9 КЛАС ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

Тема:Події революції 1905–1907 рр. в Україні. Дата: 16.03.2020 Мета: формувати в учнів знання про події російської революції1905–1907 рр. в Україні, а також охарактеризувати процес активізації громадсько-політичного життя в Україні в даний період; розвивати в учнів уміння встановлювати причинно-наслідкові зв’язки під час аналізу історичних подій, самостійно опрацьовувати історичні документи та інші текстові джерела, аналізувати матеріал, вміти виділяти головне і другорядне, робити висновки; на прикладах боротьби українського народу в ході революції 1905–1907 рр. виховувати в учнів патріотичні почуття. Хід уроку Актуалізація опорних знань • Пригадайте, яким було становище різних верств українського суспільства на початку ХХ ст. Початок XX ст. для багатьох народів світу позначився революційними потрясіннями і загостренням міждержавних суперечностей, що в результаті призвели до глобальної кризи — світової війни. Реформи 60–70-х років вивели Росію на шлях модернізації, змінили її соціальне обличчя. Однак процес модернізації відбувався украй суперечливо. Царизм відкидав навіть обережні заходи з пом’якшення соціальної напруженості в суспільстві, натомість уряд робив ставку на посилення боротьби з революційним рухом. Причини революції Робота з документом Із праці О. Д. Бойка «Історія України» «Зволікання з остаточним вирішенням аграрного питання, посилення експлуатації робітничого класу, об’єктивна зацікавленість буржуазії в її залученні до розв’язання важливих державних проблем, національний гніт, відсутність демократичних свобод тощо створювали ґрунт для стихійного вибуху невдоволення народних мас. Проте можливість виступу стала реальною лише завдяки появі та зміцненню наприкінці ХІХ — на початку ХХ ст. широкого спектра політичних партій, розширенню сфери їхніх дій, посиленню впливу на маси; втраті авторитету та частковому послабленню царизму у зв’язку з поразкою в російсько-японській війні 1904–1905 років». Завдання 1. Проаналізувавши текст, визначте економічні, соціальні і політичні причини революції 1905–1907 рр. у Р осійській імперії. 2. Чому автор вважає, що саме на початку ХХ ст. настав слушний момент для революційного виступу? Слухаючи розповідь учителя, учні складають узагальнюючу таблицю. Причини революції 1905–1907 рр. Економічні • Суперечливі процеси модернізації; • нерозв’язаність аграрного питання; • збереження поміщицьких землеволодінь; • малоземелля і безземелля селян Політичні • Самодержавна форма правління; • відсутність демократичних прав і свобод; • знищення будь-яких проявів волелюбності; • втрата царатом авторитету у зв’язку з поразкою в російсько-японській війні; • поява політичних партій, розширення сфери їхніх дій, посилення впливу на народні маси Соціальні • Існування станових привілеїв; • жорстка експлуатація робітничого класу; • тяжке становище народних мас; • масове безробіття; • тяжкий національний гніт Події революції в Україні Розповідь учителя, який акцентує увагу учнів на основних питаннях теми, доповнюється повідомленнями учнів: «Кривава неділя» та повстання на броненосці «Потьомкін». Також передбачається робота учнів з історичними джерелами, протягом уроку учні складають хронологічну таблицю. Революційні виступи в Україні у 1905 р. Учитель. У своєму розвиткові перша російська революція пройшла кілька фаз (етапів), кожна з яких мала свої характерні ознаки та особливості. Робота з таблицею Етапи революції 1905–1907 рр. І фаза — «піднесення» (січень–жовтень 1905 p.): • Наростання масової боротьби, посилення її політичного характеру; • політизація народних мас; • активізація процесу самоорганізації суспільства (утворення політичних партій, рад, профспілок тощо); • поширення хвилі заворушень серед селян та армії; • переплетення та взаємовплив робітничого, селянського та національно-визвольних рухів II фаза — «кульмінація» (жовтень–грудень 1905 р.): •Коротка стабілізація в країні та певне розмежування політичних сил після публікації царського Маніфесту 17 жовтня; • діалог та легальна взаємодія між опозицією та владними структурами; • активне формування багатопартійної системи; • організація лівими силами хвилі збройних повстань у грудні 1905 р. (повстанськими центрамив Україні були Харків, Олександрівськ, Катеринослав, Горлівка та інші міста) III фаза — «спад» (січень 1906 — червень 1907 р.) • Посилення репресій (каральні експедиції, арешти, обшуки тощо); • зменшення масштабів та інтенсивності робітничих страйків та селянських виступів; • перехід більшості політичних партій у підпілля; • поширення серед революціонерів терористичних форм боротьби; • спроби опозиції продовжити боротьбу парламентськими методами у стінах Державної Думи; • перехід реакції у наступ Робота з ілюстраціями Опрацюйте ілюстрації за підручником і виконайте завдання. • Повстання селян у селі Великі Сорочинці на Полтавщині. • М. Дерегус «Повстання селян в Україні у 1905 році». Завдання Охарактеризуйте зміст ілюстрацій за таким планом. 1. Опишіть, що ви бачите на ілюстрації. 2. Який момент селянського повстання тут зображений? Чому ви так думаєте? 3. Кого художник зобразив на передньому плані, а кого на задньому? Чому так? 4. На основі ілюстрації зробіть висновки про учасників повстання, його хід, озброєння повстанців, наміри. Робота з документами Постанова селянських зборів Сумського повіту Харківської губернії «Ми, селяни Сумського повіту, що зібралися 29 травня 1905 року в кількості близько 5 тисяч чоловік, одноголосно ухвалили: теперішній самодержавний лад не може покінчити з тяжким безвихідним становищем народу. Тому ми вимагаємо: 1. Негайного скликання Надзвичайних зборів, обраних загальною, рівною і таємною подачею голосів. Установчі збори негайно ж повинні… вирішити земельне питання. 2. Негайного звільнення всіх осіб, що постраждали через політичні і релігійні переконання. 3. Свободи слова, друку, зборів, спілок і страйків. 4. Негайного скасування інституту земських начальників і сільських поміщицьких стражників… А поки всі наші основні вимоги не будуть задоволені, ми відмовляємося виконувати всі державні повинності, а саме: сплачувати податки, податі, не поставляти запасних, новобранців та інше, оскільки ці повинності накладені на нас без нашої волі». Завдання 1. Які економічні та політичні вимоги ставили селяни під час повстання? 2. Чи є в документі національні вимоги? Про що це свідчить? Прем’єр-міністр Росії С. Вітте про загальний настрій населення на початку жовтня 1905 р. «…Революція захоплювала все населення. Вищі прошарки були незадоволені; молодь, не тільки студенти, але й учні середніх шкіл, вірили тільки тим, хто проповідував антидержавні теорії; більшість професорів доводила, що треба все перегорнути; земські та міські діячі заявляли, що врятувати може тільки конституція; промислові та торговельні діячі підтримували революційні ідеї й давали пожертви на революцію; робітники під впливом революціонерів були найбільш активні; чужинці, з яких складалося 35 % Російської імперії, ставили свої вимоги; селяни вимагали землі; урядовці були обурені несправедливостями у порядках служби й протекціонізмом; військо було схвильоване поразками на фронті, в яких обвинувачували уряд». Завдання Поясніть, чому кожна з верств російського суспільства, яка згадується в документі, була невдоволена існуючими порядками в Російській імперії. Про що свідчить така революціонізація населення? Маніфест «Про вдосконалення державного порядку» (17 жовтня 1905 року) «…На обов’язок Уряду покладаємо Ми виконання непохитної нашої волі: 1. Дарувати населенню непорушні основи громадянської свободи на засадах дійсної недоторканності особи, свободи совісті, слова, зборів і союзів. 2. Не зупиняючи призначених виборів у Державну Думу, залучити тепер же до участі в Думі у міру можливості, відповідної стислості терміну, що лишився до скликання Думи, ті класи населення, які нині зовсім позбавлені виборчих прав, представивши потому подальший розвиток початку загального виборчого права у знову встановленому законодавчому порядку. 3. Установити як непорушне правило, щоб жодний закон не міг мати силу без схвалення Державною Думою і щоб виборним від народу була забезпечена можливість справжньої участі в нагляді за законовідповідністю дій поставленої від нас влади». Завдання 1. Визначте основні положення Маніфесту. 2. Які зміни в політичний лад імперії мав внести цей документ? Із праці Н. Полонської-Василенко «Історія України» …Цей Маніфест не дав заспокоєння. Навпаки: населення у своєму ставленні до нього поділилося на три частини: 1) на так би мовити центральну, що складалася з людей, які прийняли Маніфест з надією, що він дасть конституцію і що ця конституція почне нову добу в історії; 2) на революційні групи, які вважали, що цей Маніфест є тільки тимчасовою зупинкою у боротьбі уряду з революцією, і поставилися до Маніфесту вороже; 3) на праві елементи, починаючи від людей, близьких до Царського Дому; вони вважали, що Маніфест вирвано у царя, і вживали всіх зусиль, щоб зберегти самодержавство у повній його силі». Завдання Поясніть, чому так неоднозначно населення сприйняло царський Маніфест 17 жовтня. Із праці О. Д. Бойка «Історія України» «Слабкість та незрілість парламентської форми правління, з одного боку, і необхідність консолідації опозиційних сил — з іншого, зумовили появу нової альтернативної моделі організації влади — Ради робітничих депутатів. Протягом жовтня–грудня 1905 року Ради виникли в 50 містах та селищах Російської імперії. В Україні вони діяли в Катеринославі, Києві, Одесі, Миколаєві, Єнакієвому, Маріуполі, Юзівці та Кременчуці». Завдання 1. Як Бойко пояснює причини виникнення Рад робітничих депутатів? 2. Чи мала ця подія якесь значення? Активізація українського визвольного руху під час революції Робота зі схемою Робота з документом Ярослав Грицак про становище в українських партіях восени 1905 р. «Проголошення Жовтневого маніфесту викликало велике піднесення й збудило надії на лібералізацію політичної системи. Українські діячі через свою нечисельність і організаційну роздробленість виявилися не готовими скористатися з політичних змін. Подібна ситуація склалася і в національних рухах поляків, євреїв, литовців, латвійців та естонців. Докорінна різниця між ними й українськими політиками, однак, у тому, що інші партійні поділи були просто результатом розходження політичних ліній. В українському ж випадку найбільшим антагонізмом було національне питання, а сааме — чи взагалі потрібна окрема українська політика й українські партії. Ці дискусії паралізували український національний рух, і тому він не справляв політичного впливу на розвиток революційних подій 1905 року. Українські політики попросту не могли змагатися з краще розвиненими і чисельнішими російськими політичними партіями, що мали міцні позиції у великих містах — головних осередках революційного неспокою». Завдання 1. Чому українські політичні партії у 1905 р. були менш впливовими, ніж загальноросійські? 2. Н а основі тексту розкрийте особливості українського визвольного руху у 1905 році. Діяльність української громади в Державній Думі Робота з таблицею Діяльність українських громад в І та ІІ Державних Думах І Державна Дума ІІ Державна Дума Склад Поміщики — 24 чол. Інтеліґенція — 26 чол. Селяни — 42 чол. Робітники — 8 чол. Священики — 1 чол. Поміщики — 16 чол. Інтеліґенція — 17 чол. Селяни — 6 чол. Робітники — 59 чол. Священики — 4 чол. Діяльність • 45 депутатів об’єдналися в українську парламентську громаду; • мали друкований орган «Український вісник»; • голова громади — Ілля Шраг; • домагалися автономії України та українізації державного управління і освіти • 47 депутатів об’єдналися в українську парламентську громаду; • мали друкований орган «Рідна справа — Вісті з Думи»; • домагалися автономії України, місцевого самоуправління, української мови в школах, суді і церкві Запитання Як склад української громади в Державній Думі впливав на зміст висунутих вимог? Узагальнення та систематизація знань Завдання • Визначити результати революції 1905–1907 рр. в Україні. • Значення революції 1905–1907 рр. в Україні. Домашнє завдання Опрацювати відповідний матеріал підручника –§25 Тема:Суспільно-політичне життя Наддніпрянської України в 1907-1914 рр. Дата:23.03.2020 Мета: • визначати основні тенденції та суперечності процесу соціально-економічного розвитку українських земель початку XX ст.; аграрної реформи Столипіна в Україні; модернізації суспільно-політичного життя у Наддніпрянській Україні; • пояснювати причини та наслідки посилення національного гніту в 1907-1914 рр., • висловлювати судження щодо діяльності Є. Чикаленка, М. Міхновського, С. Петлюри, Д. Донцова, М. Грушевського; • називати час проведення Столипінської аграрної реформи; • пояснювати й застосовувати терміни та поняття: «відруб», «діаспора», «Столипінська аграрна реформа». ХІД УРОКУ АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ Бесіда 1. Охарактеризуйте вимоги українців під час революції 1905 1907 рр. 2. Хто формулював ці вимоги і наскільки вони були реальними? 3. Чому піднесення українського національного руху почалося після Маніфесту 17 жовтня, а не до нього? 4. Коли в Наддніпрянській Україні почали діяти «Просвіти»? Що вони робили? 5. Якої тактики дотримували українські партії під час виборів до першої Державної думи? Які результати дала ця тактика? 6. Що вам відомо про діяльність української громади у Першій та Другій Державних Думах Росії? 7. Як ставились до українського національного руху російські партії? Чим пояснювалася їхня позиція? Після поразки революції, у період столипінської реакції (від імені голови Ради Міністрів Росії П. А. Столипіна), значно посилилися репресії: у більшості губерній України діяв воєнний стан, лютували каральні загони, царат переслідував українську мову і культуру, забороняв видання україномовних газет. Прагнучи не допустити нової революції і зміцнити свою соціальну опору, царський уряд на чолі з П. Столипіним вирішив здійснити реформи, які стосувалися перш за все аграрного сектора. Учитель роз’яснює суть столипінської аграрної реформи, учні занотовують у зошити у вигляді таблиці. Бесіда 1. З якою метою була започаткована земельна реформа П. Столипіна? 2. Яким був зміст реформи? 3. З’ясуйте особливості проведення реформи в різних регіонах України. 4. Яким буде ставлення до реформи різних верств населення? 5. Чи вдалося ініціаторам реформи досягти мети, яку вони перед собою ставили? Робота з історичним джерелом • Опрацювати документ і відповісти на запитання. З указу Петра Столипіна (1906 рік) «...Селяни дістають право вільного виходу з общини, із закріпленням у власність окремих домохазяїн ділянок, які переходять до приватного володіння, з громадського наділу... 1. Кожний домохазяїн, що володіє надільною землею за общинним правом, може в будь-який час вимагати закріплення за собою в приватну власність частини, яка належить йому, з визначеної землі... <...> 4. Домохазяї, за якими закріплені в приватну власність ділянки общинної землі, зберігають за собою право користуватися в незмінній частині тими сіножатями, лісними та іншими угіддями, які надаються на спеціальних підставах... Вимоги про закріплення в приватну власність частини з общинної землі ставляться через сільського старосту громаді, яка за ухвалою, прийнятою більшістю голосів, зобов’язана у місячний термін з дня подання заяви вказати ділянки, що переходять у приватне володіння домохазяїна...» Запитання 1. Які особливості Столипінської аграрної реформи відображено в документі? 2. Чи міняла якось життя селян ця реформа? Зробіть висновки. Робота з історичною інформацією • Опрацювати документи і відповісти на запитання. 1. Микола Якименко про вплив реформи на зменшення поміщицького землеволодіння «Особливо швидко пішов цей процес після 1906 р., коли царський уряд зняв штучні перешкоди на шляху повноцінної приватизації землі, чим забезпечив її поступову концентрацію в руках справжніх організаторів виробництва. На 1914 р. сталися великі зрушення в монополії дворянства на землю. Дворяни, державні чиновники і відставні офіцери, яким уряд за службу «царю и отечеству» дав величезні латифундії, не змогли організувати на ній ефективне господарство, воліючи за краще позбутися її за певну винагороду. Лише за п’ять років Столипінської реформи ця категорія населення продала майже півтора мільйона десятин, тоді як приблизно стільки ж купили селяни — безпосередні товаровиробники. Коли аналізувати відповідні дані по регіонах, то виявиться, що найбільше землі було продано привілейованими станами на Півдні — 687,7 тис. дес, тоді як на Правобережній Україні майже у два рази менше — 380,6 тис. дес. Великий (а можливо, і вирішальний) вплив на рентабельність господарства мала наявність у цьому регіоні досить розвинутої на той час харчової промисловості і дешевої робочої сили, украй необхідної, зокрема, для трудомісткого процесу вирощування й переробляння цукрових буряків. Незважаючи на те, що поміщики Правобережної України володіли своїми маєтками сотні років і мали, таким чином, усі можливості організувати ефективне господарювання, процес переходу землі до тих, хто краще справлявся з цим завданням, відбувався і тут. У разі втрати дворянами 380,6 тис. дес. землі селяни купили 339,7 тис. дес. Немає ніякого сумніву в тому, що на території України дворянське землеволодіння, зрештою, зникло б еволюційним шляхом». Запитання 1. Чому скорочення поміщицького землеволодіння в результаті Столипінської реформи можна вважати прогресивним явищем? 2. Знайдіть відповідь на питання, чому інтенсивність процесу зміни власників землі суттєво різнилася в залежності від району України. 3. На підставі чого автор доходить висновку, що дворянське землеволодіння в Україні поступово зникло б еволюційним шляхом, тобто без революції? 2. З висловлювання П. Струве щодо аграрної реформи П. Столипіна «Як би не ставилися до аграрної політики Столипіна — можна її приймати як найбільше зло, можна її благословляти як благодійну хірургічну операцію, — цією політикою він зробив величезний подвиг у російському житті. І зрушення воістину революційне... З аграрною реформою, яка ліквідувала общину, за значенням в економічному розвитку Росії в один ряд можуть бути поставлені лише звільнення селян і проведення залізниць». Запитання 1. У чому, на думку автора, полягає значення аграрної реформи Столипіна? 2. А якої думки дотримуєтеся ви? Як можна визначити цю реформу: як «найбільше зло» чи «хірургічну операцію»? 3. Спробуйте висловити свою точку зору за допомогою методу «Прес». Робота з історичними поняттями • Шовінізм (походить від прізвища солдата Шовена, який захищав політику Наполеона) — це пропаганда національної виключності якоїсь нації, панування однієї нації над іншими. Робота з історичним джерелом • Опрацювати документ і відповісти на запитання. Цензор Сергій Щоголєв про українську мову «1. Украинский язык малопригоден для создания родной малороссам областной культуры. 2. Наличность в малорусской или украинской популярной литературе своеобразной орфографии является фактором, вредящим народной грамотности и тормозящим культуру Юга России. 3. Южнорусская народная школа не нуждается в малорусских учебниках и преподавании: учебники же и книги на языке украинском не только бесполезны, но и вредны. 4. Национализация малорусских народных училищ, как указано М. Драгомановым, наобходима для федеративного распада России, для уничтожения единства и сплоченности русского народа как великодержавной единицы в Европе. 5. В Западной Руси украинский книжный язык — плоть от плоти языка польского — обеспечивает украинскому движению поддержку и сочувствие колонизаторов». Запитання 1. Прокоментуйте кожний із пунктів цього документа. 2. Яку мету, на вашу думку, переслідував автор, видаючи цю працю? Учитель. Розпуск Другої Державної Думи започаткував добу реакції. У Третій і Четвертій Державних Думах українських парламентських груп не було. Було заборонено викладання українською мовою, ліквідовано «Просвіти», циркуляр 1910 р. заборонив діяльність усіх організацій «інородців». Неабиякий резонанс спричинив інспірований у 1911-1913 р. судовий процес над М. Бейлісом. Робота з підручником • Опрацювати за підручником питання про справу М. Бейліса і відповісти на запитання. 1. Що ви дізналися про справу Бейліса? 2. Чому, на ваш погляд, переслідування українців і євреїв відбувалося одночасно? Це закономірність чи випадковість? ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ Опрацювати § 26 підручника. ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ:Ідеї автономії та самостійності в програмах українських політичних партій Надніпрянщини. Дата: 25.03.2020 Мета:підбити підсумки та закріпити вивчений матеріал. Завдання за підручником ст. 238

