі українського народу провідне місце належить звичаям, обрядам, народній творчості, мистецтву, що своїми коренями сягають давніх часів. Значну роль у житті українців відіграє релігія. Виникнення Київської Русі привело до прийняття українцями християнства, яке й нині залишається найбільш поширеною релігією. Ментальність українців характе­ризується відсутністю агресивності (ніколи не зазіхали на землі інших народів), терпимістю до інших народів, працьовитістю, акуратністю, почуттям гумору.

Національний склад — співвідношення кількості осіб різних національностей, які проживають на території країни.

Росіяни

Другою за кількістю населення національною групою є росіяни, які становлять понад 17% населення. Росіяни разом з українцями в попередні століття освоювали східні і південно-східні райони країни. Наприкінці XVII ст. чверть жителів Слобожанщини були росіянами. У XX ст., в роки проведення політики індустріалізації в СРСР та в повоєнний період, коли високими темпами будувалися заводи, фабрики і шахти, виникла велика потреба в робочій силі. Вона реалізовувалася в основному за рахунок російського населення, тому за 1930–1959 рр. кількість росіян в Україні зросла у 2,1 разу (а українців майже не змінилася). Основними районами розміщення росіян є: південь України — Одеська (27%), Запорізька (32%) області, Крим (67%); східні області: Дніпропетровська (24%), Харківська (33%), Луганська (45%), Донецька (44%); місто Київ (21%).

- Яку частину населення України становлять росіяни? Які історичні процеси сприяли збільшенню кількості росіян? У яких районах проживає багато росіян? Яка сьогодні ситуація в країні відносно Росії?

Євреї

У роки між Першою і Другою світовими війнами на території України проживало близько 3 млн. євреїв. Ще урядом царської Росії було організовано так звані смуги осілості євреїв. Це райони Правобережної України, а в XIX столітті в смуги осілості євреїв включено Чернігівську і Полтавську губернії. У межах цих смуг євреям заборонялося жити в селах і деяких великих містах. Високий відсоток єврейського населення був у маленьких містечках на захід від Дніпра («містечкові євреї»), а також в Одесі (36,5% від загальної кількості населення міста), Чернівцях (33,5%), Львові (31,9%) і деяких інших містах. З 1930 по 1989 р. кількість євреїв зменшилася з 2,7 млн. чоловік до 486 тис. Причини цього різні: геноцид під час окупації фашистів, евакуація під час війни, еміграція до Ізраїлю, Канади (у 1999 р. 16 тис. чоловік виїхало до Ізраїлю, а на початку 90-х рр. ця цифра становила 30–40 тис. чоловік на рік). Зараз 97% євреїв живе у великих містах країни.

- Що називали «смугами осілості»? Де вони знаходилися? Назвіть причини різкого скорочення кількості євреїв в Україні за останнє століття.

Німці

З 60-х рр. XVIII ст. царська влада почала заселяти землі зруйнованої Запорозької Січі. Катерина II запросила німців з наданням їм пільгових умов для ведення сільського господарства. Перед Першою світовою війною налічувалося понад 1 тис. німецьких колоній (поселень). Вони були зосереджені на півдні України: Херсонська, Миколаївська, Одеська області, Крим, район Мелітополя. У 30-х роках налічувалося понад 500 тис. німців, у 1989 р. — 38 тис. Основна причина зменшення кількості — депортація на схід у передвоєнні і воєнні роки. У 1948 році заслання німців було оголошено вічним, у 1964 р. — обвинувачення в пособництві фашистам знято, але повертатися на Україну їм не дозволили.

- Де були розташовані німецькі колонії? Чому саме там?

Кримські татари

На світанку 18 травня 1944 року почалась операція з депортації кримських татар. За три дні 180 тис. кримських татар у 67 ешелонах було вивезено до Центральної Азії і Казахстану. Основне обвинувачення, що пролунало на адресу цього народу, — пособництво фашистам під час окупації Криму. Обвинувачення необґрунтоване. За перші два роки заслання загинуло 31 тис. татар. Не слід забувати той факт, що кримські татари — автохтони Криму (корінний народ), вони здобули незалежність, відокремившись від Золотої Орди в 1449 році. Традиційним районом розселення кримських татар був Південний берег Криму (до речі, про це свідчить і географічна карта: практично всі назви природних об’єктів і населених пунктів до депортації були татарськими — Коктебель, Кучук-Ламбат (Великий Маяк), Аюдаг, Карадаг тощо). Водночас із кримськими татарами було виселено німців, греків, болгар та ін. (Порівняйте національний склад Криму в 1926 і 1991 роках.) Зараз кримські татари повертаються на свою історичну батьківщину: у 1989 році кількість татар становила 38 тис. чоловік, тепер їх близько 250 тис. чоловік. Повернення кримських татар на історичну батьківщину в умовах нестабільності економічного становища Криму (як, зрештою, і всієї України) час від часу викликає деяке соціальне та економічне напруження на півострові. А сьогодні взагалі – анексія Криму Росією.

-У чому зараз полягає національна проблема Криму? Яких змін зазнав національний склад Криму?

ПІДВЕДЕННЯ ПІДСУМКІВ УРОКУ

Прийом «Роблю висновок»

На уроці ми переконалися, що Україна належить до багатонаціональних держав, що історія розвитку і заселення країни відбилося на національному складі населення нашої країни.

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

- Прочитати конспект уроку, §56 підручника; відповісти на запитання стор.231 письмово.

Дата: 16.04.2020.

Релігія як явище культури. Світові релігії.

Регіональні відмінності релігійних вірувань України.

АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ І ВМІНЬ УЧНІВ

Письмове завдання. Визначте, до складу яких мовних сімей та груп належать українці та національні меншини України, про які йшлося на попередньому уроці.

Методичний прийом «Географічний мікрофон»

- Висловіть свою точку зору щодо твердження «Релігія — найбільш стійке ядро національної культури в різні періоди історії етносу». (5-9 речень письмово).

Релігія — одне з явищ культури, світогляд і світовідчуття, засноване на вірі в існуванні бога або богів, надприродного, на освяченні норм моралі.

Видатний філософ Микола Бердяєв (1874-1948), який, до речі, народився в Києві, вважав, що філософія, архітектура, поезія, музика — все це спочатку внутрішньо зосереджене в культі. Культура як духовний феномен протистоїть справжньому об’єктивному світові й символізує справжнє буття духу. «Витоки культури сакральні, — писав М. Бердяєв. — Навколо храму зародилась вона і в органічний свій період була пов’язана із життям релігійним. Так було у великих стародавніх культурах, у культурі грецькій, у культурі середньовічній, у культурі раннього Відродження. Культура має шляхетне походження, їй передався ієрархічний характер культу. Культура має релігійні засади».

1. Світові і національні релігії

Релігійні вірування та пов’язані з ними обряди виникли ще за часів первісної людини. Це був фетишизм (шанування неживих предметів та приписування їм надзвичайної сили), анімізм (вірування в духів та безсмертну душу людини), тотемізм (віра у священних тварин та рослин, їхню надзвичайну спорідненість з людьми), культ предків. Релігійні вірування були примітивними, людина вірила лише в ті сили, які її реально оточували. їх можна вважати суто етнічними, оскільки вони рідко виходили за етнос, у межах якого сформувались. Проте глибинні язичницькі корені початкових релігійних форм простежуються у найбільш складних сучасних релігійних системах.

Релігії світу

Традиційні	Етнічні	Світові
Фетишизм (Західна Африка) Тотемізм (в аборигенів Америки й Австралії) Шаманізм (у народів Сибіру і Кореї) Культ предків (у народів Східної Азії)	Індуїзм (Індія) Іудаїзм (Ізраїль) Конфуціанство (Китай) Даосизм (Китай) Синтоїзм (Японія) Джайнізм (Індія) Зороастризм (Індія, Іран)	Християнство Іслам Буддизм

Сучасні релігії, залежно від їх поширення та ролі, поділяють на світові, тобто ті, що сповідують у багатьох країнах, і національні, притаманні одному або ж не багатьом народам. Існують три світові (універсальні) релігії: християнство, мусульманство (іслам) та буддизм. Поява універсальних релігій мала великий вплив на культуру етносів. Релігійні вчення сприяли більш швидкому процесу еволюції етносу.

Пригадайте еволюційний ланцюг виникнення і становлення етносу.

Методичний прийом «Картографічний практикум»

Відповісти на запитання. Використовують карти «Релігії світу», «Мови і народи світу», діаграму «Чисельність вірян», розміщені в атласі.

- Визначте кількість представників кожної зі світових релігій.

- Назвіть гілку християнства із найбільшою кількістю вірян.

- У яких країнах Європи і серед яких народів найбільшого поширення набуло православ’я?

- Назвіть азіатську країну, населення якої — переважно католики.

- Укажіть особливості географії протестантизму.

- Назвіть регіони світу, у яких спостерігається найчисельніша католицька громада. Поясніть історичні передумови поширення католицизму в окремі регіони Америки, Африки і Австралії.

- Назвіть народи світу, які переважно є мусульманськими.

- У якому регіоні Азії поширений буддизм?

- Назвіть три місцеві (локальні) релігії із найбільшою кількістю вірян.

- Визначте, прибічниками яких локальних релігій переважно є японці, пенджабці, євреї, сінгали.

Методичний прийом «Інтерактивна гра»

Учитель оголошує особливість або догму, а учні визначають гілку християнства, якій вона відповідає.

- З грецької назва церкви означає «загальний, всесвітній». (Католицизм)

- Відсутня сповідь, відпущення гріхів, чернецтво. (Протестантизм)

- Церква поділена на 15 автокефалій, незалежних одна від одної. (Православ’я)

- Відсутні ікони, скульптури, дзвони. (Протестантизм)

- Велику роль відіграють духовні ордени (бенедиктинці, францисканці, домініканці тощо). (Католицизм)

- Паломницькими центрами в Європі є Сантьяго-де-Компостела, Лурд, Фатіма, - Ченстохова. (Католицизм)

- Напрямками цієї гілки є лютеранство, англіканство, мормонізм. (Протестантизм)

- До цієї гілки належать копти — нащадки давніх єгиптян. (Православ’я)

- Служителем церкви (проповідником) може бути і жінка. (Протестантизм)

- Представники цієї церкви Ендрі Ллойд Уеббер і Тім Райс є авторами рок-опери «Ісус Христос — суперзірка». (Протестантизм)

- Існує вчення про чистилище. (Католицизм)

- Уважають найбільш консервативним і аскетичним напрямком християнства. (Православ’я)

- Частина вірян — старообрядники. (Православ’я)

Виступи учнів з повідомленнями «Шлях покірності» і «Шлях просвітлення».

2. Регіональні відмінності релігійних вірувань в Україні

Методичний прийом «Географічне дослідження»

Застосовуючи статистичні дані (можна скористатися сайтом релігійно-інформаційної служби в Україні в розділі «Ресурси», далі → статистика (http://risu.org.ua/ua/index/resourses/statistics/ икг2015/60129/), визначте, за якими показниками Державний департамент у справах національностей та релігій проводить звіт про мережу церков і релігійних організацій в Україні. Ознайомтеся із сучасною релігійною ситуацією в Україні. Визначте, які православні, католицькі, протестантські громади поширені в нашій країні. Підготуйте коротку доповідь на тему «Релігійний склад населення України».

Методичний прийом «Практична робота»

Згідно різних джерел, зокрема, здійснених шляхом опитування, побудуйте структурну діаграму «Релігійна ситуація в Україні на початку 2010-х років»: УПЦ-КП 39,8%, УПЦ-МП 29,4%, УГКЦ 14,1%, УАПЦ 2,8%, РКЦ 1,7%, протестантизм 2,4%, мусульман­ство 0,6%, юдаїзм 0,2%, інші 2,1%.

Що вам відомо про міжконфесійні конфлікти? В Україні час від часу виникають міжрелігійні конфлікти. Уявіть, що вас запросили на Всеукраїнський форум «Запобігання релігійних конфліктів в Україні». Окресліть коло завдань, які б доцільно було висвітлити на такому форумі.

Останнім часом зростає науковий інтерес до сакральної географії — такого явища, як паломництва. Паломництво (з лат. palma — «пальмова гілка», «проща») — мандрування богомольців до «святих місць»: у християн — до Єрусалима, у мусульман — до Мекки і Медини. Термін походить від звичаю прочан привозити з Єрусалима пальмову гілку. Хто з вас відвідував подібні місця паломництва?

Важливу роль у духовному житті суспільства відіграє релігія. Існують універсальні та етнічні релігії. Певною мірою із національним складом населення пов’язана і його релігійна орієнтація. Зміни в релігійну конфігурацію України вносили постійні перерозподіли її земель державами-сусідами, активна місіонерська діяльність католицької церкви та різних протестантських течій країн Європи. Так, католицизм в Україну (переважно в Галичину, на Волинь, Поділля) принесли поляки, а протестантські вірування, зокрема лютеранство, баптизм і адвентизм на її південь — німці-колоністи. Разом з міграцією із Західної Європи в Україну євреїв сюди прийшов іудаїзм. Іудаїзм також сповідували караїми і кримчани.

Іслам в Україні — це перш за все кримські татари. А також представники кавказьких і середньоазіатських поволзьких народів колишнього СРСР.

- Як ви вважаєте, як роль грає релігія в житті людини?

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Опрацювати § 57 підручника; відповісти на запитання 237.

Підготувати повідомлення на тему «Міжетнічні і міжрелігійні конфлікти в Європі».

Урок за 21.04.2020

Тема уроку: Трудові ресурси. Кількість і якість трудових ресурсів. Економічно активне населення.

Як впливають демографічні процеси на кількість працездатного населення?

Успіх кожної держави, залежить від трудових ресурсів, тобто, праці кожної людини. Він залежить від рівня розвитку держави, географічного розташування, природних умов, релігійних уподобань, відношення людини до праці, від освіченості населення. Сьогодні з розвитком науки і техніки посилюються вимоги до якості трудових ресурсів, тобто до освіти, рівня професійної підготовки і здоров’я працівників.

Отже, ми сьогодні поговоримо з вами про трудові ресурси, кількість і якість трудових ресурсів, економічно активне населення.

Формування нових знань і вмінь

1. Трудові ресурси

2. Економічно активне населення

3. Кількість і якість трудових ресурсів

Трудові ресурси – частина населення  країни, яка володіє необхідними фізичними і духовними здібностями, загальноосвітніми і професійними знаннями для роботи  в господарстві. До них відносять людей працездатного віку (крім інвалідів), підлітків і пенсіонерів, які працюють. Кількість працездатного населення залежить від його чисельності, вікового і статевого складу (чим більше жінок, дітей і людей похилого віку, тим нижча питома працездатного населення), чисельності працюючих підлітків і осіб пенсійного віку, межами працездатного віку, встановленого в даній країні. У світі загальноприйнятими віковими обмеженнями для працездатного віку є 15 і 65 років. У більшості країн діти до 16 років належать до непрацездатних.

Робота з підручником: Розглянемо верхню межу працездатного віку в деяких країнах для чоловіків/жінок (у роках): Польща – 65-60; США- 65-65; Канада – 65-65, Швеція – 67-67; Норвегія – 67-67; Фінляндія -68-68.

Японська модель базується на так званому «довічному наймі», який гарантує зайнятість працівників до пенсійного віку. Ця система передбачає підвищення розмірів матеріальних благ(зарплати, премій, соціальних виплат) у залежності від віку. Вона прищеплює робітникам творче ставлення до праці і забезпечує високу якість роботи. Працівник довічного найму не підлягає звільненню. Вся проблема вирішується шляхом скорочення робочого часу або відкриттям нових робочих місць, переміщенням персоналу. Система поширюється лише на постійний персонал фірми.

Модель США передбачає децентралізацію ринку робочої сили. У кожному штаті є свої закони про зайнятість,  про  допомогу безробітнім, свої фонди страхування. Коли відбувається спад в економіці або в зв’язку з нерентабельністю практикують звільнення працівників. Кожного року працівники підписують колективний договір з адміністрацією в яких рівень зарплати  та її підвищення  пов’язані з рівнем і зростанням продуктивності праці. Але системою договору охоплено тільки 25% працівників, а решта зайнята  на основі контрактів, укладених на тривалий час. У контрактах зарплата залежить від складності роботи.

Шведська модель базується на активній політиці держави і фірм у вирішенні проблем зайнятості населення і будується на таких економічних засадах: обмежувальна фіскальна політика (це управління економікою при допомозі податків і урядових вкладень); здійснення політики «солідарності» у заробітній платі, що забезпечує рівновагу зарплати за однакову працю, незалежно від  фінансового становища підприємства; здійснення активної політики на ринку робочої сили; реалізація селективного економічного росту, який полягає в державній підтримці секторів з низькими економічними показниками, але необхідними для суспільства.

● Яка модель ринку праці вам найбільше подобається? Письмово.

Робота з підручником:

Складання та обговорення схеми «Економічно активне населення» (стор. 236)

1. Як поділяється працездатне населення віком від 15-70 років ?

2. Кого відносять до економічно активного населення ?

3. Кого відносимо до економічно неактивного населення ?

В Україні ЕАН становить  18 млн осіб(на 2015р), не ЕАН - 11 млн осіб.

            Робота з картою атласу «Україна. Економічна активність населення за статтю та віковими групами»

Визначте, якими якостями повинен володіти працівник у країнах, де розвинуті високотехнологічні галузі?

Яку політику проводять країни Латинської  Америки,  Східної і Західної Азії, які швидко розвиваються?

Які вимоги до працівників країн Африки, Центральної Америки та Океанії ?

Прийом «Продовж речення»

1. Трудові ресурси - це..

2. Економічно активне населення – це усе ..

3. До трудових ресурсів відносять людей…

4. Кількість працездатного населення залежить від його чисельності…

5. У світі загальноприйнятими віковими  обмеженнями для працездатного віку є…

6. Верхня межа працездатного віку для  деяких країн для чоловіків/жінок (у роках) однакова…

7. В Україні економічно активне населення становить…, економічно  неактивне становить..

