7 КЛАС ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

Тема: Культура Галицько – Волинської держави у другій половині XI –XIII ст.

Дата:18.03.2020

Мета: сформувати уявлення про культуру Галицько-Волинського князівства, познайомити з найбільш визначними пам’ятками культури; сприяти формуванню навичок самостійної роботи та розвитку критичного мислення; виховувати почуття прекрасного.

Хід уроку

Самостійна робота (додаток)

IІІ. Вивчення нового матеріалу    

Самостійна робота з підручником: прочитати параграф 16 та скласти тезісний план за галузями:

•  «Освіта».

•  «Літописання».

•  «Архітектура».

•  «Образотворче мистецтво».

•  «Історичне значення Галицько-Волинської держави».

ПРИКЛАД

«Освіта».

1. Єпископські кафедри, монастирі — центри культурно- освітнього руху.

2. Приходські школи — початкова освіта.

3. Школи для підготовки ремісничих професій і купців, священників.

4. Середню освіту здобували самостійно.

5. Вищу освіту здобували за кордоном.

6. Освічена людина — людина, що знала три мови: грецьку, латину та одну з європейських.

Словникова робота( запишіть у словник)

Одигітрія - ікона, де зображена Богородиця з Ісусом-дитям. Зазвичай маленький Ісус сидить на руках матері, правою рукою благословляє, а лівою - тримає згорток, рідше – книгу.

Робота з історичним джерелом:

         Розглянути ілюстрації ікон, архітектурних споруд в підручнику, зробити висновок про стиль у мистецтві та  художні способи зображення ікон.

ІV.  Закріплення знань учнів.

Завдання

1.  Де був написаний Галицько-Волинський літопис?

2.  Яка була найбільш красива церква в Галичині? Хто її збудував?

3.  Яке оформлення було притаманне давньоруським літописам?

4.  Назвіть факти, які доводять існування шкіл у Галицько-Волинському князівстві.

5.  Доведіть або спростуйте твердження: «У Галицько-Волинському князівстві високого рівня розвитку набув живопис».

6.  Назвіть  найбільш  видатні  твори  образотворчого  мистецтва  Галицько-Волинського князівства.

V. Домашнє завдання

1.  Опрацювати матеріал §20

2.   Скласти кросворд  за темою уроку.

Додаток до уроку№20

Самостійна робота

    _______________                                                             ________

(Прізвище, ім’я учня)                                               ( Дата виконання)                                                                                                                                                

                                                                                                                  

1.  Який підступний вчинок зробив Лев Данилович?

А) захопив землі Шварна       Б) убив Войшелка 

В) позбавив влади Василька  Г) захопив у полон Василька

2. Коли припинила існувати Галицько –

Волинська земля ?

А) 1033 році              Б)1199 році

В) 1387 році              Г) 1400 році

3.  У якому році була утворена Галицька

митрополія?

А)  1303 році     Б)  1403 році

В)  1103 році      Г) 1503 році                                             

4. Яке історичне значення Галицько – Волинської землі?

__________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Тема: Урок контролю і корекції навчальних досягнень учнів із розділу «Королівство Руське (Галицько-Волинська держава)»

Дата: 25.03.2020

Мета: узагальнити й систематизувати знання за розділом; розвивати вміння аналізувати історичні факти й події, узагальнювати фактичний матеріал, робити висновки, давати характеристику історичним діячам, розкривати їх місце і значення в історичному процесі, визначити рівень засвоєння учнями знань за темою; розвивати вміння давати письмові відповіді, самостійно працювати, виховувати повагу до історії України.

Хід уроку

  Домашнє завдання

Повторити матеріал розділу, підготувати повідомлення на тему «Інкорпорація руських удільних князівств».

І рівень (0,5 бала)

1.  Грамота хана Золотої Орди, що видавалась князям на управління землями, мала назву:

А  ясир;                                    Б  ярлик;

В  улус;                                    Г  ясак.

2.  Хто з галицько-волинських правителів заснував місто Львів?

А  Данило Галицький;              Б  Лев Данилович;

В  Юрій I;                                 Г  Юрій II Болеслав.

3.  Ряд монархів, князів з одного і того ж роду, одного і того ж походження — це:

А  плем’я;                                 Б  рід;

В  династія;                               Г  братство.

4.  На яке століття припадає початок політичної роздробленості Київської Русі?

А  X ст.;                                   Б  XI ст.;

В  IX ст.;                                  Г  XII ст.

5.  Якого року відбулось об’єднання Галицького та Волинського князівств в одну державу?

А  1200 р.;                                Б  999 р.;

В  1000 р.;                                Г  1199 р.

6.  Коли відбулась битва на річці Калка?

А  1236 р.;                                Б  1229 р.;

В  1223 р.;                                Г  1240 р.

7. Щодо  якого  галицького  князя  вперше  було  вжито  слово  «самодержець»?

А  Ярослав Осмомисл;

Б  Роман Мстиславович;

В  Ізяслав Мстиславович;

Г  Данило Галицький.

8. Монгольська держава, що  існувала протягом XIIІ–XV ст. на території Середньої Азії та Східної Європи, — це:

А  Монголія;                   

Б  Туреччина;

В  Золота Орда;              

Г  Татарстан.

9. Позначте факт, що стосується життя й діяльності князя Романа Мстиславовича:

А  прийняв королівську корону від папи римського;

Б  заснував місто Львів;

В  об’єднав Галичину і Волинь в єдину державу;

Г  розбив хрестоносців у битві під Дорогочином.

10. Доповніть речення.

Русько-половецьке військо зазнало поразки головним чином через:

А  неузгодженість дій руських князів;

Б  зраду половців;

В  присутність монголо-татар;

Г  значну чисельну перевагу противника.

ІІ рівень (1 бал)

11.  Установіть відповідність, утворивши логічні пари.

А  Князівські усобиці	1  розпад Київської Русі
Б  отримання з рук папи римського королівської корони	2  перехід володінь під юрисдикцію Риму
В  з’їзд монгольських ханів	3  похід монголів на  Русь
Г  підвищення цін на товари, пограбування боярських дворів	4  народний виступ 1113 р.
	5  захоплення Києва у 1240 р.

12. Розташуйте події в хронологічній послідовності:

А  Любецький з’їзд князів;

Б  оборона Києва від монгольського війська;

В  битва на р. Калці;

Г  створення Галицько-Волинської держави.

ІІІ рівень (2 бала)

13. Вкажіть про кого йде мова?

А. «Він був щедрим, милостивим і правосудним, через те безліч іноземців йому служило. Навчений був мов, багато книг читав, у церковному чині багато що виправляв,…. І навчаючи, зловір’я скореняв, а мудрості й правдивої віри навчав і вчити спонукав».

Б. «Був він самодержцем усієї Руської землі,…кидався був на поганих, як той лев,… і переходив в землю їх,… як той орел, а хоробрий був, як той тур, бо він ревно наслідував предка свого Мономаха».    

IV рівень (3 бали)

14. Дайте відповіді на запитання.

1.                     В якому столітті розпалась Галицько-Волинська держава?

2.                     За якого князя?

3.                     До  складу  яких  держав  увійшла  територія  Галицько-Волинського князівства?

Тема: Українські землі у складі Великого князівства Литовського та Польського королівства.

Дата: 08.04.2020

Мета: охарактеризувати політичний та соціально-економічний статус українських земель у складі Великого Князівства Литовського.

Хід уроку:

запитання(усно)

1.     Коли був зруйнований Київ?

2.     Чому розпалося Галицько-Волинське князівство?

3.     Хто з Галицько-Волинських князів коронувався і отримав титул короля?

4.     Хто був останнім князем Галицько-Волинського князівства?

2. Вчитель використовує перевірку вмінь учнів роботи з картою, запропонувавши

Вивчення нового матеріалу

1.     Поширення влади Великого князівства литовського на українські землі.

     Приєднання українських земель до складу Великого князівства литовського

Заповніть таблицю значення битви на Синіх Водах для входження руських земель до складу Князвства Литовського.

Учасники	Причини	Наслідки
-обєднані литовсько-руські війська  на чолі з Ольгердом Гедиміновичем	1.     Залежність Руських удільних князівств від Золотоординського ярма 2.     Бажання литовських князів поширити свою владу на руські землі	1. Ольгерд відвоював у татар Київ i Поділля 2. Розширив свої володіння далеко на Південь у напрямку до Чорного моря 3. На новоутвореному    Подільському воєводстві Ольгерд посадив князями своїх племінників

2.      Суспільно-політичний устрій Великого князівства Литовського.

Особливості суспільно-політичного устрою Великого Князівства Литовського.

В Литовсько-Руській державі – 80% території складали східно-слов’янські землі. На них права слов’янського населення визнавалися рівними з правами литовського. Були збережені  звичаї, традиції, культура українського народу.

Українці беруть участь в управлінні державою на всіх щаблях. Православна і католицька церкви оголошені рівними у правах, Литовці пр цьому масово приймають православя. На українських землях, також, був збережений устрій, та система господарювання; характерний для часів Київської Русі.

Сильний культурний та релігійний вплив з боку східно-слов’янського населення позначається на суспільно-політичному устрої, культурі і побуті всього князівства Литовського

Велика Литовсько-Руська держава була багатонаціональною литовсько-українсько-білоруською державою, де литовцям належала провідна політична роль, а українцям і білорусам – культурна та економічна

3.      Кревська унія.

Унія – союз, спілка двох держав. Держави інколи змушені укладати союзи, коли до цього спонукають певні обставини.

Заповніть термінологічні словники.

Заповніть порівняльну таблицю.

Кревська унія
Умови Кревської унії	Наслідки Кревської унії

      Підсумовуючи цей етап уроку, вчитель перевіряє та коментує виконану учнями таблицю.

Запитання (усно)

1.     Які сильні риси можна прослідкувати у політичній діяльності литовських князів?

2.     В чому полягали особливості Литовсько-Руської держави?

3.     Які наслідки для України мала Кревська унія?

Систематизуючи матеріал назвати позитивні та негативні наслідки приєднання українських земель до інших держав. Втрата державності та розчленування українських земель мали трагічні наслідки і гальмували політичний, економічний та культурний розвиток країни. І це дає підставу творчо уявити, якою могла б бути доля України.

Домашнє завдання

1.     Опрацювати параграф 19.

Тема:Українські землі у складі Угорщини, Молдавії,

Московії та Османської імперії. Кримське ханство

Дата: 15.04.2020

Мета: сформувати уявлення про становище українських земель, які перебували у складі Угорщини, Молдавії, Московії, Османської імперії; сформувати уявлення про становище Кримського ханства та його зв’язок з іншими частинами українських земель; розвивати просторово-часове мислення та навички роботи з картами; формувати національну свідомість, любов до рідного краю, повагу до культури та історії рідного народу.

Хід уроку

Розподіліть назви українських земель відповідно до назв держав у складі яких вони перебували наприкінці 14 ст.

Литва	Па            Польща

Галичина, Західна Волинь, Київщина, Поділля, Східна Волинь, Переяславщина, Чернігово-Сіверщина.

Усні запитання:

1.            Які особливості становища українських земель у складі Великого князівства Литовського можете назвати?

2.            Де відносно українських земель було розміщене Велике князівство Литовське? (північ, південь, захід, схід, північний схід, північний захід, південний схід, північний захід).

3.            Назвати 3-4 імена литовських правителів.

ІІІ. Вивчення нового матеріалу.

1.            Українські землі у складі Угорщини.

За допомогою карти (ст. 156), з’ясуйте, які українські території входили до складу Угорщини.