Тема: Економічне та суспільно – політичне життя українських земель у складі Австро-Угорщини на поч.. 20 ст.)

Дата: 06.04.2020

Мета:

• показувати на карті території українських земель у складі Австро-Угорської імперії на початку XX ст.;

• характеризувати та аналізувати особливості економічного розвитку українських земель у складі Австро-Угорщини;

• робити аргументовані висновки щодо розвитку кооперативного руху на західноукраїнських землях; трудової міграції українського селянства;

• формулювати судження щодо ролі та місця українських земель в господарському житті Австро-Угорщини;

• висловлювати судження щодо діяльності К. Левицького;

• пояснювати й застосовувати терміни та поняття: «селянський страйк».

ХІД УРОКУ

Бесіда

1. Пригадайте, яким був стан економіки Західної України у першій половині XIX ст.

2. Які зміни в економіці відбулися в другій половині XIX ст.? (усно)

    

        Соціально-економічний розвиток Західної України, як і раніше, було обумовлено її залежним становищем в Австро-Угорській імперії. Незначний крок вперед зробила промисловість, але розвивалась вона вкрай нерівномірно й однобічно. Ще складнішою була ситуація в сільському господарстві, яке переживало кризу.

Складання тез

• За текстом підручника скласти тези «Особливості розвитку економіки західноукраїнських земель». (письмово)

Завдання

• Назвіть спільні і відмінні ознаки економіки Західної та Наддніпрянської України.(усно)

Робота з історичною інформацією (усно)

• Опрацювати текст, поставити літеру «Н» там, де йдеться про про нову, невідому інформацію з розвитку економіки західноукраїнських земель.

«Протягом 1905-1906 рр. виникло понад 50 акціонерних компаній з видобутку нафти, найбільшими з яких були «Галицько-Карпатське товариство», компанія «Східниця», компанія «Галичина». Прискорився процес концентрації підприємств у нафтовій промисловості. Найбільші 15 підприємств виробляли 75 % нафти, яку видобували в Галичині.

Значним був вплив іноземного капіталу. Так, найбільший хімічний завод у Сваляві, збудований у 1910-1911 рр., належав будапештській компанії «Сольва», акціонерами якої, окрім австрійських, були англійські, французькі та американські підприємці. Створивши банки, акціонерні товариства, концерни та інші монополістичні об’єднання, іноземні підприємці оволоділи основними галузями промисловості Західної України.

Будівництво залізниць відбувалось за стратегічних міркувань. Протягом 1870-1910 рр. залізнична мережа усієї Галичини збільшилася на 1 430 км. 1910 р. вона становила 4 120 км. Проте західноукраїнські землі були гірше забезпечені залізницями, ніж західні провінції Австро-Угорщини.

Економічна відсталість західноукраїнських земель позначалася на соціальній структурі населення. Наприкінці XIX — на початку XX ст. зросло міське населення Західної України. Так, кількість мешканців 19 галицьких міст протягом 1880-1910 рр. збільшилася на 62,8 %. У промисловості Галичини на початку XX ст. було зайнято лише 9 % населення, а у Закарпатті — не більше 5 % населення. Проте переважна більшість населення регіону була зайнята в сільському господарстві: у Галичині — 77 %, на Буковині — 75 % населення.

Головну частину продукції давали галузі, що займалися видобуванням і первинною переробкою місцевої сировини, — лісова, лісопильна і нафто-озокеритна. Попри значні зрушення наприкінці XIX — на початку XX ст., становлення фабрично-заводської промисловості на західноукраїнських землях ще не завершилось.

Робота з історичними джерелами

• Опрацювати тексти й виконати завдання.

1. Галицький економіст про економічну ситуацію на західноукраїнських землях

«Вироби з тканини й прядива. Від сорочки аж до килиму, залізні й металеві вироби, знаряддя, машини, добрива, вироби шкіряної промисловості, хімічні вироби — словом, усе, чого потребує людина від колиски аж до могили, майже усе імпортуємо, купуємо, позичаємо у чужих».

Завдання

1. Яку особливість у розвитку західноукраїнської промисловості розкриває цей документ?

2. Як ви вважаєте, чому така ситуація склалася в західноукраїнських землях?

2. Зі спогадів Д. Купляка

«Мої батьки були малоземельними. Хліба нам вистачало, але вже на взуття чи убрання треба було заробляти. Перед війною 1914 р. мої рідні постійно виїжджали на сезонні роботи до Німеччини. Із захопленням слухав я оповідання про життя іншого народу».

3. Зі спогадів Павла Скоропадського

«Діяльність агентств з вербовки за океан із початком століття набула широких масштабів. Будь-який агент, що завербував сім’ю до Канади, одержував п’ять доларів за чоловіка й по два долари за кожного члена сім’ї».

Завдання

1. Що об’єднує ці два документи?

2. Як ви вважаєте, чому на початку XX ст. тривала еміграція українських селян? Який характер вона мала?

Робота з поняттям

• Еміграція — вимушене або добровільне переселення людей за межі власної країни у зв’язку з економічними, політичними або іншими причинами.

Робота з атласом

• Розглянути в атласі карту «Українці: територія розселення та еміграція» і визначити напрямки еміграції населення Західної України. Поясніть їхній вибір.

    

        Подальшого розвитку набув кооперативний рух. Центром керівництва кооперативним рухом став «Ревізійний союз українських кооперативів». Кооперативи матеріально підтримували дрібних виробників, допомагали зміцнити господарське становлення українських селян, стримували процес обезземелення селян, допомагали їм збувати сільськогосподарську продукцію, сприяли росту національної свідомості.

Робота з історичною інформацією (усно)

• Опрацювати документ і відповісти на запитання.

Селянські страйки в Галичині — страйки селян на Галичині на початку XX ст. Спершу неорганізовані акції сільськогосподарських робітників і сільської бідноти, єдине джерело існування яких були заробітки по панських дворах і фільварках, з 1902 р. — масовий організований страйковий рух за покращення побутових умов і збільшення заробітної платні. Перші селянські страйки охопили навесні 1900 р. п’ятнадцять сіл Борщівського повіту, зокрема маєтки великого польського землевласника графа Баворовського. Страйкарі вимагали підвищення поденної зарплатні з 18-20 до 50 центів і під час жнив з 80 центів до 1 гульдена. Страйк був придушений австрійським військом.