 1. Показати на карті країни з однаковою верхньою межею працездатного віку (США, Канада, Швеція, Норвегія, Фінляндія). 2. Показати на карті країни з неоднаковою верхньою межею працездатного віку (Україна, Польща..).

Домашнє завдання 1. Опрацювати матеріали підручника §58; Знайти в Інтернеті інформацію про дитячу працю в країнах світу: переваги залучення дітей до праці; небезпека використання робочої сили (законспектувати). Дізнатися про зайнятість своїх родичів у галузях господарства.

Урок за 23.04.2020. Зайнятість населення. Проблеми зайнятості населення.

Відповісти на питання:

-Які шляхи подолання демографічної кризи в Україні?

-Чому державі необхідно контролювати демографічну ситуацію?

-Як демографічні процеси впливають на кількість працездатного населення?

-Чи легко знайти (або змінити) місце роботи після закінчення вузу чи звільнення за скороченням штатів?

-Чи можна вважати працю обов'язком? Яке значення мають трудові ресурси для розвитку країни? Що значить поняття «економічно активнее населення»? На ці та інші питання ми відповімо сьогодні на уроці.

У будь-якій країні частина населення, що зайнята господарською діяльністю, є виробником благ, а все населення світу – споживачем цих благ. Тому існує порочна залежність між тим, які блага і ким виробляються, і задоволенням потреб населення країни.

-Що відноситься до трудових ресурсів?

Трудові ресурси– частина населення країни, що має необхідний для трудової діяльності професійний і освітній рівень і відповідні фізичний розвиток і стан здоров'я.

До трудових ресурсів належить населення у працездатному віці: чоловіки від 16 до 59 років і жінки від 16 до (54)…до 60 років - після пенсійної реформи, (крім інвалідів і пенсіонерів, що одержують пенсії на пільгових умовах).

«Економічно активне населення» – частина населення, яка виявляє трудову активність, прагне працювати, бере участь у праці. До цієї групи входять, крім людей працездатного віку, особи у віці до 16 років і працюючі пенсіонери, але не входять домогосподарки, безробітні, що не шукають собі роботу.

Таким чином, зайнятість населення– це міра залученості людей до трудової діяльності, ступінь задоволення їхніх потреб у праці та забезпечення робочими місцями.

Основні проблеми	Шляхи подолання
Використання трудових ресурсів.	1. Зміна структури зайнятості: збільшувати частку зайнятих у сфері послуг і промисловості; враховувати рівень освіти і професійну підготовку; збільшувати частку зайнятих жінок (легка і харчова промисловість тощо). 2. В аграрно-індустріальних областях збільшувати частку зайнятих у сфері послуг. 3. У промислових районах розвивати галузі для збільшення зайнятості жінок.
Подолання безробіття.	1. Збільшення робочих місць шляхом розвитку дрібного і середнього бізнесу. 2.Розвиток галузей сфери обслуговування. 3. Перекваліфікація. 3. Розвиток індивідуальних господарств.
Зміна несприятливої структури трудових ресурсів.	1. Демогафічна політика , спрямована на підвищення народжуваності. 2. Поліпшення медичного обслуговування. 3. Подолання еміграційних потоків. 4. Перенавчати людей. 5. Розвиток служби, що допомагає безробітним шукати роботу. 6. Гідна зарплата

Отже, безробітними є ті, хто може і хоче працювати, активно займається пошуками роботи, але не може влаштуватись через відсутність робочих місць чи недостатню професійну підготовку. Офіційний рівень безробіття в країні становить більше 4%.

З чим пов'язаний високий рівень безробіття в Україні?

В умовах переходу до ринкової економіки потрібен механізм раціонального використання трудових ресурсів, зменшення частки безробітних, подолання тенденції «старіння» трудових ресурсів, припинення бойових дій на сході України (АТО).

Розглянемо особливості кожної з названих проблем.

(заповнити таблицю «Шляхи подолання потреб зайнятості населення в Україні» в зошитах).

- Що таке трудові ресурси? ЕАН?

- Хто такі безробітні?

- Що таке зайнятість населення?

Україна має достатні трудові ресурси, при цьому зайнятість працездатного населення недостатня. Трудові ресурси нашої країни мають високий рівень професіоналізму і кваліфікації, однак в країні значна кількість безробітних. Чому?

Безробіття – соціальне явище, що охопило економіку країни і пов'язане з формуванням ринкових відносин, а точніше, ринку трудових ресурсів (ринку праці), а також антитерористичними операціями на сході України.

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Опрацювати §59. Повторити матеріал по темі «Населення країни».- Підготуватися до контрольної роботи §§48 – 59.

Урок за 28.04.2020.

Тематична атестація «Населення світу та України»

І варіант

І рівень

1. Яка кількість населення на Землі (млрд. осіб): а) 7,1;   б) 7,4;     в) 7,9;

2. Яка з країн є двонаціональною: а) Португалія;    б) Україна;    в) Бельгія;

3. Яка кількість міського населення в Україні:  а) 62%;   б) 65%;    в) 68%

4. Яка кількість народів проживає в Україні:

    а) понад 130;   б) понад 150;    в) понад 160;

5. Відплив міського населення в передмістя називається:

    а) урбанізація;  б) субурбанізація;    в) рурбанізація;

6. У високорозвинених країнах близько 65% працівників зайнято у:

  а) промисловості;     б) сільському господарстві;    в) сфері послуг;

ІІ рівень

7. Група міських агломерацій, які майже зливаються між собою й зв’язані

   транспортними магістралями …

8. Українці відносяться до мовної сім’ї …

9. Різниця між народжуваністю та смертністю …

10. Стрімке зростання кількості населення …

11. Стійка сукупність людей, яка історично склалася, має свою культуру, мову, психічний склад …

12. Люди працездатного віку (крім інвалідів), працюючі підлітки та

     пенсіонери становлять …

ІІІ рівень

13. Установіть відповідність між містами та людністю у них:

     1 Житомир;      2 Одеса;      3 Харків;     4 Умань;

     А середні;       Б великі;       В дуже великі;     Г мільйонери

14. Установіть відповідність між містами та їх функціями:

     1 Мекка;      2 Маямі;      3 Кембридж;     4 Чикаго;

    А курортні;    Б наукові;    В промислові;    Г релігійні;

15. Установіть відповідність між національними релігіями та країнами, де їх

   сповідують:

     1 індуїзм;      2 синтоїзм;      3 іудаїзм;     4 конфуціанство;

     А Ізраїль;       Б Китай;           В  Японія;       Г  Індія;

16. Установіть послідовно у порядку збільшення частки міського населення

      в областях України:

 А Львівська;    Б Дніпропетровська;   В Івано-Франківська;    Г Житомирська;

ІV рівень

17. Які сучасні особливості еміграції з України та імміграції до нашої країни?

ІІ варіант

І рівень

1. Яка кількість населення в Україні (млн.. осіб): а) 42,2;   б) 46,8;     в) 48,2;

2. Яка з країн є однонаціональною: а) Канада;    б) Японія;    в) Швейцарія;

3. Яка частка жінок в Україні: а) 46%;   б) 51%;    в) 54%;

4. Яка частку становлять українці щодо населення України:

а) 73;   б) 78%;   в) 82%;

5. Поширення міського способу життя у сільських населених пунктах

називається:    а) урбанізація;  б) субурбанізація;    в) рурурбанізація;

6. У країнах, що розвиваються більшість працівників зайнято у :

а) промисловості;     б) сільському господарстві;    в) сфері послуг;

ІІ рівень

7. Сукупність міських поселень на певній території, які мають тісні

    виробничі, транспортні, трудові, культурно- побутові зв’язки …

8. Найчисленнішою національною меншиною в Україні є …

9. Систематичне скорочення кількості населення …

10. Перебування частини нації поза межами етнічних земель ..

11. Стан існування народу (етносу), пов’заний із створенням державності …

12. Усе працездатне населення, яке працює (зайняті) або шукає роботу

    (безробітні) належить до групи …

ІІІ рівень

13. Установіть відповідність між містами та людністю у них:

     1 Хмельницький;      2 Київ;      3 Львів;           4 Новоград-Волинський;

     А середні;        Б великі;     В дуже великі;     Г мільйонери;

14.  Установіть відповідність між мегаполісами та місцем їх утворення:

     1 Босваш;      2 Токайдо;         3 Лон-Лів;     4 Блакитний банан;

    А Європа;      Б Велика Британія;    В  США;        Г  Японія;

15. Установіть відповідність між національними меншинами та їх поширенням в Україні:

     1 білоруси;      2 молдавани;      3  угорці;     4 поляки;

    А Закарпатська;    Б Львівська;    В  Одеська;    Г  Чернігівська;

16. Установіть послідовно у порядку зменшення чисельності української  діаспори у країнах світу:

     А США;    Б Канада;     В Польща;      Г Казахстан

ІV рівень

17. Порівняйте типи відтворення населення світу.

Урок за 30.04.20.

На наступних уроках ми з вами повинні вивчати природу та населення свого адміністративного регіону (Кіровоградської області і Гайворонського району, а також маємо ознайомитися з природою рідного міста).

Мало любити свій край його треба знати.

Максим Рильський.

Я вам розкажу про наш край, про землю наших батьків. Ми звісно любимо свій край, свою малу Батьківщину, але чи можна любити не знаючи. Сподіваюся, що розповідь додасть вам знань про рідний край, а значить і любові до нього.

Рідний край – тут особливому пахне чебрець і м’ята; тут кликали в дорогу перші стежинки, які бігли від батьківського порогу у широкий світ, тут мама розказала першу казку, тут батько дав першу пораду. Це та земля по якій ми зробили свої перші кроки, земля наших батьків, дідів і прадідів, і вона найдорожча за все на світі. Вона єдина, де ми почуваємо себе вдома, де нам затишно і привітно. І де б людина не жила потім, а зі своїм краєм вона пов’язана назавжди. Рідний край живить душу теплом і дає наснагу. Іноді люди, постійно живучи на одному місці, не задумуються над цим, вони у своїй стихії, вдома. Але варто покинути рідну домівку на деякий час, як затужить серце, болем озветься душа і все те, чого й не помічав раніше, стане ріднішим, ближчим і дорожчим.

Це і є та ностальгія, яка не дає щасливо жити у чужому краї.

Недаремно ж люди кажуть, що в рідному домі і стіни допомагають, так воно і є. Тільки в рідному краї людина почуває себе захищеною, стійкою, впевненою, бо вона вдома. Людська душа не знає спокою, вона діяльна, жива, сповнена любов’ю і відданістю до рідної землі. Це велике і дуже сильне почуття, яке живить людину, не дає їй стати байдужою, робить активною і сильною.

Під поняттям «рідний край» розуміють територію своєї області, району, міста чи села, де ви народилися. Нашим рідним краєм є частина Кіровоградської області – Гайворонщина. Вона межує з Вінницькою, Черкаською, Одеською областями та Ульяновським районом Кіровоградської області.

Географічне положення Кіровоградської області

Кіровоградська область розташована на Правобережжі України на межиріччі Дніпра та Південного Бугу, в центральній частині України. На півночі України межує з Черкаською (протяжність кордонів - 381 км), на північному сході – з Полтавською (60 км), на сході й південному сході – з Дніпропетровською (230 км), на півдні – з Миколаївською (379 км), на південному заході – з Одеською (54 км), на заході – з Вінницькою (48 км) областями.

Протяжність Кіровоградської області з півночі на південь - майже 150 км, зі сходу на захід - понад 300 км. За сто кілометрів на захід від обласного центру Кропивницького у Добровеличківському районі розташовується географічний центр України. Крайні точки області розташовані поблизу таких населених пунктів: північна - смт Власівки, південна - с. Юр'ївки Веселівської сільської ради Бобринецького району, західна - с. Котовки Гайворонського району, східна - с. Куцеволівки Онуфрієвського району.

В якій частині України розташована Кіровоградська область?

Користуючись картою назвіть області з якими межує Кіровоградщина.

Географічне положення Гайворонського району.

Гайворонський район розташований у західній частині Кіровоградщини і є найвіддаленішим від обласного центру. Межує з Савранським і Балтським районами Одеської області, Бершадським – Вінницької, Уманським – Черкаської області й Ульяновським районом – Кіровоградської області. Крайні точки району: північна – на північ від с. Вікнина, південна біля с. Чемерпіль, західна – на захід від с. Котовка, східна – на схід від с. Таужне.  Площа району – 0,7тис. км ².

1.     Знайдіть і покажіть на контурній карті назви районних центрів нашої області.

2.     Позначте місто Гайворон, інші населені пункти району, межі району на карті

3.  Визначте напрям із свого населеного пункту на обласний центр.

4.  Визначте напрям із обласного центру на свій населений пункт.

5.  Визначте напрям із свого населеного пункту на столицю України.

6.     Визначте напрям із столиці України на свій населений пункт.

7.  Визначте азимут із свого населеного пункту на обласний центр.

8.  Визначте азимут із обласного центру на свій населений пункт.

9.     Визначте азимут із свого населеного пункту на столицю України. Визначте напрям із столиці України на свій населений пункт.

^{Де знаходиться -рідне місто.}

Перш за все географічні координати міста: 48º20ʹпн. ш і 29º50ʹ сх д.

Пропоную здійснити подорож по 48º паралелі, але так як, у нас не такі можливості, як у лорда Ґленарвана, наша подорож буде заочною. На 48º паралелі розташовані такі міста як Париж, Мюнхен, Ужгород, Чернівці, Кропивницький, Кривий Ріг, Дніпро, Запоріжжя, Донецьк, Волґоґрад, Хабаровськ.

Що ж до довготи, то це приблизно довгота Пулковської обсерваторії, в Санкт-Петербурзі, Києва, Одеси, Константинополя і так далі. Цей меридіан майже співпадає з меридіаном піраміди Хеопса, тому його часто називають Меридіаном Великої Піраміди, або Великим Меридіаном. Ну, а якщо бути абсолютно точним то наше місто розташоване на довготі міста заснованого Алєксандром Македонським, і названого в його честь. Довгота Гайворона – 29º50ʹсх.д, довгота Алєксандрії – 29º55ʹсх.д.

Наше місто, розташоване на берегах річки, яку наші предки Богом називали, на Придніпровській височині, майже в центрі найбільшої європейської держави. Маленьке місто залізничників. Маленьке, але таке, таке гарне.

Саме розташування нашого міста можна вважати унікальним, тому не дивно що в ньому є багато унікальних, визначних місцьАле спершу давайте дізнаємося (чи пригадаємо), історію його заснування і чому наше місто має таку назву.

Місто Гайворон розташоване на лівому березі річки Південний Буг. Утворилось від злиття трьох сіл – Гайворона, Струнькова, Ташлика.

Поблизу міста виявлені поселення трипільської (ІІІ тисячоліття до н.е.) і черняхівської (ІІ-V ст.н.е.) культур. В 1960-61 рр. досліджено Гайворонське поселення VI-VII ст., яке вважається одним із центрів чорної металургії давніх слов’ян. Виявлено 25 залізоплавильних печей, залишки напівземлянкового житла, виробничий інвентар, прикраси, побутові речі, кераміку тощо. Перша писемна згадка про поселення над Бугом датується 1752-м роком. Тоді було виділено землю для церковних потреб.

Як пише Ю.Сіцінський, у 1753 р. було збудовано дерев’яний храм і освячено на честь Святого Іоанна Предтечі. У 1889 р. споруджено нову цегляну церкву Храм Святого Іоанна Предтечі. У ХІХ і початку ХХ століття Гайворон, Струньків і Ташлик входили до складу Хащуватської волості Гайсинського повіту Подільської губернії. Жителі цих сіл були кріпаками. У 1869 р. пруський підданий Вільгельм Дистель на Південному Бузі спорудив греблю і млин, а в с. Ташлику – стельмашню, де виготовлялись вози, колеса та сільгоспінвентар. Млин був дерев’яний, але в 1903 р. він згорів. У 1904 р. збудовано кам’яний млин. Борошно було високого гатунку, тому з 1904 до 1914 р. відправлялось до царського двору.

Щодо назви міста. Існують такі версії.

Перша. Слово «гайворон» складається з двох коренів «гай» і «ворон». Маючи старослов’янське походження, «гай» означає бережись, а «вор» розуміється, як злодій, загарбник, чужинець з поганими намірами. Отже, Гайворон – це бережись непроханих чужинців.

Друга версія. Гайворон знаходиться на межі лісостепової і степової природних зон, де знаходиться багато гаїв. У них гніздяться птахи і, зокрема, ворони. Із словосполучення «гай» і «ворон» могла виникнути назва населеного пункту.

Третя версія. На Прибужжі водяться такі птахи, як граки. Їх ще називають «гайворони». Можливо, від цієї назви і дали ймення поселенню. До речі, цей чорний птах є на гербі міста.

Розвиток поселенню дала вузькоколійна залізниця, яка була прокладена у 1897 році. На околиці с.Струнькова збудували вокзал, паровозне депо, залізничні ремонтні майстерні. Збільшувалась кількість жителів. Залізничній станції дали назву «Гайворон». Першим промисловим підприємством був винокурний (спиртовий) завод належав він пану О.Чарновському. У 1917 р. створюється ревком, який дбав про охорону підприємств і проводив експропріацію поміщицьких земель. Під час громадянської війни Гайворон окуповували австрійські війська, армійські підрозділи армії Денікіна, захоплювали на невеликий проміжок часу озброєні загони отаманів Григор’єва, Зеленого, Волинця, Марусі, Левченка, Клименка, Махна та ін. 6 березня 1920 р. під час першого зимового походу армії УНР було звільнено від більшовиків Гайворон і Хащувате. Відзначилась 1-а Запорізька дивізія Гулого-Гуленка. Радянська влада встановлена у травні 1920 р. Відновлюється робота підприємств, функціонують школи, лікарня, бібліотека. У 1924 р. відкривається школа фабрично-заводського учнівства, сільбуд, хато-читальня. Вживались заходи щодо ліквідації неписьменності. У 1923 р. в Україні проведено адміністративно-територіальну реформу. Гайворон, Струньків і Ташлик увійшли до складу Хащуватського району. У 1926 р. в цих населених пунктах проживало 6368 громадян. Під час примусової колективізації утворились колгоспи «Червона зірка», «Червоний промінь», імені Чубаря. Взимку 1932-1933 рр. спалахнув страшенний голод. Виснажені і опухлі люди вмирали на полях, вулицях, долинах і в лісах. У 1938 р. села Струньків, Ташлик і посьолок «Пролетарій» було об’єднано в селище міського типу Гайворон. 19 квітня 1949 року президія Верховної Ради УРСР віднесла Гайворон до міст районного підпорядкування і перетворила селищну раду у міську. До них у 1959 р. приєднано і село Гайворон.