дайте відповіді на запитання: (за підручником)

1.            За яких умов Закарпаття увійшло до складу Угорщини?

2.            До яких державних утворень воно входило?

3.            Після якої події землі Закарпаття поділили між собою Трансільванія і Священна Римська імперія?

2.            Українські землі у складі Молдавії.

За допомогою карти (ст. 156), учні з’ясовують, які українські території входили до складу Молдавії.

Дайте відповіді на запитання(за підручником)

1.            За яких умов Буковина та Бессарабія увійшло до складу Молдавії?

2.            До складу якого державного утворення увійшло Молдовське князівство у 1538 році?

3.            Українські землі у складі Московії.

За допомогою карти (ст. 156), учні з’ясовують, які українські території входили до складу Молдавії.

Дайте  відповіді на запитання(за підручником)

1.            Які землі відійшли до Московії?

2.            Який князь очолив українсько-білорусько-литовське військо у боротьбі з московським царем?

3.            Загарбання українських земель московським царем мало добровільний чи насильницький характер?

4.            Кримське ханство

За допомогою карти (ст. 156), учні з’ясовують розміщення Кримського ханства.

Пригадайте особливості суспільного та державного устрою Кримського ханства, відповідаючи на запитання:

1.            Які території входили до Кримського ханства?

2.            Як утворилося Кримське ханство?

3.            На які адміністративно-територіальні одиниці поділялося Кримське ханство? Які міста були його столицею?

4.            Хто був на чолі держави, як здійснювалось управління?

Хронологічна робота

1478 рік – кримський хан Менглі-Гірей прийняв протекторат Османської імперії.

1482 р. – перший великий похід Менглі-Гірея на Україну.

                

                        Згідно з дослідженнями Д. Яворницького, орда, котра налічувала від кількох тисяч до кількох десятків тисяч вершників, намагаючись не викрити себе передчасно, підходила до кордонів польсько–литовської держави. Там ординці, переховуючись, кілька днів відпочивали і відгодовували коней, після чого переходили кордон і швидко заглиблювались в Україну на кількасот кілометрів. Під час цієї навали ординці не зупинялись і не вступали в бій з противником, намагаючись оминути фортеці з сильними залогами. Кожен з татар вів з собою кілька коней, що й давало можливість орді пересуватись з максимальною швидкістю — вояки не мали необхідностізупинятись і давати коням перепочити, а просто на ходу перестрибували з одного на іншого. Таким чином орда іноді досягала Галичини, Волині й навіть польської столиці. Далі починалося безпосередньо здобування ясиру, тобто невільників, яких пізніше татари продавали на невільницьких ринках Криму. Цей процес був простим, доволі ефективним і вельми жорстоким. Орда, котра пересувалась, розтягнувшись на кілька десятків кілометрів, ділилася на дві частини. Одна частина ординців залишалася охороняти обоз і рухалась у попередньому напрямку. Інша формувала два крила праворуч і ліворуч від обозу. Такими імпровізованими крилами ординці намагались охопити якнайбільшу відстань у кожен з боків від табору. Ці крила й ставали чималою бідою для будь–якого селища, череди худоби або просто подорожнього, котрому довелося трапитися на шляху у татар. Кримці були безжалісними. Все, що могло згодитися, грабувалося, навіть убогий селянський одяг, посуд та пожитки. Вся людність, котра могла самостійно пересуватися, йшла у полон. Долю старих, немічних й малих, котрі були не в змозі здолати дорогу у Крим до неволі, було наперед вирішено — їх безжально убивали. За татарами лишалися лише попіл згарищ та трупи. Вбивали навіть свиней, гребуючи, згідно з мусульманськими традиціями, брати цих тварин у здобич. Пройшовши таким чином відстань у кілька десятків верст, ординці, що утворювали крила похідної колони, поверталися до табору, замінюючи тих, котрі охороняли обоз. Все повторювалося знову. Такі «відвідини» Україна, Білорусь і Польща переживали мало не щороку. І кожного разу після татар залишались велетенські простори землі, перетвореної на пустку. Ниви, котрі нещодавно оброблялись дбайливими руками хліборобів, заростали й перетворювались на дику місцину. Цілі райони польсько–литовської держави майже повністю спустошувались».

V.  Домашнє завдання

Вивчити відповідний параграф
Тема. Соціальна структура українського суспільства та господарський розвиток українських земель у другій половині ХІV – XV ст.

Дата: 22.04.2020, 29.04.2020

Мета: дізнатися, якими були основні верстви тогочасного українського суспільства

Цільові завдання:

·        порівняти становище непривілейованих і привілейованих груп населення;

·        охарактеризувати особливості тогочасного економічного життя українських земель;

·        розвивати в учнів уміння аналізувати та зіставляти історичні події та робити висновки;

·        виховувати почуття патріотизму, інтерес і повагу до історичного минулого своєї держави.

ХІД УРОКУ

Репродуктивна бесіда за запитаннями:

1) Що таке соціальна структура суспільства?

2) Якими були основні верстви населення українських земель у другій половині XIV—XV ст.?

3) Які верстви населення українських земель другої половини XIV—XV ст. були привілейованими, а які — ні? Чим відрізнялося їхнє становище?

III. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

План

1.     Соціальна структура населення українських земель.

2.     Розвиток сільського господарства. Фільваркове господарство.

3.     Розвиток міст, ремесел і торгівлі.

1.      Соціальна структура населення українських земель.

У першій половині XVI ст. соціальна структура українського суспільства мала становий характер.

Робота з термінами та поняттями

Соціальні стани — великі групи людей, що мають закріплені законом права та обов’язки, відрізняються своїм політичним становищем і наявністю привілеїв.

Привілей — пільга, право, надане володарем окремим особам, групам людей, станам.

Становий поділ українського суспільства на початку XVI ст.

        Основними станами в тогочасній Україні були шляхта, духівництво, міщани й селяни. За своїми правами стани поділялися на привілейовані, напівпривілейовані та непривілейовані.

Коментар до схеми

Вершину панівного стану — шляхти — посідали нащадки удільних князів Рюриковичів і Гедиміновичів. Вони становили замкнену групу, до якої не можна було увійти завдяки заможності чи найвищим державним посадам. Князівські роди поділялися на «княжат головних», до яких належали Острозькі, Заславські, Сангушки, Чарторийські, Корецькі, Гольшанські-Дубровицькі, та «княжат-повітовників». Перші не підлягали дії місцевої адміністрації, мали право входити до великокнязівської ради й виступати у військові походи зі своїми загонами під родовими гербами. їм належали спадкові землеволодіння, де вони мали право судити своїх підданих, установлювати податки й повинності, надавати підлеглим землю за умови несення служби. Другі таких прав і привілеїв не мали, а їхні збройні загони виступали у складі повітового ополчення, підпорядкованого місцевій адміністрації.

До панів належала заможна шляхта, яка не мала князівських титулів, але вирізнялася давністю походження, спадковим землеволодінням і певними привілеями.

Робота з термінами та поняттями

Шляхта — привілейований панівний стан у Польщі, Литві, на українських та білоруських землях, які в XIV—XVIII ст. належали Великому князівству Литовському чи Речі Посполитій.

           До середньої і дрібної шляхти належали зем’яни й бояри. Це була залежна від князів і панів верства, представники якої здобували шляхетство і право на володіння землею, відбуваючи військову (боярську) службу зі своїми загонами кіннотників або особисто.

1528 р. було проведено «попис земський» (перепис шляхти). Посилання на цей «попис» стало від цього часу доказом шляхетства. Водночас терміни «зем’янин» і «боярин» замінили на єдиний — «шляхтич». Ті, за ким шляхетство не було визнано, втратили права на привілеї і злилися із селянством.

Права і привілеї шляхти були закріплені прийняттям збірок законів — Литовських статутів. Перший Литовський статут 1529 р. узаконив поділ шляхетства на шляхту, яка отримувала землі за службу, і магнатів — князів і панів, що володіли містами, містечками і величезними землями за спадковим правом, підпорядковувалися лише великому князеві й мали власні військові загони. Другий Литовський статут 1566 р. збільшив обсяг прав службової шляхти, зрівнявши її з магнатами. Шляхта отримала можливість брати участь в управлінні державою завдяки участі в роботі повітових сеймиків (місцевих станово-представницьких органів) і Великому вальному (загальному) сеймі.

Привілейованим станом українського суспільства було духівництво, що становило майже десяту частину всього населення. Духівництво не підлягало дії світського суду, у разі потреби його справи розглядалися у спеціальному суді єпископа. Воно поділялося на вищих церковних ієрархів (митрополит, єпископи, архієпископи та ін.), які обіймали свої посади лише за дозволом великих князів литовських і польських королів, та нижче парафіяльне духівництво. Становище нижчого духівництва було залежним від шляхти і магнатів, на землях яких розташовувалися їхні парафії.

До напівпривілейованого стану належало міщанство, що мало привілеї на міське самоврядування, окремий становий суд, заняття ремеслами й торгівлею. Проте міщани були також зобов’язані сплачувати податки, виконувати повинності на користь приватних власників міст або держави.

Найзаможнішою частиною населення міст був патриціат, що складався з найбагатших купців, лихварів і ремісників. До бюргерства, або середньої за рівнем заможності частини міщанства, належали цехові майстри і більшість купецтва. Основою соціальної піраміди міського населення був плебс, який складався з дрібних ремісників і торговців.

Переважну більшість населення українських земель (близько 80 %) складало селянство, що було непривілейованим станом. За своїм правовим становищем воно поділялося на «похожих» (або «вільних») селян і«непохожих» (або «отчичів»). Правом безперешкодного переходу від одного землевласника до іншого користувалися лише останні. «Непохожі» селяни примусово й безоплатно працювали в господарстві пана.

Цікаво знати

За наполяганням магнатів і шляхти влада встановлювала різноманітні обмеження на перехід селян. Зокрема, у Галичині перейти від одного пана до іншого селянин міг лише в дні Різдва за умови сплати викупу — копи грошей, міри пшениці, чотирьох «руських» сирів тощо. Пізніше було встановлено, що селянин може залишити маєток пана, лише посадивши на землю замість себе іншого господаря.

За характером виконуваних повинностей селяни поділялися на три групи. Слуги були особисто вільними селянами, які за службу своєму володарю отримували землю і звільнялися від інших повинностей. Від селян-слуг походили деякі дрібні шляхтичі. Більшість селянства становили данники. Це були вільні селяни, які сплачували державі данину (чинш) натурою або грошима. Тяглими селянами називали тих, які не мали власної землі й за користування землею відбували відробітком повинності на користь держави або землевласників зі своїм «тяглом» (робочою худобою). Вони були як вільними, так і прикріпленими до своїх наділів.

2. Розвиток сільського господарства. Фільваркове господарство.

         Основою сільського господарства на українських землях було землеробство. Рівень його розвитку в різних місцевостях був неоднаковим. На Галичині, Волині, Поділлі та в центральних районах Київщини переважала трипільна система землеробства, а на Поліссі, півдні Київщини і Переяславщині зберігалися менш продуктивні двопільна й перелогова системи. Поступово набувають поширення більш досконалі знаряддя праці. Поряд із сохою стали використовувати плуг із залізним лемешем, у який запрягали волів. Трипільна система й плугова оранка здебільшого застосовувалися в господарствах магнатів і шляхти.

Господарство на українських землях

Крім землеробства, у цей період розвивалися тваринництво, городництво, садівництво і бджільництво. Не втрачали свого значення в господарському житті також рибальство й мисливство.

На українських землях у складі Великого князівства Литовського сільське господарство мало переважно натуральний характер. Сільськогосподарські продукти вироблялися в основному для власних потреб. Торгівля ними, особливо з іншими країнами, майже не велася.