Польські землевласники були змушені піти на поступки в економічних питаннях українським кооперативним та господарським організаціям. Зокрема, їх почали залучати до участі у розпарцелюванні поміщицьких маєтків, тобто до вирішення земельного питання, яке було головним у свідомості українського галицького селянства. Це, у свою чергу, обумовило радикалізацію частини польського населення (насамперед того, що проживало в Східній Галичині), що вбачало в діях українців безпосередню загрозу «польському стану посідання». Великі страйки українського селянства краю тривали протягом 1902-1910 рр. Таким чином, селянський страйк 1902 р. мав яскраво виражений соціальний та національний характер. Його спричинили несправедливе розв’язання проблеми сервітутів, дискримінаційна податкова політика влади щодо українського селянства, а також демографічний вибух 80-90-х рр. XIX ст. Страйк засвідчив початок активізації боротьби за національні інтереси польського та українського народів не лише в політичній, але і в економічній сфері.

Запитання

1. Дайте визначення поняття «селянський страйк».

2. Назвіть причини селянських страйків в Галичині на початку XX ст.

3. Якими були результати і значення селянських страйків?

IV. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Опрацювати відповідний параграф підручника.§ 27, 28-29

Тема: Піднесення українського національного руху

Дата: 13.04.2020

Мета:

• характеризувати та аналізувати діяльність політичних партій, національних організацій;

• визначати причини активізації політичного руху та його результати; місце греко-католицької церкви в суспільному житті західноукраїнських земель;

• називати дати обрання А. Шептицького митрополитом УГКЦ;

• висловлювати судження щодо діяльності А. Шептицького;

• пояснювати й застосовувати терміни та поняття: «селянський страйк», «народне віче».

ХІД УРОКУ

Бесіда (усно)

1. Що вплинуло на активізацію національного руху в Галичині?

2. Назвіть головні гасла, під якими виступали учасники національно-визвольного руху.

3. Розкажіть про боротьбу в Західній Україні за загальне виборче право.

4. Чому такою важливою для галичан була проблема відкриття українського університету?

5. Із якою метою утворювалися організації «Сокіл», «Січ»?

            Отже, напередодні Першої світової війни західні українці завдяки широкій громадсько-політичній і культурній діяльності становили самосвідому національну спільноту, метою якої було самостійне політичне життя. Увесь край вкрився сіткою культурно-освітніх закладів, економічних установ, політичних та парамілітарних організацій. Це, звичайно, не йшло в жодне порівняння із становищем українства у Російській імперії. А тому певні успіхи українців в Австро-Угорщині, на тлі виразно антиукраїнського курсу Росії, призвели їх до орієнтації на Австрію в майбутньому світовому конфлікті, що стрімко наближався. Основним завданням українства у ньому мали стати домагання визволення Великої України від російського поневолення, створення самостійної держави та забезпечення вільного розвитку українців у межах Австро-Угорщини.

Робота з історичною інформацією

• Опрацюйте текст і скажіть, як ви зрозуміли поняття «віче».

«Посиленню українського руху в Галичині на межі ХІХ-ХХ ст. сприяла боротьба за відокремлення Східної Галичини, переважно української за складом населення, від Західної, переважно польської, і утворення окремого коронного краю разом із Буковиною.

Українські народовці висували також вимоги запровадження прямого і таємного голосування на виборах. Значну роль в організації та проведенні цих зборів відігравало галицьке студентство».

Робота з історичним поняттям

• Народне віче — народні збори, які скликали для розв’язання важливих для суспільства і держави питань.

Робота з документом

• Опрацювати текст і відповісти на запитання.

Із заклику до галичан щодо віча 14 липня 1900 р.

«Послідні часи видвинули справу, яка обіймає не одну галузь або не одну фазу нашого життя, нашого розвитку, але яка є синтезою всіх наших змагань, всіх наших стремлінь, усього життя нашої нації. Це справа державної самостійності українського народу! Ідейна еволюція, що її перебули передові ряди української нації в минулому столітті, закінчується. Нам, останньому поколінню XIX ст., остало приложити до неї печать остаточного довершення».

Запитання

1. Яку мету українського руху проголошено в заклику?

2. У чому полягала ідейна еволюція українського руху в XIX ст.?

                  4 липня 1900 р. на вічі у Львові тодішній студент, а згодом відомий громадсько-політичний діяч Л. Цегельський виступив з промовою. Він заявив, що українцям необхідно створити «свою власну незалежну самостійну українську національну державу в етнографічних границях по всій території, заселеній українським народом». Він також закликав до єднання українців, землі яких перебували під владою Австро-Угорщини та Росії.

Робота зі схемою

• Опрацювати зміст схеми (див. с. 216) і відповісти на запитання.

1. Назвіть головні суспільно-політичні течії в західноукраїнських землях на початку XX ст.

2. Що свідчило про радикалізацію національно-визвольного руху в цьому регіоні?

Учитель. Визначне місце в національному відродженні на західноукраїнських землях належало Українській греко-католицькій церкві. Центральною фігурою не лише релігійного, а й національного руху в краї став митрополит А. Шептицький. Він відстоював культурно-освітні та національні інтереси українців за різних політичних режимів. 1901 р. А. Шептицького призначили віце-маршалком галицького сейму, і він автоматично став депутатом сенату (вищої палати) віденського парламенту. Вище духовенство на чолі з митрополитом використовувало всі політичні важелі, щоб вирівняти соціально-економічне й культурно-освітнє становище українців.

Робота з історичною інформацією

• Опрацювати текст і відповісти на запитання.

Оксана Сайко. Митрополит Андрей Шептицький

«Митрополит Андрей чи не в кожній суспільній галузі доклався до її розвитку, мав величезний вплив на духовність свого народу. 1906 року він організував першу в Україні прощу до Святої Землі — Єрусалима, у якій взяли участь понад 500 осіб. З особливою ревністю дбав про народну освіту. Допомагав матеріально багатьом середнім школам, «Просвітам», «Рідній школі». Власним коштом придбав будинок для дівочої гімназії, а в соборі св. Юра організував Народну школу ім. Грінченка для бідних дітей. Віддав свої землі для садівничої школи в Липованні, а для хліборобської — у Коршові. Підтримував дитячу патріотичну організацію «Пласт», подарувавши їй для літніх таборів свій маєток в Підлютому. 1903 року заснував Народну лічницю, у якій могли безкоштовно лікуватися бідні люди, а сестрами-жалібницями працювали монахині.

Здібним дітям та молодим перспективним богословам сприяв, щоби вони могли навчатися у вищих навчальних закладах, семінаріях. Допомагав талановитим митцям. Був меценатом таких відомих художників, як Олекса Новаківський, Модест Сосенко, Осип Курилас. А також допоміг здобути освіту в консерваторії співакові Михайлові Попелю, який згодом став провідним басом на сцені Львівської опери.

Заснував Студитський науковий інститут, якому подарував велику бібліотеку. 1919 року заснував богословський факультет при Духовній семінарії у Львові, який 1928 року був реорганізований в Богословську академію з філософським та теологічним факультетами. Ректором у той час був отець-доктор Йосиф Сліпий. 1939 року було заплановано відкрити в Академії правничий факультет, що мало покласти початок створення Українського католицького університету. Митрополит Шептицький викладав у Богословській академії аскетику Західної і Східної Церкви, домагався, щоб, окрім польських науковців, там викладали й українські професори. 1923 року заснував Богословське наукове товариство, яке видавало часопис «Богословів» та «Праці Богословського наукового товариства». 1939 року заснував Український католицький інститут Церковного з’єдинення ім. Митрополита Рутського, який очолив його брат, Архімандрит Климентій Шептицький.

Був засновником чинів та згромаджень. 1904 року заснував Чин св. Теодора Студита в Скнилові під Львовом. Уклав монаші правила «Типікон». 1913 року запросив у Галичину Чин Редемптористів, що прийняли східний обряд, серед яких були голландці та бельгійці. Вони вивчили українську мову й працювали для нашої Церкви, виховавши гідних монахів-українців, серед яких варто згадати Миколая Чарнецького. Заснував також жіночі монаші Згромадження сестер Студиток, Милосердя, Пресвятої Родини, св. Иосифа, священномученика Йосафата. 1919 року видав Унівський Устав, у якому наголошував, що повинно бути одне стадо й один пастир, писав про духовну єдність народу на прикладі чернецтва. Прагнув відродити давній український монаший дух, і це йому на Божу славу вдалося».

Запитання

1. Про що йдеться в наведеному історичному джерелі?

2. Яку роль у піднесенні національного життя на західноукраїнських землях відіграв Андрій Шептицький?

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Опрацювати відповідний параграф підручника.

Практичне заняття:”Програмні документи товариства “Просвіта”/”Сокіл”/”Січ””

Дата: 15.04.2020

Мета:

На сьогоднішньому практичному занятті , ви ,шановні 9ти класники,повинні застосувати майже усі вміння  юного історика,а саме що стосується інформації  :

·         аналізувати

·         системазувати і порівнювати

·         узагальнювати та робити висновки

Отож,

1.     опрацюйте подану нижче інформацію із теми: “Програмні документи товариства “Просвіта”/”Сокіл”/”Січ” та систематизуйте у порівняльній  таблиці.

2.     Перегляньте документальний фільм та зробіть короткий аналіз фільму.

3.     Виконайте письмові завдання на ст.252 підручника.

https://100krokiv.info/category/istoriya/page/2/

https://www.youtube.com/watch?v=rkwJyZigWs8

https://drive.google.com/open?id=1-2fx0dp2j9qPZ0kjkTueYdsrPvjX-v-1

Контрольна робота №6

І рівень

Виберіть правильну відповідь

1.Яка головна причина міграційних процесів українців Наддніпрянської України до східних регіонів Російської імперії?

А)аграрне перенаселення;    Б)політичні утиски;   В)національно-релігійний гніт;   Г)низький рівень промислового розвитку.

2.Зяким процесом пов’язані поняття «відруб», «хутір»,  «Сірий Клин», «Зелений Клин»?

А)селянською реформою 1861р.;   Б)аграрною реформою Столипіна;  В)селянськими виступами;  Г) «ходіння в народ» народниками.

3.Яка течія в українському русі Галичини домінувала на початку ХХ ст. ?

А)народовська;  Б)теократична;  В)москвофільська;  Г)радикальна.

ІІ рівень

1.Дайте визначення поняттю.

Страйк – це…

2.Упізнай особу за описом.

Його брошура «Самостійна Україна» стала програмою Революційної української партії в перший період її діяльності. Був одним з організаторів створеної в 1901-1902 рр. Української народної партії.

3.Встановіть послідовність подій, вказавши роки цих подій.

Ø Створення першої «Просвіти» у Наддніпрянщині;

Ø Впровадження загального виборчого права в Автро-Угорській імперії;

Ø Створення товариства  «Сокіл».

ІІІ  рівень

Заповніть пропуски у тексті.

Першою політичною партією у Наддніпрянщині стала  …….., заснована у  …..році. На західноукраїнських землях перша політична партія з’явилась у ….. і мала назву …..  Єдиною політичною партією, що стояла на позиціях самостійності України була  ……. , яку очолював ……

Назвіть не менше двох наслідків Столипінської аграрної реформи.

ІV  рівень

Проаналізуйте результати діяльності українських парламентських громад у Державних думах.

Тема «Освіта, наука, вплив процесів модернізації на суспільне життя України в середині ХІХ - поч. ХХ ст.»

Дата: 29.04.2020

Мета: · формування предметних та ключових компетентностей в учнів у процесі вивчення теми. Навчальні завдання: · проаналізувати вплив модернізації на суспільно-культурне життя українців, зміни в світогляді людини; · сформувати в учнів уявлення про стан розвитку освіти та науки в ІІ половині XIX – поч. ХХ ст.; · розглянути причини поширення емансипації, діяльність феміністок на українських землях. Розвивальні завдання: · Розвивати в учнів уміння сумлінно і кваліфіковано аналізувати та синтезувати, логічно мислити, робити висновки й узагальнення. · Розвивати практику участі в обговоренні заданої теми. · Формувати критичне мислення, аксіологічну компетентність. Виховні завдання: · Виховувати: повагу до національної історії та традицій боротьби за права людини; ціннісне ставлення до можливості здобуття освіти; гордість за українських учених та їх відкриття. Сприяти культурному збагаченню учнів.

Хід уроку

                  Не секрет, що від рівня знань залежить успішність людини, конкурентноздатність на ринку праці. У сучасному суспільстві поняття «знання» включає: уміння знаходити потрібну інформацію, аналізувати її, робити потрібні висновки, застосовувати для виготовлення власного нового продукту. У процесі підготовки та проведенні уроку ви формуєте саме такі вміння та навички. Крім того, урок надасть можливість ще більше усвідомити роль освіти та наукових знань у житті кожної людини окремо, народу, держави.  

        Проблемне питання:

Чи можна стверджувати, що наука та освіта відіграють головну роль в обґрунтуванні української національної ідеї?

Бесіда

· Пригадайте основні досягнення і проблеми у розвитку культури першої половини ХІХ ст..

· Які явища та процеси в історії України ІІ пол. ХІХ – поч. ХХ ст. повинні були позначитись на розвитку культури? Свою думку обґрунтуйте.