^{Домашнє завданння: опрацюйте конспект; знайдіть всі вказані міста на карті; випишіть основне.}

^{Розв’яжіть задачу (3-4 рівень).}

1.Визначте місцевий час в Гайвороні (Кіровоградщина - 29⁰50′ сх д., якщо в Гайвороні (Саратовська область - 44⁰36′ сх д) 14 годин.

2. Визначте в якому напрямку від міста Гайворона розташовані населені пункти нашого району: Салькове, Казавчин, Котовка, Бандурове, Соломія, Червоне, Завалля, Берестяги.

3. Визначте азимути з міста Гайворона на населені пункти: Соломію, Червоне, Солгутове, Долинівку, Хащувате, Чемерпіль.

^{Урок за 05.05.2020.}

^{Геологічна будова Кіровоградщини.}

Територія Кіровоградської області належить до Східноєвропейської платформи, однієї з найбільших, відносно стійких ділянок континентальної земної кори. У геоструктурному відношенні територія області розміщена у центральній частині Українського кристалічного щита - Кіровоградського тектонічного блоку й Білоцерківсько-Одеського тектонічного блоку. Кристалічний фундамент утворений протерозойськими метаморфізованими породами: гранітами, гейсами, сланцями. Кристалічні породи, що його складають, відслонюються, тобто виходять на денну поверхню, лише в долинах річок та глибоких балках. Осадочний чохол потужністю від кількох до 150 м залягає на денудаційній поверхні фундаменту. На всій території в його будові беруть участь кайнозойські, лише на крайньому північному заході області - мезозойські відклади. Палеоген представлений пісками, бурим вугіллям, глинами, мергелями; неоген - піщано-глинистими відкладами полтавської (у північній і центральній частині області) і балтської (на південь і південний захід) частин. Повсюдно поширені нижньоантропогенові червоно-бурі глини. Антропогенові відклади на плато представлені лесами, в річкових долинах - давнім і сучасним алювієм.

Рельєф Кіровоградщини.

Кіровоградська область розташована у південній частині Придніпровської височини. Поверхня області здебільшого являє собою плато або підвищену хвилясту рівнину, розчленовану густою сіткою річкових долин, балок й ярів. Середня висота плато близько 200 м над рівнем моря. Проте на території області спостерігається значна різниця абсолютних висот.

Найменшу абсолютну висоту має дно річкових долин, а саме: Інгулу біля гирла Березівки - 39 м, Ільця (с. Іскрівка) - 58 м, Дніпра (с. Дереївка) - 57 м, Південного Бугу біля гирла Чорного Ташлика - 70 м.

Найбільші абсолютні висоти характерні для вододільних плато. Поблизу верхів'я річки Ташлик вони сягають 267 м, у верхів'ї річки Великої Висі - 243 м, на вододілі річок Інгулу та Інгульця 224 м, на вододілі річок Цибульника та Омельника 207 м.

Характерне чергування вододільних плато з глибоко врізаними долинами річок. Перевищення висот окремих ділянок вододільних плато над дном сусідніх долин становлять іноді понад 120-150 м. Амплітуда висот досягає 228 м. Найбільш розчленована північно-східна частина області, що прилягає до Дніпра і Тясмину. Характерна риса рельєфу області - це добре вироблені річкові долина та балки, які на численних ділянках врізані навіть у поверхню кристалічних порід і мають скелясті круті схили. В річкових долинах і глибоких балках спостерігаються озероподібні розширення, які змінюються асиметричними або вузькими каньйоноподібними ділянками. Розширені частини долин мають пологі схили. Ширина долини у таких місцях досягає 2-3 км. Вузькі частини долин часто нагадують справжні каньйони з обома крутими скелястими схилами, русла річок нерідко мають пороги.

У цілому рівнинний рельєф Кіровоградської області при наявності широких вододільних плато, сприяє розвитку сільськогосподарського виробництва, а також інших галузей господарства.

Корисні копалини області.

За промисловим використанням всі корисні копалини області поділяються на металічні (руди різноманітних металів), неметалічні (будматеріали, хімічна сировина, міндобрива, вогнетривкі і абразивні матеріали) і горючі (вугілля, торф, горючі сланці тощо). До особливої групи відносяться підземні води.

На території області експлуатуються родовища більш ніж двох десятків різноманітних видів корисних копалин, а також відкриті рудопроявлення ще багатьох інших видів мінеральної сировини.

Горючі корисні копалини

Буре вугілля

У Кіровоградській області поширені родовища бурого вугілля, які відносяться до Дніпровського буровугільного басейну. Вугілля залягає серед палеогенових пісків та глин, вік його становить 40—50 млн років, товщина шарів вугілля досягає 20 м. В області зосереджено 90 % запасів вугілля (3,3 млрд т) Дніпровського басейну.

Найвизначніші родовища відомі в Олександрії, Балаховці, Петровому, Михайлівці, Бандурівці.

Середнє річне видобування бурого вугілля брикетів на Дмитрівській і Байдаківській фабриках — близько 3,5 млн т. Брикети бурого вугілля є повноцінним паливом, зручним для спалювання та перевезення. Вони використовуються для термічної обробки, при виробництві бензину, мастила, газів. Практично все видобуте вугілля переробляється і використовується в області.

Горючі сланці.

У Кіровоградській області горючі сланці знайдені в 60-х роках поблизу села Бовтишка Олександрівського району. Бовтишське родовище знаходиться у великій округлій западині типу кратера, яка має діаметр 22 км. Нижня частина западини, що складена склоподібною масою, перекривається піщано-глиняною товщею палеогенового віку. Прошарки горючих сланців, що залягають серед цієї товщі, утворюють 5 горизонтів, з яких основний (четвертий) залягає на глибині 220—250 м в центрі родовища і на глибині 30—50 м по периферії. Сумарна корисна товщина прошарків в межах 10—15м. Горючі сланці характеризуються середньою наявністю золи — 62—63%, середнім теплоутворенням 2850 ккал/кг та наявністю близько 18% смоли.Запаси сланців складають близько 3млрд т.

Торф

Торф є першою стадією процесу вуглеутворення. Використовується для виробництва паливних брикетів, нафтопродуктів (напівкокс, горючий газ, аміак, оцтова кислота, дьоготь, спирт), виготовлення будівельних матеріалів (ізоляційні плити), використовується в сільському господарстві як добриво, застосовується в медицині для грязелікування. В останній час розроблена технологія виділення з торфу воску — дефіцитного продукту для побутової хімії, фармацевтики, машинобудування, текстильної промисловості.

В Кіровоградській області знаходяться невеликі родовища торфу, що розташовані в заболочених плавнях річок Мала Вись та Велика Вись, в долинах річок близько Новомиргорода, біля Онуфріївки. Маловисківське та Великовисківське родовища містять низинний тип торфу, зольність його становить 33 %, теплопровідність 5158 ккал/кг. Ці родовища експлуатуються місцевими організаціями з 1947 року.

Рудні корисні копалини

Залізо

Найпоширеніший елемент і по суті в ваговому відсотку (5,1%) займає друге місце серед металів після алюмінію (6,6%).

Залізорудні родовища розташовані в східній частині Кіровоградської області. В геологічному відношенні вони належать до Криворізького басейну. Тут знаходяться Петрівське, Ганнівське, Артемівське, Горіхівське, Попельнастівське та інші залізорудні родовища.

У Петрівському районі області діє кар'єр номер 3 Криворізького центрального ГЗК. Тут руда залягає на невеликій глибині (40—50 м), що зумовлює економічність її видобування відкритим методом. Всього в кар'єрі підлягає обробці 21 горизонт. Проектна глибина кар'єру 500 м. Починаючи з п'ятого горизонту з кар'єру безпосередньо в вагони завантажують високоякісну руду з великою вмістимістю заліза. Видобуток руди на рік становить 9 млн т. За 25 км на Південний Схід від смт. Петрового розташований Ганнівський рудник Північного ГЗК. Тут видобуток руди ведеться в кар'єрі довжиною більш ніж 1,5 км, шириною 0,5—0,7 км та на глибині більш ніж 150 м. Щорічно видобуток становить 10 млн. т руди. Вміст заліза 40 %. Біля села Артемівки на річці Зеленій будується великий Артемівський кар'єр. На території області в м. Долинській будується ГЗК для переробки маловмістних та окислених кварцитів (600 млн т). Комбінат буде переробляти 30 млн т сирої руди та видавати щорічно металургійним підприємствам 12,9 млн т збагаченої.

Нікель

У Кіровоградській області родовища нікелевих руд належать до Побузької тектонічної зони глибинних зламів (Голованівський район). Тут встановлено більш ніж 50 масивів основних та ультраосновних порід (габбро, перідотіти, дацити), що містять рудні мінерали: пірротин, пентландіт, халькопірит.

У родовищах Побужжя вміст нікелю становить 0,5—5,2 %. Тут знаходяться Деренюхське, Капітанківське, Липовеньківське, Грушківське та інші родовища, на базі яких діє Побузький нікелевий комбінат. Вміст нікелю в сирій руді становить при розробці 0,9—1,5 %, заліза — 10—20 %, кобальту 0,03 %, кремнезему 45 %. Кінцевим продуктом є феронікель — сплав нікелю, кобальту та заліза. Видобуток руди на комбінаті досягає 1 млн т на рік.

Близько 80 % нікелю використовують для виготовлення легованих та нержавіючих сталей. Якщо нікелева сталь містить в собі 0,2 % вуглецю (при вмісті нікелю 25%), вона стає немагнітною. Якщо додати в немагнітну сталь 3—5 % хрому, можна отримати немагнітну броню.

В Побужжі знайдено Хащуватське родовище марганцевих руд, створене в результаті адсорбції та осадження марганцю в вапняках («марганцеві шапки»).

Існує велика перспектива знайти в Кіровоградській області титано-цирконієву руду та алюмінієву сировину.

В корі вивітрювання основних порід (габбро-анорзотитів) на території Новомиргородського та Знам'янського районів широко розповсюджений ільменіт — основний мінерал, що містить в собі титан.

Уран

Перше родовище урану виявлене в 1964 році. У наступні роки після Мічурінського родовища знайдене Ватутінське родовище, Северинське родовище та цілий ряд інших, на базі яких утворено власну мінерально-сировинну базу атомної енергетики України. Усі родовища, за наявними в них запасами, належать до великих. Переробка урану здійснюється до стадії «окис-закис». Збагачені концентрати для подальшої переробки по розподілу на уран — 238 переправляються в Росію.

Об’єкти уранодобувної промисловості – це три родовища уранової руди – Новокостянтинівське, Інгульське та Смолинське. Добування руди ведеться на Інгульській та Смолинській шахтах Східного гірничо-збагачувального комбінату (ГЗК). Новокостянтинівська шахта законсервована.

На території області зафіксовано виділення радону та його продуктів розпаду (радон-222), особливо у центральній частини області, яка розміщена на масиві гірських порід гранитоїдного складу. Більша кількість радону вивільнюється при видобуванні урану, який несприятливо впливає на клімат регіону та здоров’я людей. Фонове гама-випромінювання у області складає від 10 до 18мкр/год., а у м. Кіровограді – 9-15мкр/год.

Золото

Питання про можливе виявлення промислових покладів золота в корінному заляганні ставилося геологами давно. Однак лише наприкінці 80-х років були знайдені Юр'ївське та Клинцівське родовища, які оцінюються як великі. Основні оцінюючі параметри (потужність рудних залягань, вміст золота, розмах оруднення) мають мало аналогів.

Гірсько-рудна та рудопереробна промисловість області має можливість здійснювати повний цикл процесу утворення товарного золота.

Разом із золотом можливо додатково отримувати срібло. Мають місце рудовиявлення платини, вольфраму та олова.

Рідкісні метали

Серед цієї групи наявні рудопроявлення танталу, ніобію. У останні роки знайдене родовище літію, велике за запасами, де можливо одночасно добувати олово (Полохівське родовище).

Неметалічна сировина

Графіт

Залягання графіту в Кіровоградській області відомі з початку XX століття в с. Петровому, де ще тоді діяли шахти з видобутку графіту (Петрівське графітове родовище), які пізніше закрили через відсутність залізниці. В районі цих шахт є с. Графітівка (нині у складі Петрове (смт)), що нагадує про видобуток графіту. У наш час (кін. XX — поч. XXI ст.) в області експлуатується найбільше в Європі Заваллівське родовище графіту, знайдене в 1931 році, початок видобутку — 1934 рік. Вміст графіту в каолінізованих гнейсах становить 6—14 %. Гнейси утворюють залягання у вигляді пластів потужністю до 500 м, довжиною 5 км.

В смт. Заваллі (Гайворонський район) знаходиться головне підприємство виробничого об'єднання Кіровоградграфіт. Це — основний виробник кристалічного графіту та колоїднографітових препаратів для промисловості а також на експорт у 21 країну.

Озокерит (гірський віск)[

Використовується для виробництва цінних сортів паперу, обробки тканин, шкір; використовується в косметиці та медицині. Чотири країни у світі виготовляють гірський віск. Його добувають у Кіровоградській області з бурого вугілля, з 1959 року в області діє Семенівський завод з виготовлення озокериту. Інженери-вуглехіміки розробили технологію отримання модифікованого озокериту, що використовується у виробництві поліграфічної фольги, кіноплівки, грамплатівок.

Біля Олександрії знаходиться санаторій «Дружба», де проводять процедури, що ґрунтуються на тепловому і компресійному впливанню озокериту (озокеритотерапія).

Алмази

Знахідки малмазів та їх мінералів-супутників в області відомі давно. Цільові пошукові роботи розпочато лише в 1993 році. Виявлено численні геологічні структури, що є сприятливими для впровадження кімберлітів. Знайдені кільця викидів туфобрекчій, що є корами вивітрювання кімберлітових порід, де виявлені прямі мінерали-супутники й алмазів. Нарешті в 1995 році знайдено коренні кімберліти. Йде оцінка їх алмазності.

Глина та каоліни

В Україні знайдено 150 родовищ каолінів, які дають 80% добутку цієї сировини в колишньому СРСР.

В Кіровоградській області каолін видобувається на родовищах вогнетривких глин, що розташовані поблизу с. Катеринівки. Катеринівські каоліни застосовують як додаток до глини Часов-Ярського родовища, в результаті чого отримують вогнетривку глину з вмістом суми окислів алюмінію та титану 30%, окислів заліза не більш ніж 3% та вогнетривкістю не менш ніж 1670°C. Таку суміш застосовують для випалювання абразивних виробів. Запаси каолінів, що розташовані поблизу Гайворона та Салькового, використовуються як вогнетривкі та як шамот. За 3 кілометри на Північний Схід від Кіровограда розташоване Веселівське родовище керамзитової сировини.

Трепел

Належить до групи кремнеземистих (опалових) порід, до якої відносяться також діатоміт, опока та деякі інші. Трепел містить 70—98% розчинного кремнезему. Він має велику кількість пор (60—64%), малу об'ємну вагу (0,5—1,25 т/м³), адсорбційні та теплоізоляційні властивості, хімічну стійкість у відношенні до лугів та кислот. В Олександрії він є.

Будівельні, формовочні, скляні матеріали

В області присутні багато видів будівельних матеріалів: суглинки, піски, пісковики, бутовий камінь, щебінь, вапняк, мергел, кварцити тощо.

Суглинки використовують для виготовлення цементу та цегли. Родовища суглинків (для цегли марки «100» і «150») знайдені поблизу смт. Компаніївки, хутора Соколівського, в Новгородківському районі. Біля м. Малої Виски на місцевій сировині працює цегляний завод міжколгоспбуду (потужність суглинків 4—5 м, продуктивність заводу 2 млн шт. на рік). Такого ж типу завод працює біля смт. Великої Виски, марка цегли 100—150, продуктивність 2,8 млн шт. Великими родовищами цегляно-черепичної сировини є Новомиргородське, Васінське (в 3-х км на Північний Схід від м. Знам'янки), обознівське біля Кіровограда та багато інших.

У великому обсязі ведеться кар'єрний видобуток бутового каменю, щебеню, на який головним чином йдуть граніти, гнейси.

Численні жили пегматітів є чудовою сировиною для керамічних виробів в електротехніці (ізолятори).

В Побужжі розташовані охри, що є природними барвниками, а проявлення цінної слюди (вермикуліт) можуть використовуватись як термоізолятори.

Облицювальний камінь

З облицювальних каменів в Кіровоградській області найбільш широко використовуються граніти, серед яких виділяються три основних різновиди: сировина рівномірнозерниста та порфіровидні граніти (Гайворонське, Кіровоградське, Аджамське, Суботське родовища); рожеві та рожево-сірі порфіровидні граніти (Андріївське, Адабашське, Бобринецьке родовища); червоні порфіровидні та трахітоїдні граніти (Горіхівське, Капустянське родовища).

У межах Новомиргородського і Маловисківського районів розміщуються родовища лабрадоритів. останні знайдені на Лікарівському родовищі.

Декоративно-облицювальним матеріалом можуть служити лонцоніти, габбро, діабази, які зустрічаються поблизу Новоукраїнки, Новомиргорода, Олександрії, Долинської.

Задовільні декоративні властивості мають мармур та мармурові вапняки Хащуватського та Заваллівського родовищ біля Побужжя.