* Провідна галузь.

Сільське господарство українських земель у складі Польського королівства поступово переорієнтовувалося на потреби європейського ринку, де зростав попит на продукцію промислів і сільського господарства. У Західній Європі в XVI ст. внаслідок Великих географічних відкриттів відбувалася «революція цін» (про неї ви дізнаєтесь зі всесвітньої історії). Вона практично не зачепила Центральну й Східну Європу, де ціни на продукти харчування були на порядок нижчими. Це сприяло збільшенню шляхтою виробництва зерна на продаж на українських землях, яка стала створювати фільварки, збільшувати панщину й відбирати землю в селян. Одночасно з цим зростала кількість «непохожих» селян.

Робота з термінами та поняттями

Фільварок — хутір, маєток, велике шляхетське господарство, орієнтоване на ринок. Був багатопрофільним господарством, у якому вся земля належала панові і який базувався на праці селян, що відробляли тяглову службу або панщину.

     Поширенню фільваркової системи господарювання на українських землях у складі Великого князівства Литовського сприяло здійснення заходів за «Уставою на волоки» (1557 p.), підписаною польським королем і великим князем литовським Сиґізмундом II Августом. Згідно з документом, усі земельні володіння великого князя вимірювалися й ділилися на однакові ділянки — волоки. Найкращі орні землі відводилися під великокнязівські фільварки, решта розподілялася між селянами. За користування волокою тяглові селяни з усіма дорослими членами своєї родини повинні були відпрацьовувати два дні панщини у фільварку.

Звернути увагу!

Волочна реформа зруйнувала давню форму користування землею сільською громадою й замінила її на подвірну. Збільшилися повинності селян, обмежилися їхні права переходу. Селян фактично позбавили права користуватися лісами, зменшили площу земель спільного користування (пасовиська, луки).

У другій половині XVI ст. волочна система землекористування була розповсюджена на землі шляхти і церкви. Фактично відбулось і прикріплення селян до землі й землевласника — запроваджувалося кріпацтво.

Робота з термінами та поняттями

Кріпацтво — це система правових норм, які встановлювали залежність селянина від землевласника й право останнього володіти селянином-кріпаком як власністю.

Проблемне запитання

Поясніть, чи існує зв’язок між відкриттям X. Колумбом Америки і поширенням фільваркової системи на українських землях у XVI ст.?

3. Розвиток міст, ремесел і торгівлі.

  У XVI ст. на українських землях зростали й розвивалися міста. Найбільше міст було на західноукраїнських землях. На Східному Поділлі та Київщині їх було набагато менше через постійну загрозу татарських набігів. Найбільшим містом був Київ, де жило близько 6 тис. осіб. Великими й середніми містами (200—700 будинків) вважалися Брацлав, Кременець, Вінниця, Житомир, Луцьк, Острог, Львів тощо.

Чимало міст перебувало в залежності від магнатів і церкви. Існували також міста, підпорядковані польським королям і великому князеві литовському. Державна влада намагалася сприяти їхньому розвитку, оскільки міста сплачували великі податки й захищали від нападів татар. Наприкінці XV — на початку XVI ст. на українські землі стало поширюватися магдебурзьке право.

Робота з термінами та поняттями

Магдебурзьке право — німецьке міське право доби Середньовіччя, за яким міста звільнялися від управління й суду приватних власників або державних урядників та створювали власні органи міського самоврядування.

* Для православних міщан вступ до цехів був обмежений.

Міста, що здобували магдебурзьке право, управлялися магістратом — становим виборним органом самоврядування, що складався з ради (адміністративного органу й суду в цивільних справах) та лави (суду в кримінальних справах). Раду очолював бурмістер, а лаву — війт.

Магдебурзьке право надавали містам польський король, великий князь литовський, а пізніше й великі магнати. Протягом XV — першої половини XVI ст. таке право мала більшість великих міст України.

Міста були осередками ремесла й торгівлі. У середині XVI ст. налічувалося вже понад 130 різноманітних спеціальностей, із них близько 80 були безпосередньо ремісничими. Водночас більшість жителів міст також не припиняли займатися сільським господарством.

На українських землях у складі Польського королівства переважна більшість міських ремісників об’єднувалися в цехи. При цьому для православних міщан доступ до цехів ускладнювався. Позацехових ремісників, що не мали можливості вступити до цехів, називали «партачами» (від латин, «осторонь»). Цехи всіляко боролися з ними. В українських містах на території Великого князівства Литовського цехи були менш поширені.

У XVI ст. тривав подальший розвиток торгівлі. Основними формами торгівлі були ярмарки, що відбувалися кілька разів на рік у великих містах, торги, які проходили кілька разів на тиждень, і щоденна торгівля в міських крамницях. Купці в містах створювали об’єднання на зразок ремісничих цехів.

Активно розвивалася міжнародна торгівля. Через українські землі проходили торговельні шляхи, якими східні й московські товари, а також продукти місцевого виробництва везли до країн Центральної та Західної Європи. З українських земель на захід везли віск, мед, зерно, шкіру, худобу, солону рибу, сіль, деревину. Натомість завозилися одяг, ремісничі вироби, вина, залізо, папір, зброя, західноєвропейські тканини (атлас, оксамит, сукно, полотно) тощо. Центрами міжнародної торгівлі стали Київ, Львів, Луцьк, Кам’янець-Подільський.

Робота з документом

Повідомлення литовського дипломата Михайла Литвина про розвиток торгівлі в Києві в середині XVI ст.

Київ дуже багатий на іноземні товари, бо нема шляху більш звичного, як давня, давно прокладена й добре відома дорога, що веде з чорноморського порту, міста Кафи, через ворота Таврики, на Таванську переправу на Дніпрі (Тавань — острів у нижній течії Дніпра — авт.), а звідти степом у Київ; цією дорогою відправляють з Азії, Персії, Індії, Аравії, Сирії на північ у Московію, Псков, Новгород, Швецію й Данію всі східні товари, а саме: коштовне каміння, шовк і шовкові тканини, ладан, пахощі, шафран, перець й інші прянощі. Цією дорогою часто ідуть іноземні купці: вони створюють загони іноді в тисячу осіб, які називаються караванами, і супроводять обози, що складаються з численних навантажених возів і нав’ючених верблюдів...

При приході каравану значні прибутки здобувають київські жителі: воєводи, митники, купці, міняйли, човняри, візники, трактирники й шинкарі, і це не викликає нічиїх скарг...

У непоказних київських хатах зустрічається не тільки достаток, але навіть величезна кількість плодів, овочів, меду, м’яса, риби, понад те внаслідок вищезазначених причин вони так переповнені дорогими шовковими тканинами, коштовним камінням, соболиними та іншими хутрами, а також прянощами, що мені самому доводилося бачити шовк, який обходився дешевше, ніж льон у Вільні, і перець, дешевший за сіль.

Запитання до документа

1) Визначте за картою маршрут торговельних караванів із Криму до Києва, описаний у документі.

2) Із яких країн і куди везли товари через Київ?

3) Які товари купецькі каравани привозили до Києва?

4) Як розвиток торгівлі, за спостереженнями автора документа, впливав на життя киян?

 Бесіда за запитаннями: (усно)

1) Що таке соціальний стан?

2) Якими були основні стани українського суспільства на початку XVI ст.?

3) Які стани на початок XVII ст. були привілейованими?

4) Хто такі магнати?

5) Коли було прийнято Перший та Другий Литовські статути?

6) На які групи за рівнем заможності поділялося міщанство?

7) Представники якого стану складали більшість населення українських земель?

8) На які групи поділялося селянство за виконанням повинностей?

9) Що таке фільварок?

10) Коли було прийнято «Устави на волоки»?

11) Як управлялися міста, що здобули магдебурзьке право?

12) Які форми торгівлі існували в XVI ст. в Україні?

Завдання

Складіть таблицю «Становий поділ українського суспільства на початку XVI ст.».

Стан	Правове становище

        У XVI ст. населення українських земель поділялося на стани. Кожен стан мав свої права, привілеї та обов’язки.

У першій половині XVI ст. остаточно сформувався правовий статус шляхти.

Найчисленнішим і найбільш безправним станом українського суспільства було селянство.

Втягування українських земель у європейський ринок сприяло зростанню попиту на продукцію сільського господарства й появі фільварків.

Українські міста в XVI ст. зростали, багатіючи на розвитку ремесла й торгівлі. Розгортався процес набуття містами магдебурзького права.

VI. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Опрацювати § 24, 25

Тема. Культура українських земель у другій половині XIV — XV ст.

Дата: 06.05.2020

Мета: визначити, як розвивалася культура українських земель і якими були її особливості в другій половині XIV — XV ст.; охарактеризувати видатні пам'ятки архітектури та образотворчого мистецтва тієї доби, що збереглися до теперішнього часу; з'ясувати, чому серед архітектурних споруд тієї доби домінують замки й фортеці; вдосконалювати набуті знання і уміння; формувати естетичні уявлення учнів і почуття гордості за культурні досягнення у складних умовах.

Хід уроку

Бесіда за запитаннями (письмово)

1. Які основні риси культури Галицько-Волинського князівства? Чи була вона спадкоємницею культури Київської держави?

2. У чому особливості релігійної ситуації на українських землях у другій половині XIV—XV ст.?

3. Назвіть видатні архітектурні пам’ятки часів Київської держави та Галицько-Волинського князівства.

 ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

1. Особливості розвитку культури українських земель у другій половині XIV—XV ст.

Розвиток культури українських земель у другій половині XIV— XV ст. відбувався у суперечливих умовах. На нього безпосередньо впливали політичні, суспільні та господарські відносини.

Так, українські землі потрапили під владу іноземних держав: Польщі, Угорщини, Литви, Османської імперії, Московської держави. Умови розвитку культури у цих державах були різними. Попри негативність цього процесу, він мав і позитивний момент: культура українських земель стала відкритою для зовнішнього впливу. Так, через Польщу сюди проникли ідеї, форми, що сформувалися у Західній Європі,— ідеї гуманізму, Відродження тощо. Проте на українських землях відбувалося не просте копіювання, а поєднання різних елементів культурних впливів на основі давньоруської спадщини, і в результаті поставали справжні шедеври світового рівня, які мали чітко визначене національне забарвлення. Також українці, не маючи власної вищої школи, отримали можливість навчатися у європейських університетах, долучаючись до загальноєвропейського культурно-освітнього розвитку.

У другій половині XIV — XV ст. почалася активна експансія католицької церкви особливо у Галичині та на Поділлі. Це перетворило українські землі на арену протистояння між католиками і православними. Православна церква, що втрачала підтримку держави, могла спертися лише на власний народ, на його творчі сили. Крім того, через Україну проходила межа між християнською і мусульманською цивілізаціями, що теж впливало на культурні процеси.

Іноді нові правителі вдавалися до відкритого пограбування культурних цінностей. Зокрема, у 1382 р. князь Владислав Опольський вивіз із міста Белз ікону Божої Матері та подарував її монастирю у Ясній Горі під Ченстоховою. Згодом вона стала головною святинею Польщі.

Руйнівними для українських культурних надбань були набіги татар та турків. У полум’ї руйнувань гинули архітектурні пам’ятки, книги, а головне — люди, що їх створювали. Водночас небезпека і завзята боротьба надихали нових митців на творчість. Удосконалювалися оборонні споруди, розвивалося воєнне мистецтво, створювалися літературні твори, народ складав думи і пісні.

В Україну переселялося чимало іноземців — поляків, німців, євреїв, вірмен — окремі з яких внесли вагомий вклад у розвиток культури своєї нової батьківщини.