· Скористайтесь знаннями, що отримали раніше, спираючись на схему підручника «Основні ознаки модернізації»

1.     Спрогнозуйте розвиток окремих галузей культури в ІІ пол. ХІХ – поч. ХХ ст. (в першу чергу, освіта, наука: розвиток промисловості викликав потребу у кваліфікованих спеціалістах та нових технологіях). 2. Спробуйте визначити особливості розвитку культури в ІІ пол. ХІХ – поч. ХХ ст.

2.             Як ви вважаєте, на яку галузь культури ця умова найбільш негативно впливала (під владою Російської імперії)?

              В цей період зростає інтерес українців до своєї історії, мови, культури, а провідником національних ідей є інтелігенція. Величезну роль відіграє діяльність меценатів. На поч. ХХ ст. у культурній сфері чітко вимальовуються дві тенденції - збереження української національно-культурної ідентичності та перенесення на місцевий ґрунт європейських новацій.

· Пригадайте форми і методи діяльності товариства.

· Яке історичне значення його діяльності? Які національно-культурні осередки української інтелігенції виникли в Петербурзі та Києві у 50-х роках XIX століття? (Громади) Пригадайте, якою була діяльність громадівців. Чи сприяли вони розвитку української освіти?

              Потрібно звернути увагу на те, що ні Російська імперія, ні Австро- Угорщина не сприяли розвитку освіти українською мовою. Тому нагальною потребою стала національна школа з професійними вчителями. Для створення такої школи докладала величезні зусилля Софія Русова.

·     Визначте університети, засновані у ІІ пол. ХІХ ст. Пригадайте роки заснування Львівського, Харківського та Київського університетів. Роки заснування Новоросійського університету в Одесі (1865 р.) та Чернівецького університету (1875 р.).

·           Визначте міста у яких були засновані інші вищі навчальні заклади? Автор: Дашко М.В., вчитель Запорізької гімназії № 25 гуманітарного профілю Вчитель коментує відповіді учнів: 1875 р. – Історико-філологічний інститут у Ніжині; 1877 р. – Львівський політехнічний інститут, 1897 р. – Академія ветеринарної медицини у Львові; 1878 р.- Вищі жіночі курси у Києві, 1898 р. – Київський політехнічний інститут; 1885 р. – Південноросійський технологічний інститут у Харкові; 1899 р. – Вище гірниче училище у Катеринославі.

·          § Чи були на території України вищі заклади з українською мовою навчання?

·          § Пригадайте, як українці боролися за створення українського університету у Львові (дане питання розглядалося раніше «Національне піднесення в Західноукраїнських землях на початку ХХ ст.»,

         Важливою подією у житті західних українців стало відкриття у 1894 р. кафедри історії України у Львівському університеті. Вона відіграла непересічну роль у патріотичному вихованні українських студентів. Мережа вищих навчальних закладів в Україні розширювалась, але повільно і не встигала за потребами суспільства у висококваліфікованих спеціалістах. Якими ж були досягнення українських науковців у ІІ пол. ХІХ – поч. ХХ ст. ?

 Із попереднього матеріалу ми вже знаємо, що процеси модернізації вплинули і на долю жінок. На початку ХХ ст. набирав сили рух емансипації (або фемінізм).

               Емансипація – звільнення від будь-якої залежності, скасування якихось обмежень, зрівняння у правах. Фемінізм – жіночий рух. Прагнення до рівності жінок із чоловіками.

§ Чим була спричинена емансипація?

§ Використайте знання з правознавства, пригадайте категорії прав і назвіть права, які порушувались у ІІ пол. ХІХ – поч. ХХ ст..

§ Які права виборювали жінки? (Рівність із чоловіками: в отриманні заробітної плати, право на освіту).

§ Чи можна приклад діяльності С. Русової і X. Алчевської вважати емансипацією жінок?

§ Як ви вважаєте, емансипація більше захопила сільських жінок чи городянок? Чому? ü

        

                   У 1884 р. в Західній Україні виникло “Жіноче товариство”, організоване Н. Кобринською у Станіславі, до нього входило майже 100

                  У 1891 р. – у Стриї – перше жіноче віче, звідки була надіслана петиція до австрійського парламенту “У справі допущення жінок до університету”. Ідеї “Жіночого товариства” підхопили невдовзі “Клуб русинок” у Львові та “Жіночий кружок” у Коломиї.

                  У 1903 р. на міжнародному жіночому з’їзді у Берліні була присутня делегація з Харкова. Тоді ж у Харкові й Києві діяли жіночі організації, матеріали про які зберігалися в архівах поліції.

                    1905 року Полтавське українське відділення всеросійського Союзу рівноправності жінок видало маніфест, де порушувалося питання автономії України. За твердженням Марти Богачевської, філія Союзу рівноправності жінок була і в Харкові.

                   У 1900 р. в Тернополі була заснована «Жіноча громада» — українська громадська жіноча організація. Мета — розвивати національну свідомість українських жінок через діяльність освітніх гуртків, курсів, проведення вистав, концертів, благодійних вечорів тощо. При «Жіночій громаді» був «Кружок дівчат», до якого входили учениці вчительської семінарії та дівчата- українки міста. «Жіноча громада» організувала дешеву кухню для бідних учнів української гімназії та вчительської семінарії, заснувала товариства «Приют для слуг» і «Сирітський захист», проводила аматорські вистави і концерти, видала «Буквар» О. Солтиса для самоосвіти.

                      

                       На початку уроку було поставлено проблемне питання. Давайте відповімо на нього. Чи можна стверджувати, що наука та освіта відіграють головну роль в обґрунтуванні української національної ідеї? Поясніть свою думку.

                         

                      Сподіваюсь, що кожен із вас усвідомив, яку важливу роль відіграє освіта та наука в житті кожної людини окремо, суспільства, держави. А діяльність громадських діячів ІІ пол. ХІХ- поч. ХХ ст. стане вам прикладом у тому, що кожен із нас досягнення в освіті та науці може й повинен використати на благо нашого народу. Цього вимагає історія, вимагає наш час. Адже тільки з урахуванням уроків минулого ми можемо йти у майбутнє.

Домашнє завдання:

1.опрацювати відповідний параграф підручника

2.На основі аналізу доступних джерел укласти письмовий історичний портрет діяча української науки / педагогіки другої половини ХІХ – початку ХХ ст. (на вибір учнів/учениць).

Тема: Музика, театр, образотворче мистецтво, архітектура XVIII — першої

половинні XIX ст.

Дата: 04.05.2020,13.05.2020

Мета: проаналізувати стан розвитку культури, показати, як російський царизм

використовував культурне мистецтво для звеличення Російської імперії серед українців; продовжувати формування умінь і навичок складання текстуальних таблиць, рецензування виступів однокласників; робити порівняння історичних процесів; виховувати шанобливе ставлення до визначних діячів української культури першої половини XIX ст.

Хід  уроку:

Бесіда за запитаннями.

1.Дайте визначення поняття «культура».

Проаналізуйте особливості розвитку культури в першій половині XIX ст.

2.Назвіть структуру системи освіти в Україні в першій половині ХІХ ст.

Робота з картою (позначте на контурній карті)

Покажіть на карті міста України, у яких знаходились:

а) вищі навчальні заклади; б) середні навчальні заклади; в) професійні навчальні заклади.

3.Дайте характеристику досягнень українських учених М. Максимовичу, М. Остроградському, Т. Осиповському.

4.Назвіть імена відомих українських істориків та їх внесок у вивчення історії України.

Словникова робота.

Повторіть терміни класицизм та романтизм (за словниками).

1.     Музичний фольклор кобзарів, бандуристів, лірників.

  У першій половині XIX століття музична культура України розвивалась у досить складних умовах. Основними концертними осередками були поміщицькі маєтки. Деякі великі власники земельних угідь, як М. Овсянико-Куликовський, В. Тарновський, Г. Галаган, Д. Ширай та інші, мали свої симфонічні оркестри, оперні та балетні трупи. Артистичний склад формувався переважно з кріпаків. Нерідко для керівництва музичною справою поміщики запрошували відомих музикантів, композиторів із-за кордону.

Музичні центри в панських маєтках відіграли певну історичну роль. Деякі оркестри продовжували своє існування і після скасування кріпацтва. Вони влилися в музичну культуру великих міст і збагатили її.

Найбільші міста України - Київ, Харків, Одеса, Полтава, Львів - мали свої музичні традиції. У першій половині XIX століття їх культура розвивалась не так інтенсивно, як у наступні 60- 70-ті роки. Проте саме тут зароджувались і дали перші паростки демократичне мистецтво, література, наука. З відкриттям театрів, появою оперних труп, організацією концертного життя (хоч і не періодичного) починається новий етап культурного розвитку.

У розвитку музики значну роль відіграло відкриття університетів у Харкові та Києві. При харківському вузі були музичні класи, де велась регулярна підготовка професіональних кадрів. У Львові була відкрита консерваторія, і цей факт яскраво позначився на розвитку музичного життя міста.

Велике значення для дальшого розвитку музичного мистецтва мала нова українська література, засновником якої став Іван Котляревський. Його "Наталка Полтавка" і "Москаль-чарівник", як і твори Г. Квітки-Основ'яненка, Є. Гребінки та інших, зробили великі культурні зрушення.

В українській музиці становлення музичної культури пов'язане, насамперед, з іменами С. Гулака-Артемовського, П.Ніщинського, М. Аркаса. В музиці цих композиторів б'є джерело народного життя, але в силу цілого ряду об'єктивних причин, професійні якості їх творчості ще не піднялися на рівень європейської культури. Більшість з композиторів того часу, не маючи відповідної професійної підготовки, залишалися на аматорському рівні. Їх музична мова спиралася передовсім на мелодику побутового романсу, інтонації народної пісні, традиції побутової комічної опери. Як вірно відзначив відомий дослідник Зиновій Лисько, "усе, крім мелодики, для їх творчості було справою другорядною". 

Розвиток музичної культури України продовжувався в тому ж напрямку, але вже на засадах професійної творчості. У першу чергу ці; було пов'язано з діяльністю Миколи Віталійовича Лисенка (1842-1912). Його творчість відкривала новий етап - створення української національної музичної школи та прагнення піднести її на рівень європейської культури. М. Лисенко був одним із тих небагатьох українських композиторів, хто отримав професійну музичну освіту. Коло його інтересів було щонайширше. Діяльність М. Лисенка охоплювала всі галузі професійної музичної культури. У своїй особі він поєднував творчість композитора, піаніста, педагога, фольклориста, музичного теоретика, громадського діяча.

Закінчивши Київський університет з дипломом кандидата фізико-математичного факультету, М.Лисенко їде в Німеччину, до Лейпцигу, який був одним із визначних музичних та навчальних центрів Європи. Тут він навчається в консерваторії у провідних німецьких музикантів. Успішно закінчивши чотирирічний курс Лейпцигської консерваторії, М. Лисенко в 1869 р. повертається до Києва, з яким пов'язана майже вся його творча діяльність.

Інтерес до народної музики виникає у М. Лисенка ще з раннього дитинства. Вона оточувала малого хлопця, вливалася в його багату мистецьку душу. Потім, в гімназії та університеті, його інтерес до народної пісні поглиблюється. Лисенко записує фольклор, вивчає його. Він науково підходить до народної мелодії і слів - прагне точно зафіксувати ладо-інтонаційну будову, метроритм і музичну форму.

Микола Віталійович збиранням народних пісень займався все-своє життя. У його фондах є понад шістсот зразків. Він по праву вважається одним з найвизначніших музичних науковців-фолькло-ристів дожовтневого часу.

Було надруковано п'ять випусків обрядових пісень (два збірники "Веснянок", "Купальська справа", "Колядки та щедрівки", "Весілля" (1896-1903 рр.), збірку танків і веснянок "Молодощі" (1876 р.) та "Збірник народних українських пісень в хоровому розкладі, пристосованих для учнів молодшого і підстаршого середнього віку в школах народних" (1908 р.). В цілому Лисенкові фольклорні збірники (всього понад 600 зразків) охоплюють майже всі пісенні жанри: обрядові,, побутові, історичні та думи. Значне місце займають пісні з соціальною тематикою.

Усі народні пісні Лисенко залишав недоторканими як з боку мелодій, так і тексту. У фортепіанному супроводі до сольних зразків він прагне повніше виявити ладо-гармонічну природу, закладену в самій мелодії. У більш ранніх обробках (перший і другий випуски) помітне прагнення до концертності акомпанементу з досить великими фортепіанними вступами й заключеннями. В піснях пізнішого. часу супровід стає значно простішим, в ньому переважає мелодичне начало. Саме ця простота підкреслює виразовість народної мелодії.

У доробку класика української музики Миколи Віталійовича Лисенка - понад 100 романсів. Показовим є те, що творчий шлях митця починався з сольної вокальної музики і до неї він звертався протягом майже всього життя. Проте найбільше солоспівів композитор написав у 60-80-ті роки, а потім у другій половині 90-х і у 1900-ті роки. Два періоди в романсовій творчості Миколи Віталійовича - це два етапи його мистецьких пошуків. У 60-80-ті роки Лисенко звертається до поезій Тараса Шевченка. З-під пера молодого музиканта з'являються романс за романсом. Вже перші двадцять творів у цьому жанрі, що були написані в консерваторський період (за два роки), засвідчили появу нової, оригінальної мистецької постаті.