Підземні води

Головним джерелом прісної води в Кіровоградській області є водоносний горизонт, що лежить біля основи порід бучакські свити палеогенового віку. Водомісткі породи представлені різнозернистими кварцовими пісками з потужністю до 25 м. Водоносний горизонт в бучакських відкладеннях експлуатується колодязями та свердловинами (обознівський, Лелеківський водозабори). Продуктивність найпотужніших свердловин на подібних водозаборах становить 20 літрів на секунду.

За хімічним складом ґрунтові води Кіровоградської області відносяться до гідрокарбонатних, гідрокарбонатно-сульфатних, деколи сульфатно — гідрокарбонатних, калієвих та натрієвих. Загальна твердість води становить 1,5—8 мг-екв./літр. Мінеральні води експлуатуються в смт. Новгородці. Мінералізація цієї води становить 3,75 г/л. За хімічним складом це сульфатно-хлоридні, кальцієво-натрієво-магнієві води. Дебет свердловини становить 2,9 л/с.

В деяких місцях області знайдені бальнеологічні радонієві (радіоактивні) води. На базі радонієвої води діють санаторії в м. Знам'янці.

У числі видобувних та переробних підприємств в області наявні об'єкти загальнодержавного значення:

·                            Виробниче об'єднання Олександріявугілля, Семенівський озокеритовий завод, що працюють на сировині Дніпровського буровугільного басейну;

·                            Заваллівський графітовий комбінат, Побузький феронікелевий комбінат;

·                            Кіровоградський завод фільтруючого кизельгуру, Кіровоградський кар'єр каолінів;

·                            Горіхівський, Капустянський кар'єри з видобутку облицювального каменю;

·                            залізорудний кар'єр Криворізького центрального ГЗК, Ганнівський, Артемівський залізорудні кар'єри, Долинський ГЗК;

·                            інгульське та Смолинське рудоуправління з видобутку уранової руди;

·                            місцеві організації — промкомбінат, Міжколгоспбуд, Дорбуд та інші

(вони виготовляють цеглу з суглинків, використовують піски кольорового та чавунного лиття, розробляють граніти та гнейси на бут та щебінь, застосовують у будівництві мергель, пісковик, вапняк, видобувають торф).

Геологічна будова, рельєф, корисні копалини Гайворонського району.

Геологічна будова та рельєф.

Територія району розташована у західній частині Українського кристалічного щита, який утворився в Архейську та Протерозойську ери. Щит є ділянкою Східноєвропейської платформи, який має різну глибину залягання. У місцях, де він залягає неглибоко, кристалічні породи виходять на земну поверхню утворюючи мальовничі каньйони і ущелини, їх можна побачити у долинах річок Південний Буг, Ташлички, Яланець та інших.

Правобережна частина Гайворонщини розташована на південно-східній окраїні Подільської височини, лівобережна на Придніпровській височині. Річка Південний Буг є умовною межею між двома височинами. Для рельєфу у межах району характерне чергування підняття з тектонічними западинами. Найвищі ділянки підняття спостерігаються на лінії Казавчин - Бандурово з позначкою 207м над рівнем моря, ділянка з висотою 209м між Гайвороном і Хащувате, таке підвищення є між селами Червоне і Мощене з позначкою 205м., на схід від села Могильне та на південь від Берестягів з висотами 205м, та біля с.Тракт - 207м, на заході Котовки 214м над рівнем моря. Більша частина поверхні району хвиляста, порізана глибокими ярами і балками. У знижених ділянках прокладають собі шлях невеликі річки, які зливаються з Південним Бугом і несуть свої води до Чорного моря.

На сучасний вигляд рельєфу великий вплив має господарська діяльність людини. Розширення територій під забудови, відкриття нових родовищ корисних копалин із створенням кар’єрів, будівництво доріг - стрімко змінюють природні ландшафти. Неконтрольована вирубка дерев і кущів полезахисних смуг призводить до вивітрювання родючих ґрунтів. Знищення дерев уздовж річок призводить до розмивання берегів та затоплення долин, несвоєчасне насадження ґрунтозакріплюючих рослин у місцях утворення ярів прискорюють процес ерозії ґрунту.

Мінерально – сировинні ресурси району

Дослідження геологічної будови рельєфу у районі займалися професора Київского, Одеського, Харківського та Львівського університетів. Перші відомості про геологічну будову району оприлюднив 1856 році професор Київського університету Феофілактов К. М.

В 1880-1900р.р. район досліджував геологи Р. Прендель та В. Пжемиський.

В період 1900-1914 роках було проведено геологічну розвідку Антоньово-Хащуватського залізо-марганцевого родовища.

З 1916 по 1921 р.р. під керівництвом А.В.Красовського було виявлено поклади графітових гнейсів біля с.Завалля.

Після революції 1917 року вивченням Хащуватського залізо-марганцевого родовища займалися А.М.Козловська, Красовський А.В., Лучицький В.І., В.В.Мокринський

З кристалічним щитом пов’язані поклади нікелевої та марганцевої руди, міді, золота та інших корисних копалин. У межах Гайворонського району докембрійські відклади представлені метаморфічними породами: мігмати, гнейси, метабазіти; та магматичними: габро, діабази, гранітоїди вік яких сягає 2,1-2,6млрд. років. Видобутком мігматів місцеві жителі почали займатися вручну з середини ХVІІ ст. при утворені перших поселень. Його використовували для будівництва Храмів, будинків поміщиків, водяних млинів, при спорудженні перших приходських шкіл, залізничних майстерень, складів. На початку ХХст. у південно-східній частині с. Струньково (нині місто Гайворон) було закладено перший кар’єр з видобутку граніту.

Починаючи з 1938 року мігмати видобували вручну за допомогою лома, кирки, лопати та застосовуючи вибухівку. Вантажно-розвантажувальної техніки не було. Розкривні породи вивозилися кінними підводами та грабарками. Згодом у кар’єр було прокладено вузькоколійну залізницю для вивозу будівельного каменю.

Підводи, вантажівки, залізничні вагони завантажувались і розвантажувались також вручну. У 1939 році було збудовано триповерхове приміщення з дерева для каменедробарок «АКМЕ» і «БЛЕК». У 1968 році була пущена в експлуатацію дробарка С-886 і збудована лінія відбору бутового каменю. З 1 січня 1969 року ліквідували робочі місця бутоломів і вантажників, їхню роботу стала виконувати техніка. Сьогодні поклади високоякісної сировини є у селах Солгутове, Соломія, Казавчин і Завалля.

Історична довідка

В 1939-1941 рр. біля м. Гайворона проводились дослідження з проблем геологічного картування.

Звичайно, увага геологів була прикута до пошуку в першу чергу визначальних для промисловості корисних копалин, як залізо, марганець, графіт. Проте, в 30-тих роках ХХ-го століття бурхливий розвиток індустріалізації України змушував посилювати темпи реконструкції діючих підприємств, будувати нові, розвивати мережу залізниць та автомобільних шляхів. Але для цього не вистачало будівельних матеріалів і, зокрема, матеріалів із каменю. І погляди геологів, промисловців спрямовувались, насамперед, до тих ділянок, де кристалічні породи виходили на земну поверхню.

Такий масив каменю знаходився на лівому березі Південного Бугу при впадінні в ріку лівої притоки – невеликої річки Ташлички. Старожили пригадують, що це урочище мало назву «Стінка» - через прямовисний і високий кам’яний масив, який стіною здіймався вздовж берега ріки.

Місцевий житель Баюра Онисим Федорович, який мешкав неподалік кар’єру, згодом працював тут, так згадує про цю місцину: „Від водяного млина (зараз – це комбінат хлібопродуктів) дорога йшла лівим берегом Південного Бугу, мостом через річку Ташлик і впиралася в скелю, яка прямовисно здіймалась до тридцяти метрів заввишки, нависаючи над дорогою. Тут дорога звужувалась до двох метрів і прямувала прямо в річку. Основа скелі в народі мала назву «притиск», входила клином в бурхливі води Бугу. Над основою залягав величезними брилами другий ярус, потім ішов третій. Кам’яні брили третього ярусу мали півтораметровий навіс».

Зверху по кам’яних косогорах росли дуби, граби, берести, вільхи, клени, зарослі ліщини та шипшини.

Цей самобутній витвір природи вражав величчю, красою. Недарма директор – розпорядник водяного млина Душинський І.В. обрав цю місцину для свого помешкання, збудував будинок з флігелем, господарські приміщення. Від будинку в південно-східному напрямку був закладений сад з яблунь, груш, слив, волоського горіху, вишуканих сортів винограду. Було влаштовано ялинкову алею, із бетону – сонячного годинника; доріжки посипалися піском, зі скелі жолобом до колодязя із бетону дзюркотіла вода.

Схил гори, що спускався до річки Ташлички від помешкання Душинського І.В. в східному напрямку, теж мав виходи каменю на поверхню, люди називали його «скалою».

В 1928 році молдавська артіль викупила будинок за 900 рублів і взялася за видобуток каменю.

В 1932 році весняна повінь на р. Ташлик знесла будинок, сплюндрувала початкові роботи, і артіль відмовилась від подальшої тут діяльності.

Місцеве населення, кустарі продовжували відколювати з кристалічного масиву камінь для власних потреб, згодом – для громад навколишніх сіл.

Зацікавилось наявністю тут каменю Управління шосейних доріг.

Розвідка була проведена на площі 15 гектарів з допомогою розчисток та шурфів. Було виявлено запаси кристалічних порід в обсязі 4,5 млн. кубічних метрів. Ці запаси каменю держава поставила на баланс і передала для промислової експлуатації створеному підприємству – гранітному кар’єру УШОСДОРА.

Розробка родовища розпочалася від річки Ташлички в південно-східному напрямку з того місця, яке називали «скалою», а потім – вибоєм №1. Зараз тут розташований майданчик дробильно-сортувальної

дільниці №1.

По мірі видобутку каменю перед геологами ставилось завдання прирощувати запаси корисної копалини. Було проведено в районі родовища чотири до розвідки. Розвідувальні роботи при цьому велись проходкою свердловин.

В 1962 році розвідувальні роботи вела Київська геологічна експедиція. Пошуковий загін очолював геолог ДробишевськийВ.Ф.

Розвідувальними роботами на 20-ти гектарній площі на ділянках «Центральна» (зараз це Північна дільниця родовища), «Південна» було виявлено 8,4 млн. куб. м. запасів каменю по категоріям А+В+С1.

В 1969 – 1970 роках до розвідка родовища велась Київською геологічною експедицією на площі 33 гектарів, поклади каменю розвішувались в глибину до абсолютної позначки +76 м. Обсяг виявлених цього разу запасів мігматита по категоріях А+В+С1 дорівнює 23 млн. куб. м. Звіт про до розвідку складено старшим геологом Халевською Р.М. і геологом М.Ф.Мурогіною.

Наступна дорозвідка виконувалась в 1990-1991 роках відділом кар’єрів інституту «Укрдіпродор» на південній ділянці родовища з метою розвідки і оцінки суглинків серед розкривних порід на придатність їх для виготовлення цегли керамічної. Автор звіту про до розвідку Семеник Н.В.

Планувалося, що суглинок буде слугувати сировиною для цегельного заводу, який республіка Югославія мала намір збудувати для забезпечення цеглою об’єктів, що будувалися югославськими фірмами в Україні.

Відомі політичні події, які згодом розгорнулися в Югославії, завадили цим планам.

Обсяг розвіданих і оцінених суглинків складає 1,8 млн. куб. м. Водночас на цій ділянці було додатково розвідано 8,2 млн. куб.м. мігматита, що залягає під суглинками.

Нарешті, остання до розвідка виконувалася в 2003-2004 роках Правобережною геологічною експедицією Північного державного регіонального геологічного підприємства «Північ геологія»». Відповідальний виконавець – геолог 1-ї категорії Озерко В. М.

Завдання ставилось таке – підрахувати запаси каменю в контурі проектного кар’єру на північній ділянці родовища з врахуванням його поглиблення на 67 метрів, тобто, до можливої глибини розробки в межах діючого гірничого відводу, а також виконати комплекс робіт по радіометричному обстеженню каменю, як на поверхні видобувних горизонтів, так і до проектної глибини видобутку.

Обраховані запаси каменю на північній ділянці в межах проектного контуру склали 9 млн. куб. м. За ступенем радіоактивності і характером розподілу порід з різним вмістом радіонуклідів родовище відноситься до 1 групи по класифікації будівельних матеріалів по сумарній питомій активності природних радіонуклідів.

В геологічній будові Гайворонського родовища мігматитів беруть участь древні метаморфічні і магматичні утворення докембрію і осадові відклади кайнозою.

Докембрійські кристалічні породи утворюють нижній структурний відділ – з віком біля 3000 млн. років і перекриті товщою осадків кайнозойського періоду.

Найбільше розповсюдження мають мігматити. Це гірська порода темно-сірого, зеленувато-сірого, сірого кольору, дрібно-зерниста, скловидна, нерідко полосата, доволі міцна (витримує стиснення до 2062 кг на кВ. сантиметр), важка – вага щільного кубометра коливається від 2,62 до 3,11 тонн.

Мінеральний склад кристалічних порід складається з плагіоклазу, кварцу, калішпату, альбіту, біотиту, діопсиду, магнетиту, рогової обманки, гіперстену і інших.

На західній околиці Хащувате у с.Антоньово на початку ХХст. було відкрито родовище марганцевої руди. Руда поширена вздовж річки Південний Буг від Гайворонського спеціалізованого кар’єру до селища Хащувате. Марганцеву руду видобували в 1913 і в 1928-29 рр. Шурфи копали лопатами, брали руду в ящики і відправляли в Київ для аналізів. Керували цими роботами вчені-геологи з Києва. Залишки розкопок зберігаються ще й тепер. Руду в с.Антоньове власник маєтку Мовчан добував і продавав німецьким купцям щорічно на суму 1млн. карбованців в 1909-1913 роках.

У місцях кристалічних розломів просочених гідротермальними розчинами з високим вмістом хімічних елементів утворилися поклади кольорових металів, зокрема міді та золота.

У деяких місцях материнські магматичні породи пройшли процес метаморфозу утворивши гранітогнейси, біотитові гнейси з високим вмістом гранатів, амфіболіти, кварцити. До метаморфічних порід які видобувають на території району відноситься мармур, родовища якого розвідано на околицях сіл Хащувате, Салькове і Завалля. Після обробки, метаморфічні породи використовують, як цінний декоративно-облицювальний матеріал.

Поверхню кристалічного фундаменту перекривають продукти власного руйнування - леси та лесовидні суглинки, накопичення яких відбувалося в Кайнозойську еру, протягом Неогенового періоду в Міоценову епоху. Товщина суглинків у деяких місцях сягає 20 метрів.

Сьогодні лесовидні суглинки з високим вмістом глинистих речовин (слюди і польового шпату) використовують при будівництві та ремонті житла, у будівельні промисловості для виробництва цегли. У місцях вивітрювання та розкладу гранітових гнейсів з високим вмістом польового шпату і слюди утворилися значні  поклади каоліну, або білої глини, яку донедавна використовували місцеві жителі для власних потреб. Найбільші запаси каоліну розвідано у селах Долинівка, Тополі, Могильне.

Каолінова копальня.

В селі Тополі розвідано значні запаси каоліну (біла глина). Каолін розміщується на лівому березі річки Батіг, яка протікає у центральній частині села. Із спогадів старожилів під час зустрічі з ними, ми дізналися, що для власних потреб білу глину почали видобувати ще на початку 20 століття у трьох місцях. Приїжджали жителі і навколишніх сіл Мощеного, Хащуватого, Долинівки по білу глину.

Білі копальні користувалися своїм попитом близько 80 років з перервами через Голодомор, війну та розруху, до кінця 20-го століття, поки люди почали використовувати шпалери. Зараз жителі цих садиб приклали багато зусиль, використовуючи техніку і загорнули ці розробки, тому, що цьому сприяла політика держави – відбирання зайвих соток землі.

А на правому березі річки Батіг з північної сторони села є великі поклади жовтої глини – три копальні. З цієї глини практично побудоване все село, ці копальні діючі.

Могильненський скарб.

Мальовниче село Могильне знаходиться на південному сході Гайворонського району. Простягається воно з півночі на південь довжиною 12 км. Його територію утворюють круті яри, широкі балки,чудові долини,багато ставків та річка Могильнянка. Село багато такими мінеральними ресурсами як: глина, пісок і вода.

На південно-східній околиці села в Єжеличому яру знаходиться невелике глинище. Довжина його 350-400 м, а ширина приблизно 70-80м. В ньому є значні поклади буро – червоної глини.

Червоно – бурі глини являють собою суцільну важку глину червоно – бурого кольору чи коричнево – бурий з білими твердими карбонатними концепціями.

Червоно – бурі глини характеризуються наявністю шкідливих для рослин солей, набуханням та запливанням при зволожуванні.

Червоно – бурі глини N2 – Q(1) характеризуються середньою щільністю складення, твердою і напівтвердою консистенцією.

Червоно – бурі глини використовують у промисловості для виробництва цегли, черепиці. Серед них переважають легкі глини, рідше зустрічаються піщані глини і високодисперсні важкі глини.

В окремих місцях на території села зустрічаються невеликі поклади піску.

Історичні документи свідчать, що неподалік глинища під час земляних робіт у 1979 році було знайдено багато пам’яток трипільців.

Поселення трипільців розташовувались переважно на берегах річок, поблизу джерел. Споруджували житла усією сім’єю, толокою. Домівку викладали випаленими глиняними вальками, а зверху вирівнювали глиняним розчином. Домівка була добрим ізолятором і зберігала тепло взимку та прохолоду влітку, підтримувала санітарний комфорт, до того ж мала естетичний вигляд. Кожне помешкання обігрівалось глиняною пічкою. Випалена на вогні глина була першим штучним матеріалом. Виготовлення з неї посуду стало найбільшим досягненням наших пращурів. Глиняна маса, попервах, була примітивною. Згодом трипільці почали виготовляли начиння із мульгованої глиняної маси. Виготовленням керамічного посуду займались виключно жінки. Посуд виготовляли трьох типів: господарський, кухонний і культовий. Величезний, до півтора метра заввишки, посуд для зберігання зерна вкопувався в домівку помешкань. Різноманітним був кухонний посуд: глеки, глечики, кухні, миски, тарілки, кубки, чаші, сковороди.