Таким чином, навіть за загальних несприятливих умов відбувався процес становлення та розвитку української культури, яка дедалі більше набувала самобутніх рис.

Завдання

Заповніть таблицю за темою «Особливості розвитку культури українських земель у другій половині XIV—XV ст.».

Чинники, що сприяли розвитку культури	Чинники, що негативно впливали на розвиток культури

2. Освіта. Юрій із Дрогобича

У XIV—XV ст. на українських землях продовжувала розвиватися освіта, яка, спираючись на давньоруську традицію, активно запозичувала західноєвропейський досвід. У цей період вчителями залишалося духовенство, яке навчало дітей при церквах, монастирях, єпископських палатах. Заможні люди наймали дяків для домашнього навчання. Богослужебні книги (особливо «Псалтир» — книга релігійних пісень та молитов) використовувалися як підручники. Дітей навчали читання, письма і церковного співу. Подальшу освіту бажаючі здобували самостійно. Насамперед вивчали грецьку та латинську мови. Від XIV ст., за відсутності власних вищих навчальних закладів, українці активно починають здобувати освіту в європейських університетах: Краківському (упродовж XV—XVI ст. його закінчило 800 вихідців з українських земель), Паризькому, Падуанському, Болонському, Гейдельберзькому, Празькому та ін.

У цей період помітно активізувалася діяльність українських вчених на терені європейської культури. Найвизначнішим серед них вважався вчений-астроном (астролог), перший з відомих докторів медицини і філософії, ректор Болонського університету Юрій Котермак (Дрогобич) (бл.1450—1494 рр.). Він був автором першої української друкованої книги «Прогностична оцінка 1483 р.». Крім названої праці перу вченого належать сім трактатів. Ряд віршованих промов і послань до Папи Римського. Всі вони написані латиною, але незмінним залишався підпис: «Юрій з Дрогобича, русин».

«Прогностична оцінка поточного 1483 р.» — це невеличка книжечка обсягом 10 сторінок, що являє собою астрологічний прогноз на 1483 р.

Постать в історії

Майбутній учений народився близько 1450 р. у місті Дрогобич у родині міщан. Спочатку він здобував освіту у Дрогобичі та Львові.

Для продовження навчання Юрій поїхав до Краківського університету. У 1470 р. здобув ступінь бакалавра, а через два роки — магістра. Після цього продовжив навчання у Болонському університеті (перший університет у Європі). Тут він здобув вчені ступені доктора вільних мистецтв та доктора медицини. У 1481 —1482 рр. його обрали ректором університету «медиків і артистів». У 1487 р. Юрій Дрогобич переїхав до Кракова. Тут він став викладати астрономію (астрологію) і медицину. Тоді ці предмети студіював майбутній славетний астроном Миколай Коперник. Паралельно з викладанням та науковою працею Ю. Дрогобич заіїмався і медичною практикою і навіть здобув титул «королівського лікаря». Помер видатний учений у Кракові 4 лютого 1494 р. Будинок Ю. Дрогобича після його смерті став своєрідним гуртожитком для викладачів медицини.

3. Література. Літописання. Початок українського книгодрукування

У XIV—XV ст. продовжує розвиватися світська і церковна література. Книги, як і раніше, були рукописними. Основним центром книгописання залишався Київ.

Із творів світської літератури привертає увагу збірник «Ізмарагд» (XIV—XV ст.), який містить близько ста «слів» (повчань) на різну тематику: книжна мудрість, повага до вчителів, багатство і бідність, доброчинність і гріхи тощо. Досить великого поширення набули перекладні повісті про Троянську війну, Александра Македонського.

Церковна література представлена переробками давніших Євангелій, житій святих, проповідницьких творів. Найвідомішою книгою цього періоду є Київський Псалтир (переписаний у 1397 р. протодияконом Спиридоном на замовлення смоленського єпископа Михаїла), який ілюстрований майже 300 мініатюр. Прикметною рисою книг даного періоду є те, що жива народна мова відіграє значно більшу роль, ніж раніше. Особливо помітні її елементи в Королівському Євангелії 1401 р., переписаному Станіславом «Граматиком многогрішним» у с. Королеве на Закарпатті. Книга оформлена з великим, для свого часу, мистецьким смаком, містить багато виконаних яскравими фарбами заставок і орнаментів. Вплив народної мови досить помітний і в редакції 1489 р. збірки житій святих «Четьї-мінеї», створеної на західноукраїнських землях.

У цей же час продовжуються і традиції літописання. До старих центрів додаються нові: Холм, Луцьк, Кам’янець-Подільський, Острог, Львів та ін. Найвизначнішими літописами того часу були: Короткий Київський літопис, що оповідає про події 1491 —1515 рр., та «литовські», або «західноруські», літописи, що відомі у багатьох редакціях. Від середини XV ст. після винайдення Гутенбергом друкарського верстата у Європі почало швидко поширюватися книгодрукування. На українські землі стали потрапляти друковані книги латинською мовою з друкарень Лейпцига, Нюрнберга та інших міст.

Наприкінці XV ст. почалося друкування книг церковнослов’янською мовою. Першодрукарем став німець Швайпольт Фіоль, який у 1491 р. надрукував кирилицею у Кракові чотири книги для церковної служби у православних церквах: «Осьмогласник», «Часослов», «Тріодь пісна», «Тріодь цвітна». За це Ш. Фіоль зазнав переслідування з боку католицької церкви і навіть потрапив за ґрати. Після звільнення виїхав із Польщі.

У 1517—1519 рр. білоруський учений Франциск Скорина надрукував кирилицею у Празі Псалтир і Біблію. Вони мали значне поширення на українських землях навіть у рукописних копіях.

4. Усна народна творчість

Усна народна творчість продовжувала розвиватися на основі давніх традицій, що сягають часів докиївської і Київської держави, Галицько-Волинського князівства. Найпоширенішою була обрядова поезія, яка була тісно пов’язана з народним побутом, несла в собі магічні культові мотиви. Незважаючи на переслідування з боку церкви, зберігалися давні дохристиянські обряди, наприклад святкування Івана Купала. Особливо життєствердними були обряди новорічного циклу: колядування й щедрування. Крім того популярними були веснянки, русальні пісні та обряди. Проте в давніх сюжетах з’являлися нові герої, відбивалися тогочасні події.

У казках улюбленими героями були богатирі, що билися зі зміями.

У XV ст. зароджується епічна поезія — історичні пісні, балади та думи. Історичні пісні прославляли героїв боротьби з татарськими і турецькими нападами. До наших днів дійшов текст пісні «Дунаю, Дунаю, чому смутен течеш?», який був записаний у 1571 р. творцем «Граматики чеської» Яном Благославом на Закарпатті.

Новим оригінальним жанром усної народної творчості стали думи. Вони виникли у козацькому середовищі. До найстаріших творів цього жанру належать: «Плач невільників», «Маруся Богуславка», «Втеча трьох братів з міста Азова» та ін. Головна ідея, що пронизує думи,— любов до Батьківщини, необхідність її захисту від ворогів. Думи виконувалися під музичний супровід на кобзі чи бандурі. Вони мають своєрідну поетичну мову. У текстах часто вживаються метафори, порівняння, нерідко — прийоми гіперболізації, образи-символи. Музичний стиль теж оригінальний: речитативна мелодія завжди підпорядковується тексту. Виконавці дум часто вдавалися до імпровізацій, тобто незмінними залишалися лише тема і головні елементи сюжету, а решту додавали під час виконання твору. Думи є і важливим історичним джерелом історії і культури України, адже інколи вони з документальною точністю і конкретністю відображують події нашого славного минулого.

5. Архітектура і містобудування

Забудова більшості міст на українських землях склалася під впливом традицій Русі. Один із польських мандрівників, що побував у Києві на початку XVI ст., відзначив: «місто забудоване не так, як це в нашій батьківщині Польщі». У той самий час гість стверджував, що Київ був добре забудований, хоча і дерев’яними спорудами. Крім того, він писав: «...йдеш між дерев’яними будівлями і парканами неначе у багатолюдному селі... Кожен двір має великий садок, город і багато будівель для худоби і людей».

Із поширенням магдебурзького права в плануванні українських міст з’являються нові риси, що були типові для міст Західної Європи. У центральній частині міста згідно з нормами магдебурзького права розташовувалась прямокутна торгова (ринкова) площа. У XIV—XV ст. середину ринку щільно забудовували. Тут була ратуша, торгові лавки, міська вага, інколи майстерні ремісників і житлові будинки. У містах, що були засновані або масово забудовувалися згодом, ринкову площу залишали незабудованою. Її облямовували вузькі фасади мурованих будинків, що повинні були мати у ряд лише три вікна. У містах формувалася прямокутна мережа вулиць, головні з яких йшли до ринкової площі. Поряд із площею стояли головні храми.

Упродовж XIV—XV ст. на українських землях триває активне будівництво оборонних споруд. Так, будуються дерев’яні замки у Києві, Житомирі, Вінниці, Черкасах тощо. Київський замок, збудований за князювання Володимира Ольгердовича, витримав облогу військ монгольського хана Едигея у 1416 р. У той самий час зростала кількість мурованих оборонних замків і фортець. Це одна з провідних рис розвитку культури цього періоду. Вогнепальна зброя і нові способи ведення воєнних дій потребували укріплень із каменю або цегли. У цей час будуються такі оборонні споруди у Луцьку, Львові, Хотині, Кременці, Кам’янці-Подільському, Олеську, Білгороді-Дністровському та інших містах. Від початку XV ст. внаслідок постійних татарських нападів оборонне будівництво стає провідним. Найгустіша мережа замків постає на Поділлі та Волині.

Цікаво знати

Однією з найвизначніших пам’яток замкового будівництва в Україні є Верхній замок у Луцьку. Його будівництво почалося ще у XIII ст. Він був збудований на пагорбі у долині річки Стир з великоформатної цегли, що було типово для волинської архітектурної школи. За мурами замку розташовувалися князівський та єпископський палаци, собор, будинки шляхти. Замок має три прямокутні муровані вежі — Надбрамна, Стирова, Владича.

У будівництві храмів і монастирів також з’являється тенденція зводити їх одночасно як культові та оборонні споруди, обносити міцними стінами. До найбільш досконалих належить церква Покрова у с. Сутківці: центральне приміщення церкви оточене чотирма баштами, що мають по два ряди бійниць. Монастирі теж обносили кам’яними стінами, перетворюючи їх на фортеці.

Під впливом західноєвропейської архітектури споруджуються католицькі костели: кафедральні у Львові та Кам’янці-Подільському, св. Миколая у Рогатині тощо.

Чимало було збудовано церков вірменської громади, синагог — євреїв, кенаф — караїмів.

6. Малярство і книжкова мініатюра

Образотворче мистецтво цієї доби продовжувало розвиватися на традиціях Київської держави та Галицько-Волинського князівства. Новим явищем у ньому стало те, що малярі стали відходити від традиційних візантійських канонів іконографії, намагаючись передати реальні почуття людини. Загальна тенденція — глибше передати душевний стан людини, надати позам і обличчям виразності та індивідуальності. Майстри стали опановувати техніку світлотіньового моделювання. Це свідчило про вплив західноєвропейського гуманізму. (Слайд 14) Малярство широко представлене фресками та іконописом.