Чим приваблює Лисенка поезія великого Кобзаря? Передусім - своєю глибокою народністю, правдивістю зображення подій, палким революційним пафосом. Для ранніх романсів Лисенко відібрав тексти, в яких йдеться про важку жіночу долю, пригноблення бідних багатими.

У романсі "Ой, одна я, одна" передана скарга дівчини-сироти, яка не зазнала щастя, не відчула тепла батьківської хати і не має майбутнього. Мелодія романсу, хоч не парадокс, а Лисенка, проникнута духом народної музики. Поштовхом для такого музичного прочитання була сама поезія Шевченка. Як приклад романсу на слова Шевченка можна назвати ще романс "Садок вишневий".

На вірші Г. Гейне було в 90-х рр. написано багато романів таких як "Чого так поблідли троянди ясні", "У мене був коханий, рідний край", "Не жаль мені".

Романс "Безмежне поле" на вірші І. Франка - сповнений драматизму й героїки став ключовим твором багатьох виконавців. Романси були творчою лабораторією композитора, у якій викристалізувалася музична мова митця, його мелодика, гормонія, фактура та остаточно сформувались музичні форми, композиційні та жанрові особливості, Від солоспівів Лисенко бере початок українська класична камерно-вокальна музика. Вони становлять одну з найкращих сторінок культури нашого народу.

Великий внесок М. Лисенко зробив, насамперед, у галузь оперного мистецтва України. Його опера "Тарас Бульба" і нині є зразком національної історико-героїчної музичної драми. Написана за однойменним твором М. Гоголя, вона присвячена сторінкам героїчної історії України. її головним персонажем є народ та його кращі представники. Яскраві національні персонажі, картини Запорізької Січі, героїчні мотиви "Тараса Бульби" переплетені з ліричними почуттями Андрія до доньки польського воєводи Марильці. Одним з кращих персонажів опери є глибокий образ матері Остапа та Андрія. Твір М. Лисенка став явищем для всієї української музики XIX ст. Але за життя композитора опера не була поставлена. Автор, який працював над нею десять років (1880-1890) не вважав свій твір закінченим, розуміючи, що грандіозний задум потребує вдосконалення та високої професійної майстерності. У 1940 р. оперу М. Лисенка відредагували і переробили видатні українські композитори Л. Ревуцький та Б. Лятошинський. В їх редакції "Тарас Бульба" сьогодні живе повнокровним життям на провідних музичних сценах України.

Серед оперної спадщини М. Лисенка надзвичайно яскравими є лірико-комічна опера "Різдвяна ніч" та лірико-фантастична "Утоплена", написані за творами М. Гоголя. Популярною залишається народно-побутова драма "Наталка-Полтавка" з її комічними образами Возного, ліричними - Наталки та Петра (особливо відомий їх дует "Сонце низенько").

Класичними вважаються також дитячі опери М.Лисенка "Коза-дереза", "Пан Коцький", "Зима і весна". В оперному жанрі композитор продовжував традицію своїх попередників розвивати європейський професійний оперний жанр на національних засадах. Мова М. Лисенка ґрунтується на фольклорних джерелах. Усі оперні форми - арії, ансамблі, увертюра перейняті народно-пісенною інтонацією, гармонічними барвами національної музичної культури.

Те ж саме притаманне й іншим жанрам творчості композитора фортепіанним і вокальним творам. Як фольклорист він зібрав та обробив величезну кількість українських пісень і дум. Як теоретик М. Лисенко стверджував вагомість народної творчості і надавав її вивченню наукового рівня. Талановитими послідовниками М. Лисенка стали його молодші сучасники - К. Стеценко. Я. Степовий, О. Кошиць, М. Леонтович.

Докорінно змінилося музично-концертне і театральне життя. Створюються оперні театри у Києві, Харкові, Львові. У великих і малих містах України організовуються симфонічні концерти, музичні товариства, відкриваються філіали Російського музичного товариства (РМТ), а також товариства "Бонн" (спочатку у Львові й інших містах Західної України, потім у Києві). Українське мистецтво в умовах самодержавства не мало широких можливостей для свого розвитку. Але прогресивні російські діячі всіляко підтримували розвиток української демократичної культури. Дуже важливими були творчі взаємини між С. Гулаком-Артемовським і М. Глінкою, П. Сокальським і О. Даргомижським, М. Лисенком і М. Римським-Корсаковим, П. Чайковським. Вплив російської класичної музики на формування українського національного мистецтва величезний.

Безпосередній поштовх для широкого розвитку цілого ряду музичних жанрів, зокрема музично-сценічного, зробила українська театральна культура. У 70-80-ті роки минулого століття вона досягає високого професіоналізму. Діяльність українських музично-театральних труп з найвидатнішими її представниками М. Кропивницьким, М. Садовським, М. Старицьким, П. Саксаганським, М. Карпенко-Карим, М. Заньковецькою замінила певною мірою відсутній у той час український оперний театр. Для їх вистав почали писати музику багато українських композиторів. Передусім ці трупи сприяли творчій праці М. Лисенка на ниві театрального мистецтва.

Відомими сучасниками М.Лисенка були М.Калачевський та Петро Сокольський (1832-1887), який продовжив розвиток української опери на основі національних традицій. П.Сокальський належав до різнобічних культурних діячів. Вчений (магістр-хімік), публіцист з широкого кола питань, він водночас був композитором і дослідником народної музики. В його композиторському доробку історичні опери "Мазепа" (за О.Пушкіним), "Облога Дубна" (за "Тарасом Бульбою" М. Гоголя), лірико-побутова опера "Майська ніч" (за М. Гоголем), оркестрові та фортепіанні п'єси салонного типу, а також ґрунтовна праця "Русская народная музыка".

Михайло Калачевський (1851-1897) відомий в історії української музики як один з перших авторів симфонії, які грунтуються на українських народних піснях. Як і його колеги-композитори, музика не стала для М. Калачевського сферою професійної діяльності. Він займався адвокатурою, хоча теж, як і М. Лисенко, закінчив Лейпцигську консерваторію. Його симфонія, яка має назву "Українська симфонія", написана як екзаменаційна робота до закінчення консерваторії. Вперше вона була виконана в 1876 р. під керуванням автора в Лейпцигу і мала великий успіх. її основні теми основані на мелодіях українських ліричних та жартівливих пісень: "Йшли корови із діброви", "Дівка в сінях стояла" та ін.

Українська музика XIX ст. теж прямувала шляхом розвитку професіонального мистецтва. Як і у світовій музиці, розвивалися оперні, симфонічні, інструментальні жанри. Найбільш яскраві постаті української музики - М. Лисенко і С. Гулак-Артемовський. Виникає також школа західноукраїнських композиторів, серед яких вирізнялися О. Нижанківський, М. Вербицький. Міцно спираючись на народні джерела, українська музика виходила в європейський простір як самобутня національна культура.

Словникова робота.

Кобзарі — українські народні співці й музиканти, які супрово­джували свій спів грою на кобзі.

Бандуристи — українські народні співці й музиканти, які супро­воджували свій спів грою на бандурі.

Лірники — українські народні співці й музиканти, які супрово­джували свій спів грою на лірі.

Помітне місце в культурному житті України належало музичному фольклору і музиці в цілому. Із середовища простого народу вийшли талановиті співці-кобзарі, бандуристи і лірники, які поширювали надбання народної творчості по всій Україні. Найвідомішими кобзарями стали А. Шут, І. Крюковський, Ф. Гриценко (Холодний), О. Вересай.

2.   Образотворче та графічне мистецтво.

         У першій половині XIX сторіччя посилюється процес взаємодії української та російської культур. Цьому сприяла петербурзька Академія мистецтв - єдиний навчальний заклад, що готував професійних майстрів. Академія з її сталими художніми канонами визначала й офіційну художню стилістику часу, й певний розвиток малярських жанрів. Творчість багатьох вихованців Академії залишила яскравий слід в культурі України. Серед них - відомий російський портретист В. Тропінін. Подільське село Кукавка - маєток його пана, графа І. Моркова, стали для художника справжньою школою життя та творчості. "Я мало вчився в Академії, проте навчався в Малоросії... Я там без перепочинку писав з усього і усіх..." - стверджував майстер. У створених ним образах подільських селян ("Дівчина з Поділля", "Українець", "Пряля") відбився не лише національний етнотип, а й романтичні ідеали часу з його уявленням про красу та людську гідність. В. Тропінін був першим, хто свідомо звернувся до зображення народу, виявляючи при цьому гуманізм і демократизм поглядів, реалізм світобачення.

Одним із фундаторів нового українського пейзажного живопису та побутової картини, художні образи яких базувалися на засадах життєвої правди й реалізму, був В. Штернберг. Літні вакації 1826- 1838 рр., він, студент Академії, проводив у Качанівці, у маєтку відомого мецената Г. Тарновського. Сюди, пізніше, В. Штернберг привіз свого друга Т. Шевченка. Написана за законами академічного живопису картина "Садиба Г.Тарновського в Качанівці" органічно поєднала забарвлену романтичною таємничістю природу з реаліями життя пересічної людини, до якої художник завжди виявляв "чувства добрые" та повагу.

Романтичного настрою сповнений і "Портрет дружини" А. Мо-крицького. В образі замріяної жінки художник втілив ідеали часу, що увібрали в себе поняття духовності, гармонії почуттів, єдності людини з природою. А. Мокрицький входив до кола представників передової української та російської інтелігенції і був товаришем Т. Шевченка. Він відіграв значну роль у долі Великого Кобзаря - сприяв його викупу з кріпацтва.

Близькими до Великого Кобзаря були й художники І.Сошенко та М. Сажин, чиї твори репрезентують романтичну лінію пейзажного живопису. Ці майстри прокладали шляхи для безпосереднього, правдивого відтворення дійсності.

Обличчя української культури середини XIX ст. визначила творчість Тараса Григоровича Шевченка. Його поетичне слово й художня спадщина не лише стверджували засади реалізму, критичний погляд на навколишнє життя, а й визначали менталітет самого народу, його національну самосвідомість. Шевченко - художник працював у техніці олійного живопису і займався офортом. Широковідомі його графічні аркуші з серії "Живописна Україна", виконані після приїзду Т. Шевченка на батьківщину в 1843-1844 рр. У даних графічних аркушах показано історію України, її краєвиди, сільське життя. Вони є своєрідним маніфестом подальшої творчості митця, визначальним критерієм якої стали реалізм і народність.

3.     Театр

З 40-х рр. XIX ст. театральна справа в Україні набуває більшої систематичності. Активізується створення національних труп та оригінального драматургічного репертуару. Якщо в першій половині XIX ст. Україна висувала лише окремих талановитих митців, які в складі російських труп, театрів зрідка виступали й українською мовою (М. Щепкін, К. Соленик, С. Гулак-Артемовський та ін.), то з кінця 50-х років почали складатися спочатку аматорські, а потім професійні театральні гуртки й трупи, засновниками яких були П. Ніщинський, М. Кропивницький, М. Старицький, І. Карпенко-Карий, М. Садовський, П. Саксаганський, П. Маркович, а в Галичині - О. Бочинський, А. Моленицький та ін. Обмежений лише кількома класичними п'єсами І. Котляревського та Г.Квітки-Основ'яненка, український репертуар збагачується різножанровими творами Т. Шевченка, Я. Кухаренка, С. Писаревського, Л. Глібова, О. Стороженка, М. Стеценка, С. Гулака-Артемовського, Р. Моха, І. Гушака, П. Свєнціцького, К. Устинови-ча, О. Огоновського, Ф . Царевича та ін.

Спираючись на кращі традиції своїх попередників, насамперед І.Котляревського, Т.Шевченка, українська драматургія другої половини XIX ст. уславилася цілою низкою імен як драматургів, так і акторів, чий талант підніс українську культуру, сприяв розвитку національної свідомості та національно-духовному відродженню українського народу. Серед них Іван Нечуй-Левицький ("Маруся Богуславка"), Марко Кропивницький (1841-1910, "Дай серцю волю, заведе в неволю"), Михайло Старицький ("За двома зайцями", "Сорочинський ярмарок", "Різдвяна ніч"), Іван Карпенко-Карий, "Наймичка", "Безталанна", "Сто тисяч", "Мартин Боруля"). Значним був драматургійний доробок П.Мирного ("Лимерівна", "Повія"), І. Франка ("Украдене щастя", "Учитель", "Кам'яна душа"), Б. Грінченка ("Степовий гість", "Ясні зорі"), Л.Українки ("Лісова пісня", "Бояриня").

Починаючи з першої аматорської трупи у 60-х рр. в Єлисавет-граді, українські актори створили високо професійні театральні колективи, яких на початок XX ст. в Україні було близько 20, а разом з аматорськими - майже 300. Біля витоків українського професійного театру стояли видатні українські актори М. Кропивницький, М. Садовський, І. Тобілевич, Л. Квітка, М. Заньковецька, М. Старицький, П. Саксаганський. Завданнями українського театру були: боротьба проти русифікаторства; формування шанобливого ставлення до українського народу та його культури; порушення соціально значущих питань тощо.