У 1886 році в село Могильне приїхала сім’я київських меценатів Б.І. та В.Н. Ханенків, яким на той час воно належало. Вони побудували цегляний завод, який повністю забезпечував будівельними матеріалами мешканців не тільки села Могильне, а й навколишніх сіл. Глину для цегельного заводу брали із цього глинища. Вона відзначалась високою якістю, а цегла була міцною.

Про цегельний завод давно і згадки немає, хіба що мешканці села знаходять столітню цеглину, на якій дві літери – В.Х., тобто Варвара Ханенко.

Глину з глинища використовують як будівельний матеріал і сьогодні.

Поклади глини невеликі, перспективи розроблення родовища немає. Використовується виключно для потреб місцевого населення.

Сальківський Чорнокот.

Селище Салькове, що знаходиться майже в найзахіднішій частині Кіровоградської області та на Південному Заході Гайворонського району лежить на виході гранітного кристалічного щита на денну поверхню, тому все побережжя це гранітні скелі різної величини і форми.

Граніт – це тверда кристалічна порода. Складається з мінералів, польового шпату, слюди та кварцу. Буває різних відтінків. В межах селища знайдено сіроголубий та темносірий названий Чарнокотом.

У 2008 році на родовищах Чарнокоту почали будувати підприємство під назвою “ЧАРНОКІТ”.

Підприємство має потенціальну потужність 1600 тон за зміну. На жаль з об’єктивних причин цього досягти неможливо, хоча на перспективу планується збільшувати потужність підприємства так як існує потреба в продукції яка виготовляється.

Продукція постачається: Ладижинський ВАТ, Миронівський хлібопродукт в місто Одеса ТОВ «Шляховик» та інші організації, для залізобетонних конструкцій. Використовується для потреб району. Щебінь користується попитом тому, що камінь особливий, має дуже високу густину.

Є на території селища три місця де добували жовту глину. Два кар’єри закрили, так як поряд виросли вулиці і була загроза обвалу. Один кар’єр умовно діючий. Жителі беруть там глину для своїх потреб. Це покинуті очисні споруди цукрового заводу. Велику кількість глини було добуто при відкритті кар’єру підприємства “ЧАРНОКІТ”.

На одній з вулиць селища при бурінні скважини під воду було знайдено зелену глину. На одному з людських городів в середній частині схилу виявлено виходи кварциту. На цій кварцитовій плиті неодноразово ламалися леміхи плугів.

Неподалік цього місця, господар, копаючи стару землянку, звернув увагу на пісок, який не сонці від блиску рвав очі. В лабораторії графіткомбінату підтвердили наявність в піску золотих пісчинок, а також пояснили, що для відділення їх потрібні спеціальні технології і поки, що це питання не на часі.

Скло і порцеляна.

До цінних корисних копалин району відноситься сировина скляної, порцелянової та будівельної промисловості. Останні геологічні дослідження показали, що одним із перспективних у промислових масштабах є родовище каоліну біля села Вікнина. До осадових порід, що є продуктами вивітрювання відносяться кварцовий пісок, який є головною сировиною для скляної промисловості. Значні поклади такого піску розвідано між селами Солгутово і Котовка. У будівництві широко використовують будівельний пісок із низьким та середнім вмістом глинистих речовин.

Перший піщаний кар’єр у межах сучасного міста було закладено на його західній околиці у 1890 році при будівництві вузькоколійної залізниці.

У продовж останніх двадцяти років кар’єр не функціонує. На частині його території створено насадження із сосни, на іншій частині утворилося природне озеро і сформувалися природні рослинні угрупування характерні для даної місцевості.

Олівці й алмази з однієї колиски.

графіт

Особливе місце серед корисних копалин займає графіт. На території району біля смт. Завалля у кінці ХІХ на початку ХХ ст. було відкрито і досліджено найбільше родовище графітового гнейсу з вмістом до 12% високоякісного кристалічного графіту, який широко використовують в електротехнічній промисловості, металургії, для виробництва абразивних матеріалів, а також для виробництва штучних алмазів.

В 1929 році розпочинається будівництво графітового комбінату, на якому в листопаді 1934 році було виготовлено перші тони графітового концентрату. З 1934 по 1957 роки видобуток графіту здійснювали закритим способом. З 1957 року видобуток ведеться відкритим способом. Метаморфічні породи з високим вмістом графіту виявлено у селах Солгутове, Соломія, Бугове, Казавчин, Салькове. Сьогодні продукція Заваллівського графітового комбінату експортується до багатьох країн СНД, країн Балтії та далекого зарубіжжя.

Вікнинські граніти.

Територія села Вікнина з прадавніх давен відома корисними копалинами, які в минулому використовувалися в повну силу для будівництва осель, закладання доріг та інших господарських потреб. В даний час нажаль родовища не розробляються.

В 1950 році після війни розпочалися роботи в кар’єрі, де видобувався граніт сірий та рожевий. Граніт використовувався виключно для потреб села: будівництва доріг, закладання фундаментів під житлові будинки, ферми при будівництві школи та інших споруд.

Неподалік кар’єру знаходяться поклади каоліну (біла глина) який також використовувався тільки для своїх потреб.

Будівництво не обходилось без жовтої глини і піску які видобувались на околиці Вікнини.

^{Домашнє завданння: опрацюйте конспект; знайдіть всі вказані міста на карті; випишіть основне.}

Задачі.

1. Знайдіть відносну висоту між найбільшою висотою в Гайворонському районі (західна околиця с. Котовки - 214м) і найбільшою висотою Східноєвропейської  рівнини (г. Берда на Хотинській височині - 515м).

2. Знайдіть відносну висоту між найбільшою висотою в Гайворонському районі (західна околиця с. Котовки - 214м) і найбільшою висотою Подільської височини (г. Камула, кряж Гологори - 471м)

Урок за 07.05.2020

Клімат Кіровоградської області

Клімат Кіровоградської області помірно континентальний. Територією області з південного заходу на північний схід проходить смуга високого атмосферного тиску, на півночі від якої переважають вологі повітряні маси, що їх приносять західні вітри з Атлантичного океану, на півдні - континентальні повітряні маси. Зима м’яка, з частими відлигами, літо тепле, сухе.

Середньорічна температура повітря в області становить 7,7-8,4°C тепла. Найхолоднішими були 1985 та 1987 роки з середньорічною температурою повітря 5,6-6,4°C, а найтеплішими 1967, 1975 та 1989 роки - 9,6 - 10,3°C. Найхолодніший місяць року - січень (середньомісячна температура повітря в середньому по області становить 5-6 C морозу. Абсолютна мінімальна температура повітря відмічалася в 1935 році і становила 34-36ºC морозу. Тільки в літні місяці у повітрі не було температури нижче 0 C.

·                            Найтепліший місяць року - липень, коли середньомісячна температура повітря досягає в середньому +20-21°C. Абсолютний максимум температури повітря відмічався в 1909 та 1929 роках і складав +37-40°C, а в Кропивницькому +38,7°C.

Середньорічна кількість опадів становить 499-582 мм. Максимальна кількість їх впливає у теплий період року (близько 70%). Річна кількість опадів на півночі 420-470 мм, на півдні - 400-430 мм. Найбільше випадає опадів в липні 57-85 мм, а найменше в березні 27-34 мм.

Північно-західна частина та північна частина області лежить у недостатньо вологій, але теплій агрокліматичній зоні, південна і східна - у посушливій і дуже теплій. Середньорічна відносна вологість повітря становить 73-76 відсотків. Звичайно сніговий покрив встановлюється в третій декаді листопада, а сходить у другій декаді березня. Максимальна висота снігового покрову в полі сягала 33-51 см. Максимальне промерзання ґрунту досягає 98-144 см.

На території області переважають північно-східні та північно-західні вітри, у травні різко збільшується кількість східних вітрів.

Серед несприятливих кліматичних явищ слід відмітити посухи, суховії, пилові (чорні) бурі, град, зливи.

В області діє Кіровоградський обласний центр по гідрометеорології, Світловодська гідрометеорологічна обсерваторія, 7 метеостанцій: у Бобринці, Гайвороні, Долинській, Знам’янці, Кропивницькому, Новомиргороді, Помічній.

Кліматичні умови та несприятливі природні процеси Гайворонщини.

Документальні метеорологічні спостереження в районі ведуться з 1928 року, коли у приміщенні вокзалу залізничної станції Гайворон почав функціонувати метеорологічний кабінет. Започаткував його діяльність гідрометеоролог Південно-Західної залізниці. Нині в Гайвороні по вулиці Калініна функціонує метеорологічна станція, яка підпорядкована Міністерству екології України.

Гайворонська метеостанція цілодобово проводить спостереження за температурою повітря, ґрунту (на поверхні, і в глибині), визначає кількість опадів, напрям і силу вітру, хмарність, вологість повітря, атмосферний тиск. Фіксуються і аномальні природні явища. Зібрана інформація щоденно передається в Кіровоградську метеослужбу і в Український гідрометцентр. На метеостанції діє аґропост.

Територія району розташована у помірному кліматичному поясі, що є позитивним для розвитку сільськогосподарського виробництва зокрема вирощування зернових культур, соняшника, цукрових буряків, садівництва та виноградарства. До головних кліматотвірних чинників відноситься атмосферна циркуляція з якою пов’язане надходження повітряних мас різних типів. На погодні умови впливає надходження помірних, арктичних і тропічних мас з Атлантичного та Північного Льодовитого океану, а також з Азії та Африки.

Для району характерне західне перенесення повітряних мас з океану. У зимовий період це зумовлює похмуру погоду зі снігом іноді бувають відлиги йдуть дощі. Повітряні маси, що надходять з Азії приносять суху та спекотну погоду у літку і морозну взимку. Сформовані над Середземним морем тропічні повітряні маси зумовлюють влітку теплу, дощову погоду у зимовий період відлиги та снігопади. На зміну показників погоди має вплив переміщення повітряних мас утворених над Арктикою, які формують нестійку дощову погоду влітку і морозну, малохмарну взимку. На різке похолодання, як влітку так і взимку впливають повітряні маси сформовані над Карським морем.

Середня температура повітря становить:

у січні - 5,1°С

у липні + 19,6°С

Середньорічна температура: +8,1°С

Період з температурою понад +10°С триває 170 днів. Найхолоднішій місяць - січень, найтепліший - липень. Середня температура січні -6°С, абсолютний мінімум за останні 10 років спостережень складав −25°С.

Середня температура липня +22°С, абсолютний максимум+41°С.

Пор року виражені досить чітко.

Отже, кліматична весна настає тоді, коли середньодобова температура зростає від 0°C до +15°C, літо— період з температурами понад +15°C, осінь — коли температура знижується від +15°C до 0°C, а зима— період з добовими показниками температури, нижчими від 0°C.

Для ранньої весни характерна нестійка погода: бувають різкі похолодання, до травня спостерігаються приморозки, викликані вторгненням холодного арктичного повітря, іноді випадає сніг. Навесні починаються грози і сильні дощі. Весна закінчується цвітінням акації.

Літо тепле, спекотне, посушливе. Максимальні температури повітря спостерігаються в липні. Цей місяць характеризується часто безхмарною, посушливою погодою.

На літо припадає близько 40% річної норми опадів.

Осінь у нас порівняно тепла і тривала, з ясними сонячними днями та прохолодними ночами, нерідко з заморозками. Негода з затяжними дощами, низькими температурами повітря настає в кінці осені (жовтень-листопад).

Зима характеризується морозною погодою. Триває вона 3-4 місяці, а починається у кінці листопада - на початку грудня, коли утворюється сталий сніговий покрив.

Особливим показником для розвитку сільського господарства зокрема рослинництва є кількість опадів. Переважна кількість вологи надходить під впливом повітряних мас сформованих над Атлантикою та переміщення їх із заходу на схід та північного заходу на південь.

Максимальна кількість опадів припадає на червень – липень.

Опади випадають найчастіше влітку і восени у вигляді дощів.

Середньорічна кількість опадів становить 600-605мм, в окремі роки 580-600мм, та 650-680мм. Найбільша кількість опадів випадає з середини травня по середину жовтня і становить майже 70% від загального показника за рік, цей період повністю охоплює вегетаційний розвиток рослин. Окремі роки спостерігалися стихійні природні явища: обледеніння у 2001 році завдало великих збитків усім галузям господарства; відсутність снігового покриву у 2002-2003році та різке зниження температури, призвели до промерзання ґрунту на глибину 50-80см що знищило всі посіви озимих культур у тому числі й плодові дерева і виноградники; засуха та спекотне літо 2007 року призвело до втрати врожаю практично усіх сільськогосподарських культур; сильні вітри улітку 2003 і 2006 року призвели до вилягання зернових культур.

Водні ресурси Кіровоградщини.

Річки Кіровоградської області належать до басейнів Дніпра і Південного Бугу. Водний фонд області представлений 1599 річками загальною довжиною 7233,6 км; зарегульований 2795 ставками загальною площею водного дзеркала 17,8 тис. га та об’ємом близько 205 млн. м³; 85 водосховищами площею 9,5 тис. га та об'ємом 264,2 млн. м³. Переважають, так звані, малі річки.

На території області протікає дві великі річки:

·                            Дніпро - довжина в межах області складає - 68 км або 6% від усієї його протяжності в межах України, басейн охоплює 37% території області, що становить 3,2% території басейну, розташованого в межах України;

·                            Південний Буг - довжина в межах області - 84 км або 10% від його загальної довжини, басейн річки охоплює 63% території області та становить 24,3% всієї території басейну.

Середні ріки області:

·                            притоки Дніпра - Інгулець (176 км), Тясмин (30 км);

·                            притоки Південного Бугу - Інгул (175 км), Синюха (90 км), Велика Вись (166 км), Чорний Ташлик (106 км), Ятрань (50 км), Висунь (16 км).

Річки рівнинного типу, мають широкі долини, що звужуються в місцях виходів кристалічних порід.

Внутрішні води Гайворонського району

Комплексна гідрологічна характеристика річки Південний Буг в межах Гайворонського району.

Південний Буг — загальна довжина його 806 кілометрів, у межах області —70 км. Південний Буг найбільша річка, басейн якої повністю розташований в межах України. Бере початок у болотах села Холодець Хмельницької області, несе свої води через ряд районів Вінницької, Кіровоградської області (Гайворонський, Голованівський, Ульяновський райони), Одеської, Миколаївської області. Впадає у Бузький лиман Чорного моря. Найбільші притоки в середній та нижній течії — Інгул, Синюха, Синиця, Мертвовід, Кодима.

У межах Гайворонського району довжина річки 50км. На своєму шляху вона приймає 17 річок загальною довжиною 180км. Річки відносяться до рівнинних, переважно дощового живлення. На них утворено 89 ставків і водосховищ. До лівих приток Південного Бугу в межах Гайворонщини відносяться річки: Ташличка (загальна довжина 26.36км; 14.99км у межах району) з притокою Вікнинка (20,5км), Ульяновка або Мощенка (15км). На сході району через село Таужне протікає річка Таужнянка (довжина 9км у межах району) - притока річки Синиця, яка в свою чергу зливається з Бугом у селі Сабатинівка Ульяновського району. Правою притокою є річка Млинкова (12,5км), яка бере свій початок на західній околиці села Котовка. Через село Бандурове протікає річка Яланець (10,5км), що є притокою р. Савранки, яка на кордоні між Одеською і Кіровоградською областями зливається з Південним Бугом.

Середня глибина річки на території Гайворонщини у верхній течії 6м, ширина біля залізничного моста 130-170 м, ширина річки біля ГЕС становить 246 м, а глибина 10м. У нижній течії ширина річки від 55м до 110 м, глибина від 2 до 5 метрів. Незважаючи на незначну ширину річки має численні острови, особливо в районі сіл Антоньово - Завалля. Мінералізація води до 0,9г/л. Коефіцієнт звивистості Південного Бугу в межах Гайворонського району складає 1,282.

За свідченням очевидців ще на початку ХХ ст. в середній течії Південного Бугу водилося понад 20 видів риб. Однак у наш час через забруднення технічними викидами промислових підприємств, застосування отрутохімікатів у сільському господарстві, надмірний вилов значно зменшились рибні запаси і навіть повністю зникли деякі види риби. Зараз тут водиться карась, сом, лящ, короп, плітка, йорж, лин, судак, головень, товстолобик та інші види риб. На незамерзаючих ділянках водної артерії зимують дикі лебеді.

На берегах Південного Бугу в межах Гайворонського району знаходяться місто Гайворон, селища Салькове та Завалля, село Солгутове, Соломія, Хащувате, Бугове, Казавчин, Березівка, Чемерпіль.

Упродовж століть назва річки Південний Буг змінювалась. Турки називали її Аксу, що означає "біла вода", греки - Гіпанісом або Іпанісом, слов'яни нарекли річку Богом в розумінні "багата" або "та, що тече по багатій, родючій землі". Вважається також, що назва річки походить від слова «бгати», тобто згинати, звідси — «кривий», «покручений». Ще у француза Боплана, який вважається засновником української картографії, річка Південний Буг зафіксована на картах саме як Бог Руський.

В нинішній Польщі й досі немає назв Західний та Південний Буг, але є «Bug» та «Boh».

Сучасну назву річка Південний Буг отримала випадково. Проводячи на початку XX століття дослідження Правобережної України, російський геолог В.Д. Ласкарєв звернув увагу на існування двох річок з однаковими (як йому здалося) назвами – Буг. Західна річка (притока р. Нарев) й справді звалася Бугом, південна – Богом. Проте В.Д. Ласкарєв не помітив цього і, щоб можна було в подальшому розрізняти річки, наніс їх на карту як Західний Буг і Південний Буг. Південний Буг описаний ще за часів Геродота, щоправда є ряд географічних неточностей. На думку Геродота Буг починається з великого озера, вода його дуже смачна, але у нижній течії – гірка. І пояснює це тим, що у річку впадає притока з гіркою водою. Деякі дослідники цією притокою вважають Синюху, хоча вода в Синюсі не гірша, ніж у Бузі.