Фрескові розписи були дуже поширені до середини XVI ст. Найбільш відомими є фрескові розписи каплиці в Горянах під Ужгородом (фрески «Благовіщення», «Тайна вечеря», «Втеча до Єгипту», «Св. Катерина»), Вірменської церкви у Львові, Бокатського монастиря на Поділлі. А також розписи українськими майстрами храмів і палаців у Польщі. Так, розписи каплиці святої Трійці в Любліні (1418 р.), які зробила група майстрів на чолі з Андрієм, є великими за обсягом і зроблені у цікавій схемі — у три яруси. Не менш вражаючими є розписи каплиці святого Хреста у Вавельському замку у Кракові (1470 р.). Загалом нам відомо багато, порівняно з попередньою добою, тогочасних майстрів розпису: Гайль та Тимофій Дробиші із Перемишля, Іоанн, Андрій Русин, Максим Воробій зі Львова, Герман із Самбора та ін.

Цікаво знати

Гайль був священиком у Перемишлі. За королівським наказом у 20-х рр. XV ст. він розписав багато костьолів у Сандомирській, Краківській та Середзькій землях. У 1426 р. король Ягайло «за численні заслуги» подарував Гайлеві та його нащадкам парохію на передмісті Перемишля, встановив повинності на його користь, а також звільнив Гайля від усіх повинностей та податків.

У писанні ікон продовжують розвиватися три центри: Київ, Волинь та Львів. Ікони, як і фрески, набувають нових рис під впливом ідей гуманізму. В іконах з’являються також зображення рослин, архітектурного оточення, предметів побуту. Іконописці для більш реалістичного зображення починають використовувати світлотінь і пряму перспективу. Від XV ст. поширюються ікони, намальовані на дошках. Кращими зразками іконописання є ікона Богородиці Одигідрії з с. Красів, ікони Оплакування Христа із с.Трушевичі, Покров Богородиці із с. Річиці, Святий Микола з Радружі тощо. Наприкінці XV — на початку XVI ст. набувають поширення ікони на сюжети Страшного Суду, в яких втілені народні уявлення про Рай і Пекло.

У XIV—XV ст. з розвитком рукописних книг продовжуються традиції книжкової мініатюри. Найбільш яскраво книжкова мініатюра тієї доби представлена у Київському Псалтирі, створеному в 1397 р., де вміщено 301 ілюстрацію. Вони характеризуються сюжетною різноманітністю (від біблійних до побутових), виразністю та індивідуалізованістю облич, свіжістю кольорів. Зображення і колорит надзвичайно вишукані. Крім того, чудові ілюстрації містять Київське Євангеліє (1393 р.), Луцьке Євангеліє (XVI ст.) тощо.

ЗАКРІПЛЕННЯ НОВИХ ЗНАНЬ

1. Назвіть не менше ніж п’ять представників української культури XIV—XV ст.

2. Коли почалося українське книгодрукування?

3. Хто був першодрукарем?

4. Де здобували початкову освіту українці в другій половині XIV— XV ст.?

5. Де здобували вищу освіту українці в другій половині XIV— XV ст.?

6. Чим уславився Юрій Дрогобич?

7. Які нові жанри української народної творчості виникли в період XIV—XV ст.?

8. Яка головна ідея дум? Як вони виконувалися?

9. Визначте нові риси містобудування.

10. Які жанри образотворчого мистецтва набули подальшого розвитку в XIV—XV ст.?

11. Чим цінний Київський Псалтир із точки зору образотворчого мистецтва?

12. Якими пам’ятками найбільш представлена архітектура тієї доби?

Завдання

1. Опишіть одну з пам’яток культури України другої половини XIV—XV ст.

2. З’ясуйте основні риси розвитку культури на українських землях у другій половині XIV—XV ст. Запишіть їх тезами.

 ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ прочитати параграф 26 

Тема. Практичне заняття «Етнічний склад населення України. Повсякденне життя населення України в XIV—XV ст.»

Дата: 13.05.2020

Мета: з'ясувати структуру суспільства, етнічний склад на українських землях в XIV—XV ст.; визначити основні риси повсякденного життя.

Хід уроку

Бесіда за запитаннями (усно)

1. Що таке стани?

2. Про які народи, що проживали на українських землях, ми вже згадували?

IV. ПРОВЕДЕННЯ ПРАКТИЧНОГО ЗАНЯТТЯ

Аналіз соціальної структури суспільства (письмово)

СТАНОВИЙ ПОДІЛ СУСПІЛЬСТВА НА УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ У XIV—XV СТ.

Стани			Особливості становища
Привілейований стан	Шляхта	Князі	Найзаможніша частина шляхти, титулована знать, до якої належали нащадки удільних князів. Серед них виділялися: • «княжата головні» — не підлягали місцевій адміністрації, входили до великокнязівської ради і виступали у військові походи зі своїми загонами під родовими гербами; • «княжата-повітовники» — підпорядковувалися місцевій адміністрації, не входили до великокнязівської ради і виступали у військові походи у складі повітового ополчення
		Пани	Заможна шляхта, яка не мала князівських титулів, але відрізнялася давністю роду, спадковим землеволодінням і певними привілеями. Найбагатші пани разом із князями становили групу магнатів — найбільших землевласників
		Зем'яни	Середня військово-службова шляхта, залежна від князів і панів, яка здобула шляхетство і право спадкового землеволодіння за військову (боярську) службу; виконували особисту кінну службу з певною кількістю озброєних вершників
		Бояри	Дрібні шляхтичі-службовці, що виконували різноманітні доручення, та «панцирні слуги», які особисто відбували військову службу: походили від селян-слуг. Володіли землями за умови виконання своєї служби
	Духовенство	Церковні люди	Окремий стан українського суспільства, що становив майже десяту частину населення. Духовенство не підлягало світському суду, у разі потреби його справи розглядалися в спеціальному суді єпископа. Поділялося на верхівку (митрополит, єпископи, архієпископи та ін.) і рядових священнослужителів
Непривілейований стан	Міщани	Патриціат	Найзаможніша частина населення міст, яка складалася з найбагатших і впливових купців і ремісників-майстрів
		Бюргерства	Середня за рівнем своєї заможності частина міського населення, до якої належали цехові майстри і більшість купецтва
		Плебс	Міське поспільство, що становило основу соціальної піраміди міста і складалося з дрібних ремісників і торгівців
Непривілейований стан	Селяни	Слуги	Особисто вільні селяни, які перебували на службі, отримуючи за це земельні наділи і звільняючись від інших повинностей
		Данники	Особисто вільні та економічно незалежні селяни, які сплачували державі данину (чинш) натурою або грошима
		Тяглі	Селяни, які не мали власної землі й вели господарство на земельних ділянках, що належали державі або землевласникам; за користування землею вони були забов'язані виконувати відробіткову повинність зі своїм тяглом (робочою худобою). Були як особисто вільними, так і прикріпленими до своїх наділів

1. Які висновки можна зробити, проаналізувавши таблицю?

2. Що нового з’явилось у соціальній структурі порівняно з періодом Київської держави?

Запитання і завдання

1. Які етноси проживали на українських землях в XIV—XV ст.?

2. Якими були історичні передумови їх розселення в Україні?

3. За картою атласу визначте, у складі яких держав опинились етнічні українські землі на кінець XV ст.

 4.Висновок відповідно до мети роботи
    

Тема. Урок контролю та корекції навчальних досягнень учнів з розділу «Київська держава (Русь-Україна) у 2-й половині ХІ – 1-й половині ХІІІ ст.».

     Дата: 20.05.2020

Мета: оцінити рівень навчальних досягнень учнів під час вивчення теми, дати оцінку навчальних досягнень школярів за результатами ви­вчення теми під час проведення письмової роботи; перевірити вміння застосовувати здобуті знання; систематизувати, узагальнити та закріпити знання учнів з теми, повторити основні терміни й поняття; виділити й активізувати в пам’яті учнів найважливіші явища та процеси; закріпити вміння систематизувати матеріал; продовжити формування переконаності в необхідності оволодіння історич­ними знаннями; виховувати в учнів зацікавленість історією.

ХІД УРОКУ

Дата: ___________    Клас: _________     Прізвище, ім’я: ___________________________   

І рівень

1. Назвати дві дати з теми:

________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

2. Дати відповідь «так» чи «ні»:

А) «Збірку законів «Устав» було схвалено за князювання Володимира Мономаха»    ___________               

Б) «Найдавніша згадка назви «Україна» зроблена у Галицькому літописі»                   ___________

3. «Правду Ярославичів» було укладено у:

    А) 1028 році

    Б)  1054 році

    В) 1068 році

    Г) 1072 році

4. У ХІІ – ХІІІ ст. Русь-Україна перетворилась на:

   А) імперію

   Б) централізовану монархію

   В) федеративну монархію

   Г) станову монархію

5. Галицьке та Волинське князівства об’єднав в єдину державу князь:

   А) Ярослав Мудрий

   Б) Володимир Мономах

   В) Роман Мстиславич

   Г) Мстислав Великий

6. Одним з перших руських іконописців був:

   А) Нестор

   Б) Іларіон

   В) Аліпій

   Г) Феодосій

ІІ рівень

7.  Вставити пропущені слова:

«Після смерті князя Мстислава ________________ у ________ році князівства Русі-України почали розділятись на окремі вотчинні володіння і розпочалась доба  ________________ Русі».

8. Дати визначення:

Федерація - ______________________________________________________________________________

________________________________________________________________________________________

Ікона - __________________________________________________________________________________

________________________________________________________________________________________

_________________________________

ІІІ рівень

10. Поставити події у хронології:

  А) схвалення «Устава»                                           ______

  Б) Любецький з’їзд князів                                      ______

  В) поразка русичів на річці Альті                         ______

  Г) початок правління Мстислава Великого         ______

11. Установіть, про яку історичну подію йдеться в уривку з літопису:

«І говорили вони один одному, кажучи: «Пощо ми губимо Руську землю, самі проти себе зваду маючи? А половці землю нашу розносять і радіють, що межі нами війна донині. Відтепер з’єднаймося в одне серце і обережімо Руськую землю. Кожен хай держить отчину  свою…»

________________________________________________________________________________________

ІV рівень

12. Установіть відповідність між історичними діячами та фактами їхньої біографій.

1	Згідно з батьківським заповітом, після смерті Ярослава Мудрого посів Київський престол.	А	Всеволод Ярославович
2	Батько Володимира Мономаха.	Б	Мстислав Великий
3	Зійшов на престол у 60 річному віці (народився у 1053 році).	В	Володимир Мономах
4	Після смерті Володимира Мономаха влада перейшла до його сина, який як і батько був рішучий і мудрий діяч.	Г	Ізяслав Ярославич
		Д	Ярослав Мудрий

1

2

3

4

     

Тема: Особливості суспільного життя Русі-України. Внесок Русі-України у формування європейської цивілізації.

Дата: 27.05.2020

Мета: визначити особливості суспільного та політичного устрою Русі;  показати якими були особливості становища представників різних верств населення;  сутність феодальних відносин на Русі;  стан розвитку господарства і торгівлі; розвивати вміння поєднувати інформацію з різних джерел для отримання нових знань, виховувати повагу до історичного минулого.

         Найважливішим елементом державного правління виступала князівська влада. Саме князь був носієм верховної влади, і ним міг бути член родини Рюриковичів. Монархія на Русі існувала в цей час майже повністю у формі одноосібної влади великого київського князя. Лише деякий час після міжусобної боротьби між синами Володимира князь Ярослав спільно правив державою зі своїм братом Мстиславом. Київський князь став повноправним правителем країни, а не першим серед інших князів, як раніше. Князь став носієм державної влади, представником держави на міжнародній арені.

Учитель: Як ви розумієте термін – держава?