У 1864 р. у Львові було засновано український театр "Руська бесіда", який очолив О.Бачинський.

Український театр кінця XIX - початку XX ст. за своєю тематикою залишався переважно побутовим. Але тісний зв'язок з народною культурою робили його дуже популярним. Академік М. Грушевський так оцінив значення українського театру на межі століть: "Для широкої публіки при нестачі книжок український театр мав велике значення. Українські трупи почалися з одної, але з часом множилися, ставали все розповсюдженим явищем і, не вважаючи на убогість репертуару і на високі прикмети більшості п'єс (цензура театральна була надзвичайно сувора), вони підтримували пам'ять народного слова і любов до нього винародовленої міської людності".

4.     Архітектура та містобудування.

У цей час в архітектурі та образотворчому мистецтві утвердився новий художній напрям — класицизм, що ґрунтувався на античних традиціях. Бурхливість і динамізм бароко змінилися врівноваженістю й простотою. Основним принципом архітектури стало застосування античної ордерної системи на тлі простих і чітких геометричних форм.

   Ознаками класицистичної архітектури були імпозантність та офіційна сухість. Зовнішня сухість поєднувалася з внутрішньою зручністю, високими стелями, гарною вентиляцією, багатим освітленням. Класицизм поширився й на культові споруди. Серед них можна назвати 89-метрову дзвіницю Успенського собору в Харкові, збудовану в 1821— 1841 рр. на честь перемоги над Наполеоном, Преображенський собор у Білій Церкві, Покровський собор в Ізмаїлі, Преображенську церкву в с. Великий Бурлук на Харківщині.

   Перша половина XIX ст. стала тріумфом містобудівного мистецтва. У центрі міста створювали головний майдан геометрично правильних форм, який оточували величезні адміністративні споруди. На перетині центральних вулиць і навколо храмів теж були невеликі майдани. Від головного майдану розходилися здебільшого прямокутні квартали. Хоча, зважаючи на особливості вже існуючої забудови та ландшафту, архітектори вдавалися і до радіально-кільцевого й діагонального планування. Будівництво адміністративних, освітніх, громадських і приватних споруд навколо майдану здійснювалося за визначеним планом. Так поступово формувалися архітектурні ансамблі.(цілісна група споруд, об'єднана спільністю форм і стилю)

   Середина XIX ст.— час стилізованих реставрацій. Архітектурні пам'ятки ретельно вивчали, брали до уваги аналогічні споруди й відновлювали чи добудовували їх, дотримуючись визначеного стилю. Так у Києві в 1851-1852 рр. добудували дзвіницю Софійського собору.

   Ще на початку XIX ст. в Україні було заборонено споруджувати оригінальні українські храми. Споконвічні українські традиції будівництва дерев'яних церков зберігали лише народні майстри Лемківщини, Гуцульщини й Буковини. На Східній Україні, за поодинокими винятками, і дерев'яні, і муровані церкви зводили в стилі російської народної архітектури — Російська імперія прагнула позбутися навіть спогадів про українські традиції церковного будівництва.

   Із 30-х років XIX ст. православні храми будувалися за офіційно затвердженим «російсько-візантійським» стилем.

   Прикладом «російсько-візантійського» стилю є Самсонівська церква на полі Полтавської битви, побудована в 1852-1856 рр. Вона рясно прикрашена пілястрами й кокошниками, увінчана п'ятьма шийками, на яких тримаються цибулястімаківки.

   Окрасою міст ставали споруди культурного призначення та приміщення навчальних закладів. Це насамперед будинок оперного театру в Одесі, споруджений 1809 р. в античному стилі за проектом архітектора Жана Тома де Томона. Перший київський театр спроектував відомий київський архітектор, який працював у місті ЗО років,— Андрій Меленський. За його проектами також зведені Миколаївська церква-ротонда, Аскольдова могила і пам'ятник на честь поновлення в Києві магдебурзького права. За проектом Вікентія Беретті у стилі класицизму були збудовані монументальне приміщення Київського університету та Інститут шляхетних дівчат.

Українські архітектори, використовуючи мотиви народної архітектури, створили визначні зразки українського модерну - будинок Полтавського земства (архітектори  В.Кричевський і К.Жуков, розписи С.Васильківського, М.Самокіша, М.Беркоса, М.Уварова), будинок товариства "Дністер" у Львові (І.Левицький), перший в Україні критий ринок - Бессарабський в Києві (Г.Гай), меморіальний храм під Берестечком на Волині (В.Максимов), "Народний дім" у Дрогобичі (О.Лушпинський).

Шедевром монументальної скульптури став пам'ятник Б.Хмельницькому в Києві (автор - російський скульптор М. Мікешин).

Домашнє  завдання.

Вивчити  відповідні параграфи.

Практичне заняття: на основі аналізу доступних джерел укласти історичний портрет мецената, діяча української науки чи мистецтва другої половини ХІХ – на початку ХХ століття.

Дата:  18.05.2020

Мета: ознайомити учнів з видатними  постатями нашої Батьківщини в період другої половини ХІХ – початку ХХ ст.; удосконалювати набуті знання і навички у працюванні з історичними джерелами; формувати вміння вести пошукову роботу; виховувати патріотичні почуття на матеріалі історії рідної Батьківщини.

Тема:НАШ КРАЙ У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XIX СТОЛІТТЯ – на початку ХХ століття

Дата: 25.05.2020

Мета: охарактеризувати економічний розвиток в другій половині XIX століття; з’ясувати особливості розвитку промисловості краю; розвивати вміння учнів систематизувати та узагальнювати матеріал,    працювати з історичними документами і додатковою літературою; виховувати почуття любові до рідного краю.  

Процеси переходу від традиційного до індустріального суспільства, хоча й повільно, спричинили зміни в етнічному складі населення багатьох регіонів України.

Наприкінці XIX ст. на території західноукраїнських земель, які перебували у складі Австро-Угорщини, проживало понад 5 млн осіб. Частка українців становила близько 64 %; вони проживали переважно в сільській місцевості. Таке співвідношення було наслідком колонізаційного впливу в умовах бездержавності та несприятливого соціально-економічного становища. Суттєво меншою була частка українців серед міського населення - менше 30 %. Із західноукраїнських регіонів найміцнішими були позиції українства у Східній Галичині. Утім, у великих містах домінувало польське населення, зокрема його частка у Львові складала до 50 % та до 40 % в околицях. Другою після поляків (20 % від усього населення регіону) етнічною меншиною були євреї - 13,1 %, концентрація яких в окремих містах досягала 40 % (Дрогобич, Станіслав, Коломия, Тернопіль).

У середині XIX ст. строката етнічна структура сформувалася й на Донбасі. Так, станом на 1858 р. більшість становили українські селяни - 75 % усього місцевого населення, частка росіян складала 13,5 %. Кількість останніх почала зростати з 1870-х років, коли сюди стали прибувати робітники із чорноземної смуги Росії. Наприкінці XIX ст. 46,7 % переселенців складали вихідці з російських губерній. Наслідком цього стало домінування російської мови. Натомість з українських регіонів переселилося 37,9 %. Майже половина всіх прибулих оселялася в містах. До кінця століття частка українського населення зменшилася до 68,9 %, а росіян - зросла до 17,3 %. Серед представників інших народів варто виділити греків, євреїв, німців, поляків, татар та ін. Усього за переписом 1897 р. на Донбасі нараховувалося 30 етнічних груп.

Чи торкнулися подібні процеси вашого краю? Підготуйте про це письмову або усну розповідь.

Після реформ 1848 та 1861 рр. з’явилися якісно нові умови для розвитку ринково-капіталістичних відносин у сільському господарстві. Зростанню рівня продуктивності аграрного сектору сприяло дедалі ширше запровадження мінеральних добрив та нових методів обробітку землі: глибокої оранки поліпшеними плугами, використання сівалок тощо. Це дозволило збільшити врожайність озимої пшениці та жита. Набули розвитку й вирощування та переробка цукрового буряку. Від землеробства суттєво відставало тваринництво. Негативно на його розвиток впливала велика кількість цукроварень та дефіцит пасовищ.

Які зміни відбулися в сільському господарстві вашого краю? Оцініть їх, визначте позитивні та негативні сторони.

У другій половині XIX ст. господарське життя розвивалося досить швидкими темпами. Це пов’язано з розробкою рудних родовищ, які видобували відкритим (невеликі кар’єри) і підземним (закопуші, штольні, шурфи) способами. Розробка родовищ залізної руди та покладів кам’яного вугілля спричинила початок будівництва великих металургійних заводів.

Суттєвим чинником індустріалізації України був розвиток залізничного транспорту. Його особливістю стало з’єднання металургійних заводів з районами видобутку руди та морськими портами. Залізниці сприяли зростанню місцевого промислового та сільськогосподарського виробництва.

Укажіть на мапі торговельно-промислові центри другої половини XIX ст. Назвіть галузі промисловості та сільського господарства, що розвивалися у вашому краї. Підготуйте розповідь про індустріалізацію у вашій місцевості.

У другій половині XIX ст. у громадському та сімейному побуті помітним залишався вплив общинних відносин і порядків. Мова йде про розподіл земельних угідь, спільне використання пасовищ та лісів, вилов риби. Традиційно-побутову культуру змінювали зв’язки з містом, центрами виробництва, активне використання покупних знарядь праці, одягу, посуду та ін.

У другій половині XIX ст. багато традиційних обрядів українців відмирає або суттєво спрощується. Практично незмінними (принаймні для українського села) залишилися традиції зимового різдвяно-новорічного календарного циклу. Колядки та щедрівки, вертеп, засівання, святкування Свят-вечора, дідух, ворожіння дівчат, сімейні урочисті вечері були частиною повсякденного життя чи не кожної української родини. Особливу роль в обрядовій культурі відіграють Великодні та Зелені свята, Івана Купала, Спас, Покрова. Багато атрибутів цих християнських свят мають свої корені не лише в XIX ст., а й набагато раніше.

Домашнє завдання:

Поцікавтесь, які свята та звичаї XIX ст. збереглися до наших днів.

Урок контролю і корекції навчальних досягнень учнів із розділу:

« Повсякденне життя та культура України  в середині XIX - на початку ХХ ст.»

Дата:27.05.2020

Мета:перевірити набуті знання учнів з даного розділу.

І рівень(0,5б)

1.  Укажіть пам’ятку архітектури України, початку ХХ ст.

А Володимирський собор у Києві   Б Покровський собор у Харкові

В Успенський собор у Почаєві  Г Троїцький собор у Новомосковську

2. Хто з митців у листі так описав свою роботу над однією з картин:

«Я зовсім ненароком відвернув полотно і не втерпів, узявся за палітру, і ось тижнів два без віддиху живу з ними, не можу розлучитися - веселий народ! Недарма про них Гоголь писав, усе це правда! Чортячий народ! Ніхто в цілім світі не відчував так глибоко Свободи, Рівності й Братерства. Усе Запорожжя лишалось вільним, нікому не підкорилося...»?

А І. Рєпін               Б І. Труш             В М. Пимоненко         Г В. Тропінін

3. Створення в Одесі першої в Російській імперії (другої у світі) бактеріологічної станції пов’язано з ім’ям

А І. Мечникова           Б М. Терещенка        В А. Кримського           Г Д. Заболотного

4. Хто є автором картини, де зображено як козаки пишуть листа до турецького султана?

А С. Васильківський               Б М. Пимоненко

В В. Тропінін                           Г І. Рєпін

5. Що з переліченого стосується основоположника української класичної музики Миколи Лисенка?

1 Перші дитячі опери «Коза-Дереза», «Пан Коцький»

2 Перша в Україні Музично-драматична школа

3 Перша опера — «Запорожець за Дунаєм»

4 Перший український мистецтвознавчий журнал «Артистичний вісник»

5 Опери «Наталка Полтавка», «Енеїда», «Тарас Бульба», «Утоплена»

6 Перший український професійний театр «Руська бесіда»

ІІ рівень

7. Дайте визначення термінів: (1б)

«Модернізм» — це

8. Дайте відповіді на запитання до джерела(1 б)

«Заснування університету найтіснішим чином пов’язане з особистістю…… Він є справжнім винуватцем його існування: …. Він спонукав харківське дворянство на пожертвування, він мав перебороти силу ускладнень, аби добитися височайшого соізволєнія на заснування університету в Харкові, він же, зрештою разом з іншими особами…. Немало попрацював і у нелегкій справі початкового його облаштування» (Д.Багалій)

А Коли відбулися події, про які йдеться у фрагменті джерела?

Б Ім’ям якого діяча пропущено в тексті?

9. У яких твердженнях ідеться про Тараса Шевченка?(1б)           

А)діяч, якому судилося стати символом українського національного руху;

Б)основоположник художньої прози в українській літературі;

В)першу збірку його поезій було надруковано в Петербурзі в 1840р.;

Г)автор програмових документів Кирило-Мефодіївського товариства;

Д)творець «Енеїди» - першого твору нової української літератури;

Е)автор понад тисячі творів образотворчого мистецтва.             

ІІІ рівень

10.  Прочитайте уривок з історичного джерела та виконайте завдання.(1б)

«Вищі школи, розкидані по всій Україні, мали одну спільну рису: …мовою викладання в них були – російська, німецька, польська. Запекла боротьба за українську мову не мала успіху. Проте був університет, у якому дозволили мати кілька – за змістом і мовою – українських кафедр...»