Та нас цікавить, насамперед, походження назви річки. У Геродота вона Гіпаніс (Гюпаніс). У примітках до Геродотової праці знаходимо: "Гіпаніс (Гюпаніс) — очевидно, сучасна його назва Південний Буг, але так само називається і ріка Кубань. Відомо, що річок із назвою Буг є дві: Південний і Західний. Геродот відвідав лише Південний, про Західний навіть уяви не мав, не кажучи вже про Кубань. І раптом — однакова назва трьох річок. Факт такого повторення гідротопонімів не поодинокий: маємо на території Придніпров’я кілька річок Ташликів, Сугоклій, Комишуваток.

Але вони знаходяться в одному регіоні, а тут однаково названі три великі річки, що розташовані в різних частинах Східної Європи.

Однак порівнюючи фонетику української та грецької мови, можна помітити, що між звуковими складами мов існує відчутна різниця. Голосної "ю" після приголосної «г» в українській мові немає, а в грецькій є. Так само, як і традиційне закінчення – «іс». Відкидаємо його в слові «Гіпаніс» і отримуємо — «гупан». Вважається, що гупаном або гупалом в давнину називали птаха-бугая, який населяв плавні річок Причорномор’я, зокрема Південного Бугу. На початку літа в долині Південного Бугу особливо чутне своєрідне "бухкання" самців цього птаха, схоже на рев бика: «бугу – бугу»!

Існує, правда, ще одна версія щодо назви річки. Походить вона нібито від імені антського князя Божа (Бога). Дійсно, такий князь в історії відомий. Але жив він майже через тисячу років після того, як Геродот міг почути і записати слово «гупало».

Гайворонське водосховище.

Перешкодою для розвитку пароплавства у минулому були численні пороги, непостійний рівень води, льодостави. На захід від міста через річку Південний Буг під час прокладання вузькоколійної дороги було збудовано залізничний міст який з’єднав Кіровоградську область з Вінницькою.

Середня глибина річки у верхній течії 6м, ширина біля залізничного моста 130-170м,ширина річки біля ГЕС становить246м глибина 10м. У нижній течії ширина річки від 55м до 110м, глибина від 2 до 5 метрів. Незважаючи на незначну ширину річки вона має численні острови, особливо в районі Антоньово-Завал

У 1964 році у найвужчій ділянці між Гайвороном і селом Солгутово було завершено будівництво ГЕС. Збудована гребля підняла рівень води утворивши водосховище об’єм  якого складає 11,3млн м³, площа поверхні  1148га, транзит води за рік складає 1900млн м³.

Ширина водосховища залежить від рельєфу затопленої території. Відстань між Гайвороном та Солгутово (де зупинявся катер, а раніше пором) 612м, в районі міського пляжу 480м, навпроти невідомчої охорони – 590метрів.

У минулому, до будівництва ГЕС на території сучасного водосховища місцеві жителі займалися видобутком торфу, як паливної сировини у межах сучасної «Дубинки», піску і глини з яких у ХІХ- ХХст будували власне житло. На місці таких копалень утворилися заглибини, які сьогодні затоплені. У таких місцях глибина сягає 6м. Найглибшою ділянкою водосховища є давнє русло річки де глибина у середньому становить 6-8м. Рівень води на більшій території водосховища (колишній поліжок з боку Гайворона та Солгутово) не перевищує 1,5-2м.

Дно правобережної частини водосховища кам’янисте, старе русло обривисте, накопичення осадових порід незначне, намул практично відсутній, що пов’язано з інтенсивним рухом основної течії річки.

Лівобережжя водосховища пологе, сильно замулене, трапляються на дні водойми великі осередки глини, які вказують на місцезнаходження колишніх будівельних споруд затоплених водосховищем. Дно лівого берега немає каміння, містить багато заглибин на місці колишніх копалень піску та глини. Сьогодні глибина на таких ділянках складає від 4 до 6 метрів. Ліва частина водосховища немає активного руху води, перешкодою є збудована для потреб залізниці дамба колишньої водонасосної станції. Шлюзи ГЕС скидають періодично воду з висоти 4м (під час повені, рясних дощів та злив у весняно літній період; узимку та навесні скид води проводять для руйнування льоду). Далі річка прокладає шлях гранітною ущелиною і продовжує поглиблювати власне русло, утворюючи мальовничі краєвиди. У нижній течії річка прокладає шлях гранітною ущілининою вона поглиблює власне русло і утворює мальовничі краєвиди. Нижче ГЕС у  весняний період після танення снігу,або під час сильних дощів влітку річка розливається, утворюються заплави і маленькі озерця.

САНІТАРНО-ГІГІЄНІЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ВОД РІЧКИ ПІВДЕННИЙ БУГ В МЕЖАХ ГАЙВОРОНСЬКОГО РАЙОНУ

Для проведення санітарно-гігієнічних досліджень вод Південного Бугу нами були відібрані проби води:

в одних і тих же місцях Гайворонського водосховища, яке знаходиться в межах міста Гайворон, а тому гіпотетично може знаходитися під найбільшим антропогенним навантаженням в порівнянні з іншими ділянками річки. Відібрані проби досліджувалися згідно стандартизованих методик на визначення кольору, прозорості та запаху води.

Інтенсивність запаху	Якісна характеристика	Бал
відсутній	запах відсутній	0
дуже слабкий	запаху немає, але його можна визначити в лабораторії дослідним шляхом	1
слабкий	запах не відчувають користувачі, але його можна визначити, якщо звернути увагу	2
помітний	запах, який легко визначається і викликає незадоволення	3
виразний	запах, що звертає на себе увагу і робить воду непридатною до пиття	4
дуже сильний	запах настільки сильний, що вода стає непридатною для пиття	5

Аналізуючи результати власних досліджень, відзначимо, що річкова вода з водосховища у пробах 4 і 5 має задовільні санітарно-гігієнічні показники. Це можна пояснити тим, що забір води для дослідження здійснено у межах русла річки, яке омиває правий берег. Вода в цих місцях має постійний рух та переміщення завдяки роботі електростанції. Особливо це помітно під час скидання води через шлюзи після дощів.

№ проби	Оцінка запаху води у балах
	8 Травня 2011	14 липня 2011	26 листопада  2011
1	2	3	2
2	2	3	2
3	1	2	2
4	1	1	0
5	1	1	0

Результати аналізу проб води Гайворонського водосховища на запах.

У пробах 1 і 2 якість води не відповідає санітарним нормам особливо у літній період. Ці показники різко знижуються за високої температури, яка викликає масову появу водоростей та гідрофільної рослинності, збільшує та прискорює процеси гниття відмерлих решток рослинного та тваринного походження. Надмірний розвиток водяної рослинності у прибережній зоні викликають уповільнення руху води наслідками якого є замулення лівої частини водосховища. Значний внесок у погіршення екології річки належить жителям населених пунктів, чиї городи та подвір’я мають розташовані вздовж водосховища. Викидаючи на берег залишки городини, побутових матеріалів вони згодом потрапляють у водойму. Вода набуває жовтого відтінку, має характерний річковий запах особливо при нагріванні та невисоку ступінь прозорості.

Проба води №3 відбиралась в районі міського пляжу. Показники виявились середніми між попередніми пробами. Таке явище можна пояснити тим, що в даному місці розташований лівий рукав річки, або старе русло. Тому вода також є протічною.

Висока розораність земель у басейні річки Південний Буг в межах Гайворонського району, недостатня лісистість прилеглих територій посилюють ерозійні процеси, а як наслідок, забруднення та замулення річок продуктами ґрунтової ерозії.

Ситуація ускладнюється тим, що в останні роки простежується тенденція до активного будівництва та ведення господарської діяльності у прибережних смугах Південного Бугу та його основних приток. У стоках з сільськогосподарських угідь переважають органіка, біогенні речовини та пестициди. Ці речовини сприяють інтенсивному забрудненню досліджуваних річок, особливо на відрізку між містом Гайвороном та селищем Завалля. Такий стан річки Південний Буг в середній течії не може вважатись задовільним та потребує негайного втручання з боку природоохоронних органів.

Характеристика деяких параметрів водосховищ на території Гайворонського району

Назва водосховища	Назва зарегульованого водотоку	Місце розташувавння створу греблі	Відстань від гирла до гідровузла  в км	Склад гідровузла
Гайворонське	р. Півд. Буг	м. Гайворон	366	гребля, ГЕС, водозливна гребля, шлюзи, рибопропускна
Червонеське	р. Вікнена, р.Ташличка, р.Південний Буг	с. Червоне	6	гребля,водоскид відкритого типу, насосна  станція
Бандурівське 1	р.Єланець, р.Савранка, р.П.Буг	с. Бандурово	26	гребля, шахтний водоскид
Бандурівське 2	р.Єланець, р.Савранка,р. П.Буг	с. Бандурово	16	гребля, шахтний водоскид, донний водовипуск

Назва водосховища	Пропускна спроможність водоскидних споруд, м3 /с	Відмітка гребеня дамби		Площа водозбору, км2		Загальна площа водосховищ, га
Гайворонське	2060,0		2260		496,0
Червоненське	130,0		168,0		80,0
Бандурівське 1	60,5	130,5	239,0		150,0
Бандурівське 2	24,5	126,5	922,0		225,0

На території Гайворонського району налічується 89 штучних водних об’єктів (ставків та водосховищ), за допомогою яких здійснюється регулювання водотоку на Південному Бузі та його притоках. Загальна їх площа становить 1091,36га, з них на території Гайворонської міської ради – 10 ставків та 1 водосховище, загальною площею 557,15 га, на території Могильненської сільської ради – 18 ставків, загальною площею 66,61 га, Вікненської – 8 ставків, загальною площею 28,77 га, Тополівської – 7 ставків площею 18,97 га, Жакчицької – 6 ставків площею 2,03, на території інших сільських рад площі штучних водних об’єктів в басейні Південного Бугу значно менші.

Річка Ташличка.

Назву «Ташлик» мають декілька річок в Україні. Нас цікавить річка Ташличка, яка протікає територією Гайворонського району і належить до басейну Південного Бугу. Дана назва походить від тюркського слова «ташлик» – «камінь», дослівно перекладається як «кам’яний». В середній течії Південного Бугу є кілька річок Ташличок: Верхня Ташличка — права притока Синюхи, Нижня Ташличка - права притока річки Шляхівки, і річка Ташличка, яка безпосередньо впадає в Південний Буг в місті Гайворон. Назви «Нижня» та «Верхня» походять залежно від взаємного розташування водотоків за течією Південного Бугу.

Завдяки аналізу різноманітних карт та літературних джерел було з’ясовано, що у багатьох регіонах України і зокрема в басейні річки Південний Буг існують водойми, назви яких не позначені навіть на детальних топографічних картах. Часто їх назви невідомі взагалі, або викликають труднощі при з’ясуванні. Стосовно деяких річок постає питання про з’ясування їх назв та визначення головної річки басейну. Вирішення обох проблем продемонстровано на прикладі річки Ташлички, яка є лівою притокою річки Південний Буг. Проблема визначення назви даного водотоку виникла через суперечливу інформацію, яку надають різні джерела. Згідно з деякими з них дана річка має назву «Ташличка», також цю назву підтверджують жителі в м. Гайвороні, в селах: Орджонікідзе, Теофілівка, Завітне. Проте на картах водотік має назву «Окна». Також варто зазначити, що на топографічній карті Гайворонського району масштабу 1 : 25000 дана назва використана і стосовно її лівої притоки, яка протікає через села Мощене, Тополі.

В географічній енциклопедії України (1993) зустрічається інформація про те, що Ташличка – річка в Уманському районі Черкаської області та Гайворонському районі Кіровоградської області, вона є лівою притокою р. Південний Буг, бере початок на північ від с.Вікнина. Однак ця інформація щодо витоку не відповідає дійсності, оскільки вона не знаходить підтвердження ні в літературних джерелах, ні на картах, ні в свідченнях місцевих жителів. Згідно відомостей, які надають літературні джерела та свідчень місцевих жителів сіл Вікнина, Червоне, Долинівка, через ці населені пункти протікає р.Вікнинка, витік якої знаходиться на північ від с. Затишок. Назва «Вікнинка», «Вікна» походить з тюрської і перекладається як «темна», тобто «темна річка».

Проаналізувавши топографічні карти цього району можна помітити, що саме річка Вікнинка бере початок на території Черкаської області, а в межах Гайворонського району зливається з річкою Ташличкою. Постає питання як називати річку, яка утворилася унаслідок злиття цих двох водотоків. На сучасних картах вона позначена як Вікнинка. Однак на думку одного із дослідників річок краю О. Мацібори правильно називати річку – Ташличка. Свої судження автор підтвердив результатами порівняння власних досліджень швидкості течії річок, падіння і їх похилу, витрати води і річного стоку на місці впадіння Вікнинки в Ташличку.

Таким чином р. Ташличка протікає по лінії с. Завітне – м.Гайворон, а р.Вікнинка по лінії с.Затишок – м. Гайворон. В межах с. Долинівка ці два водотоки зливаються, але враховуючи майже однакову довжину р. Ташличка та р. Вікнинка виникла необхідність визначення головної річки даного басейну. З цією метою Олександр Мацібора провів вимірювання деяких гідрологічних параметрів річок, першочергово, – витрати води. Вимірювання проводилися на ділянках рік перед місцем їх злиття. Порівняння цих даних свідчить, що р. Ташличка є головною, а р.Вікнинка її найбільшою притокою.

Проблеми номінації також характерні для деяких приток р.Ташлички. Так, перша ліва від гирла річки Ташлички її притока, яка протікає через села Мощене і Тополі, має декілька назв Юліанівка, Батіжок, Окна, Мощона. Жителі села Тополі називають водотік Батіг, а в с. Мощена – Мощена. Назва Окна, позначена на топографічній карті є помилковою, оскільки більше ні в яких інформаційних джерелах не зустрічається. Для даного водотоку доцільніше вживати назву Мощена, адже вона широко відома жителям с. Мощене, близька до сучасної назви цього населеного пункту. Саме таке найменування зустрічається в багатьох опублікованих роботах.

Отож, досліджувана нами річка Ташличка відноситься до басейну Південного Бугу і є його лівою притока. Найбільші притоки річки – Вікнинка та Мощенка. Довжина річки 26,33км, у межах Гайворонського району - 14,99км. Поверхнева швидкість течії нерівномірна на різних ділянках русла і змінюється в межах від 0,29м/с. до 0,39м/ с., середня – 0,33м/с.

Найбільша глибина річки Ташличка – 2,5м, середня – близько 2м. Максимальна ширина річки – 3,2м, поперечний переріз в місті впадіння притоки Мощенки становить – 5,94м², а річки Вікнини – 1,1м², падіння річки – 91м. Загальна площа басейну р. Ташлички складає 240,1 км².

Русло річки Ташлички має як мілини, так і глибокі ділянки, місцями меандрує. На річці Ташличці створено 5 ставків. Шар мулу на дні річки має потужність до 15 см, переважно м'який, але повенями виноситься не повністю. Вода в річці порівняно чиста, прозорість близько 1м, слабо мутна, практично без запаху і присмаку. В річці часто трапляються окремі предмети неприродного походження – пластик, метал, скло, побутові відходи, інше (на 100м до 10 – 15 одиниць сторонніх предметів).

В межах заплави річки випасається худоба, луки викошуються неповністю, вода з річки активно використовується для поливу городів, однак за спостереженнями відбір води людиною суттєво не впливає на повноводність річки.

Річка Могильнянка.

Люби село з цілющою водою.

Повітря свіже, неба рідну синь.

                                   Галина Берізка

Без води немає життя і замінити її нічим. Тому не дивно,що люди завжди обожнювали воду. Немає жодного народу,у якого воду не вважали б матір’ю всього живого, цілющою і очисною силою.

Ні одна жива істота не може обходитись без води. Майже ¾ нашого тіла становить вода. Без води не можуть жити ні тварини,ні рослини. Тисячі років може лежати в сухій землі зерно. А доторкнеться до нього краплина води – і зерно оживе. Без води не може бути ні яскравих квітів, ні зелених дерев, ні співу пташок, ні золотих колосків пшениці.

Село Могильне розляглося на схилах глибокої балки,яка пронизана цілющими джерелами. Таких джерел на території села близько 100 і вони утворюють струмочки,які стікають у річку Могилянку, на якій розташовується 19 ставків.

Цілюще джерело Ватаржанка яке знаходиться в долині між селами Могильне та Жакчик, відоме далеко за межами нашого краю. Ще в далекі часи біля нього збирались козацькі ватаги, йдучи в похід проти татар, турків. І зараз жителі села вважають,що якщо пити воду з Ватаржанки, то видужаєш.

Окрасою села Могильне є мережа ставків. На берегах яких низько нахилилися верби, а густий очерет приховує в собі безліч таємниць.

У ставкових заростях можна зустріти: видру,водяного щура, коровайку, криженя, лиску, лиску, кулика,деркача, водяну курочку, чаплю, лебедів, болотяну черепаху, вужів, гадюк, жаб, карасів, коропів, товстолобів, амурів та інших.

Вода в ставках чиста, про що дбають мешканці села та орендатори, які орендують ставки щоб вирощувати в них рибу (так майже всі ставки знаходяться в оренді). Воду задовільної якості широко використовують для побутових потреб. В ставках вирощують водоплавних свійських птахів. Влітку діти купаються, ловлять рибу, відпочивають на берегах ставків.

Річка Вікнинка.

Назва правої притоки Південного Бугу річки Вікнинка походить від слова «вікно», яке у відношенні до водних об’єктів означає глибоку незарослу ділянку болота. Від цього слова спочатку назву одержало поле, в межах якого сформувалось болото, а потім і річка, яка з нього витікала.

Річка Вікнинка беручи початок у с. Затишку Вінницької області, неквапно і спокійно котить свої води вздовж населених пунктів Вікнина, Червоне, Долинівка Гайворонського району Кіровоградської області. Вікнинка – одна із багаточисленних приток, які живлять своїми водами Південний Буг. Впадає у річку Ташличку.