(Учні висловлюють свої думки). Учитель вивішує значення терміну на дошку

Держава — це універсальна політична форма організації правління, що характеризується суверенною владою, політичним та публічним характером, реалізацією своїх повноважень на певній території через систему спеціально створених органів та організацій, за допомогою яких здійснюється політичне, економічне та ідеологічне управління суспільством та керівництво загально-суспільними правами. (Учитель дає пояснення словам суверенна влада, політичний, публічний характер). (На дошці висить схема «Політичний устрій Київської Русі(Русь – Україна) у кінці Х – у першій половині ХІ ст.)», учитель по ходу розповіді відкриває необхідні комірки схеми)

Князь зосередив у своїх руках законодавчу, виконавчу та військову владу. Він встановлював правові норми, що регулювали різні питання суспільного життя. До обсягу прав князя належали також військові справи. Він був головним воєначальником,вирішував питання оборони країни, брав участь у воєнних кампаніях. Князь забезпечував діяльність усіх органів управління і вважався символом державної стабільності. Влада князя була необмеженою й залежала від його авторитету. Військову підтримку діяльності князя забезпечувала дружина, що перебувала у васальній залежності від нього. При князі існувала князівська рада. До її складу входили бояри, старші дружинники, представники міської знаті й вищого духовенства.

За формою державного устрою Київська держава – це федеративна держава, тому що складалася з князівств, куди «саджалися» сини київського князя чи його родичі, вони мали можливість частину питань вирішувати самостійно, а найважливіші питання вирішувалися центральною владою.

Форма державного режиму – це феодальна демократія ( князівська рада, віче).

“Кращі люди” Київської Русі
Великий князь	Представник династії Рюриковичів
Духівництво	Поділялося на верхівку ( митрополит, єпископи, архієпископи) і рядових священнослужителів ( ченців )
Удільні князі	Керували землями – князівствами, також належали до династії Рюриковичів
Бояри	Формувалася з родоплемінної знаті і верхівки дружинників, що ставали землевласниками. Поділялися на: “великих” – воєводи, тисяцькі, “менших” – соцькі, десяцькі,дворецькі.
Дружинники	Найближче оточення князя, допомагали йому у всіх справах, за що отримували значну матеріальну допомогу.
Заможні городяни	Купецтво, князі, бояри, княжа адміністрація

“Чорні люди” Київської Русі
селянство	Найчисельніша верства населення
смерди	Особисто вільні селяни, мали своє господарство, володіли землею, виконували повинності,сплачували податки
закупи	Селяни, що втратили своє господарство і потрапили в тимчасову залежність до феодала
рядовичі	Смерди, що уклади з феодалом “ряд” – договір про найм або позику – і відповідно до нього працювали в господарстві феодала  та були залежні від них
холопи	Були у повній власності феодала, становище, наближене до рабського
Міські жителі - міщани	Відігравали помітну роль у житті суспільства, були вільними, платили податки і виконували повинності на користь міст
Ремісники, торгівці	Особисто вільні, платили податки і виконували повинності на користь міст

Нижчі прошарки суспільства Київської Русі
наймити	Смерди, що розорилися, або міщани, що за певних умов наймалися працювати на феодала
челядь	Різні категорії залежного населення, яке можна було продавати, дарувати або передавати у спадщину.
ізгої	Особи, що випадали зі своєї соціальної групи та втратили з нею зв”зок. Ними могли стати вільні селяни, купці, діти священників і навіть князі. Закон охороняв їхнє життя високим штрафами, оскільки вони залишались осодистол вільними.

Розвиток господарства.    С/Г      сільське господарство                                     Напрямок  землеробство Напрямок  скотарство Вирощували жито, пшеницю, просо, ячмінь, овес, горох. Розводили велику рогату худобу,  свиней, коней, кіз, овець. Займалися також птахівництвом. Овочівництво – садили капусту, огірки, ріпу, часник, цибулю. Садівництво - вирощували вишні, сливи, яблука та груші Промисли - мисливство, рибальство і бортництво Ремесло – 60 видів, Найбільших успіхів руські майстри досягли в металургійному виробництві та обробці заліза Торгівля - по території Київської Русі  проходило декілька важливих міжнародних торговельних шляхів. «Грецький» шлях («із варягів у греки») поєднував Русь із балтійськими та чорноморськими ринками. «Соляним» шляхом підтримувалися зв’язки з країнами Центральної та Західної Європи. «Залозним» — із країнами Кавказу та Арабського Сходу. Основними товарами, які руські купці вивозили за кордон, були хутро, мед, віск, шкури, ювелірні прикраси, ремісничі вироби, льон, сільськогосподарська продукція. Із Візантії на Русь привозили золото, посуд, шовкові тканини, прикраси, вина, ікони, хрести. Із країн Сходу — прянощі, зброю, тканини, прикраси. Із країн Північної та Західної Європи — напої, зброю, посуд, срібло, вовняні тканини, тонке полотно тощо. Місця для торгівлі - торжища Гроші – власна – гривна, використовувалися арабські, візантійські та західноєвропейські монети.

Повсякденне життя різних верств населення. Селянська родина - 12—15 осіб і вела самостійне господарство. Городяни – заможні в дерев’яних будинках, бідні в напівземлянках Одяг – полотняні сорочки, штани, свита, плащ, кожух, взуття – лапті, черевики, чоботи Їжа – дичина, риба, м’ясо свійських тварин, птиці, пили молоко, робили сир, олія, овочі, пили кисіль, мед, пиво.

Київська Русь була однією з могутніх держав свого часу, що значно вплинула на розвиток європейської цивілізації.

Київська Русь стала першою державою в східних слов'ян, що прискорила переростання останньої стадії розвитку первіснообщинного ладу в більш прогресивний феодальний; цей процес створив сприятливі умови для розвитку господарства та культури;

Утворення Київської Русі сприяло зміцненню обороноздатності східнослов'янського населення, запобігши його фізичному знищенню з боку кочівників (печенігів, половців тощо);

Київська Русь піднесла авторитет східних слов'ян у Європі; міжнародне значення Київської. Русі полягає в тому, що вона впливала на політичні події та міжнародні відносини в Європі й Азії, на Близькому Сході; руські князі підтримували політичні, економічні, династичні зв'язки з Францією, Швецією, Англією, Польщею, Угорщиною, Норвегією, Візантією;

Київська Русь започаткувала державність не тільки слов'янських, але й неслов'янських народів (угро-фінського населення Півночі та ін.);

Київська Русь виступала східним форпостом європейського християнського світу; вона стримала просування орд степових кочівників, послабила їхній натиск на Візантію та країни Центральної Європи.

Стародавня Русь як одна з найбільших і наймогутніших держав ранньосередньовічної Європи мала великий авторитет і вплив на міжнародній арені. Народ Київської Русі створив багату, самобутню і на той час високу матеріальну й духовну культуру, що розвинулась на основі попередніх здобутків східних слов'ян.

21. Історичні та політичні обставини утворення Галицько-Волинської держави. Князь Роман Мстиславич.

Виникненню та піднесенню Галицько-Волинської держави сприяла низка чинників:

1) вдале географічне положення (віддаленість від Києва послаблювала вплив центральної влади, природні умови робили ці землі важкодоступними для степових кочівників, крім того, князівство розташовувалося на перехресті стратегічно важливих торгових шляхів);

2) необхідність спільної боротьби двох князівств проти агресії з боку Польщі та Угорщини, а згодом проти монгольського нашестя та іга;

3) енергійна об'єднавча політика князів Романа Мстиславича (1199—1205) та Данила Романовича Галицького (1238—1264);

4) існування на території князівства багатих родовищ солі, що сприяло економічному зростанню та інтенсифікації торгівлі.

Державний розвиток Галицько-Волинського князівства відбувався в кілька етапів. Спираючись на середнє і дрібне боярство та міщан, волинський князь Роман МС. придушує опір великих бояр і об'єднує Галичину й Волинь. Сміливий воїн, талановитий політик, жорстокий володар, князь веде активну зовнішню політику. Переможні походи проти Литви та Польщі помітно підняли його авторитет та посилили вплив на Русі.

Оволодівши значною частиною київської спадщини, Галицько-Волинське князівство на зламі XII—XIII ст. за розмірами своїх володінь не поступалося Священній Римській імперії. Його зміцнення на тлі прогресуючого занепаду князівств Середнього Подніпров'я свідчило про те, що центр політичного та економічного життя поступово пересувається в західному напрямку. Центром своєї держави Роман обрав не орієнтований на Візантію Київ, а близький до кордонів західних держав Галич. Потужна торговельна артерія Буг—Дністер витісняє занепадаючий шлях «із варягів — у греки». Роман стає помітною фігурою на європейській історичній сцені, про що свідчить пропозиція Папи Римського в обмін на прийняття князем католицизму коронувати його.

В останні роки життя він запропонував модель підтримки «доброго порядку» на Русі. Проте галицько-волинському князю не вдалося об'єднати Русь. Він трагічно загинув 

поблизу польського містечка Завихоста.

 Тема: Державотворення України.

Дата: 27.05.2020

Мета: ознайомити учнів з процесами державотворення України; продовжувати вміння самостійного аналізу матеріалу, встановлення причинно-наслідкових зв’язків; виховувати шанобливе ставлення до історії минулого  України.

             Науковці схильні виділяти дві основні складові тривалого процесу державотворення в часі.

Перший великий етап формування держави і права України: від часу появи перших державних утворень на території України у Північному Причорномор'ї і Приазов'ї і закінчується часом, який передував Лютневій демократичній революції. В межах цього першого етапу історії держави і права України досить чітко виділяються такі періоди 1) перші державні утворення і право на території Північного Причорномор'я і Приазов'я (середина І тис. до н.е. - V ст. н.е.); 2) становлення і розвиток держави і права Київської Русі (VI - початок XII ст.); 3) держава і право феодально-роздробленої Русі (XII-XIV ст.); 4) суспільно-політичний лад і право в українських землях під владою іноземних загарбників (кінець XIV - перша половина XVII ст.); 5) формування Української національної держави та її розвиток у період народно-визвольної війни 1648-1654 pp., автономія України у складі Росії у другій половині XVII ст.; 6) суспільно-політичний лад і право України в період обмеження її автономії (перша половина XVIII ст.); 7) кінцева ліквідація автономного устрою України (друга половина XVІІІ ст.); 8) суспільно-політичний лад і право України у складі Російської імперії (перша половина XIX ст.); 9) суспільно-політичний лад і право України в період проведення в Росії буржуазних реформ (друга половина XIX ст.); 10) суспільно-політичний лад і право України на початку XX ст. (до лютого 1917 p.).

Другий етап історії держави і права України містить такі періоди: 1) суспільно-політичний лад України після перемоги Лютневої демократичної революції (лютий-жовтень 1917 p.); 2) українська національна державність (листопад 1917-1920 pp.); 3) утворення Української радянської республіки, держава і право УСРР в роки громадянської війни і воєнної інтервенції; 4) держава і право України в умовах нової економічної політики (1921 - початок 1929 pp.): 5) держава і право України в період тоталітарного режиму (1929-1941 pp.); 6) держава і право України в роки Великої Вітчизняної війни (1941-1945 pp.); 7) держава і право України у перші повоєнні роки (1945 - середина 1950-х pp.); 8) держава і право України в період десталінізації (друга половина 1950-х - перша половина 1960-х pp.); 9) держава і право України у "Брежнєвський період" неосталінізму (середина 1960-х - середина 1980-х pp.); 10) держава і право України в період "перебудови" (1985-1991 pp.). Другий етап закінчується сьогоденням, - створенням незалежної Української держави.

А тепер спробуємо більш детальніше розглянути найголовніші етапи становлення української державності.

1. Київська Русь як держава.