Таким університетом був

А Київський           Б Львівський           В Харківський              Г Новоросійський

11. Встановіть відповідність між характеристиками та іменами науковців другої половини 19 – початку 20 ст. 2 б)

1 Фізик та електротехнік, був першим винахідником рентгенівської трубки, завдяки якій зробив фотографію скелета людини; винайшов багато електротехнічних приладів.

2 Зоолог та анатом, відкривач фагоцитозу – явища поглинання клітинами організму мікробів. Працював у Франції над розвитком імунології, удостоєний Нобелівської премії.

3 Мікробіолог та епідеміолог. Першим у світовій науці дослідив шляхи поширення чуми і запропонував ефективні засоби боротьби проти цієї хвороби.

4 Вчений-мовознавець і сходознавець. Відомий поліглот (вільно  володів майже 60 мовами). Його наукові праці – вагомий внесок у дослідження проблеми походження й розвитку української мови.

А Ілля Мечников                       Б Іван Пулюй                   В Дмитро Яворницький

Г Данило Заболотний               Д Агатангел Кримський

12.Прочитайте і дайте відповідь.(3,5 б)

Розвиток українського мистецтва (або архітектури на вибір) наприкінці ХV– у першій половині ХІХ ст. Та зробіть висновок.

Тема:ТРАДИЦІЇ ТА ПОБУТ УКРАЇНСЬКОЇ СІМ’Ї

Дата: 18.05.2020, 27.05.2020

Мета: 1. Визначити, які зміни відбулися у побуті та повсякденному житті українців у другій половині XIX — на початку XX ст.

2. На підставі аналізу наведеного тексту визначити, які риси характерні для української традиційної сім’ї цього періоду.

3. Шляхом дискусії сформувати уявлення про вплив соціально-економічних змін на розвиток українського суспільства.

Хід заняття

І. Ознайомтеся із запропонованим: матеріалом, дайте відповіді на запитання і виконайте завдання.

На початок XX ст. у побуті населення українських земель відбулися суттєві зміни. Вони були викликані стрімкою технологізацією виробництва та модернізаційними процесами, що охопили суспільство, насамперед урбанізацією, зміною ролі жінки, зростанням освіченості тощо. Зміни у побуті обумовили певні зрушення і в звичаях та традиціях українського населення. Такі процеси були характерні й для інших країн та народів за доби індустріалізації. Проте в Україні вони мали свої особливості (збереження патріархальності у сімейних відносинах, прив’язаність до землі значної частини міщан та ін.). Спосіб життя окремих людей визначався їхніми матеріальними можливостями, рівнем освіти, культури, духовними потребами.

Селяни на початку XX ст.

1) Родина. Станом на кінець XIX ст. зміни призвели до остаточного розпаду великих патріархальних родин, які під одним дахом об’єднували декілька поколінь і сімей.

Панівною формою сім’ї в Україні була мала родина.

2) Взаємини між членами селянської родини. Головою сім’ї та розпорядником усіх господарських робіт в сім’ї був батько. Розпорядок дня залежав від господарського стану сім’ї, від розміру господарства, наявності працездатних в сім’ї і, зрозуміло, від пори року. Спадкоємцями майна після батька, як правило, були сини, що одержували рівні частки, за винятком молодшого. Він отримував більше, якщо з ним залишалися жити старики-батьки після розділу. Жінці належало тільки майно, що входило в придане. Воно становило її особисту власність (іноді навіть із земельним наділом) і називалося материзною. Материзна ніколи не включалася в загальносімейне майно, не ділилася між членами сім’ї, а передавалася у спадщину по жіночій лінії. Відсторонення жінок од права спадкування загальносімейним майном свідчило про її нерівність і залежне становище в сім’ї. Дочки в родині займали підлегле становище; після заміжжя вони переходили в чужий рід, в чужу сім’ю і тому їм не належало частки у загальносімейному майні.

У малій сім’ї, що часто складалася з батьків, неодружених дітей і одного одруженого сина, ще доволі сильною була залежність і підпорядкування її членів сім’ї їхнім чоловікам. У побуті зберігалося чимало патріархальних пережитків, а взаємини нагадували взаємини в великій або нерозділеній сім’ях. У заможних селянських родинах патріархальна влада голови сім’ї була найбільш деспотичною. Воля і розпорядження його були законом для всіх членів сім’ї.

Молодому подружжю в таких сім’ях доводилося підкорятися волі батьків, бути залежними від батька, як голови сім’ї, а невістка цілком підпорядковувалася свекрусі, яка розпоряджалася домашнім господарством і продуктами та розподіляла роботу по господарству між молодшими жінками. Перевантажена роботою у будинку, по господарству, доглядом за дітьми, невістка терпіла чимало образ від свекрухи, яка прагнула перекласти на неї більшість домашніх клопотів.

3) Виховання дітей. У перші роки життя виховання і догляд за дитиною були обов’язком матері, однак їй часто доводилося на весь день залишати малюків на старших дітей або зовсім без нагляду. Любов і ласка у вихованні поєднувалася з вимогливістю, з прищепленням побутових звичок і трудових навичок. Діти в родині росли в дусі послуху і поваги до рідних та старших. Особливо засуджувалися лінь, небажання допомагати родині, недбайливе ставлення до праці. Велику увагу в селянській родині приділяли заохоченню. Для розвагу дітей було обмаль часу. Вони допомагали по господарству, бавили молодших братів і сестер, пасли худобу і т. д. Матеріальна незабезпеченість змушувала батьків посилати на заробітки дітей-підлітків.

4) Сімейні звичаї та обряди. Весілля. Батьки прагнули рано видати заміж дочку або одружити сина (для дівчини шлюбний вік починався з 16 років, для хлопця — з 18 років). Це пояснювалося насамперед господарськими причинами: сім’я чоловіка отримувала додаткові робочі руки; дівчину віддавали раніше зі страху, щоб вона не залишилася незаміжньою, що в народі вважалося негожим.

У шлюб здебільшого вступали рівні за своїм матеріальним становищем сторони. Заможні родини майже ніколи не родичалися з біднотою.

За звичаєвим правом українського народу, згода тих, хто вступав у шлюб, була не обов’язковою. Чого не скажеш про батьків. Шлюб завжди супроводжувався весіллям з його багатою обрядовістю. Важливе значення народ надавав саме традиційному весільному обрядові, а без нього, хоча вінчання відбулося, спільне життя молодих не допускалося.

З усіх звичаїв та обрядів найяскравішим і цілісним був весільний обряд.

Українське весілля на Львівщині

Весільний одяг на Півдні України на початку XX ст.

Він складався з декількох основних частин, кожна з яких мала своє певне значення і зміст. Весілля в Україні справляли переважно у певний час весни, осені та зими, вільний від польових робіт.

Весілля зазвичай починалося зі сватання нареченої. Посли нареченого — старости — як правило, літні поважні люди домовлялися про шлюб з батьками нареченої. Через два тижні після сватання влаштовували так звані заручини, які, по суті, повторювали сватання, але в більш урочистій обстановці, у присутності всіх родичів і з виконанням багатьох звичаїв. Відмова від весілля після заручин була неможливою.

На заручинах домовлялися про час весілля. У суботу ввечері в супроводі багатьох обрядів і пісень випікали коровай — весільний хліб, що мав спочатку магічне значення; а в XIX ст. і пізніше він символізував багатство і забезпеченість сім’ї; в нього клали гроші «на щастя», і наприкінці весілля ділили, обдаровуючи кожного з присутніх на весіллі з тим, щоб вони взяли участь у побажанні добробуту і щастя молодій сім’ї.

Головним у всьому весільному дійстві було виконання основних весільних обрядів, що складали саме весілля і відбувалися, як правило, в неділю. Цього дня відбувалося розплітання коси у нареченої, покривання її голови, викуп, посад, прощання з родичами, розділ короваю і вінчання в церкві.

5) Родини і хрестини та інші обряди. Чимало звичаїв та обрядів супроводжували і таке сімейне торжество, як народження дитини. У родині відзначали хрестини одразу після хрещення дитини в церкві. На хрещенні велика роль належала кумам. У традиційній частині хрестин основним обрядом вважалося загортання немовляти у вивернутий вовною нагору кожух та вкладання його на покуті (червоний кут). Після церковного хрещення в будинку немовляти влаштовувалося частування, обов’язково з обдаровуванням матері новонародженого та бабусі і приготуванням традиційних страв.

6) Міська родина. Процеси промислового розвитку призвели до швидкої урбанізації українських земель, що наклало значний відбиток на шлюбно-сімейні відносини. Проте слід зазначити, що українці неохоче переселялися до міст і становили меншість міського населення. Більшість міського населення у Наддніпрянській Україні становили росіяни, євреї, поляки та ін. На західноукраїнських землях — поляки, румуни, угорці, євреї, німці, вірмени та ін.

Переселення значної частки населення з села у місто породило таке явище, як маргінальність.

Маргінал — це особи, соціальна група, які перебувають не у характерній для цієї особи, соціальної групи відносинах, нормах, традиціях.

Значна частина українських сімей намагалась зберегти зв’язок з селом, мала присадибне господарство. Це пояснюється страхом відірватися від свого попереднього звичного соціального середовища, а також тим, що більшість українців становили некваліфіковану робочу силу, яка отримувала мізерну заробітну плату, якої ледь вистачало на прожиття.

Зазвичай чоловіки отримували вищу заробітну плату, ніж жінки. Натомість на жінку лягала значна частина роботи з обслуговування сім’ї. Важким було для жінки-робітниці і материнство. Відпусток до і після пологів, медичної допомоги і дитячих закладів не було. Доводилося часто залишати малюків на піклування старших дітей.

II. Робота з картою.

Який регіон українських земель мав найбільшу частку в населенні національних меншин?

У якому регіоні України спостерігалося швидке зростання населення упродовж XIX ст.?

III. Зробіть висновки відповідно до мети заняття.

УЗАГАЛЬНЕННЯ ЗА КУРСОМ

Дата: 29.05.2020

«ІСТОРІЯ УКРАЇНИ. 9 КЛАС»

Понад сто років, що були висвітлені на сторінках підручника, були важливими в історії України. Це доба великих змін у житті українців та їхньому світогляді. Незважаючи на те, що в цей період українці були повністю позбавлені національної державності, були розділені між двома імперіями, вони зуміли знайти в собі сили усвідомити свою окремішність і боротися за національне визволення. Другою важливою зміною в житті українських земель був їх швидкий промисловий розвиток (зокрема, східних і південних районів), особливо у другій половині XIX ст., втягування їх у світове господарство.

Національне відродження, що охопило різні регіони України наприкінці XVIII — на початку XIX ст., маючи свої регіональні особливості, у 60-ті роки XIX ст. злилося в єдиний національний рух, в якому виокремлювалися два струмені: на західноукраїнських землях, що перебували під владою Австро-Угорщини, і у Наддніпрянській Україні, що була під владою Російської імперії. Розвиваючись у складних умовах переслідувань і заборон (особливо в Російській імперії), набуваючи різних організаційних форм наприкінці XIX ст., український рух став перед проблемою вироблення чіткої власної політичної програми. Цей процес політизації призвів до появи трьох основних політичних течій: соціалістичної, ліберальної (національно-демократичної) і націоналістичної. Обстоюючи національні інтереси українського народу, кожна з течій головним і першочерговим висувала одне з положень: соціальне визволення, здобуття демократичних свобод або відродження української держави.

Трагедією українського руху стало те, що різні течії так і не змогли прийти до єдності дій у боротьбі за Українську державу. До того ж лише в Галичині, яка стала «українським П’ємонтом», українські політичні партії незалежно від політичних уподобань проголосили, що метою їхньої боротьби є здобуття незалежності України.

Таким чином напередодні Першої світової війни український рух, хоча і був вагомим чинником політичного життя двох імперій, не досяг тієї консолідованості, яка б могла привести до здобуття незалежності. Тому українські діячі напередодні Першої світової війни починають покладати велику надію на зовнішні сили.

 

Клас: 9

 

Дата: 15.01.2021

 

Тема: Освіта і наука, музика і театр

 

Вивчення нового матеріалу

 

Умови розвитку української культури в першій половині 19 ст.

• Вплив бездержавності на культурний рівень населення. Поділ українських земель між двома імперіями - Російською та Австрійською.

• Здійснення російським урядом політики асиміляції українців.

• Потурання австрійським урядом політиці полонізації в Галичині, мадяризації в Закарпатті та румунізації на Буковині, здійснюваній елітами.

• Нерівномірність розвитку культури в різних регіонах.

• Стимулювання процесом національного відродження розвитку літератури, досліджень у галузі фольклористики, мовознавства, етнографії, історії.

• Становлення й утвердження української літературної мови на народній основі в красному письменстві та драматургії.

• Підтримка греко-католицькою церквою культурного розвитку галицьких і закарпатських русинів.

• Створення умов для розвитку національної культури в західноукраїнських землях після «Весни народів» 1848-1849 рр.

• Зростання потреб суспільства в освіті: розвиток промисловості й сільського господарства потребував від працівників певних загальних і фахових знань.