Довжина річки в межах Гайворонського району 20,5км.

Поверхнева течія має різну швидкість на різних ділянках русла і змінюється в межах від 0,22 м/с до 0,39 м/с; середня швидкість течії – 0,33 м/с. Найбільша глибина річки 2м, середня – 1,5м. Максимальна ширина річки – 2,8м, поперечний переріз – 0,5м², витрата води становили в момент спостережень 0,194 м³/с (в районі гирла). Коефіцієнт звивистості – 1,28.

На річці споруджені греблі, створено 3 ставки. Ставок „Армянський” – площа водного дзеркала та прибережної смуги становить 22,7га. „Центральний” - виправдовує свою назву, оскільки знаходиться в центрі села. Площа водного дзеркала та прибережної смуги ставу „Центральний” становить 24,4га. Найбільший серед ставків – ставок з оригінальною назвою «БАМ». Площа його водного дзеркала та прибережної смуги становить 79га .

Шар мулу на дні річки складає до 15см, переважно м'який, але повенями виноситься не повністю.

Річка Яланець.

У простору зелену колиску рівнини уклала турботлива природа невеличку річку Яланець, яка одержує першу їжу від матері-землі, росте і набирається сил.

Крок за кроком ми простежимо життя річки від її витоків до місця, де вона закінчує свій біг, дізнаємось про ту користь, яку вона дає людям сьогодні.

Назва річки Яланець походить від тюркського слова «ялан» – «степ, рівнина, долина», утворена за допомогою українського суфікса - ель. Дослівно перекладається як «степова річка».

Річка бере початок на території Вінницької області, біля села Яланець, з невеличкого джерельця. Річка тече із заходу на схід рівнинною територією. Вона протікає по території трьох областей: Вінницької, Кіровоградської та Одеської. Річка тече в зниженні, яке простягається від витоку до її гирла.

Річка, як жива істота перебуває у постійному русі, живе, тільки життя її своєрідне і самобутнє. Річка протікає через дивовижний край, який вражає і буквально зачаровує своє казковою пишнотою і навесні, і під час спекотного літа, і золотої осені. Річка тече з заходу на схід рівнинною територією. Вона протікає по території трьох областей: Вінницької; Кіровоградської і Одеської.

Річка тече в зниженні, яке простягається від витоку до її гирла, до її впадіння в іншу річку. Яланець – річка в Україні, ліва притока Савранки, басейн Південного Бугу, загальна довжина 52км. Площа водозбірного басейну 351км². Похил 3,5м/км. Річкова долина трапецієвидна із середньою шириною до 3км. Річище помірно звивисте. Вода з річки використовується на технічне водопостачання і зрошування сільськогосподарських угідь. Влітку у верхній течії річка пересихає.

Існує легенда. Прадавні українці богинею річок називали Даною. Вода Дани, особливо річкова, як вірили наші пращури, очищає не тільки тіло, а й розум.

Річка тече по річковій долині, заглиблення в річковій долині, яким постійно тече річка-це її русла. Русло річки складене осадовими породами. До річки з обох боків прилягає вирівняна ділянка річкової долини, вона щорічно затоплюється річковими водами під час повені це заплава річки.

Річка має два береги, вони обидва досить пологі. В р.Яланець не впадають великі притоки, але є декілька маленьких річечок та струмків, які поповнюють її своїми водами. Річковий басейн річки невеликий.

Русло річки складене осадовими породами. Заплава річки широка, але щорічно заповнюється річковими водами під час повені. Обидва береги ріки пологі. В річку Яланець не впадають великі притоки, але є декілька маленьких безіменних річечок та струмків, які поповнюють її своїми водами.

Річка живиться дощовими, талими сніговими, підземними водами (мішаний тип живлення). Рівень води протягом року змінюється. В грудні на річці настає льодостав. Середня тривалість льодоставу близько 2,5 місяці. Найбільша товщина льоду – 20 – 40см.

Середня ширина річки 1,0 – 1,5м, глибина – 1,0 – 2,м. Поперечний переріз змінюється від 2 до 6м². Яланець має незначний похил поверхні, тому швидкість течії невелика близько – 1 м/с.

Рівень води в річці протягом року змінюється. Рівень води в р.Яланець підвищується навесні, коли в нею стікають талі снігові води. Тоді вода переповнює русло і заливає заплаву – ділянку дна річкової долини. Настає весняна повінь.

Улітку коли відбувається сильне випаровування, рівень води спадає.

На річці Яланець межень настає в липні місяці, восени випаровування зменшується, але завдяки дощам вода в річці прибуває, також рівень її підвищується. Узимку дощів майже немає, і річка живиться лише підземними водами. Тому, як і влітку, рівень води знижується, і знову настає межень.

У цей час, в грудні, відбувається льодостав і річка замерзає. Середня тривалість льодоставу близько 2,5 місяці. Найбільша товщина льоду–20-40см. Середня ширина річки 1–1,5м, глибина 1-2м.

У будь–яку пору року сильні дощі можуть спричинити паводок–раптове підняття рівня води, але це явище на річці Яланець спостерігається не часто.

Річка тече рівниною, рівнина має незначний похил поверхні. Тому швидкість течії невелика близько–1м/с. Вона тече повільно й спокійно, не маючи сили, достатньої для того, щоб прокласти собі прямий шлях, річка обходить перепони і виробляє долину, дном якої звивається русло.

Річка Яланець має досить значну заплаву. Заплава – це екологічний коридор життя. Річечка зі своєю живою вологою створюють в заплаві особливий мікроклімат, в якому і рослинний, і тваринний світ пристосовані до умов періодичного затоплення, поступового літнього підсихання, збільшення зволоження восени. Основні екологічні проблеми річки Яланець пов’язані з потраплянням значної кількості стічних вод з прилеглих сільськогосподарських угідь, масовим браконьєрством, частим підпаленням сухого очерету у заплаві річки під час гніздування птахства, забруднення берегів річки відходами домашнього присадибного господарства.     У нижній частині річка Яланець перегороджена греблею і утворює водне плесо площею в 12га, що досить сприятливе для оселення, успішного розмноження, живлення різноманітних видів водоплавних, болотних птахів. Заболочена заплава річки має наукову і природоохоронну цінність.

Річка Таужнянка.

У селі Таужному бере початок річка Таужнянка, яка впадає у річку Синицю - ліву притоку Південного Бугу. У верхів'ї водосховища у с.Кам'яний Брід впадає права притока Таужнянка. Повна протяжність річки становить 27 км з яких 13 км протікає по селі Таужне. Річка Таужнянка бере свій початок на північ від села з крайового ставка, в який впадало близько 30 джерел, але на сьогоднішній день їхня кількість значно зменшилася. Раніше цей ставок був досить глибокий та чистий наповнений джерельною водою. Офіційно вважається початком річки криничка яка знаходиться за межами ставка і в минулі роки використовувалась як питна вода для працівників полів. На сьогодні від неї залишилося. Витікаючи з крайового ставка( річка прямує долиною вулиці 8 Березня і впадає в ставок , який в селі називають «Ставок біля клубу. Цей ставок є досить молодим і на сьогоднішній день йому лише 40 років, він є любительським та упорядковується громадою села. Він розпочав своє існування під час будівництва дороги, насип підняв рівень води в долині - і утворився ставок. Річка має праву притоку яка є сезонною і бере свій початок в «Кочубейовому ярку» і збирає талу воду з площі 500 – 600 га.

З розповіді старожилів річка на початок 20 століття мала ширину до 6 метрів і глибину до 1 метра. На сьогоднішній день за рахунок господарської діяльності людини вона має ширину від 40 см. до 100 см., а глибину 20 см. Річка не тільки зменшила свої розміри, але і втратила свою живність, береги розорені із кожною весною розміри річки стають все меншими і меншими.

„Ставок біля клубу” об’єднується з „Центральним ставко” куди впадає і ліва притока річки „Таужнянки” протяжністю 3 км.

 Річечка протікає долиною вздовж вулиці К. Маркса і бере свій початок з „Годової кринички” де у минулому брали воду для ферми колгоспу ім. Ілліча.

Центральний ставок є одним із райських куточків с.Таужне в центрі якого знаходиться „Острів кохання”, який обкладений залізобетонними плитами так як і південна сторона ставу. Після витоку з «Центрального ставка» річка прямує на південь, де розливається і утворює Калічівський ставок, який перебуває в стадії старіння. Далі річка прямує   протяжністю 5 кілометрів в сторону с. Христофорове Ульянівського району. На цій протяжності ще є дві праві притоки, одна з яких впадає на другому кілометрі після «Калічівського ставка» і бере початок  з кринички Ільяшина на якій було побудовано водокачку, яка забезпечувала водою свинокомплекс імені Ілліча. На сьогоднішній день цю притоку живлять ряд криничок, які жителі села доглядають і беруть воду для своїх потреб. Довжина притоки 1,5км. У гирлі притоки знаходяться торф’яники з потужністю шару 20 – 30 сантиметрів. За торф’яниками у Таужнянку впадає  права притока - Огруд, довжиною 1 км у низині вода розливається, нагадує маленький ставок. Але нажаль ставок дуже мілким і болотистим, слугує для вирощування домашньої птиці.

На відрізку від Калічівського ставка до села Христофорове ми можемо зустріти в річці деякі види риб (в’юн, синька, карась) черепахи та декілька видів земноводних. В долині річки в очеретах можете зустріти фазанів, але за рахунок випалювання очеретів і браконьєрства їх кількість значно скоротилася. В ставках водяться ондатри, дикі качки, лебеді, сірі чаплі, чайки, морський бугай.

На березі річки можна побачити такі види рослин: рогіз, мати –й- мачуха, осока, хвощ болотний, зозулин льон, верба, осокори.

На території сільських полів бере початок ще дві річки одна з них бере свій початок з південного - заходу від села з під лісу Байрак у вигляді малесенького струмочка який втікає в село Петровка. Друга річка бере початок з полів від села південного – сходу, місцева назва Левади, яка тече до села Шамраївка.

1.За зразком доповніть в ланцюгу ланки, яких не вистачає:

Міас – Ісеть – Тобол – Іртиш – Об – Обська губа – Карське море.

а) Огруд - … - … - …- Чорне море.

б) Яланець - … - … - Бузький лиман - … .

в) Вікнинка - … - Південний Буг - …-… .

г) … - Ташличка - … - … - … .

ґ) … - Ташличка - … - … - … .

2. Мандрівка в королівство «Кривих дзеркал» Прочитайте речення.

адорирП инищноровйаГ – асарк акя єубертоп утсихаз.

3. Люди, які живуть поблизу озера Байкал вважають, що озеро має свого господаря Бурхана, якому поклоняються, моляться, приносять дари, з трепетом називають озеро морем. Бурхана місцеві жителі бачать, як сивого чоловіка, який здатен позбавити життя чи помилувати. Бурхан наказує за зухвальство, приниження інших і допомагає тим хто бажає дізнатися істину, жадає нових знань. Можливо і наш Буг має свого господаря? Як ви його уявляєте.

4 Знайдіть похил річки Ташличка, якщо падіння річки – 91м., а довжина річки 26.36км.

Ґрунт

Кіровоградська область розташована в межах центральнолісостепної підвищеної агроґрунтової провінції та Дністровсько-Дніпровської північностепової агроґрунтової провінції. Ґрунтовий покрив області характерний для перехідної зони від південного лісостепу до північного степу і представлений більш ніж 50 відмінами ґрунтів. У ґрунтовому покриві переважають чорноземи: в північній частині поширені глибокі та опідзолені, в південній частині - звичайні середньогумусні й малогумусні. Є також сірі лісові, болотні та інші ґрунти.

У лісостеповій частині (43,5% території області) поширені такі основні ґрунти: чорноземи типові середньо- і малогумусні, вилуговані, чорноземи опідзолені; світло-сірі, сірі, темно-сірі опідзолені ґрунти. Усі ці ґрунти нерівномірно поширені по території області і надають ґрунтовому покриву строкатості. За характером ґрунтового покриву лісостепову частину області можна поділити на три частини: західну, середню і північно-східну. У західній частині лісостепу, на захід від Синюхи, більшість території вкривають глибокі середньогумусові чорноземи, опідзолені чорноземи, а темносірі й сірі опідзолені ґрунти займають менші площі. У середній частині лісостепу, що лежить між Синюхою і Інгуло-Тясьминським вододілом, майже вся територія вкрита середньогумусним чорноземом. Тільки невеликі ділянки опідзоленого чорнозему зустрічаються. У північно-східній частині лісостепу, що розміщена на північ від Інгуло-Тясьминського вододілу, утворився дуже строкатий ґрунтовий покрив, а саме: половину території – середньогумусові - малогумусові чорноземи, середньогумусові- малогумусові вилуговані чорноземи. Світло-сірі і сірі опідзолені ґрунти займають меншу площу.

У ґрунтовому покриві степової частини області (56,5% території) панують звичайні чорноземи, серед них - середньогумусові, середньогумусові глибокі, малогумусові.

На заплавах Дніпра, Південного Бугу, Синюхи та інших річок поширені чорноземно-лучні й лучно-болотні ґрунти. Рідко зустрічаються торфово-осокові ґрунти. У долинах Дніпра, Південного Бугу, Синюхи, Великої Висі, Тясьмину, Інгулу, Інгульця є ділянки слабозакріплених пісків.

Серед областей України Кіровоградська відзначається багатством земельних ресурсів, значною природною родючистю ґрунтів. Разом з тим, область має високу ступіньеродованісті земель і становить: у південносхідній частині - 53%, у західній - 43%.

Кіровоградська область лежить у межах Східноєвропейської лісостепової геоботанічної провінції та Причорноморської (Понтичної) степової геоботанічної провінції. Природна рослинність зберігається лише на крутих схилах річкових долин та балок.

Флора і фауна Кіровоградщини.

Чорний ліс, Знам'янський район, Богданівське лісництво

Із природних рослинних ресурсів області найбільш інтенсивно використовуються ліси, а також сінокоси і пасовища. Загальна площа земель лісового фонду області складає 144,6 тис. га, з них вкриті лісом - 132 тис. га. Фактична лісистість території області має дуже низькі показники - 6,8% площі Лісові масиви області розповсюджені нерівномірно. У лісостеповій зоні є значні лісові масиви на вододілах (Чорний ліс, Нерубайський, Голочанський та ін.); у степовій - невеликі байрачні ліси, степові чагарники. У лісах переважають твердолистяні породи (дуб, в’яз, клен, граб), незначні площі зайняті хвойними (сосна звичайна) і м’ягколистими (липа, тополя) породами. У підліску - ліщина, бруслина, калина, глід, терен, шипшина, бузина, ожина тощо. Щорічно в області створюються близько 1 тис. лісових культур.

Крім лісів в області інтенсивно використовуються площі сінокосів і пасовищ. Природна степова рослинність (типчак, тимофіївка степова, зрідка ковила, тонконіг лучний, тонконіг вузьколистий, пирій повзучий, стоколос, волошка, молочай, конюшина, ромашка, гвоздика, шавлія тощо) збереглася по схилах річкових долин та балок, на узліссях. У заплавах річок поширена лучна і болотна рослинність (очерет, рогіз, осока, жовтець, подорожник тощо). В області є рослинні лікарські ресурси (Олександрійському, Олександрівському, Знам’янському, Гайворонському, Голованівському і Долинському районах).

Фауна області представлена тваринами лісу і степу. Численна группа ссавців зустрічається - 64 види: найбільшим представником яких є лось, а найменшим - бурозубки та білозубки; а також є козуля, свяня дика, вовк, лисиця,заєцьрусак, куниці, борсук, хом’як, ховрах та ін.). На території області зареєстровано 13 видів плазунів (ящірка, жовтобрюх, гадюка степова, вуж звичайний) й 11 земноводних (ропуха сіра, жаба зелена, частичниця, кумка, тритон, черепаха степова та ін.). Найбільш різноманітною і численною групою є птахи, а саме 280 видів: горлиця, яструб, дятел, жайворонок, перепел, рідше орел, куріпка сіра. В заростях Дніпра та інших річок водяться видра, водяний щур; з птахів - коровайка, бугайчик, крижень, чирок, курочка водяна; у річках, водосховищах і ставах водяться 59 видів риб, а саме: короп, карась, плітка, окунь, сом, лящ, щука та ін.

Дикі тварини розподіляються по території області нерівномірно. Найбільш багаті фауністичні комплекси збереглись у придніпровській частині Кіровоградської області. У надто освоєних північних і північно-західних районах області видовий склад тварин є набагато біднішим.

^{Домашнє завданння: опрацюйте конспект; знайдіть всі вказані річки на карті; випишіть основне.}

Уроки за 12.05.2020 і 14.05.2020

Тема: Населення регіону. Кількість і структура населення.

Насе́лення Кіровогра́дської області станом на 5 грудня 2001 року становило 1125,7 тис.осіб. На 1 січня 2005 року становило 1085,7тис. чол..

Віковий склад

Віковий склад населення, зафіксований Всеукраїнським переписом населення, характеризується так: зменшення частки дітей у загальній кількості населення поряд із збільшенням частки осіб у віці, старшому за працездатний, значно ускладнює сучасну демографічну ситуацію в області і зумовлює зростаюче старіння населення.

Статевий склад

Кількість чоловіків становить 520,8 тис. осіб, або 46%, жінок — 612,3 тис.осіб, або 54%.
 Знайдіть дані вікіпедії.

Накресліть графіки народжуваності, смерності і природного приросту на Кіровоградщині у 1950–2014рр

Історична динаміка національного складу області за даними переписів населення, %

За переписом 1989р. українці становили 85,3%, росіяни — 11,7%, представники інших національностей — 3% населення. Росіяни складали значну частину населення міст і районів на сході області, українці переважали в сільській місцевості і на заході краю. За переписом 2001 року: українці (90,1%) (1.015 тис. чоловік), росіяни (7,5%) (84 тис. чол), молдовани, білоруси, вірмени, болгари, євреї, цигани, корейці та інші 

Накресліть секторну діаграму, яка відображає національний склад населення області

Кількість міського населення становить 682 тис.осіб, або 60,2 %, сільського — 451,1 тис.осіб, або 39,8 %.