Поряд з утворенням ядра Руської держави шляхом об'єднання південної частини східнослов'янських племен навколо Києва на чолі з полянами відбувався процес об'єднання північної частини східнослов'янських племен навколо Новгорода на чолі зі словенами.

Процес політичної консолідації східних слов'ян завершився наприкінці IX ст. утворенням великої, відносно єдиної середньовічної Давньоруської держави - Київської Русі.

Під владою Києва об'єдналися два величезних слов'янських політичних центри - Київський і Новгородський. Ця подія, яку літопис відносить до 882 p., традиційно вважається датою утворення Давньоруської держави. Пізніше київському князю підкорилась більшість східнослов'янських земель. У рамках Давньоруської держави робили перші кроки у суспільно-політичному розвитку більше 20 неслов'янських народів Прибалтики, Півночі, Поволжя, Північного Кавказу і Причорномор'я. Першим князем Київської держави став Олег.

Виникнення Давньоруської держави з центром у Києві було закономірним результатом внутрішнього соціально-економічного та політичного розвитку східних слов'ян. Процес їх політичної консолідації зумовлений також рядом інших внутрішніх і зовнішніх факторів: територіальною і культурною спільністю східних слов'ян, економічними зв'язками і їхнім прагненням об'єднати сили в боротьбі з спільними ворогами. Інтеграційні політико-економічні та культурні процеси призвели до етнічного консолідування східних слов'ян, які утворили давньоруську народність. Вони характеризувалися насамперед східністю мови (із збереженням, проте, місцевих діалектів), спільністю території (котра в основному збігалася з межами Київської Русі), матеріальної та духовної культури, релігії, певною економічною цілісністю. Етнічному згуртуванню східних слов'ян в єдину народність сприяли й однакові традиції, звичаї, звичаєве право, закон, суд, військовий устрій, спільна боротьба проти зовнішніх ворогів. Мабуть, уже в цей час виникають певні елементи національної свідомості, почуття патріотизму.

У процесі формування давньоруської державності можна, таким чином, простежити чотири етапи: княжіння східних слов'ян, утворення первісного ядра давньоруської державності - Руської землі, формування південного та північного ранньодержавних утворень, об'єднання цих утворень у середньовічну державу з центром у Києві.

2. Запорізька Січ як державотворення.

Посилення соціально-економічного, політичного і національно-релігійного гноблення викликало антифеодальну і національно-визвольну боротьбу українського народу. Її форми були різноманітними: втеча від феодалів, підпал шляхетських маєтків, збройні повстання. Найбільш поширеною формою протесту стали масові втечі селян на східні і південно-східні землі. Вони засновували нові поселення - слободи, освоювали малозаселені землі і пустища. Такі втікачі називали себе козаками, тобто вільними людьми. Основними районами їх стали Канів і Черкаси. На початку XIV ст. за дніпровськими порогами виникають невеликі козацькі укріплені містечка - січі, на базі яких утворюється Запорізька Січ, що стала головним вогнищем боротьби народних мас України за свою національну незалежність.

Розташована в недосяжності для урядової влади, Запорозька Січ навіть після смерті свого засновника продовжувала процвітати. Кожен християнин чоловічої статі незалежно від свого соціального стану міг прийти до цього острова-фортеці з його непримітними куренями з дерева та очерету й приєднатися до козацького братства. Міг він при бажанні й покинути Січ. Жінок і дітей сюди не приймали, оскільки вважали, що в степу вони будуть зайвими. Відмовляючись визнати авторитет будь-якого правителя, запорожці здійснювали самоврядування згідно з тими звичаями та традиціями, що формувалися протягом поколінь. Усі мали рівні права й могли брати участь у досить бурхливих радах, у яких частіше перемагала сторона, що найголосніше кричала. На цих стихійних зборах обирали і з такою ж легкістю скидали козацьких ватажків - гетьмана чи отамана, осавулів, писаря, обозного та суддю. Кожен курінь (це слово згодом ста'ли вживати як назву військової одиниці, що жила в курені) обирав аналогічну групу нижчих офіцерів, або старшину. В період воєнних походів старшина користувалася абсолютною владою, включаючи право застосування смертної кари. Але в мирний час її влада була обмеженою. Взагалі запорожців налічувалося 5-6 тис., із них 10 %, зміняючись, служили січовою залогою, в той час як інші брали участь у походах чи займалися мирним промислом. Січове господарство переважно спиралося на полювання, рибальство, бортництво, солеваріння в гирлі Дніпра. Для Січі, що лежала на торгових шляхах між Річчю Посполитою та Чорноморським узбережжям, важливу роль відігравала також торгівля. Попри засади братерства та рівності, якими керувалися запорожці, між козацькою старшиною й рядовими козаками (черню) поступово виникли соціально-економічні відмінності та напруженість, які час від часу виливались у заворушення.

Після смерті Мазепи запорізькі козаки, що втекли разом із ним після Полтавського бою, на своїй раді в Бендерах (1710 p.) обрали гетьманом Пилипа Орлика, який став першим гетьманом України в еміграції. Він присвятив усе своє життя боротьбі за вільну Україну. Власні погляди на устрій самостійної Української держави він виклав у конституції прав і вільностей Запорізького Війська (1710 p.), яку було затверджено у день обрання Орлика на гетьманство. Цей нормативний акт виходив з визнання природних прав народу чинити опір гнобленню. Конституція Пилипа Орлика проголошувала незалежність України від Польщі та Москви, ідею козацької соборності і козацької держави, передавала вищу владу в Україні представницькій установі, своєрідному козацькому парламенту, який передбачалося скликати тричі на рік. Він складався із Генеральної старшини, представників Запоріжжя і по одному представнику від кожного полку.

Починаючи з кінця XIV ст., масові козацько-селянські повстання в Україні виникають дуже часто, хоча вони терпіли поразки, їх роль в історії українського народу була виключно великою. У ході цієї боротьби розхитувалася феодально-кріпосницька система, зміцнювалося самовизначення українського народу.

Кінець XVI - перша половина XVII ст. стали часом пробудження національної свідомості українського народу. Утверджуються почуття нерозривних зв'язків поколінь, історичного обов'язку зберегти духовні здобутки свого народу - культуру, мистецтво, мову, звичаї і все те, без чого неможливе існування нації. В процесі активного розвитку української суспільної думки виникають концепції державно-політичного устрою українських земель, народжується ідея української державності.

3. Україна 1917-1920 рр.

Важливий історичний період формування української державності - це боротьба за державність України наприкінці 1917-1920 pp. У цій боротьбі можна виділити кілька етапів. На першому етапі національну революцію очолювала Центральна Рада.

В листопаді 1917 p. було проголошено Українську Народну Республіку (УНР).

Другий етап - це правління з кінця квітня 1918 p. гетьманщини в умовах окупації України австрійськими та німецькими військами.

Особливою проблемою в національному державному відродженні було утворення в західних регіонах України в жовтні 1918 p. Західної Української Народної Республіки (ЗУНР).

І нарешті, майже паралельно з утворенням ЗУНР на більшій частині України, починаючи з листопада 1918 p., проходило відновлення УНР на чолі з Директорією і об'єднання її з ЗУНР.

Це також був визначний етап в державному будівництві. На жаль, наприкінці 1920 - на початку 1921 p. процес національного державного відродження був перерваний окупацією західноукраїнських регіонів Польщею, Румунією, Чехословаччиною.

З перших днів національно-демократичної революції сталося згуртування національних сил в Україні і виникнення загальноукраїнського громадсько-політичного центру, покликаного очолити масовий народний рух, - Української Центральної Ради. З часом Рада мала скликати український парламент і створити відповідальний перед ним уряд. Національний центр був започаткований Товариством українських поступовців (ТУП). Його політичним ідеалом була автономія України в складі Російської держави. На співпрацю з поступовцями погодилися й українські соціалісти. До Центральної Ради увійшли також представники православного духовенства, культурно-освітніх, кооперативних, військових, студентських та інших організацій, громад і гуртків, представники наукових товариств (Українського наукового товариства, Товариства українських техніків та агрономів, Українського педагогічного товариства та ін.).

3 березня вважається офіційною датою заснування Центральної Ради і початком її історії. 19 березня у Києві відбулася маніфестація, яка завершилася ухвалою резолюції про доручення Центральній Раді вступити у прямі переговори з Тимчасовим урядом щодо зазначених проблем.

4. Період радянської України

Паралельно від Центральної Ради, більшовицькі організації докладали зусилля для скликання Всеукраїнського з'їзду Рад, який би проголосив більшовицьку владу в Україні і створив Українську радянську державу. Ідею проведення Всеукраїнського з'їзду Рад висунула більшовицька фракція виконавчого комітету Київської Ради робітничих депутатів. З листопада 1917 p., її підтримали більшовики Харкова, Катеринослава, Одеси, Єлисаветграда та інших міст. З'їзд мав стати важливим етапом на шляху встановлення радянської влади в Україні.

УРСР у складі Союзу РСР, незважаючи на проголошену і закріплену конституцією суверенність, залишалася економічно, політично та ідеологічно залежною від союзного центру.

У середині 80-х років стала особливо помітною економічна, соціальна, політична криза. У суспільстві визріла ідея оновлення економічних, правових і соціальних інститутів. На першому етапі таким оновленням стала перебудова як соціально-економічного, так і політичного життя. Але вона не виправдала покладених на неї надій.

5. Україна на шляху до незалежності.

На рубежі 80-90-х років XX ст. в Україні сталися епохальні історичні події. В умовах глибокої соціально-економічної і політичної кризи в республіці розпочався і одержав подальший розвиток процес демократизації соціально-економічного та державно-правового ладу. Вперше за 70 років були проведені демократичні вибори в органи державної влади. Розпочався процес згортання командно-адміністративної системи. Намітився перехід до ринкових економічних відносин.

Конкретним, реальним змістом наповнювався суверенітет України, що у кінцевому рахунку призвело до проголошення у серпні 1991 p. незалежності України.

Здобувши незалежність, народ України розпочав активну діяльність по створенню своєї демократичної правової держави.

16 липня 1990 p. була прийнята Декларація про державний суверенітет України, а 24 серпня 1991 р.- Акт проголошення незалежності України.

Прийняття Основного Закону стало для України закономірним і логічним завершенням непростого процесу творення власної держави, одним з важливіших гарантій її незалежності. На політичній карті світу з'явилася нова незалежна країна, визнана майже 140 державами.         

        

Клас: 7
 
Дата: 15.01.2021
 
ТЕМА: Роздробленість Київської держави.
 