2. Які навчальні заклади діяли в українських землях

Мережа закладів освіти в підросійській Україні в першій половині 19 ст. складалася з парафіяльних шкіл, повітових училищ, гімназій, ліцеїв та університетів. Парафіяльні школи призначалися для дітей «найнижчих станів», повітові училища - дворян, купців, урядових службовців, ремісників та інших заможних жителів міст; гімназії, ліцеї та університети - здебільшого для дітей дворян. Початкову освіту надавали парафіяльні школи і повітові училища. У 1856 р. в підросійській Україні діяло 1320 парафіяльних та повітових шкіл і училищ. У парафіяльних школах навчання тривало 4-6 місяців у селах і до одного року в містах. Дітей тут навчали (російською мовою) читати, писати, перших дій арифметики, основ православної віри.

Середню освіту давали гімназії, що діяли в усіх губернських і окремих повітових містах. Першою в Україні в 1804 р. відкрилася Одеська комерційна гімназія.

За реформою освіти 1774 р. в західноукраїнських землях діяли дво- або трикласні «тривіальні» (у містечках і великих селах) та чотирикласні «головні» й «нормальні» (неповносередні) школи (в окружних і великих містах). Крім того, громади мали право утримувати власним коштом парафіяльні школи, так звані дяківки. Це єдині школи, у яких навчання відбувалося українською мовою. Освіта в цих школах зводилася до читання церковних книг, часом до письма, якщо сам дяк умів писати. Учителі нормальних, головних і тривіальних шкіл отримували платню від уряду, вважалися за урядовців, мали право носити мундир.

      У 1840-х рр. у Східній Галичині відкрито вісім гімназій, на Буковині - одну (у Чернівцях). На Закарпатті в 1850-х рр. було вже дев’ять невеликих гімназій.

 

Середню освіту в західноукраїнських землях надавали гімназії. Першу так звану академічну гімназію засновано у Львові 1784 р. Вона стала підготовчою школою для Львівського університету.

На початку 19 ст. єдиним вищим навчальним закладом в Україні лишалася Київська академія. Проте від другої половини 18 ст. Київську академію заходами імперського уряду було перетворено на становий духовний навчальний заклад, а 1817 р. взагалі закрито, а через два роки на її основі відкрито Київську духовну академію. У Харкові зусиллями Василя Каразіна й коштом місцевого дворянства, купецтва та міщанства у 1805 р. засновано університет (тепер Харківський національний університет імені В. Каразіна).

У 1834 р. відкрито університет у Києві (з офіційною назвою «Університет Св. Володимира», нині Київський національний університет імені Тараса Шевченка). Першим ректором університету став Михайло Максимович. Більшість перших викладачів і професорів університету були переведені з Кременецького ліцею. Навчання в Київському, як і в Харківському, університеті протягом усього 19 ст. провадилося на чотирьох факультетах: історико-філологічному, фізико-математичному, юридичному, медичному.

У західноукраїнських землях від 1784 р. працював університет у Львові. Доступ до навчання мали вихідці зі шляхетних родин, діти духівництва і чиновників. Викладання відбувалося латинською, німецькою та частково польською мовами. У 1817 р. тут навчалося 869 студентів.

У першій чверті 19 ст. в підросійській Україні з’явилися вищі навчальні заклади, що об’єднували гімназійний та університетський курси: Кременецький ліцей, Рішельєвський ліцей в Одесі, Гімназія вищих наук у Ніжині. Так, Рішельєвський ліцей мав чотири відділи: фізико-математичний, камеральний (на якому викладали сільськогосподарські та природничі науки), юридичний і загальних предметів. У 1828-1855 рр. при ньому існував Інститут східних мов (арабської, турецької та перської), який готував перекладачів для військових і адміністративних установ. Згодом Рішельєвський ліцей реорганізовано в Новоросійський університет (1865).

У 1817 р. у Львові відкрито реальну (торговельну), а 1844 р. - технічну академії. Тут готували спеціалістів для промисловості й торгівлі. У Чернівцях від 1826 р. працював ліцей. На Закарпатті не існувало жодного вищого чи спеціального навчального закладу.

3. Кому завдячує своїм становленням українська наука

Науково-дослідні роботи зосереджувалися в університетах і ліцеях. Активно розвивалися в Україні природничі й точні науки. Видатним організатором математичної освіти в першій половині 19 ст. був Тимофій Осиповський - професор Харківського університету, який відіграв велику роль у розвитку математики, фізики й астрономії. Він підготував тритомний курс математики, який тривалий час був основним вітчизняним підручником, виховав цілу плеяду математиків. Вагомий внесок у розвиток математичної науки належить Михайлу Остроградському. Його глибокі наукові праці, присвячені теоретичним питанням аналітичної геометрії, математичного аналізу, теорії чисел, аналітичної механіки, протягом кількох десятиліть визначали математичне життя Росії. У 1810 р. Василь Каразін висунув проект формування мережі метеорологічних станцій і використання їхніх спостережень (передбачення посух, похолодань, бур тощо). У с. Кручик на Харківщині він створив першу в Україні метеорологічну станцію. Окрім того, цього вченого та громадського діяча називають винахідником сушильних апаратів, технології видобування селітри, конструктором сільськогосподарських машин.

Відомим ученим-природознавцем був М. Максимович, який опублікував чимало наукових праць з ботаніки, зокрема й двотомну книжку «Основи ботаніки», - недарма його вважають одним з основоположників вітчизняної ботаніки. Водночас М. Максимович був справжнім ученим-енциклопедистом - автором понад 100 наукових праць з різних галузей знань: фольклористики, етнографії, мовознавства, історії та археології. Ви вже знаєте, що його діяльність у галузі збирання й опрацювання українських народних пісень започаткувала окрему наукову галузь - українську фольклористику.

Значний поступ зробила історична наука. Справу Д. Бантиша-Каменського продовжив Микола Маркевич - автор однієї з узагальнювальних праць з історії України, п’ятитомної «Історії Малоросії», у якій історію України висвітлено від найдавніших часів до кінця 18 ст. Вона вийшла друком у 1842— 1843 рр.

Наприкінці 30-х - у 40-х рр. розпочав свою наукову діяльність як історик Микола Костомаров. Загалом його наукова спадщина складається з 21 тому історичних досліджень. В Одесі зусиллями Аполлона Скальковського було створено перше дослідження з історії запорозького козацтва («Історія Нової Січі»), яке побачило світ у 1841 р.

У 1835 р. з ініціативи М. Максимовича в Києві було створено Тимчасовий комітет з розшуку старожитностей, який координував і спрямовував археологічні дослідження. У 1843 р. його функції передано новій установі - Тимчасовій комісії для розгляду давніх актів (неофіційна назва Київська археографічна комісія), яка зібрала неоціненний документальний матеріал з історії України. У цій комісії працював, зокрема, Т. Шевченко, запрошений до неї як художник для зарисовування археологічних пам’яток.

Словник

Археографія - наука, що належить до спеціальних історичних дисциплін і займається пошуком, описуванням та публікацією писемних історичних джерел.

Київська археографічна комісія проводила пошукову діяльність в архівах державних установ і монастирів, приватних архівах, у бібліотеках Правобережної України, а також у Москві, Петербурзі, Варшаві тощо. Основним її здобутком за 78 років існування стало видання десятків томів найцінніших джерел з історії українського та інших народів. На основі зібраних нею матеріалів і документів у 1852 р. при Київському університеті створено Київський центральний архів давніх актів.

У заснованому в 1839 р. в Одесі Товаристві історії та старожитностей цінними для української науки виявилися дослідження грецької колонізації Причорномор’я та Криму, історії Запорожжя.

Прочитайте фрагмент документа. 1. Яку мету переслідував царський уряд, схвалюючи створення Київської археографічної комісії? 2. Чому наслідки діяльності комісії виявилися значною мірою протилежними очікуваним?

З подання попечителя Київського навчального округу міністрові народноїосвіти про перетворення Київського комітету для розшуку старожитностей на філію Петербурзької археографічної комісії (1840): «Визнаючи потребу збереження в західних губерніях "русских" старожитностей як очевидного доказу прав імперії на володіння країною, що споконвіку належала племені Св. Володимира, Ваша Високоповажносте вказали ясно шлях, яким повинні слідувати виконавці припису Вашого».

Поміркуйте, чому під час перекладу з російської мови слова «русских» у цьому фрагменті виникли проблеми. Чому не можна було його перекласти як «російських» чи «руських»?

4. Як відбувалося становлення національного театру і музики

Центрами театрального життя в Україні в перші десятиліття 19 ст. були Харків і Полтава. Харківський театр складався з професійної трупи, до якої входили талановиті актори, зокрема Михайло Щепкін. Активну участь в театральному житті брав Григорій Квітка-Основ’яненко. У 1812-1821 рр. він був організатором і керівником Харківського професійного театру. Для театральних постановок Квітка-Основ’яненко написав твори «Сватання на Гончарівці» (1835) і «Шельменко-денщик» (1838).

 

У 1818 р. театральна трупа Харкова переїхала до Полтави, де розпочав свою діяльність театр, керівником якого було призначено І. Котляревського. Репертуар театру, що складався здебільшого з російських п’єс, перекладних французьких і німецьких мелодрам та водевілів, не міг задовольнити письменника, і він створив музичну драму «Наталка Полтавка». Саме цій п’єсі судилося стати першим твором нової української драматургії. Вона ознаменувала народження нового виду музичної драматургії, який безпосередньо виріс на ґрунті національних мистецьких традицій. В основі п’єси лежав принцип чергування розмовних діалогів з музичними (а точніше - пісенними) номерами - загалом у творі 22 пісенні партії, серед яких популярні народні пісні та пісні літературного походження, зокрема й славнозвісна пісня Г. Сковороди «Всякому городу нрав і права». У 1819 р. на сцені полтавського театру з успіхом відбулася прем’єра «Наталки Полтавки». Того самого року також відбулася прем’єра водевілю «Москаль-чарівник», написаного І. Котляревським. Ці постановки започаткували історію професійного українського театру.

Провідним актором полтавської трупи і першим українським професійним актором, для якого І. Котляревський спеціально написав роль виборного Макогоненка («Наталка Полтавка») та козака Чупруна («Москаль-чарівник»), був М. Щепкін. Між іншим, саме в Полтаві І. Котляревський ініціював викуп видатного актора з кріпацтва.

Інший відомий актор тих часів - Карпо Соленик. Своє життя він присвятив служінню саме українському театру, відмовившись виступати на російській імператорській сцені.

Основи українського професійного театру на теренах підавстрійської України започаткував священик Іван Озаркевич. У травні 1848 р. аматорський театр у Коломиї, співзасновником і керівником якого він був, поставив першу в Галичині українську виставу - «Наталку Полтавку». І. Озаркевич адаптував п’єсу до життя покутських українців під назвою «На милування нема силування». За словами І. Франка, «І. Озаркевичеві хотілося подати Котляревського галичанам не в оригіналі, а в підгірськім кептарі». У жовтні того самого року І. Озаркевич повторив цю виставу у Львові на З’їзді руських учених. Власне ця подія, на думку І. Франка, започаткувала український театральний рух у Галичині.

Перша половина 19 ст. - період формування національної музики. Її джерелом була народна пісенна творчість. Різноманітні обробки українських народних пісень стають у цей час одним з основних жанрів. Так, у перші десятиліття 19 ст. відбулося становлення пісні-романсу. Найяскравішим її зразком, що набув особливої популярності, є пісня «Віють вітри» Наталки Полтавки з однойменного твору І. Котляревського. Від кінця 18 ст. з’являються перші окремі записи популярних українських мелодій. Публікації нотних збірок народних пісень дали поштовх розвитку музичної культури.

Високого рівня досягла майстерність хорового партесного (багатоголосного) співу, який поступово виходить за межі суто культового призначення.

Його світська тематика насамперед виявлялася в хорових обробках народних пісень.

Якщо в попередні періоди у професійній музиці панівною була церковна, то в 19 ст. першорядною стає світська музика і розвиваються всі жанри, представлені на той час у європейському музичному мистецтві (хорова, симфонія, камерно-інструментальна та камерно-вокальна музика, опера).

На початку 19 ст. в українській музиці з’являються перші симфонічні твори (виконуються великими оркестрами) і камерно-інструментальні твори (виконуються камерними ансамблями). У 1809 р. була виконана симфонія невідомого автора, написана з нагоди відкриття театру в Одесі. Вона була побудована на мелодіях українських народних пісень, майстерно оброблених композитором.

У той період зароджується українське національне оперне мистецтво. Автором першої української національної опери був оперний співак, композитор Семен Гулак-Артемовський. У 1862 р. він створив оперу «Запорожець за Дунаєм», прем’єра якої відбулася наступного року на сцені Маріїнського театру в Петербурзі. Сюжет опери та її лібрето композитор створив за участю М. Костомарова.

Виникає і українська національна композиторська школа. Одним із перших українських професійних композиторів був Михайло Вербицький. Йому належать понад сорок духовних композицій. М. Вербицький створив музику до більш ніж двадцяти театральних п’єс, є автором дванадцятьох симфонічних увертюр-симфоній, музика яких виразно утверджувала національний стиль.

Домашнє завдання:

1.     Прочитати § 10-11 (читати ті пункти параграфів, які є в темі)

2.     Опишіть фактори, які впливали на розвиток української культури( тези)