Домашнє завдання: опрацюйте конспект, знайдіть інформацію в вікіпедії про населення області і нашого району. 

Уроки за 19.05.2020 і за 21.05.2020

ВИЗНАЧНІ МІСЦЯ ГАЙВОРОНА, ЯК ОБ’ЄКТИ ТУРИСТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ.

 Аналіз об’єктів туристичної діяльності.

 Вузькоколійка.

У кожній країні світу вузькоколійки – предмет гордості і об'єкт захоплення тисяч людей. За їх збереження борються, їх викуповують у приватну власність, відновлюють, відкривають музеї і туристичні лінії.

Сьогодні всім відомо про широку залізничну колію, проте мало хто знає яку роль в промисловому та соціальному розвитку України відіграли вузькоколійні залізниці. Їх будували приватні підприємці і держава, акціонерні товариства, а пізніше – радянський уряд для обслуговування підприємств, зв'язку з віддаленими поселеннями і надійного забезпечення перевезень там, де не було інших шляхів сполучення. Потяги вузькоколійок – «кукушки», як їх називали у народі, працювали у промисловості і сільському господарстві, воювали на полях битв двох Світових воєн, відбудовували зруйновані міста і села, перевозили пасажирів, а зараз переживають непрості часи забуття і одночасно відродження. Із-за відносної скромності і непомітності, внесок вузькоколійних залізниць не був по-справжньому оцінений. Наприкінці XX ст. вузькоколійки поступово зникають з карти України. На сьогодні залишилося зовсім небагато ліній вузької колії: Поліська вузькоколійка, Боржавська – у Карпатах, Вигодська – у Передкарпатті, Гайворонська – в центрі України. Що стосується Гайворонської вузькоколійки (підпорядкована Одеській залізниці), то її популярність серед мандрівників відносно не значна. Нині рух пасажирських потягів по вузькій колії здійснюється між Гайвороном та Рудницею у західному напрямку та Голованівськом – у східному. Загальна протяжність колії – 131 км., з яких 78 км. проходить по території трьох адміністративних районів Вінницької і 53 км. – по території трьох адміністративних районів Кіровоградської областей. Для перевезення пасажирів залучено шість бригад машиністів, шість пасажирських вагонів і чотири тепловози ТУ-2, а для підвозу матеріалів на утримання колії за необхідності використовуються сім платформ і два критих товарних вагони. Іноземні дослідники й поціновувачі залізничних раритетів намагаються привернути увагу міжнародної спільноти до унікального виду транспорту. Зокрема, у 2015-2016 рр. Гайворон неодноразово відвідували закордонні делегації (група «залізничних фанатів» з Австрії, Німеччини, Англії та Швейцарії), які здійснювали подорожі на раритетному паровозі ГР-280 від станції Гайворон до станцій Голованівськ і Рудниця. Певну зацікавленість до Гайворонської вузькоколійки виявляють столичні туроператори. 

У 1890 на замовлення Товариства власників цукрових заводів розпочалося будівництво вузькоколійної залізниці від Рудниці до Підгородньої і від Вінниці до Гайворона. У 1900 році було введено в експлуатацію гілку Калинівка – Гайворон (205 верств 135 саженей).

За генеральним планом будівництва залізничний вузол мав бути у Хащуватому, яке було волосним центром. Але волосне начальство, лихварі та підприємці добилися, щоб залізничний вузол перенесли на околицю Струнькова і Ташлика. І в 1897р. було споруджено залізничну станцію, яку назвали Гайворон- депо, зводились цехи паровозоремонтних майстерень.

Гайворонська вузькоколійка перевозить пасажирів – тричі на тиждень у напрямку Голованівська, і тричі в напрямку Рудниці.

Паровоз МТ -202

Паровоз МТ-202 був виготовлений на фабриці Святого Леонарда в Бельгії на замовлення Естонського залізничного департаменту.

До 1944 року він експлуатувався на Естонській залізниці. Того ж року паровоз перевезли за вказівкою представників окупаційних військ Вермахту до Латвії, де він був пошкоджений.

У 1946 році паровоз в пошкодженому стані привезли на Гайворонський паровозоремонтний завод. Тут його капітально відремонтували і використовували для маневрових і господарських робіт до 1978 року, коли його визнали непридатним для експлуатації.

У 1984 році вузькоколійний паровоз поставили на постамент. З приводу цього відбувся урочистий мітинг працівників заводу і представників громадськості міста.

Цей пам'ятний технічний знак зберігається у доброму стані впродовж тридцяти чотирьох років. Він є пам'ятником, а точніше ровесником Гайворонської вузькоколійки.

Паровоз залишається історичною реліквією XIX століття, пам'ятником Гайворонській вузькоколійці, її трудівникам і служить окрасою нашого міста над Бугом-рікою, своєрідною візиткою.

Паравоз № МТ – 202 був встановлений на площі Заводській в 1984 році. Він символізує багаторічну працю наших залізничників. Саме вони, працівники вузькоколійки, дали соціально – економічний розвиток Гайворону, сприяли тому, щоб він став адміністративним центром району і одержав статус міста.

 Залізничний міст»

Перешкодою для розвитку пароплавства у минулому були численні пороги, непостійний рівень води, льодостави. На захід від нашого міста через річку Південний Буг під час прокладання вузькоколійної дороги було збудовано залізничний міст який з’єднав Кіровоградську область з Вінницькою (однониточний). У 1940 році залізничний міст знесло кригою, тому що були короткі ферми по 9м. Після цього було відновлено міст: поставили 2 ферми по 35м і одну 70м. У Ташлику забили сваї, але металевій фермі не судилося там стояти – німці забрали і відвезли її на Синюху, де вона стоїть і досі. Під час війни міст було підірвано командиром батальону Ксенофонтом Сальченко, який будував той міст до війни. Залізничний міст відновили у 1945 році.

Стадіон «Прибужець» одне із семи чудес Гайворонщини.

Стадіон «Прибужець» раніше стадіон «Локомотив» - найстаріший і найбільший стадіон в районі. Необхідно сказати, що гайворонці великі знавці і цінителі городкового спорту (скраклі). Кожен мешканець міста знає, що у Гайвороні в 1976 році проходив чемпіонат з городкового спорту (скраклі) серед усіх залізниць колишнього Радянського Союзу. То було велике спортивне свято, коли брали участь від Далекосхідної залізниці до Львівської залізниці. Новини з гайворонських кортів транслювалися по телебаченню. До речі корти у нас одні з найкращих в країні. 24 – 30 червня 2017 у Гайвороні проходив чемпіонат України з городків. В 2016 році серед жителів міста було проведено опитування, щодо назви стадіону. Більшість виявила бажання повернути стадіону назву «Локомотив».

Залізничний вокзал.

Станція Гайворон стає важливим залізничним центром. На залізничників було покладено завдання забезпечувати роботу цукрових заводів. Вузькоколійка простягалася від Гайворона до Вінниці, Хмільника Бердичева та Первомайська і Рудниці. До складу Гайворонського залізничного вузла входили паровозне депо, дистанція колії, зв’язку, залізничні ремонтні майстерні.

Залізничний вокзал був збудований в 1959 році. Протягом літа кожного року через залізничну станцію Гайворон проїздили майже 200 тисяч чоловік. В 2004 році залізничний вокзал був реконструйований.

Джерело Престольне.

З найдавніших часів, праязичних, а можливо і раніше, ще за часів Ведизму, наші предки до джерел, колодязів, криниць, ставилися бережливо, без перебільшення можна сказати, що боготворили. Над джерелами з глибокої давнини ставили цямриння, їх дбайливо обкладали камінням. В християнські часи над ними стали споруджувати часовні з лампадками; влаштовували купелі. Біля джерел при такому до них відношенні, не можна було смітити, лаятися. До святої води приходили лише в чистому, святковому вбранні.

            Витік кожної річки, річечки чи струмка починається саме з природного джерела. Тому із давніх-давен людина завжди турбувалася про чистоту водних джерел, шанобливо ставилася до річок, озер, криниць, природних джерел, очищала їх від мулу та упорядковувала. Берегла і леліяла їх, бо добре знала, що вода є основа життя на землі.

            В нашій місцевості є багато джерел, одне із них джерело Престольне на заході міста.

Стояв теплий весняний ранок. Золоте коло сонця поволі здіймалося вгору по високому голубому небу. Линув радісний журавлиний крик – кру, кру…

Гай зеленів молодим листям, пнувся вгору тугим співучим  гіллям. Весело дзвенів над полями невтомний жайворонок. Це була Пасхальна неділя і місцеве населення поволі сходилося до невеличкої церкви на краю села. Тремтіло сповнене весняними пахощами повітря. І небо, мирне, безхмарне, дивилося на них й усміхалося радісно від розкоші і щастя.

Раптом один з юнаків вловив ледь відчутний тупіт копит. Він глянув довкола. Ген – ген на виднокрузі мчить якась темна цятка. Що воно? Чи то вітер гонить перекотиполе безкраїм степом, чи вершник поспішає з важливою звісткою? Юнак пильно вдивляється в далину. Ні, не перекотиполе! Швидко, то зникаючи на хвилину в невидимій звідси балці, то виринаючи на зелених пагорбах, наближається ця темна цятка. Хто то? Куди він мчить? Невже знову війна? Ще через декілька хвилин стукіт копит став сильнішим, на горизонті з’явилося багато подібних цяток…

Вигін був запруджений нажаханими людьми. Довкола пантрували кінні ординці. Посеред майдану, гарцював на гарячому коні вершник. Все місцеве населення зігнали до церкви. Крики, лемент, тривожне калатання дзвонів, іржання коней, брязкіт зброї…

            Раптом небо стало червоним, чи то від палаючої церкви, чи то від моря людської крові. Яничари перерізали всіх людей і спалили церкву, бо не захотіли красуні дівчата стати добровільно наложницями, прислугою турецьким вельможам, а мужні юнаки до останнього боронили їх від загарбників. З гордо піднятою головою, без тіні страху в очах, ступили вони в палаючу церкву. Безстрашні слов’янки вибрали смерть, а не «солодке» життя в полоні. Дуже довго текла кров людська, забарвлюючи смарагдову траву в червоний колір.

Але не всі люди загинули, доля подарувала життя юнці. Яка в своєму серденьку зберегла пам'ять про ті страшні подіїє. Вона поклялася, що не вимре село, що відродиться з попелу, як чарівна Фенікс – птиця. А все що бачила – вирішила передати своїм дітям, онукам і заповісти не забувати про це ніколи, бо про це не дала забути навіть сама матінка природа – там, де стояла церква, де текла кров, почало бити джерело. Вода в ньому напрочуд смачна, чиста та ще й має лікувальні властивості.

З весни 2000 року, почувши від місцевого населення про джерело «Престольне», учні школи почали його розчищення.

В 2012-2013 н. р. за ініціативи Олександра Барабанчука отамана районованого козацького товариства Буго – Гардійської паланки та Олексія Андрійовича Павличука (редактора міської газети «Гайворонський кур’єр»), разом з громадською організацією «Гайворонське районоване козацьке товариство» учні школи взяли участь у проекті «Кожна краплина має значення» і виграли грант Програми розвитку ООН «Відновлення Престольного джерела у західній частині міста Гайворона».

До визначних місць нашогоміста також належить Південний Буг (див.характеристику в попередніх уроках)

 Домашнє завдання: опрацюйте конспект; запропонуйте свій варіант найбільш визначних місць нашого міста.

Уроки за 26.05.2020 і 28.05.2020

Геотуризм – це вивчення геологічних (геоморфологічних) об’єктів і процесів, а також отримання від контакту з ними естетичних вражень. Індустріальний туризм (промисловий туризм) — це дослідження туристами територій, будівель та інженерних споруд виробничого або спеціального призначення, а також будь-яких закинутих споруд для отримання психологічного, естетичного або дослідницького задоволення. Одним з найпоширеніших видів індустріального туризму є відвідування залишених (занедбаних) об’єктів. Це можуть бути недобудовані споруди, колись діючі промислові, господарські та військові об’єкти, кинуті житлові будинки, райони і навіть міста.

В Україні геотуризм та індустріальний туризм за суттю і за визначенням належать до екологічного, сталого туризму і є нішевими, немасовими формами. Розвиток цих видів туризму дозволяє місцевим жителям краще зрозуміти унікальність свого місця проживання, дає знання про природну та господарську спадщину своєї місцевості, виховує в них необхідність її збереження та захисту. Це зміцнює економічний добробут місцевих громад і покращує якість їх життя у довготривалій перспективі. У співпраці місцевих громад з природоохоронними та науковими установами відповідного профілю, освітніми закладами та об’єктами соціальної інфраструктури можна очікувати успішне функціонування геотуризму та індустріального туризму на окремій території.

Туризм у Кіровоградській області поки що розвинений слабо. Але завдяки зручному географічному положенню (у центрі України), гарному клімату, значному рекреаційному потенціалу, можна сподіватися на стрімкий розвиток туризму.

Станом на 2010 рік в області було 18 готелів, із зальною кількістю номерів 859

Найцікавіші об'єкти туризму:

·                 Залишки укріплень Чорноліського городища VII ст. до н.е.;

·                 Фортеця святої Єлисавети XVIII ст.;

·                 Комплекс кавалерійського юнкерського училища XIX ст.;

·                 Свято-Покровська церква 1849 р.;

·                 Грецько-Володимирська церква (Кафедральний Собор) XIXст.;

·                 Хрестовоздвиженська церква — усипальниця Раєвських 1833—1855р.;

·                 Комплекс лікарні Св. Анни Червоного Хреста — неоросійський стиль XIX-ХХ ст.;

·                 Краєзнавчий музей в обласному центрі — приватний будинок у стилі модерн 1885—1905 рр.;

·                 Синагога в обласному центрі XIX ст.;

·                 Колишня гімназія 1891—1898 рр.;

·                 Міська лікарня в Новомиргороді 1910—1913 рр.;

·                 Театр XIX ст. в обласному центрі;

·                 Свято-Вознесенська церква в Бобринці 1898—1912 рр.;

·                 Свято-Миколаївська церква в Бобринці 1853—1873 рр.;

·                 Онуфріївський парк XVIII ст.

Додайте інформацію про наш район.

Дещо про унікальність району

Гайворонський район унікальний край для розвитку геотуризму й індустріального туризму. Його територія розташована у південно-західній частині Українського щита Східно-Європейської платформи. Особливості геологічної будови та історії розвитку зумовили різкі відмінності у ландшафтах Гайворонського району та його окремих частин. Тут на обмеженій території зустрічаються різні природні та антропогенні комплекси, що дає можливість повною мірою спостерігати та вивчати різноманітні геологічні та геоморфологічні об’єкти.

Територію Гайворонського району можна віднести до території давнього освоєння, про що свідчать виявлені археологічні знахідки, хоча деякі затоплені зараз водами Гайворонського водосховища.

«Острів Залізний» (авторське відтворення місцевості, де розвивалось залізорудне виробництво, нині затоплене водами Гайворонського водосховища)

За попередніми дослідженнями, цій території притаманні риси старопромислових районів. Вона зазнала потужних антропогенних змін, тож має чимало великих кар’єрів, відвалів пустої породи, дорожніх об’єктів, гідротехнічних споруд, житлових і технологічних будівель тощо. Тут сформувався кар’єрно-відвальний тип ландшафту – невід’ємний компонент в структурі гірничо-промислових комплексів Правобережної України.

Цікавих для розвитку геотуризму та індустріального туризму об’єктів на Гайворонщині нараховується достатньо. Але вони не вельми популярні серед туристів, адже звідси далеко до великих адміністративних центрів, є труднощі з транспортним сполученням та і взагалі територія, як кажуть, не «розкручена», бракує інформації й популяризації.

Незважаючи на це (а може, й саме тому), фахівці Гайворонського районного краєзнавчого музею спільно з викладачами кафедри географії та методики її навчання Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини разом з фахівцями-геологами розробили і продовжують розробляти спеціалізовані туристичні маршрути району.

При цьому «родзинками» стають пункти, пов’язані з будівництвом автомобільних доріг і залізниць, об’єктами гірничодобувної промисловості, гідроенергетикою тощо.

Серед них найбільш відомі кар’єри Заваллівського родовищ графіту та чарнокітів, Гайворонського родовища мігматитів, Вікненського родовища каолінів, промислові й транспортні підприємства, житлові будівлі тощо.

Життя на граніті

Гайворонський спеціалізований гранітний кар’єр – його розвитку сприяло Гайворонське родовище мігматитів. В 30-рр. ХХ ст. бурхлива індустріалізація України вимагала будівельних матеріалів, зокрема матеріалів із каменю. Погляди геологів, промисловців спрямовувались насамперед до тих ділянок, де кристалічні породи виходили на земну поверхню. Такий масив свого часу був відкритий на лівому березі Південного Бугу поблизу впадання в нього невеликої р. Ташлик. З 1938 р. почався відлік кар’єру як гірничого підприємства з видобутку та переробки каменю відкритим способом. У перші роки становлення підприємства, а по суті до початку Другої світової війни, домінувала виключно важка ручна праця бутоломів з використанням ломів, молотів, гемерів, кирок, лопат.

Від початку роботи кар’єру докорінно змінились краєвиди, умови праці, побуту, іншими стали критерії життя. На 140 м по вертикалі опустився видобувний горизонт…

Прочитайте репозитарій за зсилкою. https://dspace.udpu.edu.ua/jspui/handle/123456789/11577

DSpace JSPUI - Репозитарій

dspace.udpu.edu.ua› handle

Authors:Ситник,Олексій Іванович, Полухіна, Олександра Леонидівна, Баранюк, Оксана Миколаївна, Хлевнюк, Ольга Яківна. Keywords: Гайворон

Відповіді надсилайте за адресою 

polukhina71@ukr.net.

Бажаю гарного відпочинку. До зустрічі після канікул.

Ур–