 
Вивчення нового матеріалу:
    
 
          1. Причини роздробленості Київської держави Розповідь учителя
Кінець XI — середина XIII ст. увійшли в історію Русі як період політичної роздробленості. Окремі землі прагнули самостійного розвитку.
Уже у XII ст. на території Русі з’являються окремі самостійні князівства і землі: Галицьке, Волинське, Київське, Муромське, Переяславське, Полоцько-Мінське, Ростово-Суздальське, Смоленське, Тмутараканське, Турово-Пінське, Чернігово-Сіверське князівства та Новгородська і Псковська землі. Характерною рисою роздробленості був її прогресуючий характер. Так, якщо у XII ст. утворилося 12 князівств (земель), то на початку XIII ст. їхня кількість становила 50, а в XIV ст. — 250 князівств.
Роздроблення дістало назву «феодального», оскільки його визначальними причинами були утвердження й подальший розвиток землеволодіння, виділення окремих земель і поява значних політичних центрів, їхнє прагнення самостійності та незалежності від головного державного центру — Києва.
Політичну роздробленість Київської держави зумовили декілька чинників.
По-перше, великі простори держави, відсутність розгалуженого ефективного апарату управління.
На початок XII ст. Русь займала площу майже 800 тис. км², що, з одного боку, було свідченням державної могутності, а з другого, — джерелом слабкості. Великий князь у цей час не володів достатньо міцним і розгалуженим апаратом влади, фактично не мав розвинутої мережі доріг, швидких видів транспорту чи засобів зв’язку для ефективного здійснення своїх владних повноважень на такій величезній території. Тому в запровадженні своєї політики великим князям доводилося покладатися на удільних правителів, яких, як правило, обтяжувала така зверхність. Крім того, вони самі прагнули посісти великокнязівський престол.
По-друге, етнічна неоднорідність населення.
Не сприяло зміцненню держави і те, що на Русі поруч зі слов’янами, які становили більшість населення, проживало понад 20 інших народів: на півночі й північному сході — чудь, весь, меря, мурома, мордва, на півдні — печеніги, половці, турки, каракалпаки, на північному заході — литва і ятвяги. Більшість цих народів силою потрапили під владу київських князів або були ворожі їм.
По-третє, зростання великого землеволодіння.
Із розвитком господарства і феодальних відносин зміцнювалося і велике землеволодіння. Базуючись на натуральному господарстві, воно посилило владу місцевих князів і бояр, які, у свою чергу, прагнули економічної самостійності та політичної відокремленості.
Велике землеволодіння утворювалося різними шляхами: захопленням земель сільської общини, освоєнням нових земель та їхньою купівлею. Наприкінці XI — у XII ст. набуває поширення практика роздачі земель боярам та дружинникам у спадкове володіння (вотчину) в нагороду за службу князю.
Спочатку це сприяло зміцненню центральної влади, адже майже кожен із нових землевласників, стверджуючись у власній вотчині, як правило, спирався на авторитет великого князя. Проте опанувавши підвладні землі, створивши свій апарат управління, дружину, місцева верхівка дедалі більше відчуває її потяг до економічної самостійності та політичної відокремленості земель.
По-четверте, відсутність чіткого незмінного механізму спадкоємності князівської влади.
Спочатку на Русі домінував «горизонтальний» принцип спадкоємності князівської влади (від старшого до молодшого, а після смерті представників старшого покоління — від сина старшого брата до сина наступного за віком). Помітне збільшення кількості нащадків Володимира Святославича та Ярослава Мудрого зумовило той факт, що вже наприкінці XI ст. деякі з них, виходячи з власних інтересів, почали енергійно виступати за «вотчинний», або «вертикальний», принцип (від батьків до сина). Паралельне існування цих двох принципів і неврегульованість питання престолонаслідування розхитувало Київську державу. У центрі міжусобного протистояння, як правило, лишався Київ, який на той час був не тільки символом, а й засобом влади.
По-п’яте, зміна ситуації в торгівлі.
Наприкінці XI ст. половецькі полчища фактично перерізали торговельні шляхи до Чорного та Каспійського морів. Крім того, серйозного удару по торгівлі Русі завдали події світового значення: слабіючи, Візантія в 1082 р. за допомогу у війні із Сицилією дала дозвіл Венеції торгувати без мита і мати свої порти на території Візантійської імперії; хрестові походи відкрили для італійських, французьких та німецьких міст морський шлях на Схід, безпосередньо з’єднали Західну Європу з Малою Азією, Візантією. До того ж у 1204 р. Константинополь, який був ключовим пунктом торговельного шляху «із варягів у греки», став жертвою четвертого хрестового походу. Унаслідок цих подій Київ залишився осторонь основних торговельних шляхів. Такий стан речей зумовив певний занепад Києва як центру торгівлі. Починають з’являтися нові центри торгівлі й нові торговельні шляхи.
По-шосте, постійні напади кочівників та втручання сусідніх держав у внутрішні справи Русі.
За свідченням літописців, лише половці здійснили в 1055— 1236 рр. 12 великих походів на руські землі, хоча, як вважають дослідники, насправді їх було набагато більше. До того ж половці понад 30 разів брали участь у міжкнязівських усобицях.
Період політичної роздробленості в історії Київської держави є закономірним етапом, що відображає не особливості розвитку руського суспільства, а загальноєвропейські тенденції.
У період політичної роздробленості на території України існували Київське, Чернігівське, Новгород-Сіверське (виділилося з Чернігівського), Переяславське, Волинське та Галицьке князівства (останні два в 1199 р. були об’єднані).
Особливістю міжусобної боротьби князів було те, що вона не зводилася до висування територіальних претензій, кордони князівств-земель були, як правило, непорушні. Зміна кордонів відбувалася лише у разі переходу уділу від одного князя до іншого.
2. Київське князівство
Серед земель Південної Русі-України найважливіше місце займало Київське князівство, де розташовувалася столиця Русі. Власне Київське князівство охоплювало територію, що включала колишні землі полян, деревлян, дреговичів і уличів. Князівство належало до найбільш розвинених в економічному відношенні земель Русі, у літописах згадуються 79 її міст. Головне місто — Київ, населення якого тоді складало близько 50 тис. жителів. Міста, як правило, були центрами ремесла і торгівлі. Через Київське князівство проходили Грецький, Соляний і Залозний торговельні шляхи. Основу господарства князівства складало орне землеробство.
Київ залишався релігійним центром Русі, куди прагнули потрапити прочани з усіх куточків держави.
Боротьба за Київ завжди набувала загальнодержавного масштабу. Лише за одне століття (1146—1246 рр.) київський престол 46 разів переходив від одного князя до іншого.
У 40-х рр. XII ст. розгорнулася жорстока боротьба за київський престол між родами Мономаховичів і Ольговичів, а потім між різними гілками Мономаховичів. У цій боротьбі князі брали собі за союзників половців, поляків, литовців та угорців. Усобиця переважно велася між Ізяславом Мстиславичем і Юрієм Долгоруким.
У такій княжій колотнечі фактичними господарями Києва стали бояри. Вони виганяли або вбивали небажаних князів, запрошуючи на престол свого князя.
Так, зокрема, сталося з Володимиро-Суздальським князем Юрієм Долгоруким, який тричі захоплював Київ, але в 1157 р. був отруєний під час бенкету.
Водночас Київ страждав від міжкнязівської боротьби. В історію увійшов страшний погром, заподіяний місту в 1169 р. союзом князів, очолюваним князем Андрієм Боголюбським (син Юрія Долгорукого), який намагався знищити Київ як столицю-суперницю, натомість піднявши роль свого князівства.
Проте місто незабаром відновилося. А повторна спроба Андрія розорити місто в 1174 р. виявилася невдалою.
Зрештою київські бояри погодилися на співправління двох князів із різних княжих родів. Ця система в останній чверті XII ст. забезпечила місту відносний спокій і розвиток. Такими співправителями стали Святослав Всеволодович (належав до роду Ольговичів) (1177—1194 рр.) і Рюрик Ростиславич (належав до роду смоленських Ростиславичів) (1180—1202 рр.). У цьому дуумвіраті першість мав Святослав. Саме він організував вдалі походи проти половців 1183, 1185, 1187 рр., які змусили тих відійти до пониззя Сіверського Дінця. Після смерті Святослава й Рюрика Київське князівство знову захопив вир міжусобної боротьби.
У 1223 р. відбулася битва русичів із монголами на річці Калка, у якій загинув князь Мстислав Романович. Після цього політична роль Києва занепала.
3. Чернігово-Сіверське князівство
Чернігівське князівство разом із Київським та Переяславським складали державне і територіальне ядро Русі, яке сформувалося у IX ст.
Формування Чернігівського князівства завершилося в XI ст., коли Ярослав Мудрий, віддавши Чернігову колишні землі радимичів, в’ятичів, а також Муромську волость і Тмутаракань (сучасна Тамань), посадив там намісником свого сина Святослава. Чернігівське князівство належало до економічно розвинених. Проте в господарському розвитку князівство було неоднорідним. Найбільш розвиненими були землі навколо Чернігова. Більша частина князівства була вкрита лісами. Економічних зв’язків між окремими районами майже не існувало. Серед міст виділявся Чернігів — другий після Києва центр Русі. Загалом у князівстві налічувалося понад 40 міст. Чернігівська земля поділялася на 16 уділів (найбільший — Новгород-Сіверське князівство).
У період свого розквіту в середині XII ст. князівство мало великий вплив на сусідні землі й навіть претендувало на роль об’єднувача земель Русі. Ольговичі були одним із найвпливовіших княжих родів. Певний час вони володіли і Києвом. Саме тоді в Києві було збудовано Кирилівську церкву, яка стала усипальнею чернігівських князів. Проте протягом XII — першої половини XIII ст. князівство не знало спокою. Часті зміни князів, облоги, пожежі стали звичними для Чернігова. Однак усупереч цьому саме в цей час місто швидко зростало і багатіло.
Найвідомішим чернігівським князем був Михайло Всеволодович (1224—1234 рр.). Він намагався захопити галицький і київський престол, вівши боротьбу з Данилом Романовичем, Володимиром Рюриковичем і Ярославом Всеволодовичем. У 1238 р. на короткий час Михайло Всеволодович став київським князем. Однак у 1239 р. під час монгольської навали він втік до Угорщини. Тоді його володіння були захоплені та поділені між князями. У 1246 р. Михайло поїхав до Золотої Орди, сподіваючись отримати ярлик (право на княжіння) на Чернігівське князівство. Однак за відмову поклонитися язичницьким ідолам був страчений татарами. Згодом канонізований православною церквою.
4. «Слово о полку Ігоревім»
Успішна антиполовецька боротьба київського, волинського, галицького, переяславського і смоленського князів на чолі зі Святославом Всеволодовичем викликала заздрість новгород-сіверського князя Ігоря Святославича, який увесь час ухилявся від спільних походів. Дізнавшись про чергову перемогу Святослава, він звернувся до своїх васалів із закликом здійснити самостійний похід: «Підемо в похід і собі славу здобудемо!» Проте похід 1185 р. мав сумні наслідки. Військо Ігоря загинуло в битві на берегах річки Каяли, а сам він потрапив у полон. Ця трагедія, як пише літописець, відкрила «ворота на Руську землю». Половці стали спустошувати землі Переяславщини, Чернігівщини, Київщини. Лише завдяки значним зусиллям удалося відбити ворога.
Цікаво знати
ЗІ «СЛОВА О ПОЛКУ ІГОРЕВІМ»
Перестали князі невірних воювати,
Стали один одному казати:
«Се моє, а се теж моє. Брате!»
Стали вони діла дрібні Вважати за великі,
На себе самих підіймати чвари,—
А невірні з усіх сторін находили,
Землю Руську долали.
(Переклад М. Рильського)
Саме цьому невдалому походу Ігоря Святославича і присвячений твір невідомого автора «Слово о полку Ігоревім». «Слово...» написане яскравою поетичною мовою. Незвично виразним і ліричним є «плач Ярославни», пронизаний народною поезією. Улюбленим образом автора є сокіл. У творі автор різко засудив князівські чвари і закликав до єдності.
Цікаво знати
Історики висувають безліч гіпотез стосовно того, хто написав «Слово о полку Ігоревім». Деякі навіть стверджують, що це підробка. Відомо лише, що наприкінці XVIII ст. рукопис знайшов О. Мусін-Пушкін, а сам твір було надруковано 1800 р
 
 
 
Домашнє завдання:
1. Прочитати § 12
2. Заповнити таблицю « Удільні князівства на території Київської Русі (Русі – України).
 

Назва князівства	Територія, розташування	Особливості господарства	Політичне життя